Decision № 137242569, 08.06.2026, Shevchenkivskyi District Court of Lviv City

Справа № 344/3714/26

Провадження № 2/466/2538/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Зими І.Є.

секретаря с/з Васинчик М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

25 лютого 2026 року, ТОВ «Споживчий центр» звернулось до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №06.06.2025-100002252 від 10.06.2025 року , у розмірі 12 780 грн., та судовий збір.

В обґрунтування вимог зазначає, що 10 червня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 06.06.2025-100002252.

Відповідно до умов вказаного договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 4000 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісії, а у випадку порушення строків виконання зобов`язань - неустойку.

Кредитний договір укладений в електронній формі шляхом акцептування відповідачем пропозиції про укладення кредитного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Позичальник, використовуючи одноразовий ідентифікатор, підписав пропозицію про укладення кредитного договору, заявку на отримання кредиту та підтвердив свою згоду з умовами кредитування.

Згідно з умовами кредитного договору відповідачу надано кредит на таких умовах: дата надання кредиту -10.06.2025 року; сума кредиту - 4000 грн., строк кредитування - 217 днів з дати надання кредиту; дата повернення кредиту -12.01.2026 року; процентна ставка «Стандарт» - 1 відсоток за один день користування кредитом; процентна ставка «Економ» - 0,5 відсотка за один день користування кредитом; комісія, пов`язана з наданням кредиту, - 9 відсотків від суми кредиту, що становить 360 грн., комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 360 грн. у кожному з двох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, тобто всього 720 грн.; неустойка - 60 грн., за кожен день невиконання або неналежного виконання кожного окремого зобов`язання.

Позивач вказує, що свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, перерахувавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 4000 грн., однак відповідач свої зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, сплати процентів, комісій та неустойки належним чином не виконав.

Станом на дату подання позову позивач визначив заборгованість відповідача у загальному розмірі 12 780 грн. 00 коп., яка складається з: 4000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5700 грн. - заборгованість за процентами; 360 грн. - комісія, пов`язана з наданням кредиту; 720 грн. - додаткова комісія за обслуговування кредитної заборгованості; 2000 грн.- неустойка. Крім цього, позивач зазначив, що відповідачем 13 серпня 2025 року було здійснено часткову сплату заборгованості у розмірі 500 грн.., яка була врахована позивачем при визначенні остаточного розміру позовних вимог. На думку позивача, така часткова оплата також підтверджує факт визнання відповідачем наявності кредитного зобов`язання, у зв`язку з чим позивач змушений звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 15.05.2026року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, після належного скерування матеріалів позовної заяви в електронному вигляді 14.05.2026 року.

22.05.2026 року, відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому частково не погодився з позовними вимогами. У відзиві відповідач зазначив, що кредитний договір дійсно укладався, кредит у розмірі 4000 грн. ним був отриманий, однак заявлена позивачем сума заборгованості є завищеною . Ним було частково погашено заборгованість у розмірі близько 2000 грн., а тому просив суд перевірити правильність розрахунку заборгованості, врахувати здійснені ним платежі, зменшити розмір штрафних санкцій та процентів, а також ухвалити справедливе рішення з урахуванням фактичних обставин справи. До відзиву відповідачем долучено квитанції про здійснення платежів, а саме: квитанцію від 04.05.2026 року на суму 1083 грн. 78 коп., квитанцію від 07.05.2026 року на суму 200 грн. 70 коп., квитанцію від 07.05.2026 року на суму 200 грн. 70 коп., квитанцію від 08.05.2026 року на суму 602 грн. 11 коп. Загальна сума платежів, підтверджених долученими відповідачем квитанціями, становить 2087 грн. 29 коп.

27.05.2026 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив позивача, у якій представник позивача заперечив проти доводів відповідача та зазначив, що проценти за кредитним договором були нараховані у межах строку кредитування, а саме до 12.01.2026 року, тобто до закінчення строку дії договору. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, у тому числі у порядку статті 625 ЦК України, ним не здійснювалось, а відповідні вимоги не заявлялись. Крім того, позивач вказав, що розмір денної процентної ставки відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування», а відповідач не надав належного контррозрахунку заборгованості, який би спростовував правильність розрахунку позивача. Також позивач вважає правомірним нарахування неустойки, посилаючись на те, що кредитний договір було укладено після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», якими було виключено положення щодо звільнення споживача від відповідальності у вигляді неустойки за договорами споживчого кредиту у період дії воєнного стану.

Представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 78 Цивільного процесуального кодексу України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 10 червня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 06.06.2025-100002252.

З наданих суду матеріалів вбачається, що кредитний договір укладено в електронній формі. Електронний кредитний договір складався з пропозиції про укладення кредитного договору, заявки, сформованої на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, та відповіді позичальника про прийняття пропозиції, підписаної за допомогою одноразового ідентифікатора.

Відповідно до пунктів 2.1-2.3 договору електронний кредитний договір укладається у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у повідомленні на номер телефону, вказаний при реєстрації. Після обрання умов кредитування та отримання пропозиції позичальник підписує відповідь про прийняття пропозиції електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти однією стороною та її прийняття другою стороною.

Відповідно до частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону, заповнення формуляра заяви про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону, або вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Таким чином, укладення кредитного договору в електронній формі саме по собі не свідчить про його недійсність чи неналежність, якщо сторонами дотримано передбаченого законом порядку укладення електронного правочину.

Суд враховує також, що відповідач у поданому відзиві не заперечує факту укладення кредитного договору та прямо зазначає, що кредитний договір дійсно укладався, а кредит у розмірі 4000 грн. ним був отриманий. Отже, обставини укладення договору та отримання кредитних коштів фактично відповідачем не оспорюються.

Відповідно до пункту 3.1 кредитного договору кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісії, якщо такі встановлені договором.

Відповідно до пункту 3.2 договору кредит надається на придбання товарів, робіт, послуг для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до пункту 4.1 договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах строковості, платності та поворотності шляхом перерахування коштів на рахунок споживача, у тому числі з використанням реквізитів електронного платіжного засобу споживача.

Відповідно до пункту 4.3 договору днем надання кредиту вважається списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту або сплати платежу - день надходження коштів у касу кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Згідно з пунктом 4.4 договору сторони встановили, що проценти нараховуються з дня надання позичальнику кредиту, включаючи безпосередньо день надання кредиту, включно до дати його фактичного повернення. Проценти за користування кредитом нараховуються та обліковуються кредитодавцем щоденно. У разі дострокового повернення кредиту позичальник у день такого повернення сплачує кредитодавцю проценти за період фактичного користування кредитом.

Відповідно до пункту 6.1 договору позичальник зобов`язується забезпечити своєчасне повернення кредиту, процентів, комісій у строки, визначені заявкою, яка є невід`ємною частиною договору, а неустойку, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язань, - негайно з моменту пред`явлення кредитодавцем вимоги про нарахування таких санкцій.

З матеріалів справи встановлено, що позивач надав відповідачу кредит у розмірі 4000 грн.., а відповідач не повернув кредит та інші передбачені договором платежі у встановлений строк у повному обсязі.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона боржник зобов`язана вчинити на користь другої сторони кредитора певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України боржник є таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини першої статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом.

Суд зазначає, що відповідно до умов договору та норм Цивільного кодексу України, проценти за користування кредитом є платою за правомірне користування грошовими коштами у межах строку кредитування. Після спливу строку кредитування кредитор не має права нараховувати договірні проценти за користування кредитом, якщо інше прямо не відповідає правовій природі відповідного зобов`язання, однак боржник не звільняється від обов`язку сплатити проценти, які були нараховані у межах строку кредитування.

Позивач просить стягнути проценти у розмірі 5700., які, як зазначено у позові та відповіді на відзив, нараховані у межах строку кредитування, тобто до 12.01.2026 року. Доказів того, що вказані проценти нараховані після закінчення строку кредитування, відповідачем не надано. При цьому відповідач, заперечуючи проти розміру процентів, не подав суду власного розрахунку заборгованості, який би спростовував розрахунок позивача, не зазначив конкретних періодів неправильного нарахування процентів, не довів, що проценти були нараховані за період після закінчення строку кредитування або всупереч погодженій сторонами процентній ставці. Сам по собі значний розмір процентів порівняно із сумою кредиту не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, якщо такі проценти були погоджені сторонами, відповідач був ознайомлений з умовами кредитування, а нарахування здійснене у межах строку дії кредитного договору.

Суд бере до уваги, що відповідно до умов кредитування строк кредиту становив 217 днів, а денна процентна ставка та загальні витрати за кредитом були визначені у договорі. Позивач у відповіді на відзив вказав, що денна процентна ставка відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування», а відповідач не навів належного правового та арифметичного обґрунтування протилежного. За таких обставин суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення процентів у розмірі 5700 грн. є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та підлягає задоволенню, однак із врахуванням платежів, здійснених відповідачем після подання позову.

Щодо вимоги позивача про стягнення комісії, пов`язаної з наданням кредиту, у розмірі 360 грн., суд зазначає наступне. З умов кредитного договору вбачається, що комісія, пов`язана з наданням кредиту, встановлена у розмірі 9 відсотків від суми кредиту та становить 360 грн. У договорі зазначено, що така комісія має економічну сутність плати за надання кредиту, нараховується кредитором та обліковується у день видачі кредиту, а сплачується згідно з графіком платежів. Відповідач не навів окремих обґрунтованих заперечень саме проти комісії за надання кредиту, не довів, що така умова договору є недійсною, а також не надав доказів сплати цієї комісії у повному обсязі. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 360 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Щодо вимоги позивача про стягнення додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 720 грн., суд приходить до іншого висновку. З умов кредитного договору вбачається, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості встановлена у розмірі 360 грн. у кожному з двох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. У договорі зазначено, що така комісія встановлюється за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника телефоном, в особистому кабінеті та на відділеннях; забезпечення можливості здійснювати платежі онлайн; забезпечення можливості відновлення забутого пароля для входу в особистий кабінет; забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу; консультаційні послуги та інші послуги, пов`язані з обслуговуванням кредитної заборгованості.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та положень Закону України «Про споживче кредитування» споживач має право на отримання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про фінансову послугу, а кредитодавець зобов`язаний забезпечити належне інформування споживача щодо умов кредитування, стану виконання договору та інших обставин, пов`язаних з виконанням кредитного договору.

Суд виходить з того, що обслуговування кредитної заборгованості, інформування позичальника про стан заборгованості, надання доступу до особистого кабінету, нагадування про строки оплати, консультації щодо виконання кредитного договору за своєю суттю є діями кредитодавця, пов`язаними з супроводом уже укладеного договору та реалізацією прав і обов`язків сторін у межах кредитних правовідносин. Такі дії не є самостійною фінансовою послугою, яку відповідач окремо замовляв, отримував та за яку повинен сплачувати окрему плату понад проценти за користування кредитом та інші платежі, прямо пов`язані з наданням кредиту. Крім того, кредитодавець не надав суду доказів фактичного надання відповідачу конкретних окремих послуг, які б за своїм змістом виходили за межі звичайного супроводження кредитного договору та мали самостійну майнову цінність для споживача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, звернула увагу, що при вирішенні питання щодо правомірності стягнення плати/комісії за обслуговування кредиту суд має виходити не лише з назви такого платежу, а й з його змісту, тобто з того, за які саме дії кредитодавця така плата встановлена. При цьому кредитодавець не може стягувати з позичальника плату за дії, які вчиняються кредитодавцем на власну користь, зокрема ведення кредитної справи, облік заборгованості, супроводження договору, або за дії, які фактично охоплюються виконанням кредитодавцем своїх обов`язків у кредитних правовідносинах.

Суд враховує також принципи добросовісності, розумності та справедливості, закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України. Покладення на споживача обов`язку сплатити додаткову комісію за обслуговування кредитної заборгованості, яка фактично охоплює інформування, консультації та технічний доступ до способів виконання договору, без доведення реального надання окремої послуги, створює для споживача надмірний майновий тягар та не відповідає балансу прав і обов`язків сторін. За таких обставин суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 720 грн. задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення неустойки у розмірі 2000 грн., суд зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою, штрафом, пенею є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Водночас відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, законодавець, визнаючи право кредитора на застосування неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри цивільно-правової відповідальності, одночасно надав суду право перевірити співмірність такої відповідальності наслідкам порушення зобов`язання та у разі необхідності зменшити її розмір.

З умов кредитного договору вбачається, що неустойка встановлена у розмірі 60 грн. за кожен день невиконання або неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Позивач заявив до стягнення неустойку у розмірі 2000 грн.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець не позбавлений права нараховувати неустойку за договорами споживчого кредиту, укладеними після набрання чинності відповідними змінами. Разом з тим, наявність у кредитодавця права на нарахування неустойки не означає безумовного обов`язку суду стягнути її у повному заявленому розмірі без перевірки співмірності, добросовісності та справедливості такого стягнення.

Суд враховує, що сума кредиту становила 4000 грн., а заявлена до стягнення неустойка складає 2000 грн., тобто половину від суми основного боргу. При цьому позивачем не доведено, що внаслідок прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання йому були завдані збитки саме у такому розмірі або що наслідки порушення зобов`язання є настільки істотними, що виправдовують стягнення неустойки у повному обсязі.

Крім того, відповідач не заперечував факту укладення договору та отримання кредиту, визнав наявність кредитних правовідносин, здійснював платежі в рахунок погашення заборгованості, зокрема 500 грн. 13.08.2025 року, що було враховано позивачем при визначенні розміру позовних вимог, а також після звернення позивача до суду здійснив додаткові платежі на загальну суму 2087 грн. 29 коп., згідно долучених до відзиву квитанцій: квитанція від 04.05.2026 року на суму 1083 грн. 78 коп., квитанція від 07.05.2026 року на суму 200 грн. 70 коп., квитанція від 07.05.2026 року на суму 200 грн. 70 коп., квитанція від 08.05.2026 року на суму 602 грн. 11 коп. Загальна сума платежів становить 2087 грн. 29 коп.

Такі обставини свідчать не про повне ухилення відповідача від виконання зобов`язання, а про неналежне та несвоєчасне його виконання з подальшим частковим погашенням заборгованості.

Суд бере до уваги і те, що позивач одночасно заявив до стягнення тіло кредиту, проценти за користування кредитом у розмірі 5700 грн., комісію за надання кредиту та неустойку. За таких умов стягнення неустойки у повному розмірі 2000 грн. за кредитом у розмірі 4000 грн. призвело б до надмірного майнового тягаря для відповідача та порушення балансу інтересів сторін.

Неустойка має стимулюючу та компенсаційну, а не каральну функцію. Вона не може бути засобом невиправданого збагачення кредитора за рахунок боржника, особливо у правовідносинах споживчого кредитування, де позичальник є слабшою стороною договору.

Враховуючи наведене, а також принципи розумності, добросовісності та справедливості, суд приходить до висновку про наявність підстав, передбачених частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, для зменшення розміру неустойки з 2000 грн. до 500 грн.

Такий розмір неустойки, на переконання суду, є співмірним характеру порушення, враховує інтереси кредитора, не звільняє відповідача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, однак не створює для нього надмірного та непропорційного майнового тягаря.

Щодо врахування платежів, здійснених відповідачем після звернення позивача до суду, суд зазначає наступне.

Позовна заява була сформована в системі «Електронний суд» 24.02.2026 року та подана до суду після формування розрахунку заборгованості станом на дату звернення до суду.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після звернення позивача до суду відповідачем були здійснені платежі, а саме: 04.05.2026 року - 1083 грн. 78 коп., 07.05.2026 року - 200 грн. 70 коп., 07.05.2026 року - 200 грн. 70 коп., 08.05.2026 року - 602 грн. 11 коп. Загальна сума вказаних платежів становить 2087 грн. 29 коп.

Суд вважає, що такі платежі підлягають врахуванню при ухваленні рішення, оскільки суд вирішує спір з урахуванням фактичного стану правовідносин на момент ухвалення рішення. Стягнення з відповідача суми, яка вже була ним фактично сплачена під час розгляду справи, призвело б до подвійного стягнення та порушення принципів справедливості і добросовісності.

При цьому суд бере до уваги положення статті 534 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Позивач у позовній заяві сам посилається на положення статті 534 Цивільного кодексу України та зазначає саме таку черговість погашення заборгованості. Іншої черговості зарахування платежів, яка б підлягала застосуванню у цій справі та змінювала імперативну логіку зазначеної норми, матеріали справи не містять.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про зменшення неустойки до 500 грн., а також про відмову у стягненні комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 720 грн., загальний розмір заборгованості, який підлягає врахуванню перед зарахуванням платежів, становить: 4000 грн.- тіло кредиту, 5700 грн.-проценти, 360 грн.- комісія за надання кредиту, 500 грн.- неустойка, зменшена судом, тобто всього: 10 560 грн.

Застосовуючи статтю 534 Цивільного кодексу України, суд виходить з того, що здійснені відповідачем після подання позову платежі у сумі 2087 грн. 29 коп. насамперед підлягають зарахуванню в рахунок погашення процентів та неустойки.

Оскільки неустойка, яка підлягає стягненню з урахуванням її зменшення судом, становить 500 грн., зазначена сума вважається погашеною за рахунок платежів, здійснених відповідачем під час розгляду справи.

Залишок сплачених відповідачем коштів після погашення неустойки становить 1587 грн. 29 коп. та підлягає зарахуванню в рахунок погашення процентів.

Отже, із заявлених та визнаних судом обґрунтованими процентів у розмірі 5700 грн. 00 коп. підлягає відрахуванню 1587 грн. 29 коп., у зв`язку з чим залишок заборгованості за процентами становить 4112 грн. 71 коп.

Таким чином, після врахування платежів, здійснених відповідачем під час розгляду справи, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають: 4000 грн.- заборгованість за тілом кредиту, 4112 грн. 71 коп. - заборгованість за процентами, 360 грн. - комісія, пов`язана з наданням кредиту, всього до стягнення підлягає 8472 грн. 71 коп.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 720 грн. слід відмовити.

У частині стягнення неустойки у розмірі 2000 грн. позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом зменшення розміру неустойки до 500 грн., яка, з урахуванням здійснених відповідачем платежів, вважається погашеною, а тому окремо до стягнення не підлягає.

Щодо доводів відповідача про необхідність зменшення процентів, суд зазначає, що чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду зменшити проценти за користування кредитом за правилами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки така норма стосується саме неустойки. Проценти за користування кредитом є платою за користування чужими грошовими коштами, а не штрафною санкцією. За відсутності доказів їх неправильного нарахування або нарахування поза межами строку кредитування, підстав для зменшення процентів суд не вбачає.

Щодо доводів позивача про повне стягнення неустойки, суд зазначає, що такі доводи не спростовують права суду, передбаченого частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, на зменшення розміру неустойки з урахуванням усіх істотних обставин справи.

Щодо доводів позивача про правомірність комісії за обслуговування кредитної заборгованості, суд зазначає, що включення відповідної умови до договору не позбавляє суд обов`язку перевірити її правову природу, відповідність принципам добросовісності та справедливості, а також з`ясувати, чи не є така комісія платою за дії кредитодавця, які фактично охоплюються його обов`язками у межах кредитного договору. Оскільки позивач не довів факту надання відповідачу окремої самостійної послуги, яка б виправдовувала стягнення додаткової комісії у розмірі 720 грн., така вимога задоволенню не підлягає.

Крім того, в силу дії ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути в користь позивача судові витрати.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 89, 141, 247, 259, 263-265, 273 ЦПК України, ст. ст. 525, 526, 527, 530, 610, 625, 629, 1054 ЦК України, суд,

у х в а л и в :

позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 06.06.2025-100002252 від 10 червня 2025 року у розмірі 8472 грн. 71 коп., (вісім тисяч чотириста сімдесят дві гривні 71 копійку), яка складається з: 4000 грн. - заборгованість за тілом кредиту,4112 грн. 71 коп. - заборгованість за процентами, 360 грн. комісія, пов`язана з наданням кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 2662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) судового збору. В решті вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його ухвалення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Сторони в справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»,

місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

зареєстрований, як ВПО за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Суддя І. Є. Зима