№ 13710808, 27.01.2011, Kyiv Administrative Court of Appeal

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-3284/10/2370 Головуючий у 1-й інстанції: Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" січня 2011 р. м. Київ

Справа № 2-а-3284/10/2370

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Літвіної Н.М.,

Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної інспекції з контролю за цінами в Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року у справі за адміністративним позовом Державної інспекції з контролю за цінами в Черкаській області до Комунального підприємства Білозірської сільської ради про стягнення економічних санкцій,-

В С Т А Н О В И В :

Державна інспекція з контролю за цінами в Черкаській області (далі позивач) звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства Білозірської сільської ради (далі відповідач) про стягнення економічних санкцій.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року узадоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання та положення ст. 197 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про можливість розглядати справу у порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, службовими особами позивача була проведена перевірка дотримання відповідачем законодавства при формуванні та застосуванні тарифів на житлово-комунальні послуги (водопостачання та водовідведення) за період з 01.01.2008р. по 01.07.2009р., про що складено акт перевірки від 10.08.2009 №1947.

Згідно вказаного акта перевірки, з 01.01.2008 року по 01.07.2009 року формування тарифів на послуги з водопостачання та водовідведення здійснювалось з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 року № 959 «Про затвердження порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення»та постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2007 року № 297 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», оскільки введені тарифи на водопостачання не були погоджені з Державною інспекцією з контролю за цінами щодо економічно обґрунтованих витрат на послуги з централізованого водопостачання, тобто застосовано вартість 1 м3 використаної води 2,00 грн. замість встановленого чинним законодавством в січні 2007 року тарифу 1,05 грн. Тарифи на водопостачання відповідач застосовував на підставі рішення виконавчого комітету Білозірської сільської ради №9 від 27.01.2009 року.

На підставі висновків акта первірки, 14.08.2009 року позивачем було прийнято рішення № 120 про застосування до відповідача економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін у розмірі: 2482,73грн. необґрунтовано отриманої виручки в результаті порушення порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення та 4965,46грн. штрафу у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки.

Згідно з ст.6 Закону України «Про ціни і ціноутворення»від 03 грудня 1990 року № 507-XII (далі Закон № 507, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

У відповідності до п.3.1 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, яка затверджена наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03 грудня 2001 р. № 298/519 (далі - Інструкція), Державна інспекція з контролю за цінами та державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі приймають рішення про вилучення сум економічних та фінансових (штрафних) санкцій у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідачем не було оскаржено у передбаченому Законом № 507 порядку рішення № 120 від 14.08.2009 року.

Згідно з п. 4.1 Інструкції, скарги на рішення про застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій, прийняті органами державного контролю за цінами, можуть направлятись керівникам цих органів або Державній інспекції з контролю за цінами.

У разі незгоди з прийнятим рішенням спір про визнання його недійсним вирішується судом.

Відповідно до ст. 14 Закону № 507, вся необгрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необгрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є комунальним підприємством та нараховував плату за житлово-комунальні послуги відповідно до рішення виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування, рішення якого є обов`язковими для відповідача, а тому він не може нести відповідальність за невірне формування вказаних тарифів.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.

Так, згідно п. п.2 п. «а»ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) , до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»від 24 червня 2004 року № 1875-IV (далі Закон № 1875, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Статтею 14 даного Закону передбачено, що залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: 1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади; 2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; 3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін). Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Вказаними нормами передбачено наявність у органу місцевого саамоврядування, а саме його виконавчого органу, повноважень щодо затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги.

Однак, згідно ч.1 ст. 31 Закону № 1875, порядок формування цін/тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг першої і другої груп (пункти 1 та 2 частини першої статті 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України.

Таким підзаконним нормативно-правовим актом є Порядок формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 р. № 959. Відповідно до п.52 вказаного Порядку, висновок щодо розрахунків економічно обґрунтованих планованих витрат, пов'язаних з наданням послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, надається Державною інспекцією з контролю за цінами або її територіальними органами в порядку, встановленому Міністерством економіки України.

Як вбачається з матеріалів справи,виконком Білозірської сільської ради не отримував вказаного висновку від позивача при формування тарифів та їх затвердженні.

Відповідно до п.3 ст. 31 Закону № 1875, органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Таким чином, орган місцевого самоврядування має нести відповідальність за формування необгрунтовано завищених тарифів на житлово-комунальні послуги. Однак, відповідальність за отримання необгрунтовано одержаної виручки має нести підприємство, що надало вказані послуги, яке у свою чергу може звернутись до суду з регресним позовом щодо відшкодування шкоди, яка йому була завдана неправомірним рішенням органу місцевого самоврядування.

Згідно ч.9 ст. 31 Закону № 1875, спори щодо формування та затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, а також відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, вирішуються в судовому порядку.

У відповідності до п.3.6 Інструкції, у разі невиконання рішення, повного або часткового відхилення претензії чи залишення її без відповіді, орган державного контролю за цінами в 30-денний термін подає позов до суду про примусове стягнення суми економічних санкцій разом з третім примірником рішення.

Враховуючи відсутність оскарження відповідачем рішення № 120 від 14.08.2009 року, колегія суддів приходить до висновку,що ним визнаеться його правомірність та у даному випадку позовні вимоги задоволені правомірно.

Таким чином, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови було неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів, у відповідності до ч.2 ст. 205 КАС України, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 160, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Черкаській області задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити позов.

Стягнути з Комунального підприємства Білозірської сільської ради економічні санкції в сумі 7448, 19 грн. у дохід державного бюджету (код 21081100, р/р 31114106700477 ГУ ДКУ в Черкаській області, МФО 854018, код 22809127).

Постанова набирає законної сили у порядку, визначеному ч. 5 ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Літвіна Н.М.

Чаку Є.В.