Decision № 137635019, 11.06.2026, Commercial Court of Kyiv

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2026Справа № 910/4180/25vQXh7VH0HD4AbЗа позовомКерівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах державидо третя особа, третя особа, 1) Державної служби геології та надр України 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Амберкінг» яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: - Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ентер Гео Інвест»провизнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу та спеціального дозволу на користування надрами, застосування правових наслідків недійсності правочину Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Ягельська А.О.Представники сторін:

прокурор: Скляр Д.Ю.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Єльчанінова І.О.;

треті особи: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

vQXh7VH0HD4AbУ провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/4180/25 за позовом Керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави (далі також - прокурор) до Державної служби геології та надр України (далі також - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Амберкінг» (далі також - відповідач-2, ТОВ «Амберкінг») відповідно до якого прокурор просить:

- визнати недійсними результати електронного Аукціону, оформленого протоколом про результати Аукціону UA-PS-2021-02-09-000042-3 від 06.04.2021;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ бурштину Ділянка «Зонецька друга», яка знаходиться в Сарненському районі Рівненської області від 29.04.2021 № 5/6-21;

- визнати недійсним спеціальний дозвіл на користування надрами Ділянки «Зонецька друга» від 07.06.2021 № 5223, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Амберкінг»;

- застосувати правові наслідки недійсності правочину, визначені ч. 3 ст. 228 ЦК України, визнавши за державою право власності на грошові кошти в сумі 346 000, 00 грн, сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю «Амберкінг» за придбання спеціального дозволу на користування надрами від 07.06.2021 № 5223.

Ухвалою від 10.04.2025 суд залучив до участі третіми особами без самостійних вимог на предмет спору Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі також - третя особа-1, Відділення) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Ентер Гео Інвест» (далі також - третя особа-2, ТОВ «Ентер Гео Інвест»).

14.04.2025 від відповідача-2 надійшов відзив на позов, 18.04.2025 прокурор надав відповідь на відзив.

Відповідач-1, у свою чергу, 01.05.2025 подав відзив та заявив про поновлення строку на його подання.

Зважаючи на доводи відповідача-2 та строки подання відзиву, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку в порядку ст. 119 ГПК України та долучив відзив відповідача-2 до справи.

Відповідно до ухвали від 10.07.2025 було зупинено провадження у справі № 910/4180/25 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 922/3456/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду ВС постановою від 19 грудня 2025 року прийняла постанову в справі № 922/3456/23, яка набрала законної сили, а повний текст опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень 23.12.2025.

18.02.2026 до суду від прокурора надійшли письмові пояснення по справі.

Відповідач-2, у свою чергу, 17.03.2026 звернувся до суду із клопотанням про повернення позову (п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України), відповідно до якої просить:

- перевірити наявність передбачених законом підстав для представництва інтересів держави прокурором;

- визнати відсутніми підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи;

- залишити позов без розгляду та повернути прокурору.

Крім того, 19.03.2026 відповідачем-1 подано клопотання про відкладення підготовчого засідання з огляду на неможливість забезпечити явку уповноваженого представника.

Суд відклав підготовче засідання на 30.04.2026.

30.03.2026 відповідач-2 звернувся до суду із заявою про застосування строків давності, а 13.04.2026 прокурор надав письмові заперечення проти такої заяви.

Крім того, 29.04.2026 від прокурора надійшли письмові заперечення проти заяви відповідача-2 про повернення позову.

Представник відповідача-2 в підготовчому засіданні 30.04.2026 усно заявив про залишення без розгляду поданої раніше заяви про повернення позову. Суд усне клопотання задовольнив.

З огляду на строки розгляду справи та на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 11.06.2026.

Прокурор безпосередньо в судовому засіданні 11.06.2026 наполягав на задоволенні позову, а представник відповідача-2 проти позовних вимог заперечив у повному обсязі.

Відповідач-1 та треті особи в судове засідання 11.06.2026 не прибули, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Рішення в даній справі ухвалено з урахуванням ст.ст. 219, 220, 233 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

vQXh7VH0HD4AbВСТАНОВИВ:

vQXh7VH0HD4AbНа електронному порталі «Прозоро продажі» (ідентифікатор доступу: UA-PS-2021-02-09-000042-3) розміщено дані про аукціон з продажу спеціального дозволу на користування надрами - Ділянка «Зонецька Друга» (далі - Аукціон). Початкова ціна лоту - 334 560 гривень.

Замовником електронного Аукціону є Державна служба геології та надр України (далі також - Держгеонадра). Електронні торги проведено 31.03.2021.

У торгах взяли участь 2 учасники: ТОВ «Амберкінг» та ТОВ «Ентер Гео Інвест».

Під час аукціону ТОВ «Амберкінг» подало цінову пропозицію 346000 грн, а ТОВ «Ентер Гео Інвест» - 5200000 грн.

З наказу Державної служби геології та надр України від 05.04.2021 № 273 вбачається, що ТОВ «Ентер Гео Інвест» було позбавлене права на отримання спеціального дозволу на користування надрами у зв'язку зі відмовою від підписання протоколу з продажу спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення бурштиноносних надр, у томі числі дослідно-промислової розробки родовищ з подальшим видобування бурштину Ділянки «Зонецька Друга».

Відповідно до протоколу про результати електронного Аукціону № UA-PS-2021-02-09-000042-3, сформованого 06.04.2021, аукціон відбувся та його переможцем визнано ТОВ «Амберкінг», учасник який подав заявку з ціновою пропозицію - 346 000 грн.

У подальшому, 29.04.2021, на підставі протоколу електронного Аукціону Держгеонадра уклали з ТОВ «Амберкінг» договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення бурштиноносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ з подальшим видобуванням бурштину (промислова розробка родовищ) Ділянки Зонецька друга, яка знаходиться в Сарненському районі Рівненської області №5/6-21.

Також ТОВ «Амберкінг» Держгеонадрами видано спеціальний дозвіл на користування надрами № 5223 від 07.06.2021.

Як стверджує прокурор, результати зазначеного Аукціону підлягають визнанню недійсними, оскільки торги проведено з порушенням принципу економічної конкуренції. Отже, недійсними є укладений за результатами цього електронного Аукціону договір купівлі-продажу та спеціальний дозвіл на користування надрами.

Прокурором встановлено, що ТОВ «Амберкінг» та ТОВ «Ентер Гео Інвест» вчиняли антиконкурентні узгоджені дії з метою спотворення результатів Аукціону № UA-PS- 2021-02-09-000042-3 щодо продажу спеціального дозволу на користування надрами - Ділянка «Зонецька Друга».

Крім того, територіальним органом досудового розслідування проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 42024182220000053 від 08.10.2024, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, за фактом порушення вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час їх участі в аукціонах з продажу спеціальних дозволів на користування надрами (бурштин) на території Рівненської області, а саме спотворення результатів електронних конкурсів.

Під час досудового розслідування кримінального провадження № 42024182220000053 від 08.10.2024 проведено тимчасовий доступ та огляд матеріалів справи адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.

Встановлено, що за результатами аналізу документів та матеріалів, поданих ТОВ «Ентер Гео Інвест» та ТОВ «Амберкінг» для участі в Аукціоні, та зібраної відділенням Антимонопольного комітету України в ході розгляду справи інформації, виявлені обставини, які свідчать про узгодженість дій суб'єктів господарювання під час участі в Аукціоні.

Так, відповідно до рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 17.07.2024 № 70/112-р/к у справі № 2/01-64-23 (пункт 1 резолютивної частини рішення) ТОВ «Амберкінг» та ТОВ «Ентер Гео Інвест» визнано винними у вчиненні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 ст. 50 та пунктом 4 частини другої ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки цінових пропозицій та участі в аукціоні, проведеному Державною службою геології та надр України за лотом «Спеціальний дозвіл на користування надрами - Ділянка Зонецька друга» (ідентифікатор аукціону в системі «Prozorro.Продажі»: UA-PS- 2021-02-09-000042-3).

Під час розгляду адміністративною колегією Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України справи № 2/01-64-23 встановлено обставини, які свідчать про узгоджену поведінку ТОВ «Амберкінг» та ТОВ «Ентер Гео Інвест» в аукціоні № UA-PS- 2021-02-09-000042-3, що підтверджується наступним:

- завантаження цінових пропозицій учасниками з одного електронного майданчика та синхронність дій під час перерахування коштів за послуги електронного майданчика в аукціонах;

- використання однієї і тієї ж точки доступу до мережі Інтернет;

- зазначення одних і тих же телефонних номерів;

- комунікація між учасниками шляхом використання телефонних дзвінків;

- видача учасниками довіреностей, які є схожими за своїм змістом і формою, та уповноваження одних і тих же осіб для представництва інтересів ТОВ «Амберкінг» та ТОВ «Ентер Гео Інвест» на вчинення відповідних дій;

- однакові властивості електронних файлів, завантажених ТОВ «Амберкінг» та ТОВ «Ентер Гео Інвест» для участі в аукціоні.

Враховуючи викладене, рішенням адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 17.07.2024 № 70/112-р/к на ТОВ «Амберкінг» та ТОВ «Ентер Гео Інвест» накладено штраф за виявлені порушення у розмірі 68 000 грн з кожного (пункти 2, 3 резолютивної частини рішення).

Відповідно до листа Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 70-4143с від 31.10.2024, ТОВ «Амберкінг» в добровільному порядку сплачено штрафи, накладені Рішенням № 70/112-р/к. (копія платіжного доручення від 12.09.2024 № 21) ТОВ «Ентер Гео Інвест» станом на дату надання відповіді штраф, накладений рішенням № 70/112-р/к, не сплачений.

Також Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України повідомляє, що ТОВ «Амберкінг» та ТОВ «Ентер Гео Інвест» рішення № 70/112-р/к в порядку статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не оскаржували.

Таким чином, рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 17.07.2024 № 70/112-р/к є законним, обґрунтованим та чинним.

За твердженнями прокуратури, через вчинення ТОВ «Амберкінг» та ТОВ «Ентер Гео Інвест» антиконкурентних узгоджених дій, не відбувалося змагання між зазначеними суб'єктами господарювання під час підготовки та участі в аукціоні, тобто суб'єкти господарювання не намагалися здобути завдяки власним досягненням переваги над іншими учасниками. Внаслідок цього, замовник був вимушений обрати найкращу запропоновану цінову пропозицію, яка склалася не завдяки економічній конкуренції, а у результаті узгодженої неконкурентної поведінки.

Тому дії ТОВ «Амберкінг» та ТОВ «Ентер Гео Інвест» спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку, з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі.

Враховуючи викладене, на думку прокурора, у спірних правовідносинах надання права користування надрами фактично відбулося у позаконкурентний спосіб, що зумовило необхідність звернення з цим позовом до суду для захисту інтересів держави у сфері надрокористування.

Відповідачі проти позову заперечували у повному обсязі, посилаючись, зокрема, на наступне:

- прокуратурою не надано доказів вини учасників аукціону, яка полягає в порушенні публічного порядку, адже оскаржуваний аукціон був проведений та ніким не оскаржений, договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами та спеціальний дозвіл на користування надрами. Адже порушення публічного порядку має зумовлювати визнання правочину нікчемним, а не недійсним;

- відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-1528цс15 наголошено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК потрібно враховувати вину, яка виражається в наміри порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін;

- Держгеонадра під час оголошення та проведення аукціону діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- встановлення фактів змови учасників онлайн-аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порушення учасниками таких аукціонів законодавства про захист економічної конкуренції не належить до повноважень Держгеонадр, яка діє відповідно до Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 року №1174.

Треті особи своїм правом на подання письмових пояснень з викладенням своєї позиції щодо предмету спору в справі - не скористалися.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді № 3-рп/99 від 08.04.1999).

Так, Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що, якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (п. 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор.

Згідно з Положенням про Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (далі - Міндовкілля), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2020 № 614, Міндовкілля є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Міндовкілля є реалізація державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, надання пропозицій щодо надання чи продовження строку дії спеціальних дозволів на користування надрами та пропозицій щодо визначення переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон, з одночасним зазначенням умов, за яких можливе надро-користування на запропонованих ділянках надр, у частині дотримання вимог природоохоронного законодавства або обґрунтовані пропозиції щодо неможливості надро-користування на запропонованих ділянках надр з дотриманням вимог природоохоронного законодавства.

За доводами прокурора, Міндовкілля не наділено повноваженнями щодо звернення до суду з позовами про визнання недійсними результатів проведення аукціонів, спеціальних дозволів на користування надрами та договорів їх купівлі-продажу, а тому не може бути позивачем у цій справі.

Верховний Суд у постанові від 29.11.2022 № 240/401/19 зазначив, що прокурор має право самостійно звертатися до суду з позовом у разі відсутності органу, який має повноваження на звернення до суду з таким самим позовом. Передбачене законами загальне повноваження державного органу на звернення до суду або можливість бути позивачем чи відповідачем у справі (як от у Кабінету Міністрів України) не свідчить про право такого органу на звернення з позовом в конкретних правовідносинах, оскільки Законом має бути прямо визначено, у яких випадках та який орган може / повинен звернутися до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 45 ГПК України відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу. Згідно зі ст. 11 КУпН і Положенням про Державну службу геології та надр України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1174, Держгеонадра є уповноваженим державою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

За п.п. 8 п. 4 цього Положення, Держгеонадра видають в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами.

Водночас, із тверджень прокуратури вбачається, що саме внаслідок незаконних дій Держгеонадр порушено право Українського народу на користування природними об'єктами відповідно до закону, саме цей орган влади визначено відповідачем за вимогами прокурора.

Держгеонадра є замовником електронного аукціону № UA-PS- 2021-02-09-000042-3, видавцем оскаржуваного спеціального дозволу на користування надрами та стороною договору його купівлі-продажу, а тому є відповідачем за цим позовом.

Отже, звернення прокурора з цим позовом в інтересах держави в особі Держгеонадр процесуально унеможливлено, оскільки ГПК України не передбачено одночасне поєднання статусів позивача і відповідача для однієї особи за одним і тим самим позовом.

З огляду на те, що спеціально уповноваженим державою органом у вказаній сфері правовідносин є Держгеонадра, які визначені відповідачем у цій справі, прокурор звертається з цим позовом самостійно як позивач.

Зазначене узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що у прокурора були обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави за цим позовом.

Оскільки прокуратура належним чином обґрунтувала наявність підстав для подання позову до суду та необхідність захисту інтересів держави, то суд вважає за необхідне розглянути спір по суті та встановити наявність/відсутність підстав для визнання недійсними результатів електронного Аукціону, договору купівлі-продажу спеціального дозволу, спеціального дозволу на користування надрами та щодо застосування правових наслідків недійсності правочину, визначених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину як стороною договору, так і зацікавленою особою, яка не є стороною правочину.

У справі, що розглядається, прокурор, відповідно до положень ч. 1 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215 та ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України оспорює дійсність укладеного між відповідачами Договору та Дозволу, а також результати аукціону, які за доводами прокурора суперечать принципу прозорості та конкурентності.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Схожий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 та від 20.01.2026 у справі № 910/7385/23.

Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду 19.12.2025 переглянув у касаційному порядку рішення Господарського суду Харківської області від 22.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі № 922/3456/23 про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору про закупівлю товарів та стягнення коштів.

Перед Верховним Судом у справі № 922/3456/23 постало питаннями чи підлягає застосуванню до спірних відносин положення частини третьої статті 228 ЦК України, тобто чи є укладений правочин (договір на закупівлю світильників та освітлюваної арматури), таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (пункт 1 статті 50, стаття 52 Закону "Про захист економічної конкуренції").

Так, приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, об'єднана палата у постанові від 19.12.2025 дійшла, зокрема, таких висновків.

Згідно з положеннями ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 ст. 228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч. 3 ст. 228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

У ч. 3 ст. 228 ЦК передбачаються зовсім інші правові наслідки:

- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;

- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;

- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;

- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;

- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.

Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.

Вирішуючи питання щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК суд має враховувати що санкції, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК Україниє втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення".

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.

Отже, для застосування приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, натомість стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення Аукціону.

Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Прокурор не довів, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Невідповідність норми ч. 3 ст. 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави".

Отже, суд доходить до висновку про відсутність підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).

При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

На перший погляд, приписи ч. 3 ст. 228 ЦК України свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника.

Втім, за умови застосування відповідних приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.

По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.

По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").

Суд, з огляду на положення частини четвертої статті 236 ГПК України, враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі № 922/3456/23, оскільки правовідносини у справах є подібними щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах з огляду на предмет та правові підстави позову (визнання недійсним договору, стягнення коштів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України).

За висновком суду, прокурор у даній справі не довів, що оспорюваний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Як на доказ посилався виключно на рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 17.07.2024 № 70/112-р/к. Суд зазначає, що лише сам встановлений рішенням Відділення факт вчинення відповідачами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірному аукціоні не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Більше того, під час розгляду справи не було виявлено жодних зауважень сторін щодо виконання договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами від 29.04.2021 № 5/6-21 та використання спеціального дозволу на користування надрами Ділянки «Зонецька друга» від 07.06.2021 № 5223.

З огляду на наведене, підстави для визнання недійсними результатів аукціону, визнання недійсним оспорюваного правочину та застосування наслідків недійсного правочину відсутні, а тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави до Державної служби геології та надр України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Амберкінг».

Крім того, оскільки відповідачем-2 заявлено про пропуск строку позовної давності та заперечення прокурора, то суд вважає за необхідне наголосити на такому.

Відповідно до статті 256, частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини у справах "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 березня 2019 року в справі №669/420/16-ц).

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, суд наголошує, що перш ніж застосувати позовну давність, необхідно з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Однак, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні даного позову в зв`язку з його необґрунтованістю, заявлена ТОВ «Абмрекінг» позовна давність не підлягає застосуванню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з покладенням судового збору на прокуратуру в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

vQXh7VH0HD4AbВИРІШИВ:

vQXh7VH0HD4Ab1. У задоволенні позову Керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави до Державної служби геології та надр України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Амберкінг» відмовити повністю.

vQXh7VH0HD4AbvQXh7VH0HD4AbРішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

vQXh7VH0HD4AbПовний текст рішення складено та підписано 22.06.2026 року.

vQXh7VH0HD4AbvQXh7VH0HD4AbvQXh7VH0HD4AbСуддя Ю.О.Підченко