Decision № 137176521, 03.03.2026, Zhovtnevyi District Court of Dnipropetrovsk City

Справа № 201/15825/25

Провадження № 2/201/6616/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

03 березня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

в складі: головуючого судді Федоріщева С.С.

за участі секретаря судового засідання Максимової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

09 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним як з батьком за місцем його проживання, та встановлення факту самостійного ним виховання та утримання дитини ОСОБА_3 як батьком. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 21.07.2018 року він уклав шлюб з ОСОБА_2 . Від спільного життя має двох спільних дітей - ОСОБА_4 , 2007 року народження, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2023 року у справі № 181/671/23 шлюб розірвано. Донька позивача постійно проживає та здобуває освіту в місті Києві, перебуваючи на повному матеріальному забезпеченні позивача. Син ОСОБА_3 постійно проживає разом з ним та перебуває на його самостійному вихованні та утриманні. Після розірвання шлюбу мати дитини виїхала з місця їх спільного проживання (смт. Межова, Синельниківський район, Дніпропетровська область). За наявною у позивача інформацією, мати дитини спочатку перебувала поблизу міста Києва, а згодом, зі слів спільних знайомих, виїхала за межі України. Враховуючи той факт, що мати ОСОБА_2 має громадянство російської федерації, позивач не виключає її виїзд до країни-агресора. Починаючи з 2024 року позивач з відповідачем повністю втратили контакт. ОСОБА_2 не підтримує зв`язок з дітьми, не бере участі у вихованні сина, не надає матеріальної допомоги та самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків. Через наближення лінії бойового зіткнення та внаслідок ракетного обстрілу, що призвів до руйнування у вересні 2025 року житла, в якому проживав позивач із сином та своєю матір`ю похилого віку, позивач був змушений змінити місце проживання. Матір позивача була евакуйована до старшої доньки у місто Київ. З листопада 2025 року позивач із малолітнім сином ОСОБА_3 переїхав до міста Дніпро. На даний час Позивач налагодив побутові умови - укладено довгостроковий договір оренди житла, син продовжує навчання у школі в дистанційному форматі, відвідує інші заклади дитячого розвитку та перебуває на обліку в приватній клініці. Вихованням та забезпеченням дитини займається самостійно позивач. Вказані факти підтверджуються: характеристикою, виданою Межівським ліцеєм №1 МСР Синельниківського району Дніпропетровської області, відповідно до якої ОСОБА_3 зарекомендував себе як старанний, дисциплінований учень, має добрий загальний розвиток, гарно читає, вміє самостійно працювати, заучувати матеріал, контролювати себе. Вихованням сина займається тато, регулярно відвідує заклад, цікавиться навчанням сина, допомагає засвоювати вивчений матеріал. Мати жодного разу не цікавилась успіхами сина, зв`язок з вчителем та адміністрацією відсутній. Позивач заявляє про неможливість довіряти життя та здоров`я сина ОСОБА_2 з огляду на її нестабільний психоемоційний стан та ознаки суїцидальної поведінки, що мали місце під час спільного проживання. Остання за час шлюбу вчиняла спроби самогубства. Лише завдяки своєчасним діям Позивача, який знаходив її та оперативно направляв до медичних закладів, вдавалося запобігти трагічним наслідкам. На підтвердження цього факту додає виписку № 15050 від 17.08.2015 року, яка свідчить про наявність клінічних суїцидальних проявів, що ставлять під сумнів її здатність забезпечити безпеку та належний догляд за дитиною. Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно йому для подальшого оформлення документів для допомоги на дитину, яка виховується тільки одним із батьків. В зв`язку з вищевикладеним він змушений звернутися до суду із заявою про встановлення факту самостійного утримання та виховання батьком дитини.

Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.

Ухвалою суду від 12.12.2025 року відкрито провадження у справі та в подальшому вона чотири рази призначалася до розгляду.

Позивач надав до суду заяву, у якій просив задовольнити позов у повному обсязі та розглянути справу без його участі. Відповідачка клопотань і відзиву на позовну заяву суду не надала, про дату та час розгляду справи повідомлялась належним чином. Третя особа заяв та клопотань до суду не надсилала.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Фактичні обставини встановленні судом. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шлюб між ними розірвано рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2023 року.

Згідно із відміткою у паспорті, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , звідки він, через наближення фронту бойових дій, був змушений переїхати разом з сином до смт. Межова Дніпропетровської області, та деякий час там проживав, доки будинок не був зруйнований внаслідок обстрілу під час військової агресії російської федерації, що підтверджується фотознімками зруйнованого житла.

Відповідно до довідки Межівського ліцею № 1 Межівської селищної ради від 01.12.2025 року № 817 ОСОБА_3 навчається у 2 класі Межівського ліцею № 1 Межівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області у 2025 - 2026 навчальному році за дистанційною формою навчання.

Відповідно до характеристики, виданої Межівським ліцеєм №1 МСР Синельниківського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 зарекомендував себе як старанний, дисциплінований учень, має навчальні досягнення високого, достатнього рівня, добрий загальний розвиток, гарно читає, вміє самостійно працювати, заучувати матеріал, контролювати себе. Вихованням сина займається тато, регулярно відвідує заклад, цікавиться навчанням сина, допомагає засвоювати вивчений матеріал. Мати жодного разу не цікавилась успіхами сина, зв`язок з вчителем та адміністрацією відсутній.

Згідно з договором оренди житла від 10 жовтня 2025 року ОСОБА_1 орендує квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №15050 від 17.08.2015 року, ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні з 09 серпня 2015 року по 17 серпня 2015 року із діагнозом: гостре отруєння психотропними засобами (амітриптилін), важкий стан, токсична кома, суїцидальна спроба.

Надаючи оцінку доводам позивача та аналізуючи надані докази, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Частиною 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Законодавством визначено права та обов`язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Разом з тим, частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання й утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018 р. прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Від встановлення даного юридичного факту залежить виникнення та можливість безперешкодної реалізації особистих прав. Встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні і догляді потрібно з метою захисту прав та інтересів дитини та прав позивача як батька.

У даній справі позивач просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Так, у ст. 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (ч. 4,5 ст. 19 СК України) .

Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч.1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 11.09.2024 року у справі № 201/5972/22.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на норми, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, суд має з`ясувати, чи виконала відповідачка обов`язок доведення обставин, за наявності яких суд має право відмовити у визначенні місця проживання дитини з батьком, чи довів позивач, що проживання дитини з ним відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.

У судовому засіданні встановлено, що син сторін - ОСОБА_3 з вересня 2023 року проживає з батьком, оскільки відповідач після розірвання у вересні 2023 року виїхала з місця спільного з позивачем та сином проживання та, зі слів спільних знайомих, виїхала за межі України та, маючи російське громадянство, є найбільш вірогідним, що до російської федерації. Дитина залишилась проживати разом із батьком. Після цього дитина не бачилася та не спілкувалася з матір`ю жодного разу. До суду відповідачка на прибула в жодне з чотирьох засідань, призначених по справі.

Водночас, як випливає з матеріалів справи, на час вирішення спору дитина більше двох років проживає з батьком та фактично пристосувалась до іншого постійного оточення і сім`ї, що є однією з переваг на користь визначення місця проживання дитини з батьком, тому суд дійшов висновку, що позивач надав достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини з батьком з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків.

У постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 761/25544/19, провадження № 61-20015св21, Верховний Суд дійшов висновку, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення між дитиною й батьками належних стосунків, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.

Крім того, у кожній зі справ, яка стосується інтересів дитини, суд виходить із найкращих її інтересів з урахуванням усіх обставин справи, які у кожній конкретній справі є різними.

Суд виходить із принципу найкращих інтересів дитини та необхідності забезпечення стабільності її життєвого середовища. За відсутності реального спору між батьками про фактичне проживання дитини, а також за наявності підтверджених обставин тривалого проживання дитини з одним із батьків, суд приходить до висновку про доцільність залишити дитину проживати разом із батьком, що в цій справі фактично означає судове підтвердження існуючого стану, а не "переміщення" дитини.

Під час розгляду справи, суд з`ясував, що у даному випадку, спір між сторонами з приводу місця проживання їх неповнолітньої дитини після розірвання шлюбу відсутній, принаймні, відповідачка цьому не заперечує, та зайняла пасивну процесуальну поведінку з цього приводу, а тому суд на прохання батька може вирішити питання про залишення проживання дитини разом з ним після розірвання шлюбу між сторонами, що узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду.

Так, у Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.

Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.

Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір`ю про місце її проживання.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 грудня 2021 року по справі № 339/143/20 (провадження № 61-6809св21), суд також врахував висновки у вищенаведеній постанові ВСУ та зазначив, що враховуючи те, що сторони не зверталися до суду із вимогами про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, суд, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обґрунтовано в межах доводів та вимог позову про розірвання шлюбу та залишення дитини проживати одним із батьків, встановивши, що дитина до розірвання шлюбу після припинення фактичних шлюбних відносин батьків проживала разом з матір`ю, залишив проживати дитину з нею, чим лише констатував місце проживання дитини, не визначаючи його.

З огляду на викладене, суд виходить з того, що проживання малолітнього сина з батьком відповідатиме інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи у зв`язку з фізіологічними особливостями, позитивно сприятиме як психологічному, так і фізичному його розвитку.

Оскільки факт самостійного виховання та/або утримання дитини не може бути встановлений в позасудовому порядку, адже жодний орган влади (суб`єкт владних повноважень) не наділений повноваженнями встановлювати такий факт, то його встановлення можливе лише у судовому порядку в суді цивільної юрисдикції.

Враховуючи, що у зазначених правовідносинах відсутній будь-який орган влади, до повноважень якого належить встановлення факту самостійного виховання та/або утримання дитини, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема, факту самостійного виховання та/або утримання дитини, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 та частини другої статті 315 ЦПК України.

Як судом було встановлено, ОСОБА_1 , який є батьком малолітньої дитини сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно утримує та виховує малолітнього сина, який перебуває на його (позивача) утриманні, в свою чергу, дослідженими судом доказами також встановлено, що відповідач - мати дитини ОСОБА_2 проживає окремо від дитини, участі у її вихованні та утриманні не приймає, що, в свою чергу, також підтверджує факт здійснення заявником самостійного виховання малолітньої дитини та його перебування на повному утриманні батька, при цьому, з урахуванням викладеного вище, та враховуючи мету встановлення зазначеного юридичного факту для позивача, документом, що підтверджує зазначену обставину - факт самостійного виховання малолітньої дитини одним з батьків, - може бути рішення суду.

При цьому, зазначений юридичний факт породжує для позивача та його малолітнього сина юридичні наслідки, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення, та, крім того, встановлення даного факту необхідно позивачу з метою захисту прав та інтересів дитини, а також своїх прав та інтересів, як батька, що самостійно займається вихованням та утриманням дитини, на підставі чого суд приходить до висновку про доведеність і обґрунтованість позовної заяви, та, відповідно, наявності визначених законом підстав для її задоволення.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3, 110-112, 114, 109, 41, 161, 180-183, 191 Сімейного кодексу України, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 83, 200, 258, 206, 263, 265, 268, 354, 430 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1331,20 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпро Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса), місце знаходження: місто Дніпро, площа Шевченка, будинок, 7, код ЄДРПОУ 33339145.

Суддя С.С. Федоріщев