Court ruling № 137588957, 28.05.2026, Pecherskyi District Court of Kyiv City

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/53724/25-ц

пр. 4-с-89/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Остапчук Т.В., при секретарі судових засідань Погребняк В.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гуменної Л. та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року до суду надійшла скарга, у якій скаржник просить визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гуменної Л. щодо незняття арештів з майна боржника; скасувати арешт накладений постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції 20096631 від 22 жовтня 2010 року на все майно, що належить ОСОБА_1 , внесений до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі заяви Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 22 жовтня 2010 року за реєстраційним номером обтяження 10394729..

В обґрунтування поданої скарги зазначено, що 16 березня 2007 року між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» був укладений кредитний договір № 03/1/068/07-G, згідно якого відповідачу було надано кредит у формі невідновлювальної мультивалютної кредитно лінії в межах загальної суми 57350,00 дол. США на купівлю нерухомості загальною площею 57,80 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зі сплатою за користування кредитними коштами процентів в розмірі 13,5% річних, строком по 15.03.2028 року включно.

В якості забезпечення своєчасного зобов'язань позичальника за кредитним договором між позивачем та ВАТ «Кредитпромбанк» був укладений договір іпотеки вказаної квартири, із внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідної заборони на розпорядження іпотечним майном.

У жовтні 2009 року банк звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку 422 525 грн. 78 коп. заборгованості за кредитним договором № 03/1/068/07-G від 16 березня 2007 року, обґрунтовуючи це тим, що відповідачі, згідно укладеного з позивачем кредитного договору, не виконують взятих на себе зобов`язань щодо вчасного повернення суми кредиту та плати за його користування (відсотків), що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачів.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2010 року у справі № 2-758/10 вказаний позов задоволено в повному обсязі, крім того стягнуто відповідачів та судових витрат: 1700,00 грн. у відшкодування судового збору та 120,00 грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляд справи.

На виконання вказаного рішення тим самим судом був виданий виконавчий лист 2-758 від 29 березня 2010 року, який за заявою ВАТ «Кредитпромбанк» у липні 201 року був пред'явлений до примусового виконання за місцем проживання боржників

Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Квашенка Сергія Сергійовича від 06 липня 2010 року було відкрито відповідне виконавче провадження № 20096631 (ідентифікатор доступу 314Г95E8E475) відносно боржника ОСОБА_1 .

Постановою того ж державного виконавця № 20096631 від 22 жовтня 2010 року був накладений арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 . Заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржник в межах суми боргу.

06 березня 2014 року державним виконавцем було прийнято рішення про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна), (далі Закон № 606-XIV). Відповідна постанова стягувачем не оскаржувалась. Повторно виконавчий документ до примусового виконання не пред'являвся.

Ухвалою Печерського районного суду від 19 січня 2017 року, у справі 757/27985/16-ц про заміну сторони виконавчого провадження встановлено, що 26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором №03/1/068/07-G від 16 березня 2007 року забезпеченого іпотекою квартири АДРЕСА_2 . На день вирішення судом заяви щодо заміни сторони виконавчого провадження судом не досліджувалось питання щодо наявності виконавчого провадження стосовно примусового виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2010 року у справі №2-758/10, про що зазначено у самій ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року у справі 757/27985/16-ц.

У відповідності до інформації з ДРРПНМ станом на 07 вересня 2016 року приватним нотаріусом Ковальчуком Сергієм Павловичем, Київського міського нотаріального округу було прийнято рішення № 12886366 від 07 травня 2014 року про державну реєстрацію прав іпотеки на вказану квартиру за ПАТ «Дельта банк» (номер запису про іпотеку: 5604043 (спеціальний розділ)).

У відповідності до інформації з ДРРПНМ станом на 19 вересня 2025 року замість ПАТ «Дельта банк» новим іпотекодержателем квартири АДРЕСА_2 значиться Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс», код ЄДРПОУ 43212924. Підставою реєстрації значиться рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 12886366 від 07 травня. 2014 року, прийняте приватним нотаріусом Ковальчук Сергієм Павловичем, Київського міського нотаріального округу (номер запису про іпотеку: 5604043 (спеціальний розділ)).

Інша інформація щодо підстав зміни кредитора за договором іпотеки квартири АДРЕСА_2 наданої у забезпечення кредитного договору № 03/1/068/07-G від 16 березня 2007 року укладеного між ВАТ «Кредитпромбанк» в ДРРПНМ відсутня.

Вважає, що наявність протягом тривалого часу (майже 16 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження щодо стягнення основної заборгованості та (або) виконавчого збору є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, порушує конституційне право боржника на володіння майном, що стало підставою для звернення до суду із вказаною скаргою.

В судове засідання учасники справи не з`явились, повідомлялись належним чином.

Суд, вивчивши скаргу, дослідивши письмові докази додані до неї, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.

Відповідно до положень ст. ст. 447-451 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За змістом ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Судом встановлено, що У жовтні 2009 року банк звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку 422 525 грн. 78 коп. заборгованості за кредитним договором № 03/1/068/07-G від 16 березня 2007 року, обґрунтовуючи це тим, що відповідачі, згідно укладеного з позивачем кредитного договору, не виконують взятих на себе зобов`язань щодо вчасного повернення суми кредиту та плати за його користування (відсотків), що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачів.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2010 року у справі № 2-758/10 вказаний позов задоволено в повному обсязі, крім того стягнуто відповідачів та судових витрат: 1700,00 грн. у відшкодування судового збору та 120,00 грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляд справи.

Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Квашенка Сергія Сергійовича від 06 липня 2010 року було відкрито відповідне виконавче провадження № 20096631 (ідентифікатор доступу 314Г95E8E475) відносно боржника ОСОБА_1 .

Постановою того ж державного виконавця № 20096631 від 22 жовтня 2010 року був накладений арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 . Заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржник в межах суми боргу.

06 березня 2014 року державним виконавцем було прийнято рішення про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна), (далі Закон № 606-XIV). Відповідна постанова стягувачем не оскаржувалась. Повторно виконавчий документ до примусового виконання не пред'являвся.

Відповідно ч. 1 ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною 2 ст. 451 ЦПК України визначено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до ч. 3 ст. 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Частиною 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Згідно ч. 1-2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.

Частинами 6-9 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі нереалізації майна на третьому електронному аукціоні виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові. Майно передається стягувачу за ціною третього електронного аукціону або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

Відповідно до ч. 3-5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника. Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону № 1404-VIII. Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом. Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. У постанові від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки. Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому. З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII). Водночас частиною п`ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону № 1404-VIII). Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення. Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV. Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014 №6 роз`яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов`язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням ст. ст. 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Також відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі №641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

У пункті 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17 (провадження № 61-26969св18) зазначено, що «повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час винесення постанов про повернення виконавчого документа стягувачу) за письмовою заявою стягувача - фізичної особи стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем на зазначений стягувачем рахунок у банку або іншій фінансовій установі чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом, що здійснюється за його рахунок, крім переказу аліментних сум.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 2 ст. 77, ст. 79, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Однак, матеріали скарги не містять доказів виконання рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2010 року.

Таким чином, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження, а зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу, при цьому боржником не надано суду доказів закінчення виконавчого провадження, то відсутні підстави для скасування арешту майна боржника, аналогічна позиція міститься в постанові від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) Великої Палати Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, прийшов до висновку про відмову у задоволенні скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 317, 319 ЦК України, ст. ст. 17, 18, 37, 52, 56, 59, 61 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 13, 77, 79, 81, 89, 263, 353, 447-451, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гуменної Л. та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Т.В.Остапчук