Decision № 137230397, 08.06.2026, Zhytomyr District Administrative Court

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м. Житомир справа № 240/18580/26

категорія 105000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулося Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із позовною заявою, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову в. о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Катерини Пономарьової від 08.05.2026 ВП № 77316860 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.02.2025 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 77316860 з примусового виконання виконавчого листа № 240/24442/23, яку Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області отримало 03.03.2025. 05.03.2025 Головне управління направило відповідь на відкриття виконавчого провадження, повідомивши про вжиті заходи щодо виконання рішення суду. 08.05.2026 в. о. начальника відділу примусового виконання рішень Катерина Пономарьова винесла постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. на Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за нібито невиконання рішення суду. 11.05.2026 Головне управління отримало зазначену постанову про накладення штрафу. На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03.10.2023 у справі № 240/24442/23 Головним управлінням проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2023 без обмеження максимального розміру, з нарахуванням доплати за період з 01.04.2023 по 30.06.2024. Рішення суду набрало законної сили 29.05.2024, після чого Головне управління виконало його в межах компетенції та фінансування шляхом включення до реєстру судових рішень. У подальшому Головне управління діяло відповідно до постанов Кабінету Міністрів України щодо індексації пенсій у 2025 та 2026 роках, з дотриманням максимального розміру пенсії. 13.05.2026 представник Головного управління Поплавський Д. Ю. підписав позовну заяву про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

Відзив від відповідача на адресу суду в строки, передбачені статтею 162 КАС України, не надходив.

Частина 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.10.2023 у справі № 240/24442/23 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області було зобов`язано здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01.04.2023 без обмеження її максимального розміру.

26.02.2025 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 77316860 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа, яку Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області отримало 03.03.2025 за вхідним № 2739/14.

05.03.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області направило державному виконавцю відповідь на відкриття виконавчого провадження, в якій повідомило про вжиті заходи щодо повного та неухильного виконання рішення суду в межах і спосіб, визначений чинним законодавством.

Під час перевірки виконання рішення суду державним виконавцем було встановлено, що у подальшому щодо стягувача продовжували застосовуватись обмеження максимального розміру пенсії, у зв`язку з чим рішення суду не виконувалось у повному обсязі.

08.05.2026 в. о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Катерина Пономарьова винесла постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. на Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення суду.

Вважаючи постанову про накладення штрафу протиправною, позивач звернувся до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Спеціальним законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, є Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка є чинною на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1404-VIIІ).

У відповідності до статті 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до положень частини 1 статті 13 Закону № 1404-VIIІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За правилами частини 1 статті 26 Закону № 1404-VIIІ, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 63 Закону № 1404-VIIІ, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 1 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIIІ передбачена відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії. Зокрема, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правовою підставою накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання останнім судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Отже, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника.

Встановлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов`язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону № 1404-VIII.

Відповідно до змісту положень частини 3 зазначеної правової норми, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина 4 наголошує на тому що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Отже, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути прийнята лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.

Поважними в розумінні наведених норм Закону України "Про виконавче провадження" можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Аналогічні праві висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 360/3573/20.

Поряд з цим Верховний Суд у постанові від 31.05.2021 у справі № 560/594/20 зауважив, що невиконання пенсійним органом рішення суду дозволяє державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин-наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин.

Матеріали справи свідчать, що підставою для винесення оскаржуваної постанови слугувало те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не виконало в повному обсязі рішення суду від 03.10.2023 у справі № 240/24442/23, застосувавши обмеження максимальним розміром виплати пенсії.

Судом під час розгляду справи встановлено, що відповідно до наявних у матеріалах виконавчого провадження даних про перерахунок пенсії, здійснених Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, та інформації про складові пенсії ОСОБА_1 , зокрема загальний підсумок пенсії (з надбавками) стягувача станом на 01.01.2026 та 01.02.2026 склав 26621,19 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії - 25950,00 грн, а з 01.04.2026 загальний підсумок пенсії (з надбавками) становив 27019,59 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії - 25367,78 грн.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що виплата пенсії ОСОБА_1 у зафіксованому розмірі 25950,00 грн. (тоді як розрахунковий розмір пенсії з урахуванням надбавок без застосування обмеження максимального розміру, зокрема станом на 06.03.2026, складав 29829,79 грн) здійснена всупереч рішенню Житомирського окружного адміністративного суду від 03.10.2023 у справі № 240/24442/23, яким було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимального розміру.

Доводи позивача про те, що у рішенні Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 240/24442/23 відсутнє зобов`язання щодо здійснення виплати пенсії без обмеження максимальним розміром у разі проведення будь-якого нового перерахунку пенсії, суд вважає необґрунтованими.

Судове рішення, яке набрало законної сили, стає незмінним (неспростовним), основні і додаткові судження (висновки) суду по суті справи стають остаточними.

Зобов`язальна частина рішення містила початкову дату проведення перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром - без часового обмеження в майбутньому.

Суд зазначає, що при проведенні перерахунку пенсії має враховуватись рішення суду, прийняте у справі, що стосується такої пенсії (в тому числі щодо безпідставності застосування обмеження пенсії максимальним розміром), у разі, якщо чинне на момент проведення такого перерахунку пенсії законодавство не зазнало відповідних змін.

З часу прийняття рішення у справі № 240/24442/23 пенсійне законодавство в частині, що стосується обмеження виплати пенсії максимальним розміром, змін не зазнавало.

Висновки суду у справі № 240/24442/23 щодо виплати пенсії без обмеження максимальним розміром є обов`язковими не лише в межах цієї справи, але і під час виникнення/існування інших правовідносин, які пов`язані з пенсійним забезпеченням ОСОБА_1 , включаючи подальші перерахунки пенсії.

Зважаючи на це, пенсійний орган не має права повторно обмежувати виплату пенсії максимальним розміром, тобто знову вчиняти ті ж самі дії, які вже були визнані судом протиправними.

Як наслідок, твердження позивача про виконання в повному обсязі рішення суду є безпідставним.

Суд зауважує, що обмеження пенсії стягувача максимальним розміром у спірних відносинах передбачено частиною 7 статті 43 Закону № 2262-ХІІ та статтею 2 Закону № 3668-VI. Однак положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-ХІІ визнані такими, що не відповідають Конституції України згідно з рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, внаслідок чого втратили чинність з дати ухвалення відповідного Рішення, а тому не можуть застосовуватись у спірних відносинах.

У постанові від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19 Верховний Суд наголосив про протиправність обмеження органом пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону № 2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.

Суд звертає увагу на те, що незважаючи на наявність у постановах Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" та від 25.02.2026 № 236 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році" вимог про підвищення розміру пенсії у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, станом на момент здійснення позивачем (боржником) такого перерахунку пенсії стягувача у зв`язку із проведенням її індексації, чинної норми, яка б визначала розмір максимального обмеження, закон не містить, оскільки положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-ХІІ рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнані такими, що не відповідають Конституції України, внаслідок чого втратили чинність з дати ухвалення відповідного Рішення Конституційного Суду України.

Закон не уповноважує територіальний орган Пенсійного фонду на власний розсуд визначати підстави, умови та максимальний розмір для обмеження пенсійних виплат.

Під час проведення наступних перерахунків пенсії позивача територіальний орган Пенсійного фонду не вправі застосовувати обмеження максимальним розміром пенсії з тих підстав, яким вже надано оцінку у судовому рішенні № 240/24442/23, що набрало законної сили.

Аналогічна за суттю правова позиція вказана Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 12.12.2023 у справі № 240/20185/23.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV з наступними змінами та доповненнями на час виникнення спірних правовідносин пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави вважати, що з самого визначення поняття пенсія випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк.

У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання пенсії, яка має виплачуватись постійно один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії. Але у разі зміни після прийняття рішення судом розміру та порядку соціальних та пенсійних виплат орган влади повинен діяти відповідно до чинного законодавства, не допускаючи за подібних обставин порушень, на які вже звертав увагу суд.

У цьому випадку змін законодавства (зокрема норм статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб") не відбувалось, була проведена лише індексація пенсії, яка не є видом пенсії та не є складовою пенсії, а є компенсацією знеціненого розміру пенсії.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України правомірно, з дотриманням норм Закону України "Про виконавче провадження", прийнято постанову від 08.05.2026 ВП № 77316860 про накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення суду без поважних причин.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина перша статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України ).

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору не підлягають стягненню.

Щодо строку вирішення даного спору суд зазначає, що частиною шостою статті 120 КАС України передбачено, що якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, ЄДРПОУ 13559341) до Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області (майдан Соборний, 1, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10014, ЄДРПОУ 45798761) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 08 червня 2026 р.

08.06.26