Decision № 137633421, 11.06.2026, Commercial Court of Volyn Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 червня 2026 року Справа № 903/156/26

Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., за участі секретаря судового засідання Мачульської Л.В., розглянувши матеріали по справі

за позовом: Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, м. Київ

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут, м. Луцьк

до відповідача 2: Луцького національного технічного університету в особі Відокремленого структурного підрозділу Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету, смт. Любешів, Камінь-Каширський р-н., Волинська обл.

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 29 817,61 грн,

В засіданні приймали участь:

від прокуратури: Шарунович Є.В.,

від позивача: н/з

від відповідача 1: Мірчук В.В.,

від відповідача 2: н/з

В С Т А Н О В И В:

19.02.2026 через електронний суд надійшла позовна заява (з урахуванням уточнень від 23.02.2026) Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут, Луцького національного технічного університету в особі Відокремленого структурного підрозділу Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету про визнання недійсними додаткові угоди № 2 від 18.01.2023, № 3 від 11.04.2023, № 4 від 29.05.2023, № 5 від 28.06.2023, № 6 від 04.08.2023 до договору від 26.12.2023 № 23-23/178 та стягнення 29 817,61 грн.

Ухвалою суду від 24.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 25 березня 2026 року о 11:00 год.

11.03.2026 надійшов відзив ТОВ Волиньелектрозбут, згідно якого позовні вимоги заперечує. Зазначає, що на момент подання тендерної пропозиції ТОВ ВЕЗ не могло передбачити прийняття НКРЕКП нових регульованих тарифів, а тому такі тарифи не могли бути враховані в ціну за одиницю. А отже, Договір був укладений сторонами з дотриманням чинного законодавства України. Разом з тим Договором чітко передбачено можливість вносити зміни до ціни електроенергії у випадку зміни тарифів на її постачання та розподіл. При укладенні кожної з чотирьох додаткових угод Постачальником було дотримано умов договору щодо зміни ціни за одиницю у випадку зміни регульованих цін (тарифів). Внесення змін до Договору на підставі підпункту 7 пункту 19 Особливостей є правомірним у разі зміни тарифів на передачу та/або розподіл електричної енергії, які мали місце у період з моменту укладення основного договору до моменту укладення додаткової угоди. З огляду на те, що додатковими угодами № 2, 3, 4, 5 збільшену регулювану частину ціни електроенергії, зміна ціни електричної енергії як товару не змінювалась, то сума, яка може бути стягнута у разі визнання недійсної додаткової угоди №6, є меншою, аніж зазначено у позовній заяві. Прокурором заявлено до стягнення 29 817,61 грн. Натомість в разі відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод №№ 2 5, максимальна сума, яка може бути заявлена до стягнення складе 13 301,18 грн.

Позивач у поясненнях від 12.03.2026 позовні вимоги підтримує. Зазначає, що Любешівським технічним фаховим коледжем та ТОВ Волиньелектрозбут спірних додаткових угод №№ 2-6 грубо порушено вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ Про публічні закупівлі, безпідставно змінено істотні умови Договору та не дотримано процедуру їх укладення, кожного разу при укладенні всіх додаткових угод сторонами Договору належним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено коливання ціни на електроенергію на ринку після укладення первісного Договору або попередньої додаткової угоди. Просить суд справу розглядати за відсутності представника Міністерства освіти і науки України.

24.03.2026 надійшло клопотання ТОВ Волиньелектрозбут про залишення позову без розгляду, оскільки позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати. Зазначає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор при поданні позову діє на підставі норм статті 23 ЗУ Про прокуратуру для реалізації положень пункту 3 частини 1 статті 131 Конституції України. Однак, прокурор виконує субсидіарну роль, замінюючи в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснював захисту або робив це неналежно.

У судовому засідання прокурор заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з клопотанням відповідача про залишення позову без розгляду та подання відповідних заперечень.

Представник ТОВ Волиньелектрозбут відкладення розгляду справи не заперечив.

Враховуючи вищевикладене, надходження клопотання відповідача 1 про залишення позову без розгляду, надання учасникам справи можливості ознайомитись з ним та подати відповідні пояснення чи заперечення, суд протокольною ухвалою від 25.03.2026 підготовче засідання відклав на 07.04.2026 о 14:30 год.

03.04.2026 надійшли заперечення Волинської обласної прокуратури, згідно яких просить відмовити у задоволенні клопотання ТОВ Волиньелектрозбут про залишення позову без розгляду. Зазначає, що при зверненні з позовом прокурор обґрунтував підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді із чітким визначення усіх обов`язкових умов, за наявності яких допускається застосування такого заходу реагування. Зокрема, у даній позовній заяві обґрунтовано наявність порушеного або оспорюваного інтересу держави, а також установлено відсутність належного та ефективного захисту такого інтересу уповноваженими органами, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження.

Заслухавши пояснення учасників справи, з метою повного та всебічного розгляду справи, надання учасникам справи скористатися своїм правом на подання заяв по суті спору, виконання мети підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 07.04.2026 підготовче засідання відклав на 21.04.2026 о 14:00 год.

21.04.2026 надійшла заява представника Луцького національного технічного університету про визнання позову. Розгляд справи просить проводити без участі його представника.

Заслухавши пояснення прокурора, представника ТОВ Волиньелектрозбут, враховуючи виконання мети підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 21.04.2026 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 13.05.2026 о 12:00 год.

При цьому, клопотання ТОВ Волиньелектрозбут про залишення позову без розгляду буде розглядатися судом на стадії дослідження доказів по справі.

Луцький національний технічний коледж у заяві від 12.05.2026 розгляд справи просить здійснювати без участі його представника.

У судовому засіданні представник ТОВ Волиньелектрозбут заявив усне клопотання про зупинення провадження у даній справі до перегляду Першою колегією суддів Другого сенату Конституційного Суду України справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Укр Газ Ресурс щодо конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України „Про публічні закупівлі, конституційне провадження у якій було відкрито 06.05.2026.

Заслухавши пояснення учасників справи, з метою повного та всебічного розгляду справи, суд зобов`язав представника ТОВ Волиньелектрозбут викласти клопотання про зупинення провадження у справі у письмовій формі з метою надання учасникам справи можливості ознайомитись з ним та подати відповідні пояснення по його суті, у зв`язку з чим суд протокольною ухвалою від 13.05.2026 розгляд справи по суті відклав на 26.05.2026 о 14:30 год.

18.05.2026 надійшло клопотання відповідача-1, в якому останній просить суд повернутися до стадії підготовчого провадження у справі №903/156/26; зупинити провадження у справі у справі №903/156/26 до набрання законної сили судовим рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-78/2026 (178/26) за конституційною скаргою ТОВ УКР ГАЗ РЕСУРС щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 4l Закону України Про публічні закупівлі від 25 грудня 2015 року № 922-VIII зi змінами.

Обґрунтовуючи подане клопотання відповідач-1 зазначає, що ухвалою Першої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України (далі також - КСУ) від 06.05.2026 у справі №3-78/2026 (178/26) відкрито конституційне провадження у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю УКР ГАЗ РЕСУРС щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі від 25 грудня 2015 року № 922-VIII зi змінами.

Відповідач-1 вказує, що відкриваючи конституційне провадження, колегія суддів КСУ виходила, зокрема з того, що оспорювані приписи Закону, застосовані в остаточному судовому рішенні, можуть формувати модель правового регулювання, у якій держава, з одного боку, реалізує публічний інтерес у сфері ефективного використання бюджетних коштів, а з іншого - покладає на приватного контрагента весь тягар негативних наслідків зміни економічного середовища, не забезпечуючи йому належних правових гарантій захисту його майнових інтересів. Така модель може не відповідати принципам пропорційності, юридичної визначеності й добропорядного врядування та призвести до втручання у право власності. Як вбачається зі змісту вказаної ухвали КСУ, спір у господарській справі, де були застосовані оспорювані норми Закону України Про публічні закупівлі в остаточному судовому рішенні, як і у даній справі, виник у зв`язку з тим, що внаслідок укладення додаткових угод до договору про постачання електричної енергії вартість 1кВт-год електроенергії сукупно зросла, і це призвело до підвищення ціни на понад 10% від тієї, яка визначена основним договором, з одночасним зменшенням обсягів постачання.

Відповідач-1 звертає увагу суду на те, що з приписів частини 3 ст. 89 Закону України Про Конституційний Суд України вбачається, що якщо суд, розглядаючи справу за конституційною скаргою, визнав закон України (його положення) таким, що відповідає Конституції України, але одночасно виявив, що суд застосував закон України (його положення), витлумачивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України, то Конституційний Суд вказує на це у резолютивній частині рішення. У контексті даного спору правозастосовна практика щодо пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі наразі характеризується домінуванням обмежувального тлумачення (щодо 10-відсоткового ліміту), яке є наразі предметом розгляду КСУ. Очікуване рішення КСУ у справі № 3-78/2026 матиме преюдиційне та фундаментальне значення для всієї категорії справ про зміну ціни у публічних закупівлях.

Визнання Конституційним Судом України неконституційним того способу тлумачення закону, який наразі застосовується господарськими судами, фактично позбавить такі судові рішення ознаки законності. З огляду на положення пункту 1 частини 3 статті 320 ГПК України таке рішення КСУ стане підставою для перегляду справи за виключними обставинами, оскільки воно стосуватиметься конституційності застосованої норми. Отже, висновки органу конституційної юрисдикції матимуть прямий вплив на правовідносини сторін у цій справі, забезпечуючи відновлення порушеного балансу між приватним інтересом постачальника та публічним інтересом держави.

ТОВ ВЕЗ вважає, що розгляд цієї господарської справи є об`єктивно неможливим до вирішення Конституційним Судом України справи № 3-78/2026 (178/26), оскільки рішення господарського суду у цій справі не може бути ухвалене без попереднього визначення правового статусу оспорюваної норми Закону України Про публічні закупівлі найвищим органом конституційної юрисдикції, на думку відповідача, наявні всі ознаки об`єктивної неможливості розгляду цієї справи, передбачені п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

Також відповідач-1 зазначає, що підготовче провадження у цій справі було закінчено 21 квітня 2026 року, конституційне провадження у справі № 3-78/2026 (178/26) було відкрито 06 травня 2026 року, тому ТОВ ВЕЗ не мало об`єктивної можливості заявити клопотання про зупинення провадження у справі на стадії підготовчого провадження, наявні підстави для повернення судом до стадії підготовчого провадження.

У судовому засіданні 26.05.2026 представник відповідача-1 подане клопотання підтримав.

Прокурор заперечив щодо клопотання відповідача-1 та просив відмовити у його задоволенні.

Розглянувши клопотання відповідача-1 про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі у справі №903/156/26, заслухавши пояснення учасників справи, суд зазначив наступне.

У постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі N 910/7103/21 зроблено висновок, що відповідно до практики Верховного Суду, яку суд враховує на підставі ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.

Разом з тим, такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.

Повернення до стадії підготовчого провадження, у даному випадку, зумовлене необхідністю зупинення її розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20, зазначив, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати: чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування п. 5 ч.1 статті 227 ГПК України.

Вказаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/12694/18, від 17.04.2019 у справі № 924/645/18, від 20.12.2019 у справі № 910/13234/18, від 13.09.2019 у справі № 912/872/18, від 21.02.2019 у справі № 910/974/18, 20 липня 2020 року у справі № 910/11236/19.

При цьому п.5 ч. 1 ст. 227 ГПК України встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Суд враховує, що предметом розгляду у даній справі є оцінка правомірності укладення спірних додаткових угод, зокрема наявності чи відсутності передбачених законом підстав для зміни ціни за одиницю товару, дотримання сторонами вимог законодавства про публічні закупівлі, а також правових наслідків таких дій.

Зазначені обставини входять до предмета доказування у цій справі та можуть бути встановлені господарським судом самостійно на підставі наявних і поданих сторонами доказів.

Конституційне провадження у справі №3-78/2026(178/26) не спрямоване на встановлення фактичних обставин цієї господарської справи, не стосується оцінки доказів у ній та не вирішує питання щодо прав і обов`язків сторін у спірних правовідносинах. Саме по собі відкриття Конституційним Судом України провадження щодо перевірки конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі не позбавляє господарський суд можливості дослідити докази, встановити обставини справи та надати їм правову оцінку.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

За змістом частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила: аналіз норм розділу ХІІ Конституції України ("Конституційний Суд України") та Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.

Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Подібний висновок наведений у п. 74 постанови КАС ВС від 14.03.2024 у справі №600/778/21-а та постанові КАС ВС від 03.04.2024 у справі № 120/14973/21-а.

Згідно з частиною третьою статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, на даний час пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі є чинною нормою права, а саме лише відкриття конституційного провадження щодо перевірки її конституційності не зумовлює об`єктивної неможливості розгляду цієї справи.

Разом з тим, суд звертає увагу, що згідно зі ст. 91 Закону України Про Конституційний Суд України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Отже, у випадку визнання неконституційними норм п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі такі норми втратять чинність не раніше дня ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення, якщо інше не буде встановлено самим рішенням.

Водночас необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. При цьому, порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається насамперед на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Окрім того, суд зазначає, що згідно із статтею 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява N 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач-1 не довів наявності об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №3-78/2026(178/26). Поряд із цим, зібрані у справі докази дають змогу встановити та оцінити обставини, які входять до предмета доказування.

Суд протокольною ухвалою від 26.05.2026 відмовив у задоволенні клопотань відповідача-1 про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-78/2026 (178/26).

З метою повного та всебічного розгляду справи, надання сторонам можливості підготуватися до судових дебатів, суд протокольною ухвалою від 26.05.2026 відклав розгляд справи по суті на 11.06.2026 на 10:00 год.

Розглянувши клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду та заслухавши пояснення учасників справи, з огляду на недоведеність існування підстав для залишення позову без розгляду згідно п.1 ч.1 ст.226 ГПК України та необґрунтованість поданого клопотання, суд постановив відмовити у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду. При вирішенні питання щодо залишення позовної заяви без розгляду суд взяв до уваги наступне.

Клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду обґрунтоване рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) окремі приписи абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII.

Відповідач-1 вважає, що норми законодавства, які надавали б право прокурору звертатись до суду в інтересах держави замість відповідних суб`єктів владних повноважень не відповідають Конституції і згідно зі статтею 11 ГПК України, господарський суд не вправі їх застосовувати, а тому позовну заяву прокурора слід залишити без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України.

У позовній заяві прокурором обґрунтовано наявність порушеного або оспорюваного інтересу держави, а також установлено відсутність належного та ефективного захисту такого інтересу уповноваженими органами, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження.

Посилання відповідача-1 на рішення Конституційного Суду України є безпідставним, оскільки ТОВ «Волиньелектрозбут» не взяв до уваги дату та порядок набрання чинності таким рішенням. Відповідач-1 обмежився вибірковим тлумаченням окремих положень мотивувальної частини, не надавши належної оцінки загальним правовим висновкам Конституційного Суду України, їх системному змісту, а також резолютивній частині цього рішення, яка є обов`язковою до виконання та застосування.

Відповідно до п. 3.4 рішення Конституційного Суду від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 функція прокуратури за п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України хоча й визначена поза сферою кримінального права, однак відповідає сучасній конституційній ролі інституту прокуратури як повноцінно інтегрованого елемента української системи правосуддя, не суперечить юридичній природі такої системи, її цілям, завданням, функціям та принципам.

У попередньому висновку щодо запропонованих змін до Конституції України стосовно правосуддя, ухваленому Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеційська Комісія) 24.07.2015 [CDL-PI(2015)016], Венеційська Комісія про повноваження прокуратури щодо «представництва інтересів держави в суді у виняткових випадках і в порядку, що визначені законом» указала, що «прокурор матиме повноваження представляти інтереси держави «у виключних випадках». Такі додаткові та виняткові повноваження є в інших країнах, і Венеційська Комісія визнала їх правомірними, доки їх здійснюють із дотриманням принципу поділу державної влади, зокрема поваги до незалежності судів, принципів субсидіарності, спеціалізації, безсторонності прокурорів та рівності сторін» (пункт 40).

Конституційний Суд України взяв до уваги, що у праві європейських країн прокуратурі також традиційно відведено пріоритетну роль саме у кримінальній сфері, проте й поза цією сферою допустимі її функції, які, однак, не можуть здійснюватися всупереч принципам верховенства права (правовладдя), поділу державної влади, підривати діяльність судової системи та суперечити основним засадам судочинства (п. 3.5 рішення).

У п. 8.1 мотивувальної частини рішення зазначено, що Конституційний Суд України також зважає на те, що оспорювані приписи Закону, перебуваючи у взаємозв`язку з іншими приписами законодавства України, не вказують на наявність будь-якої форми участі прокурора в ухваленні рішень суду у відповідних провадженнях, не містять винятків чи пільг щодо сплати судового збору прокуратурою у разі подання прокурором позову в інтересах держави, строків звернення до суду, а також інших особливостей щодо здійснення прокуратурою функції представництва інтересів держави в суді, які безпосередньо призводили б, зокрема, до порушення основних засад судочинства, що їх гарантовано, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України, нівелювали чи ускладнювали б реалізацію гарантованого статтею 55 Конституції України права на судовий захист.

Наведений висновок Конституційного Суду України свідчить про те, що участь прокурора в судовому процесі в інтересах держави відбувається на загальних засадах судочинства, з дотриманням принципів рівності сторін, змагальності та забезпечення права на судовий захист, гарантованих п. п. 1, 3 ч. 2 ст.129 та ст. 55 Конституції України.

Крім того, відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційний Суд України у п. 3 рішення від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 зазначив, що окремі приписи абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами визнані неконституційними, втрачають чинність із 01.01.2027.

Обираючи такий підхід, Конституційний Суд України врахував передусім, що в період дії воєнного стану в Україні вагомою є потреба всебічно забезпечити захист інтересів держави Україна та стабільність конституційного правопорядку, й виходить із того, що неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану. Конституційний Суд України також вважає за доцільне не поширювати дію цього рішення на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абз. 1 ч. 3 ст. 23 зазначеного Закону та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Звернення прокурора з позовом цілком узгоджується із чинними нормами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та зазначеним рішенням Конституційного Суду України.

У судовому засіданні 11.06.2026 прокурор позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача-1 проти позову заперечив, просив у позові відмовити.

Представник відповідача-2 в судове засідання не з`явився, причин неявки суд не повідомив.

Частинами 1 та 2 ст.202 ГПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши пояснення учасників справи, господарський суд, встановив:

09.12.2022 на веб-сайті електронної системи публічних закупівель «Prozorro» (режим доступу: https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2022-12-09- 014033-а) Любешівським технічним фаховим коледжем оприлюднено оголошення UA- 2022-12-09-014033-a про проведення відкритих торгів на закупівлю електричної енергії (постачання та розподіл) для вказаного закладу на 2023 рік (ДК 021:2015:09310000-5) кількістю 64127 кВт з терміном поставки товару (електричної енергії) до від 01 січня 2023 року до 31 грудня 2023 року з очікуваною вартістю закупівлі 420 031, 85 гривень.

За результатами проведеної процедури закупівлі переможцем визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» (код ЄДРПОУ 42159289) з ціновою пропозицією 411 695,34 грн.

26.12.2022 між відокремленим структурним підрозділом «Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету» (Споживач) та ТОВ "Волиньелектрозбут" (Постачальник) укладено договір № 23-23/178 про постачання електричної енергії споживачу.

Згідно з п. 2.1. Договору, Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Предметом закупівлі за цим Договором є «код ДК 021:2015:09310000-5 Електрична енергія (електрична енергія для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та/або місцевого бюджетів»).

Відповідно до п. 2.3. Договору кількість (обсяг) електричної енергії, яка постачається за цим Договором, визначено у Додатку 1 та відповідає очікуваному обсягу закупівлі послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у оператора системи.

Строк (термін) поставки товару: з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно (п.3.1 Договору).

Згідно п. 3.4 Договору місце постачання товару визначено у Додатку №1 до цього Договору.

Загальна ціна (сума) цього договору становить 411695,34 грн. (п.5.1).

Ціна за одиницю товару визначається у Додатку 2 до Договору. Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, яка зазначена у Додатку 2 до цього Договору (п.5.2 Договору).

Пунктом 5.3 Договору встановлено, що ціна за одиницю товару за цим Договором може змінюватись з дотриманням Сторонами норм, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», що оформлюються додатковою угодою, у порядку, визначеному у Додатку 3 до цього Договору. До зміни ціни за одиницю товару Постачальник зобов`язаний постачати електричну енергію за ціною, яка визначена у Договорі у чинній редакції.

У разі незгоди із зміною ціни чи інших умов Договору Споживач має право ініціювати процедуру дострокового припинення (розірвання) Договору відповідно до законодавства України та умов цього Договору. У разі відмови Споживача від зміни ціни або інших умов Договору, що запропоновані Постачальником, а також у разі відсутності відповіді Споживача на таку пропозицію Постачальника протягом 20 днів з дня її отримання, Постачальник має право ініціювати процедуру дострокового припинення (розірвання) Договору відповідно до законодавства України та умов цього Договору.

Ціна електричної енергії має зазначатися Постачальником у рахунках на оплату електричної енергії та актах приймання-передачі електричної енергії за цим Договором у розмірі, який визначений у додатку 2 до Договору та є чинний у відповідному розрахунковому періоді (п.5.4).

Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п.5.5).

Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до 31.12.2023, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором (п. 13.1).

Згідно п. 13.2 Договору, умови цього договору можуть бути змінені за згодою сторін у порядку, визначеному законодавством України, шляхом укладання Сторонами додаткової угоди до цього договору. Істотні умови цього договору можуть змінюватися у випадках, передбачених ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Відповідно до Специфікації згідно додатку № 2 до вищевказаного Договору ціна (тариф) електричної енергії для споживача з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ за одиницю товару становить 6,42 грн/кВт.

Пунктами 6-7 Додатку № 3 до Договору, визначено, що істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених пунктом 19 Особливостей (Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178).

Погодження зміни ціни за одиницю товару в Договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

У разі коливання ціни товару на ринку, зацікавлена сторона ініціює внесення змін у договір щодо зміни ціни за одиницю товару та той відсоток коливання, що відбувався. Факт коливання ціни електричної енергії на ринку підтверджується даними АТ «ОПЕРАТОР РИНКУ», зокрема даними, розміщеними на офіційному сайті https://www.oree.com.ua та/або довідкою (ми) або листом (ми) або іншим (ми) документом (ами) (завіреними копіями цих довідки (ок) або листом (ів) або документів) відповідних органів або установ або організацій, які можуть надавати відповідне інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, в тому числі довідки, цінові довідки, експертні висновки будь-якої торгово-промислової палати.

Прокурор зазначає, що на момент підписання Договору сторонами погоджені всі істотні умови Договору, а саме предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».

Прокурор доводить, що під час виконання Договору на підставі додаткових угод до Договору п`ять разів вносились зміни в частині підвищення ціни за одиницю товару - 1 кВт/год електричної енергії, зокрема: додатковою угодою № 2 від 18.01.2023 ціну за одиницю електроенергії (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) з 01.01.2023 збільшено з 6,42 грн/кВт/год до 6,554172 грн/кВт/год (на 2,09% від ціни обумовленої у Договорі закупівлі від 26.12.2022) та зменшено кількість товару з 64127 кВт/год до 64086 кВт/год.

Додатковою угодою № 3 від 11.04.2023 ціну за одиницю електроенергії (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) з 01.04.2021 збільшено з 6,554172 грн/кВт/год до 6,614136 грн/кВт/год (або на 3,02% від ціни обумовленої у Договорі закупівлі від 26.12.2022) та зменшено кількість товару з 64086 кВт/год до 62428 кВт/год.

Згідно додаткової угоди № 4 від 29.05.2023 ціну за одиницю електроенергії (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) з 01.06.2023 збільшено з 6,614136 грн/кВт/год до 6,792732 грн/кВт/год (або на 5,8 % від ціни обумовленої у Договорі закупівлі від 26.12.2022) та зменшено кількість товару з 62428 кВт/год до 61206 кВт/год.

Додатковою угодою № 5 від 28.06.2023 ціну за одиницю електроенергії (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) з 01.07.2023 збільшено з 6,792732 грн/кВт/год до 7,12644 грн/кВт/год (або на 11% від ціни обумовленої у Договорі закупівлі від 26.12.2022) та зменшено кількість товару з 61206 кВт/год до 58987 кВт/год;

Відповідно до додаткової угоди № 6 від 04.08.2023 ціну за одиницю електроенергії (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) з 01.08.2023 збільшено з 7,12644 грн/кВт/год до 7,828831 грн/кВт/год (або на 21,9 % від ціни обумовленої у Договорі закупівлі від 26.12.2022) та зменшено кількість товару з 58987 кВт/год до 52637 кВт/год.

Загалом, внаслідок укладення додаткових угод № № 2-6 до Договору ціна за одиницю електроенергії (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) збільшилась на 21,9 % від первісної ціни, визначеної у Договорі.

Підставами для укладення перелічених вище додаткових угод стали листи ТОВ «Волиньелектрозбут» від 09.01.2023 № 01-8-43, від 06.02.2023 № 01/8-237, від 03.03.2023 № 01/8-390, від 03.04.2023 № 01/8-556, від 03.05.2023 № 01/8-728, від 23.05.2023 № 01/8-886, від 01.08.2023 № 01/8-1536, скеровані керівникам підприємств, установ та організацій, з якими за результатами проведення закупівель укладено договори про постачання електричної енергії споживачу, якими замовників поінформовано про внесення змін до умов Договору в частині підвищення ціни електричної енергії як товарної продукції у січні, квітні, червні, липні та серпні 2023 року.

В силу вимог ч. 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/ пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Зміна істотних умов договору про закупівлю, зокрема збільшення ціни за одиницю товару, є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Згідно актів приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії за січень 2023 - грудень 2023 року на виконання згаданого вище договору ТОВ «Волиньелектрозбут» поставлено Любешівському технічному фаховому коледжу 38 348 кВт*год, за що сплачено 276 011,77 грн ( з них - 63032,00 грн з державного бюджету, 105 300 грн - з місцевого бюджету, 107 679, 77 грн - кошти третіх осіб споживача).

Прокурор доводить, що укладені додаткові угоди № 2 від 18.01.2023, № 3 від 11.04.2023, № 4 від 29.05.2023, № 5 від 28.06.2023, № 6 від 04.08.2023 до договору від 26.12.2023 № 23-23/178 підлягають визнанню недійсними в судовому порядку на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону "Про публічні закупівлі", оскільки порушують законодавство України та інтереси держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Таким чином прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Відповідно до п. 1.2, 1.7, 1.17, 3.1 Положення про Відокремлений структурний підрозділ «Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету», введеного в дію наказом Луцького національного технічного університету від 29.12.2021 № 842-05-35, Коледж є відокремленим структурним підрозділом Луцького національного технічного університету, що провадить освітню діяльність, пов`язану зі здобуттям фахової передвищої освіти, може проводити дослідницьку та/або творчу мистецьку, спортивну діяльність, забезпечувати поєднання теоретичного навчання з навчанням на робочих місцях. Коледж діє у структурі Університету без права юридичної особи на засадах неприбутковості та є бюджетною установою. Коледжу надаються окремі права юридичної особи, зокрема право вести окремий баланс і кошторис, рахунки і код мережі в територіальному органі, поточні рахунки в банку тощо. До основних завдань коледжу віднесено, зокрема, ефективне використання майна і коштів для провадження освітньої діяльності. Коледж засновано на державній формі власності і підпорядковано Університету.

Згідно з п. 7 Положення, фінансування коледжу здійснюється за рахунок державного бюджету, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

Відповідно до п. 7.7 Положення коледж використовує бюджетні кошти відповідно до загального кошторису, що затверджується Міністерством освіти і науки України.

Згідно статуту Луцького національного технічного університету, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України №1447 від 28.12.2021, ЛНТУ як установа, що утримується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до законодавства України складає затвердженні форми місячної, квартальної і річної звітності та подає їх до Міністерства освіти і науки України.

У даному конкретному випадку фінансування проведеної конкурентної процедури закупівлі здійснювалося виключно за рахунок коштів державного, місцевого бюджетів та коштів третіх осіб (власних коштів споживача).

Таким чином, позовна заява подана прокурором в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, як органу, уповноваженого державою управляти майном та здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Міністерство освіти та науки України є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету, а зазначені у позові порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" завдають шкоди державним інтересам у вигляді незаконних витрат коштів, що унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів бюджету і здатне спричинити істотної шкоди інтересам держави.

Поряд з цим, при наявності порушень інтересів держави Міністерство освіти та науки України тривалий час бездіє у вказаних спірних правовідносинах та не вживає дієвих заходів до їх усунення.

Матеріалами справи підтверджено обставину звернення прокурора до позивача з повідомленнями про порушення законодавства та інтересів держави під час виконання договору про постачання електричної енергії споживачу №23-23/178 від 26.12.2022.

Камінь-Каширською окружною прокуратурою скеровано лист № 51-1349 ВИХ-24 від 07.06.2024 до Міністерства освіти та науки України про наявність порушень інтересів держави, які потребують захисту, та про намір звертатися до суду з позовною заявою про визнання недійсними додаткових угод до договору від № 23-23/178 та стягнення 29 817 грн 61 коп. З огляду на те, що будь-яка інформація про результати розгляду цього листа до прокуратури не надійшла, 02.04.2025 за № 51-727ВИХ-25 та 02.12.2025 за № 51-1983ВИХ -25 Камінь-Каширською окружною прокуратурою до Міністерства освіти і науки України повторно скеровано листи з повідомленням про намір заявити вищевказаний позов та можливість оскаржити наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України. У відповіді від 19.12.2025 № 14.1/37003-25 Міністерство освіти і науки України повідомило, що у разі залучення останнього судом до участі у справі, представництво інтересів буде забезпечено у встановленому порядку.

Таким чином, при зверненні з даним позовом Камінь-Каширською окружною прокуратурою дотримано порядку повідомлення органа, уповноваженого державою на захист інтересів у спірних відносинах, про пред`явлення позову, за наявності якого допускається застосування такого заходу реагування.

Причиною виникнення спору в цій справі стало питання неналежного витрачання коштів державного бюджету, головним розпорядником яких є Міністерство освіти і науки України, внаслідок того, що у одержувача бюджетних коштів (Луцького національного технічного університету в особі Відокремленого структурного підрозділу Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету) були відсутні законні підстави для проведення закупівлі робіт у переговорній процедурі на підставі абзацу 5 пункту 2 частини 2 статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі".

Звертаючись до суду із позовом прокурор, зокрема, просить суд стягнути з відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут на користь відповідача 2 - Луцького національного технічного університету в особі Відокремленого структурного підрозділу Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету безпідставно отримані кошти в сумі 29817,61 грн.

Суд зазначає, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (аналогічний висновок викладено в постанови ВП ВС від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 10.13), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.12)).

Застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину на користь позивача - Міністерства освіти і науки України при застосуванні запропонованої прокурором процесуальної конструкції, коли грошові кошти стягуються з відповідача-1 на користь відповідача-2, є помилковим, оскільки не відповідає положенням ГПК України, позаяк для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені кошти повинні повертатися (стягуватися) саме на користь держави.

Згідно частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.

Однак, згідно з частинами 1, 3, 4 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Водночас, визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічний висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

В пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 сформульовано такий висновок щодо застосування статті 21 ГПК України (в редакції, чинній до 14.12.2017), яка за змістом є подібною до норми статті 45 чинного ГПК України: "За змістом наведеної норми сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача".

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладено висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Проте подання прокурором в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України позову про стягнення з ТОВ «Волиньелектрозбут» (відповідача-1) на користь Луцького національного технічного університету в особі Відокремленого структурного підрозділу Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету (відповідача-2) спірної суми коштів, отриманих за договором про постачання електричної енергії споживачу №23-23/178 від 26.12.2022, не призведе до відновлення інтересів держави в особі Міністерства, оскільки ці кошти мали би повертатися на користь держави, а не в дохід суб`єкта господарювання (відповідача 2).

Тобто, заявляючи вимоги про визнання недійсними додаткових угод № 2 від 18.01.2023, № 3 від 11.04.2023, № 4 від 29.05.2023, № 5 від 28.06.2023, № 6 від 04.08.2023, укладених до договору від 26.12.2023 № 23-23/178, та застосування наслідків недійсності такого правочину в зв`язку з порушенням вимог п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», прокурор по суті намагається захистити Луцький національний технічний університет в особі Відокремленого структурного підрозділу Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету, хоча не має права вимагати стягнення на користь юридичної особи, яка не уособлює державу, за захистом інтересів якої позивач звернувся з цим позовом до суду, та є за обставинами, наведеними прокурором, стороною процедури закупівлі.

Застосування наслідків недійсності правочину на користь позивача, який не є стороною оспорюваних правочинів, наразі неможливе при застосуванні процесуальної конструкції, запропонованої прокурором, оскільки кошти підлягають стягненню з ТОВ "Волиньелектрозбут" на користь Луцького національного технічного університету в особі Відокремленого структурного підрозділу Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету, як іншої сторони оспорюваного правочину, і, як наслідок, вказана одностороння реституція не відповідає положенням чинного законодавства, адже для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь держави в особі уповноваженого органу (Міністерства) як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету.

Суд зауважує, що, заявивши позовну вимогу про стягнення спірної суми грошових коштів з ТОВ «Волиньелектрозбут» на користь Університету, прокурор фактично звернувся за захистом інтересів не позивача (Міністерства), а відповідача-2, за рахунок якого якраз має задовольнятися позов, як того вимагає частина 4 статті 45 ГПК України.

При цьому прокурором вказану позовну вимогу пред`явлено в інтересах відповідача-2 поза відносинами представництва інтересів держави, тобто всупереч положенням частин 3, 4 статті 53 ГПК України, за змістом яких прокурор у визначених законом випадках має звертатися до суду виключно в інтересах держави в особі уповноваженого державного органу чи органу місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, наявне фактичне звернення прокурора в інтересах Луцького національного технічного університету в особі Відокремленого структурного підрозділу Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету не відповідає викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3337/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 16.08.2022 у cправі № 905/820/21 висновку про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватися з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

За змістом положень статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні, комунальні підприємства чи підприємства об`єднань громадян, які не мають статусу суб`єкта владних повноважень.

Суд також враховує викладений в пункті 48 постанови об`єднаної палати від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 висновок щодо застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 ЦК України: "Позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача".

Суд вказує, що наведені вище мотиви відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення спірної суми грошових коштів з ТОВ «Волиньелектрозбут» на користь Луцького національного технічного університету в особі Відокремленого структурного підрозділу Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету пов`язані як з неефективністю обраного позивачем способу захисту своїх прав, так і з допущеним прокурором порушенням норм процесуального права шляхом його звернення за захистом інтересів не позивача (Міністерства), а відповідача-2, за рахунок якого наразі має задовольнятися позов, як того вимагає частина 4 статті 45 ГПК України.

Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

В частині позовних вимог щодо стягнення грошових коштів на користь відповідача-2 суд звертає також увагу на викладені в пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 висновки про те, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо ж повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог (схожий за змістом висновок викладено в пункті 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Враховуючи те, що повернення спірної суми коштів Луцькому національному технічному університету в особі Відокремленого структурного підрозділу Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету не відновлює права держави в особі Міністерства (позивача), а в межах заявлених позовних вимог не вбачається можливості застосування судом іншого ефективного способу захисту порушених прав держави, суд дійшов висновку про відмову в позові у повному обсязі.

При ухваленні даного рішення судом взято до уваги правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 904/192/22 від 15.03.2024.

Щодо визнання позову відповідачем-2 суд зазначає, що згідно частин 4, 5 ст.191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Усталеним в судовій практиці є висновок, що суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи (постанови Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 572/2515/15-ц, від 19 січня 2022 року у справі № 753/9175/20).

Оскільки суд відмовляє у позові прокурора у зв`язку з обранням неефективного способу захисту прав, так і з допущеним прокурором порушенням норм процесуального права шляхом його звернення за захистом інтересів не позивача (Міністерства), а відповідача-2, за рахунок якого наразі має задовольнятися позов, то визнання відповідачем-2 позову не приймається судом.

Відповідно із ч.ч. 2-4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 1 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у позові, витрати у справі по сплаті судового збору покладаються на прокуратуру.

Керуючись ст. 86, 129, 236-238, 240 ГПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у позові повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 22.06.2026.

Суддя С. В. Бідюк