Decision № 137488571, 17.06.2026, Peresypskyi District Court of Odesa City (until 25.04.2025 - Suvorovskyi District Court of Odesa City)

Справа № 523/15903/25

Провадження №2/523/2664/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

"17" червня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси, в складі:

головуючого судді Малиновського О.М.

при секретарі Березніченко В.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, в місті Одеса, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовними вимогами в яких просить визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що після смерті її матері, ОСОБА_2 відкрилась спадщина, яка складалася з майна, у тому числі з квартири зазначеної вище. Позивач, як спадкоємець першої черги звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину. Втім, з огляду на те, що право власності у ОСОБА_2 на квартиру виникло на підставі договору купівлі-продажу, який був посвідчений на товарній біржі, нотаріусом було роз`яснено про відсутність підстав для видачі свідоцтва про право на спадщину, а також на право ОСОБА_1 на звернення до суду з позовом. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою судді від 02.09.2025р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження,

Ухвалою суду від 29.01.2026р. за клопотанням представника позивача витребувана копія спадкової справи, яка надійшла до суду 04.03.2026р.

Окрім цього, ухвалою суду від 29.01.2026р. за клопотанням представника позивача проведена заміна первісних відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на належного відповідача Одеську міську раду.

Ухвалою суду від 01.04.2026р. за клопотанням представника позивача витребувана інформація з КП «БТІ» ОМР про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру відповідь на яку омивано судом 05.05.2026р.

Ухвалою судді від 13.05.2026р. підготовче судове засідання закрито, розгляд справи призначений за участю сторін.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась. Її представник, адвокат Єфстіфєєва І.В. направила до суду заяву про підтримання позовних вимог та розгляду справи за їх відсутності.

Одеська міська рада не забезпечила участі свого представника у судовому засіданні. Про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином.

За відсутності відзиву на позовну заяву, неповажною неявкою представника відповідача, справу розглянуто в заочному порядку на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, дійшов наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 994/К від 07.02.2001р., укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , як продавцями та ОСОБА_2 , як покупцем, посвідченого на Одеській товарній біржі.

Договір купівлі-продажу зареєстрований у КП «БТІ» Одеської міської ради 06.03.2001р., реєстровий номер 281 у реєстровій книзі 388пр. на сторінці 63. Зазначена обставина підтверджується копією договору купівлі-продажу та відповіддю КП «БТІ» Одеської міської ради від 09.04.2026р. №2443/03.01-06.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

З витребуваної судом від приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області, Рязанцевої О.Ю. копії спадкової справи № 16/2025 до майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 слідує, що із заявою про прийняття спадщини від 07.02.2025р. звернулася ОСОБА_1 дочка померлої.

Факт родинних відносин підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , виданого повторно 12.03.2025р. Другим Малиновським відділом ДРАЦС Одеського міського управління юстиції.

Відтак, ОСОБА_1 , як дочка померлої ОСОБА_2 в силу статті 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги, та вважається такою, що прийняла спадщина, так як звернулася до нотаріуса із заявою про її прийняття у строки передбачені частиною першою статті 1270 ЦК України.

Інших спадкоємців за законом та/або за заповітом після смерті ОСОБА_2 судом не встановлено.

Листом від 30.07.2025р. №215/02-14 приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області, Рязанцевою О.Ю. було роз`яснено право ОСОБА_1 на звернення до суду з позовною заявою про визнання договору дійсним та визнання права власності на спадкову квартиру з огляду на відсутність дотриманого порядку його посвідчення та державної реєстрації.

При вирішенні даної справи, суд виходить з наступного мотивування.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина третя статті 5 ЦК України).

Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається (стаття 47 ЦК УРСР).

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей (частина перша статті 48 ЦК УРСР).

Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів (стаття 227 ЦК УРСР).

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу», в редакції, чинній на момент виникнення права власності на квартиру у ОСОБА_2 ).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження№ 61-11523сво23) зазначено: «у статті 227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку. В ЦК УРСР не передбачалося обов`язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, у тому числі у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року в справі № 904/4573/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 вересня 2019 року в справі № 903/729/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17 (провадження № 61-9101св21));

Цивільний кодекс Української РСР не встановлював інституту нікчемності правочину, який запровадили аж у ЦК України, що набрав чинності 1 січня 2004 року. Єдиним механізмом підтвердження недійсності угоди, що існував до появи вказаного інституту, було визнання такої недійсності за рішенням суду (див. пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21));

за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року в справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19));

правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання;

саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення; в ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору;

правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду; норми ЦК України 2003 року щодо недійсності правочинів не можуть бути застосовані при вирішенні спору про недійсність правочину чи договору, який вчинявся під час чинності ЦК УРСР 1963 року;

на рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів;

у частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі;

спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин))) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі».

Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій, нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, визначені статтею 49 Закону України «Про нотаріат».

Згідно зі статтею 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 185/9284/23 вказано, що «можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Судова процедура оскарження має на меті забезпечити виправлення нотаріальних помилок, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц зазначено, що «обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має бути ефективним, тобто призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закріплене у статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб».

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

У даній конкретній справі ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовною заявою посилається на відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну квартиру, через невідповідність договору купівлі-продажу квартири, на підставі якого у ОСОБА_2 виникло право власності, вимогам законодавства, а саме положенням ст.657 ЦК України, зокрема договір не був посвідчений в нотаріальному порядку, що фактично є відмовою в оформленні права на спадщину. Отже, позивач позбавлена права на оформлення спадкових справ на квартиру.

Водночас, посилання приватного нотаріуса у листі-роз`ясненні на недотримання вимог ст. 657 ЦК України в частині недотримання форми договору є хибними та не заслуговують на увагу, з огляду на те, що на час укладання договору купівлі-продажу від 07.02.2001р. такої норми не існувало, а до відносин підлягали застосуванню норми ЦК УРСР 1963 року.

Крім того у ст. 227 ЦК УРСР було визначено, що нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку. В ЦК УРСР не передбачалося обов`язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, у тому числі у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа (див., зокрема, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року в справі № 904/4573/16, від 04 вересня 2019 року в справі № 903/729/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17).

В ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору, правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду.

На рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалися правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів.

У частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статтей 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року, адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі.

Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу») має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами, відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.

Таким чином, договір купівлі-продажу квартири був укладений на Одеській товарній біржі 07.02.2001р. відповідно до статті 15 Закону України «Про товарну біржу», відтак такий договір не підлягав нотаріальному посвідченню.

Крім того, як встановлено судом та зазначено вище, право приватної власності ОСОБА_2 на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу №994/К від 07.02.2001р. було зареєстровано КП «БТІ» ОМР 06.03.2001року на виконання вимог статті 227 ЦК УРСР.

З урахуванням наведеного та за відсутності рішення суду про визнання недійсним вказаного договору, у приватного нотаріуса Рязанцевої О.Ю. не було підстав для висновку, що цей договір не відповідає положенням, як чинного законодавства на теперішній час, так і законодавства на момент його укладення.

Водночас, на підставі ч.2 ст. 47 ЦК УРСР за вимогою сторони угоди, її правонаступників суд може визнати дійсною тільки угоду, яка відповідно до чинного законодавства підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Оскільки вказаний договір купівлі-продажу квартири не підлягав нотаріальному посвідченню, у приватного нотаріуса були відсутні підстави для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 .

За змістом позовних вимог ОСОБА_1 та досліджених судом доказів у даній справі належним способом захисту її порушеного права (інтересу) може бути оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Крім того, з урахуванням змісту листа приватного нотаріуса Рязанцевої О.Ю. від 30.07.2025р. №215/02-14 такий не можна визнати відмовою у вчиненні нотаріальної дії, так як він сформульований у формі роз`яснень. Тобто, нотаріусом фактично не було відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії.

За таких обставин, суд наголошує, що за відсутності інших підстав для відмови в оформленні спадкових справ ОСОБА_1 або спору про право власності на спірну квартиру з іншими особами, вона не позбавлена можливості звернутися до нотаріуса для видачі свідоцтва про право на спадщину, з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених судом у цьому рішенні.

Крім цього, застосування механізму реалізації невизнаних спадкових прав ОСОБА_1 через визнання за нею права власності на квартиру в судовому порядку на підставі статті 392 ЦК України, на пряму залежить від правовірності відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, яка в даному випадку відсутня, по друге, такі роз`яснення нотаріуса не відповідають вимогам закону. Отже, ОСОБА_1 не втратила права на отримання у приватного нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , а за наявності відмови приватного нотаріуса у цьому, оскаржити її неправомірність.

За таких обставин суди дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом, а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.12,13,76, 206,259, 263-265,268,280-282 ЦПК України,

ВИРІШИВ

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовити у повному обсязі.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 , рнокпп: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2

Відповідач:

Одеська міська рада, ЄДРПОУ: 26597691, м. Одеса, Біржова площа, буд.1

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 17 червня 2026р.

Суддя