Decision № 137724176, 23.06.2026, Commercial Court of Zaporizhzhia Oblast

номер провадження справи 4/71/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2026 Справа № 908/1163/24

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг, (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)

до відповідача Комунального закладу Терпіннівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат Запорізької обласної ради, (72333, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Терпіння, вул. Леніна, буд. 66)

про стягнення 749 171,92 грн.

Господарський суд Запорізької області у складі судді Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Проценко І.Е.

За участю представників сторін:

від позивача Рильцова Є.Ю. на підставі довіреності №144 від 30.12.2025, адвокатського свідоцтва серії ХВ №002619 від 16.08.2023;

відповідач не з`явився

17.04.2024 через підсистему Електронний суд ЄСІТС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н, сформована в підсистемі Електронний суд ЄСІТС 17.04.2024, (вх. № 1270/08-07/24 від 17.04.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг, м. Київ до Комунального закладу Терпіннівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат Запорізької обласної ради, с. Терпіння Мелітопольського району Запорізької області про стягнення 749 171,92 грн заборгованості за договором постачання природного газу № 07-1005/21-БО-Т від 29.10.2021, в тому числі 514 915,72 грн основного боргу, 108 546,24 грн пені, 25 209,32 грн 3 % річних та 100 500,64 грн інфляційних втрат.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2024 справу № 908/1163/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.04.2024 після усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1163/24 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, справі присвоєно номер провадження справи 4/71/24, підготовче засідання призначено на 03.06.2024.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03.06.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/1163/24 до 29.07.2024, підготовче засідання відкладено на 10.07.2024.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.07.2024 судом ухвалено провадження у справі № 908/1163/24 зупинити до закінчення перегляду в касаційному порядку судового рішення у подібних правовідносинах по справі № 908/1162/23 Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду і набрання законної сили цим судовим рішенням Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.04.2026 провадження у справі № 908/1163/24 поновлено з 06.05.2026, підготовче засідання призначено на 06.05.2026 о 11:00 годині.

01.05.2026 через підсистему Електронний суд ЄСІТС до Господарського суду Запорізької області від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі вих. № б/н від 01.05.2026, сформовані в підсистемі Електронний суд ЄСІТС 01.05.2026, (вх. № 9691/08-08/26 від 01.05.2026).

06.05.2026 до судового засідання в режимі відеоконференції приєднався представник позивача.

В судовому засіданні суд з`ясував наявність письмових заяв по суті спору, представник позивача повідомив суду, що всі письмові заяви по суті спору ними вже подані та більше подаватися не будуть.

Ухвалою від 06.05.2026 закрито підготовче провадження у справі № 908/1163/24, призначено справу до судового розгляду по суті на 02.06.2026.

Представник позивача у судовому засідання 02.06.2026 повідомила суду про наявність клопотання про відкладення розгляду справи до вирішення питання прийняття Великою Палатою Верховного суду до розгляду справи № 916/1218/23, яка також стосується перегляду висновків застосування ст. 3, 12, 13-1 Закону України про забезпечення прав і свобод громадян що перебуваються на тимчасово окупованій території України, спір у справі №916/1218/23 за змістом схожий на правовідносини у справі № 908/1163/24, у зв`язку з чим представник позивача просила відкласти судове засідання.

Ухвалою від 02.06.2026 розгляд справи відкладено на 23.03.2026.

23.06.2026 судове засідання проводилось за участі представника позивача в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 23.06.2026 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Відзив на позов, або будь-які заперечення від відповідача до суду не надійшов. Відповідач зареєстрованого електронних кабінетів не має.

Місцезнаходженням відповідача є: Запорізька область, Мелітопольський район, с.Терпіння, вул. Леніна, буд. 66, що є тимчасово окупованою територією, на якій тимчасово не функціонує відділення АТ Укрпошта. У зв`язку із вказаним відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи шляхом розміщення відповідних ухвал суду на сайті Господарського суду Запорізької області та направлення ухвал на електронну адресу відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 121 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України, якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за 20 днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за 10 днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 121 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України, учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-норталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень. З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому, виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною права на суд, адже в іншому випадку положення ст. 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі Пономарьов проти України від 03.04.08, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України Єдиний державний реєстр судових рішень: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.05 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

При цьому, за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.18 у справі № 921/6/18 та від 21.03.19 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.20 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та можливість ознайомитись з ухвалою суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на викладене, повідомлення відповідача через оголошення на сайті Господарського суду Запорізької області та шляхом направлення ухвал суду на електронну адресу з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням відповідачів про дату, час та місце розгляду справи.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання у справі № 908/1163/24.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Також судом враховано, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа Скопелліті проти Італії від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа Папахелас проти Греції від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі Красношапка проти України, від 02.12.2010 Шульга проти України, від 21.10.2010 Білий проти України).

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вирішив за можливе розглядати справу по суті в судовому засіданні 23.06.2026 за відсутністю відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та додаткових поясненнях, ґрунтуються на положеннях ст.ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230-232, 264-265 ГК України, ст.ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України та вмотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання щодо оплати у повному обсязі природного газу, поставленого позивачем згідно з умовами договору постачання природного газу № 07-1005/21-БО-Т постачання природного газу від 29.10.2021, в період листопад грудень 2021 року та січень березень 2022 року включно, внаслідок чого сума простроченого та неоплаченого основного боргу відповідача (з урахуванням проведених відповідачем часткових оплат на загальну суму 345 374,28 грн) складає 514 915,72 грн. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем, враховуючи умови договору та приписи діючого законодавства, також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 108 546,24 грн, 3% річних в розмірі 25 209,32 грн та інфляційні втрати в розмірі 100 500,64 грн. Позивач в підтвердження заявлених позовних вимог зазначив, що на виконання п.п. 3.5.2 п. 3.5 Договору, позивачем на електронну пошту відповідача, зазначену у Договорі, направлялись примірники актів приймання-передачі за листопад грудень 2021 року, січень березень 2022 року, підписані уповноваженим представником позивача та скріплені печаткою підприємства, на загальну суму 860 290,00грн. Проте, станом на дату складання позовної заяви, відповідач вказані підписані з його боку акти приймання-передачі природного газу позивачу не повернув. В той же час, вмотивованої відповіді-відмови від підписання актів у письмовій формі на виконання вимог підп. 3.5.3 та 3.5.4 п. 3.5 Договору на адресу позивача не надходила.

Письмового відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки відповідач суду не надав.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У зв`язку із не поданням відповідачем відзиву на позовну заяву відповідь на відзив на позовну заяву від позивача не надходила.

За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Розглянувши зібрані у справі письмові докази у їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд

УСТАНОВИВ

29.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг (Постачальник, позивач) та Комунальним закладом Терпіннівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат Запорізької обласної ради області (Споживач, відповідач) укладений договір постачання природного газу № 07-1005/21-БО-Т (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, постачальник зобов`язується поставити споживачу природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Відповідно до п., п. 1.1-1.3 Договору Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору. Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем для своїх власних потреб. За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України.

Згідно із п. 1.4 Договору, Споживач, підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього договору у споживача є в наявності укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та оператором газорозподільчої мережі (надалі - Оператор ГРМ).

Постачальник передає Споживачу на умовах цього Договору замовлений Споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з жовтня 2021 року по грудень 2022 року (включно) в кількості 87 тис. куб. м (п. 2.1 Договору).

Підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС (п. 2.3 Договору).

За визначенням п. 2.4 Договору, в будь-якому випадку, обсяг визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до п. 3.5 цього Договору, вважається фактично використаним за цим Договором обсягом природного газу.

Відповідно п. 3.1 Договору Постачальник передає Споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ Споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС (п. 3.2 Договору).

Згідно із п. 3.4 Договору, постачальник із застосування ресурсів Інформаційної платформи Оператора ГТС та споживач здійснюють щоденний моніторинг фактично відібраного споживачем обсягу природного газу.

Пунктом 3.5 Договору закріплено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (пп. 3.5.1 Договору).

На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника (пп. 3.5.2 Договору).

Споживач протягом 2-х робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (пп. 3.5.3 Договору).

У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього договору (пп. 3.5.4).

Згідно із п. 4.1 Договору, ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином:

Ціна природного газу за 1000 куб.м газу без ПДВ - 13658,42 грн, крім того ПДВ за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ - 163,89 грн. за 1000 куб.м.

Всього ціна газу за 1000 куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16554,00 грн.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що у разі зміни тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та/або коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді, вони є обов`язковими для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін.

Згідно із п. 5.1 Договору, оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:

- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.

Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

Згідно пп. 6.2.2, 6.2.4 п. 6.2 Договору, споживач зобов`язаний: самостійно контролювати власне використання природного газу за цим договором; своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

За визначенням п. 13.1 Договору, він набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем складені та підписані ним акти приймання-передачі природного газу за листопад грудень 2021 року, січень березень 2022 року на загальну суму 860 290 грн, а саме:

- № б/н від 30.11.2021 за листопад 2021 року на суму 144 869,64 грн,

- № б/н від 31.12.2021 за грудень 2021 року на суму 200 504,64 грн,

- № б/н від 31.01.2022 за січень 2022 року на суму 189 178,40 грн,

- № б/н від 28.02.2022 за лютий 2022 року на суму 164 089,82 грн,

- № б/н від 31.03.2022 за березень 2022 року на суму 161 647,50 грн (з урахування змісту коригуючого акту приймання-передачі природного газу від 25.04.2022).

На виконання п.п. 3.5.2 п. 3.5 Договору, зазначені акти позивачем направлялись на електронну пошту відповідача, зазначену у Договорі,

Проте, станом на дату складання позовної заяви, відповідач підписані Акти позивачу не повернув, вмотивованої відповіді або відмови від підписання актів у письмовій формі, як то передбачено умовами пп. 3.5.3 та 3.5.4 п. 3.5 Договору, не направив.

Водночас, згідно довідки АТ «Державний ощадний банк України» від 14.12.2023 №16/2-09/93787/2023 та виписки по рахунку за 14.02.2022 відповідачем проведено часткові оплати в загальній сумі 345 374,28 грн як оплата за спірні поставки природного газу за Договором.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості природного газу у повному обсязі та у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За визначенням ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У частині 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно пункту 2 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496, споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Як визначено у п. 10 розділу ІІ цих Правил, споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. В іншому разі до споживача можуть бути застосовані відповідні заходи з боку постачальника, передбачені цим розділом та розділом VII цих Правил, у тому числі примусове обмеження (припинення) газопостачання. Постачальник має право оперативно контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи інформаційну платформу Оператора ГТС або інформацію споживача, а також шляхом самостійного контролю обсягів споживання природного газу на об`єкті споживача.

Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823 (далі - Кодекс ГТС).

Відповідно до пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС, з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб`єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об`єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG). Для кодування використовується ЕІС-код. На ринку природного газу використовуються ЕІС-коди, що присвоєні відповідно до регламенту EIC-схеми для кодування та ідентифікації в енергетиці. Кожному суб`єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код.

Згідно з пунктом 4 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС, оператор газорозподільної системи присвоює EIC-коди всім споживачам, що приєднані до газорозподільної системи відповідного оператора та відповідних ЕІС-кодів їх точок комерційного обліку (за необхідності).

У пункті 1 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС передбачено, що для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб`єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов`язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи.

Інформаційна платформа - це електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу (пункт 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС).

Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Інформаційна платформа має бути доступною всім суб`єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов`язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом. Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (п. 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Місцезнаходженням відповідача згідно з договором визначено (на теперішній час також): 72333, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Терпіння, вул. Леніна, буд. 66.

Як вже зазначалось судом, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває по теперішній час.

Згідно вказаного Переліку з урахуванням наступних змін, внесених відповідними наказами, вся територія Мелітопольської міської територіальної громади входить до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України (з 25.02.2022 по теперішній час).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 13-1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України, положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в`їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в`їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в`їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 обсяг електроенергії на об`єкті, який знаходиться у місті Мелітополі.

Об`єднана палата зазначила: У справі № 908/1162/23, як і у справі № 910/9680/23 (від висновків Верховного Суду в якій пропонується відступити), йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у частині другій статті 13-1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022. Тобто правовідносини у цих справах є подібними за критерієм здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України.

Предметом розгляду Об`єднаною палатою було питання застосування частини 2 статті 13 та частини 2 статті 13-1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України до правовідносин, які виникли у період із лютого 2022 по грудень 2022, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України (далі - Закон № 1207-VII), для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).

Так, у справі № 908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову у позові без змін, зокрема дійшов висновку, що Законом України Про внесення змін до Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Як зазначила Об`єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Однак, у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

З огляду на викладене, у постанові у справі № 908/1162/23 Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Суд враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі № 908/1162/23 відповідно до положень ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.

Стаття 42 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, що є додатком до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, учасницею якої є Україна (дата набрання чинності для України - 24.08.1991), встановлює, що територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.

Таким чином, враховуючи, що окупація території місцезнаходження відповідача 25.02.2022 є загальновідомим фактом (підтвердженим до того ж Кабінетом Міністрів України), а також положення ст. 13-1 Закону № 1207-VII, позивач у даний період (із 28.02.2022) не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію товарів і послуг, у тому числі природного газу.

Відтак, позивач мав правомірно поставляти відповідачу природний газ по 24.02.2022 включно (по час тимчасової окупації території України), відповідно газ споживався відповідачем саме по цю дату.

З моменту окупації російськими військами м. Мелітополь Запорізької області державні органи України втратили контроль над цією територією, що є загальновідомим фактом та не потребує будь-якого нормативного підтвердження.

Матеріали справи не містять та сторонами не надано доказів того, що саме відповідач продовжував споживати природний газ, починаючи з 25.02.2022.

Враховуючи викладене вище, оскільки окупація території України, куди здійснювалося постачання природного газу, розпочалась 25.02.2022, то саме з цього періоду відсутні підстави для стягнення основного боргу.

Згідно щодобових алокацій за період із 01.02.2022 по 28.02.2022, що містяться в матеріалах справи, алокація за лютий 2022 року становить 9912,40 куб.м.

За лютий 2022 року позивачу була нарахована сума 164 089,82 грн.

Оскільки окупація території України, куди здійснювалося постачання природного газу, розпочалась 25.02.2022, то підстави для нарахування вартості природного газу відсутні за період 25-28 лютого 2022 року.

Обсяг природного газу за наведений період визначається пропорційно кількості днів у лютому 2022 року, а саме: 9912,40 куб.м / 28 днів = 354,02 куб.м, або 0,35402 тис. куб.м.

Враховуючи умови пункту 4.1 Договору, вартість природного газу за період 25.02-28.02.2022 становить:

0,35402 тис.куб.м * 13658,42 грн = 4835,35 грн; 0,35402 тис.куб.м * 124,16 грн * коефіцієнт 1,1 = 48,28 грн; 4835,35 грн + 48,28 грн = 4883,63 грн (всього вартість без ПДВ); 4883,63 грн + ПДВ 20% = 5860,35 грн *4 = 23441,40 грн (всього вартість з ПДВ).

Таким чином, відсутні підстави для стягнення основного боргу у сумі 23 441,40 грн за період 25.02-28.02.2022.

Отже, заборгованість за період із 01.02.2022 по 24.02.2022 становить: 164 089,82 грн 3097,22 грн = 140 648,42 грн.

Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути загальну суму 329 826,82 грн основного боргу (за період: листопад грудень 2021 року, січень 2022 року, 01.02-24.02.2022).

Відповідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує пунктом 7.2 Договору, відповідно до якого у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до розрахунку позивача сума пені за неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором становить 108 546,24 грн., яка розрахована за загальний період з 16.03.2022 по 30.11.2023.

Судом перевірений наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що розрахунок позивачем виконано неправильно, оскільки позивач, з урахуванням висновків суду щодо розміру заборгованості за лютий 2022 року та безпідставного включення нарахування за прострочення березня 2022 року.

Згідно проведеного судом перерахунку стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 65 109,25 грн.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача пені заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 65 109,25 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені в задоволені позову відмовляється.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що ним нараховані 3 % річних за прострочення виконання відповідачем зобов`язань за Договором в розмірі 25 209,32 грн, які розраховані за період з 16.03.2022 по 30.11.2023.

Судом перевірений розрахунок 3 % річних, та встановлено, що даний розрахунок виконаний неправильно, оскільки позивач невірно визначив суму нарахування за лютий та до розміру 3% річних позивач безпідставно включив нарахування за прострочення за березень 2022 року.

Згідно проведеного судом перерахунку стягненню з відповідача підлягають 3 % річних в розмірі 16 584,80 грн.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 3% річних заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 16 584,80 грн. В іншій частині вимог про стягнення 3 % річних в задоволені позову відмовляється.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці».

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала наступні роз`яснення:

- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;

- якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці;

- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

1) час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

2) час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Позивачем заявлена вимога про стягнення 100 500,64 грн інфляційних втрат, які розраховані за період: квітень 2022 року листопад 2023 року.

Судом перевірений розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, та встановлено, що даний розрахунок виконаний неправильно, оскільки позивач невірно визначив суму нарахування за лютий та до розміру інфляційних втрат позивач безпідставно включив нарахування за прострочення за березень 2022 року.

Згідно проведеного судом перерахунку стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в розмірі 70 130,08 грн.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 70 130,08 грн. В іншій частині вимог про стягнення інфляційних втрат в задоволені позову відмовляється.

Відповідачем контррозрахунок суми заборгованості заявленої позивачем до стягнення суду не наданий.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково, а саме: в частині стягнення з відповідача на користь позивача 329 826,82 грн основного боргу, 65 109,25 грн пені, 16 584,80 грн 3% річних та 70 130,08 грн інфляційних втрат. В задоволені решти вимог судом відмовляється.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволеним вимогам.

Керуючись ст., ст. 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України, м. Київ до Комунального закладу Терпіннівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат Запорізької обласної ради, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Терпіння задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального закладу Терпіннівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат Запорізької обласної ради, (72333, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Терпіння, вул. Леніна, буд. 66, ідентифікаційний код 20521043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг, (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 42399676) 329 826 (триста двадцять дев`ять вісімсот двадцять шість) грн 82 коп. основного боргу, 65 109 (шістдесят п`ять тисяч сто дев`ять) грн 25 коп. пені, 16 584 (шістнадцять тисяч п`ятсот вісімдесят чотири) грн 80 коп. 3% річних, 70 130 (сімдесят тисяч сто тридцять) грн 08 коп. інфляційних втрат та 5 779 (п`ять тисяч сімсот сімдесят дев`ять) грн 81 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено 26 червня 2026 р.

Суддя Н.Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.