Decision № 137177821, 01.06.2026, Baryshivka District Court of Kyiv Oblast

Справа № 355/666/26

Провадження № 2/355/862/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

01 червня 2026 року селище Баришівка

Баришівський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Цирулевської М. В.,

за участю:

секретарів судового засідання Старенької С. М., Білоног В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Баришівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (надалі також позивач, ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», кредитодавець, кредитор) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі також відповідач, ОСОБА_1 , позичальник, клієнт) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (надалі також товариство, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», первісний кредитор) та ОСОБА_1 19 листопада 2020 року було укладено договір №1261830 про надання коштів на умовах фінансового кредиту (надалі також договір №1261830 від 19.11.2020, кредитний договір, договір), відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором.

Означений договір підписаний електронним підписом споживача, відтвореного шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

За доводами позовної заяви, товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в загальному розмірі 3500,00 грн на строк кредитування та на умовах, визначених кредитним договором. Натомість, відповідач не виконав умов кредитного договору, кредитні кошти не повернув, проценти за користування кредитом не сплатив.

21.04.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 21042021, відповідно до якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило на користь ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №1261830 від 19.11.2020.

Таким чином, за доводами позовної заяви, ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» наділено правом вимоги до відповідача за договором №1261830 від 19.11.2020.

Станом на дату подання позову відповідач має заборгованість за кредитним договором в розмірі 11480,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 3500,00 грн; заборгованість за процентами 7980,00 грн.

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача означену заборгованість в загальній сумі 11480,00 грн, понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 8000,00 грн

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, подав до суду заяву про проведення розгляду справи у його відсутність, позов підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

Відповідач процесуальним правом на подання відзиву на позов не скористався, заперечень проти позову не подав, заяв та клопотань від відповідача не надходило.

ІІ. Рух справи. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання учасників справи.

23 жовтня 2025 року до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», за підписом представника позивача, адвоката Усенка Михайла Ігоровича (а.с 2-6).

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 30.03.2026 відкрито провадження (спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін) в означеній справі, судове засідання призначено на 29.04.2026 (а.с. 19-20).

Крім того, ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 30.03.2026 судом витребувано докази із банківської установи (а.с. 22).

21.05.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника позивача, адвоката Усенка М. І., про розгляд справи без участі представника позивача, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

З огляду на означене клопотання, у судові засідання 29.04.2026 та 01.06.2026 представник позивача не з`явився.

21.04.2026 до суду від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надійшов лист вих. № БТ/Е-14699 від 13.04.2026, в якому банківська установа надала інформацію на запит суду.

У судові засідання відповідач не з`явився, про причини неявки не повідомив, клопотань про відкладення судового засідання не надсилав, заяви про розгляд справи без його участі не надав.

Про дати, час і місце судового розгляду відповідач повідомлявся належним чином, рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу повернулись із позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою», проставленою 11.04.2026, та позначкою «вручено особисто», проставленою 09.05.2026, що відповідно до п. 1, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним повідомленням про дату, час та місце розгляду справи.

Судове засідання, призначене на 29.04.2026, відкладалося з огляду на неявку відповідача та надання йому можливості висловити заперечення проти позову та/або свою позицію стосовно заявленого позову.

У зв`язку із неявкою відповідача, який був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, без поважних причин в судове засідання, оскільки про поважність причин неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав, зі згоди позивача суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ст. 280 ЦПК України.

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 01.06.2026 вирішено здійснювати заочний розгляд справи.

Зважаючи на неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (з огляду та на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом. Зміст правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що 19 листопада 2020 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладений договір №№1261830 про надання коштів на умовах фінансового кредиту (а.с. 7). Означений договір підписаний відповідачем електронним підписом Е029 (а.с. 7 (зворот), 8).

Пунктом 1.1. кредитного договору передбачено, що укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через вебсайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет, шляхом перевірки товариством правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого товариством на номер мобільного телефону клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до вебсайту/ІТС товариства.

Згідно з п.п. 9.8 кредитного договору цей договір укладається шляхом направлення його тексту, підписаного з боку товариства електронним підписом, що створений шляхом накладення на договір аналогу власноручного підпису уповноваженої особи товариства та відтиску печатки товариства, що відтворені засобами електронного копіювання, в особистий кабінет для ознайомлення та підписання. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом клієнта, що відтворений шляхом використання клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який формується автоматично на стороні товариства для кожного разу використання та направляється клієнту на номер мобільного телефону, повідомлений останнім товариству в ІТС товариства. Введення клієнтом коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього договору створює підпис клієнта на договорі та вважається направленням товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього договору.

Відповідно до п. 1.2. та 1.3. договору сума кредиту складає 3500,00 грн, строк кредиту 30 днів.

Згідно із п. 1.4 кредитного договору тип процентної ставки фіксована. Процентна ставка 1,90% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п. 1.3. договору.

Відповідно до п. 2.1. кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на платіжну картку клієнта, зазначену клієнтом в особистому кабінеті, що має наступні реквізити: НОМЕР_1 .

Відповідно до п. 4.1 кредитного договору у випадку неможливості виконання зобов`язань за договором у повному обсязі у встановлений термін клієнт може ініціювати продовження строку користування кредитом та заміну дати повернення кредиту шляхом укладення додаткової угоди до договору.

З умов договору, передбачених п. 4.1 - 4.6, вбачається, що для пролонгації договору є необхідною воля позичальника та вчинення ним певних дій в особистому кабінеті, що свідчили б про намір продовжити кредитний договір.

В розділі 10 кредитного договору як один із контактних номерів телефону споживача зазначений номер НОМЕР_2 (а.с. 7(зворот).

Відповідно до графіку платежів, що є додатком №1 до кредитного договору, сума кредиту становить: 3500,00 грн, сума нарахованих процентів: 1995,00 грн, разом до оплати: 5495,00 грн.

Згідно із довідкою, виданою 10.02.2025, між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» укладено договір на переказ коштів №ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019, відповідно до якого 19.11.2020 о 18 год 05 хв на платіжну картку № НОМЕР_3 було перераховано кошти в сумі 3500,00 грн (а.с. 8).

Крім того, на виконання ухвали Баришівського районного суду Київської області від 30.03.2026 листом № БТ/Е-14699 від 13.04.2026 АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» повідомило суд, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_4 , на яку 19.11.2020 були перераховані кошти у розмірі 3500,00 грн.

21 квітня 2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» укладений договір факторингу № ККЛУ-21042021 (надалі також договір факторингу) (а.с. 9-10).

Згідно з п. 1.1. договору факторингу фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитним договорами (портфель заборгованості).

Як слідує із п. 6.2. договору факторингу, сторони погодили, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після передачі клієнтом фактору відповідної документації та надходження ціни продажу у повному обсязі, відповідно до п. 7.1. договору факторингу, на рахунок клієнта, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Відповідно до п. 7.1. договору факторингу ціна продажу за договором становить 2305259,64 грн (а.с. 9).

В матеріалах справи міститься платіжна інструкція в національній валюті №29847 від 21.04.2021 про сплату ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» на користь ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» 2305259,64 грн як сплату за договором факторингу № ККЛУ-21042021 від 21.04.2021 (а.с. 10).

Згідно із актом прийому-передачі реєстру боржників від 21.04.2021 за договором факторингу № ККЛУ-21042021 від 21.04.2021, клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників, після чого, з урахуванням п. 8.3. договору факторингу № ККЛУ-21042021 від 21.04.2021, від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників, кількість боржників: 6076 (а.с. 10).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № ККЛУ-21042021 від 21.04.2021 ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передало ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №№1261830 від 19.11.2020 на загальну суму 11480,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 3500,00 грн; заборгованість за процентами 7980,00 грн (а.с. 10).

Згідно із розрахунком заборгованості, складеним ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», у ОСОБА_1 за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 11480,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 3500,00 грн; заборгованість за процентами 7980,00 грн (а.с. 8-9).

На час розгляду справи судом відповідачем не надано даних та належних і допустимих доказів, що свідчать про погашення заборгованості за кредитним договором або про причини несвоєчасного погашення заборгованості за договором у добровільному порядку.

Відповідачем не заявлено та не обґрунтовано доводів щодо несправедливості умов кредитного договору, зокрема, щодо несправедливості умов відносно розміру та строку нарахування відсотків за користування кредитом.

Позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості з відповідача згідно із наданим розрахунком заборгованості на загальну суму 11480,00 грн.

Позивач вважає, що відповідачем порушено умови кредитного договору №1261830 від 19.11.2020, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку

IV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Висновки Верховного Суду у релевантних правовідносинах. Зміст спірних правовідносин.

Щодо змісту кредитного договору, а також правового регулювання питань стягнення заборгованості за договором, що складаються із сум основного боргу та процентів за користування коштами, суд застосовує такі норми права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України (надалі також ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (кредитодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).

За ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, відповідно до якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Положеннями ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що закріплено вимогами ст. 611 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, що визначено положеннями ст. 599 ЦК України.

Щодо правового регулювання питання відступлення прав вимоги за кредитним договором на умовах факторингу.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором (статті 514 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Згідно із статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Норми процесуального права, що підлягають застосуванню.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України (надалі також ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частинами 2, 3 ст. 12 ЦПК України унормовано, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За п. 2, 4, п. 6, п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Як слідує із статей 280, 281 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими главою 11 ЦПК України.

Зміст спірних правовідносин полягає у виконанні/невиконанні сторонами своїх зобов`язань за кредитним договором. Предметом позову є стягнення заборгованості позичальника (відповідача) внаслідок неповернення суми кредиту та несплати процентів річних.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідача - спростувати розмір існуючої заборгованості.

V. Мотивована оцінка аргументів учасників справи. Висновки суду за результатами розгляду позову.

За результатами дослідження фактичних обставин, що мають визначальне значення для розгляду цієї справи, зважаючи на докази, надані на їх підтвердження, а також застосувавши релевантні норми права, суд зазначає та виснує таке.

Судом встановлено, що договір №1261830 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 19.11.2020 укладений між сторонами в електронній формі.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.

Суд дійшов висновку, що при укладенні договору його сторонами було погоджено усі істотні умови договору.

Договір №№1261830 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 19.11.2020 є домовленістю сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд вважає доведеними обґрунтування позовної заяви щодо переходу до позивача прав вимоги за договором №1261830 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 19.11.2020; позивачем надані належні та достатні докази для підтвердження обставин набуття ним прав кредитора за означеним договором.

Суд доходить до переконання, що відповідачем порушено вимоги ст. 526 ЦК України, згідно з якими зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а також вимоги ст. 1049 ЦК України, яка вказує, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Добровільно відповідач не здійснив розрахунок за договором в строки, визначені його умовами, тому сума боргу підлягає примусовому стягненню.

Позивач, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками, а також заборгованість за штрафними санкціями.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що така заборгованість становить 11480,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 3500,00 грн; заборгованість за процентами 7980,00 грн.

Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, позивач зобов`язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Водночас, саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).

Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього зі сторони відповідача.

Щодо стягнення суми основного боргу.

Як встановлено судом, відповідачу були перераховані кошти у розмірі 3500,00 грн на виконання умов кредитного договору. Спосіб перерахування коштів відповідає умовам договору.

Відповідачем не спростовано факт отримання кредитних коштів та/або їх розмір (суми основного боргу).

Оцінюючи надані позивачем докази у їх сукупності, суд доходить висновку про підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 3500,00 грн за договором №1261830 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 19.11.2020.

Належних доказів того, що відповідач повернув кошти у заявленій позивачем сумі кредиту в розмірі 3500,00 грн за означеним кредитним договором, матеріали справи не містять.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в сумі 3500,00 грн основного боргу.

Щодо заборгованості зі сплати процентів.

За розрахунками позивача, розмір процентів, які має сплатити відповідач за кредитним договором, становить 7980,00 грн.

Водночас, відповідно до п. 1.3, 1.4 договору №1261830 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 19.11.2020 строк кредиту 30 днів; стандартна процентна ставка 1,90% в день.

З урахуванням всього вищевказаного, здійснивши перевірку розрахунку заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, здійсненого позивачем, суд доходить висновку про його необґрунтованість, оскільки розрахунок заборгованості за відсотками такий: 3500,00 грн х 1,90% в день х 30 днів = 1995,00 грн.

Відтак, суд зауважує, що позивачем здійснено нарахування відсотків поза межами строку кредитування, що не узгоджується та суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц.

При цьому, суд критично оцінює посилання позивача на відповідні пункти кредитного договору, при обґрунтуванні строку нарахування процентів тривалістю понад 30 днів в порядку пролонгації або автопролонгації строку користування кредитом, оскільки належні докази щодо узгодження сторонами пролонгації дії договору матеріали справи не містять.

Суд зауважує, що наведені у 4.1 - 4.5 умови кредитного договору передбачають згоду позичальника на продовження строку дії кредитного договору, а положення договору щодо можливості продовження строку кредитування без такої згоди є суперечливими, оскільки пунктом 1.3 кредитного договору чітко визначено, що строк кредитування становить 30 днів.

Згідно з ч. 1, 2, п. 9 ч. 3, ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) вказано, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18.

За таких обставин, суд доходить висновку, що умовами договору про споживчий кредит сторони погодили строк його дії на 30 днів, тому починаючи з наступної після спливу 30 дня дати кредитор не мав права нараховувати відсотки за користування кредитом за процентною ставкою, встановленою в договорі; для фактичної пролонгації договору є необхідною воля позичальника, яка б полягала у вчиненні дій, що свідчили б про намір продовжити кредитний договір, обставини чого у даному випадку відсутні.

За вказаних обставин, ураховуючи принцип диспозитивності, розрахунок заборгованості за договором кредиту, наданий позивачем, суд вважає неправомірним проведення нарахування відповідачеві відсотків за стандартною процентною ставкою, що становить 1,90% в день за період після спливу 30 дня з дати отримання кредиту.

За таких висновків суду, з відповідача підлягає стягненню сума відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 1995,00 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом досліджені докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку обґрунтування, викладені в позовній заяві, а також докази, надані разом із нею.

За результатами, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи все вищевикладене, прийшов до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №1261830 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 19.11.2020 у сумі 5495,00 грн (3500,00 грн основного боргу та 1995,00 грн процентів за користування кредитом).

У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми нарахованих відсотків у розмірі 5985,00 грн слід відмовити, оскільки такі вимоги, з огляду на вищевикладені висновки суду, є необґрунтованими.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2662,40 грн (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією № 19092 від 20.03.2026 (а.с. 1).

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1274,49 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (5495,00 грн х 100 % : 11480,00 грн = 47,87 %. 2662,40 грн х 47,87 % = 1274,49 грн).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, які просить стягнути позивач із відповідача, суд зазначає та виснує таке.

В обґрунтування підставності та розміру понесених позивачем ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» витрат на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн, разом з позовною заявою подано копії таких документів: договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025, укладеного між ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» та Адвокатським об`єднанням «Апологет»; детального опису наданих послуг за означеним договором від 09.03.2026; акту №1526 від 09.03.2026 на суму 8000,00 грн до означеного договору (а.с. 11).

Суд доходить висновку, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача його представником надано всі необхідні докази.

Відповідач ні заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, ні обґрунтувань щодо неспівмірності таких витрат не подав.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.03.2025 у справі № 275/150/22 (із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 904/3583/19), обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Відтак, зважаючи на відсутність вчинення відповідачем дій, спрямованих на заперечення проти вимог позивача відносно відшкодування витрат на правову допомогу, суд позбавлений процесуальної можливості розглянути питання щодо зменшення та/або неспівмірності заявлених вимог про відшкодування витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а тому з відповідача слід стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 3829,60 грн (пропорційно розміру задоволених позовних вимог, 8000,00 грн х 47,87 % = 3829,60 грн).

До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших судових витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Враховуючи все вищевикладене, керуючись положеннями Законів України «Про споживче кредитування», «Про електронну комерцію», ст. 1, 3, 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-514, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 638, 639, 641, 642, 1046, 1048 - 1050, 1054, 1055, 1077, 1078 ЦК України, ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за договором за договором №1261830 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 19.11.2020 у сумі 5495,00 грн (п`ять тисяч чотириста дев`яносто п`ять гривень 00 копійок) з яких: 3500,00 грн сума основного боргу, 1995,00 грн - заборгованість зі сплати процентів процентів.

У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення 5985,00 грн процентів, - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 1274,49 грн (одна тисяча двісті сімдесят чотири гривні 49 копійок) та 3829,60 грн (три тисячі вісімсот двадцять дев`ять гривень 60 копійок) витрат на правничу допомогу.

Відповідачу направити копію заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачем - протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 05.06.2026.

Дані відносно позивача:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ»

код ЄДРПОУ: 35234236

місцезнаходження юридичної особи: вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, м. Львів, 79029.

банківські реквізити: рахунок НОМЕР_5 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК».

Дані відносно відповідача:

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1

РНОКПП: НОМЕР_6

АДРЕСА_1 .

Суддя

Баришівського районного суду

Київської області Марина ЦИРУЛЕВСЬКА