Court ruling № 137028613, 01.06.2026, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

01 червня 2026 р.Справа №160/14618/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ількова В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в адміністративній справі № 160/14618/26 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, скасування результатів ВЛК, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

29.05.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій позивачі просять суд:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 та працівників Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області щодо:

затримання та примусового доставления ОСОБА_1 ;

утримання без належного процесуального оформлення;

примусового направлення та проходження військово-лікарської комісії;

проведення мобілізаційних заходів без врахування чинної відстрочки від призову під час мобілізації;

визнати протиправним та скасувати висновок військово-лікарської комісії, проведеної відносно ОСОБА_1 ;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 утриматися від подальших мобілізаційних заходів відносно ОСОБА_1 до остаточного вирішення спору судом;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 врахувати чинну відстрочку від призову під час мобілізації, надану ОСОБА_1 відповідно до п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Разом із позовом подано заяву про забезпечення позову, у якій заявники просять суд:

заборонити ІНФОРМАЦІЯ_3 , військовим частинам, службовим особам ЗСУ та іншим уповноваженим органам вчиняти будь-які подальші мобілізаційні дії щодо ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі;

заборонити переміщення ОСОБА_1 до інших військових частин, полігонів, навчальних центрів або місць проходження військової служби;

заборонити примусове проходження військової служби, направлення до підрозділів ЗСУ та виконання будь-яких військових обов`язків до вирішення спору по суті;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 забезпечити можливість безперешкодної участі Позивача у навчальному процесі та не перешкоджати реалізації його права на освіту;

надіслати ухвалу відповідним органам.

В обґрунтування заяви позивач зазначив, що На даний час існує реальна, безпосередня та очевидна небезпека істотного порушення прав та законних інтересів Позивача до ухвалення рішення суду по суті. Позивач має чинну відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також є здобувачем освіти та проходить навчання у закладі освіти. Вказують, що позивач був примусово доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 та фактично позбавлений можливості реалізовувати свої конституційні права, у тому числі право на освіту. Крім того, Позивача офіційно попереджено закладом освіти про необхідність особистої присутності для проходження тестування, складання заліків, іспитів та інших навчальних заходів. У разі неможливості особистої участі у навчальному процесі існує реальна загроза відрахування Позивача із закладу освіти. Також існує реальна небезпека подальшого переміщення Позивача до інших військових частин, примусового проходження служби та фактичного унеможливлення виконання майбутнього рішення суду.

Відповідно до ст. 153 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Згідно з ч.2 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Згідно із частиною 4 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

У розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.

Суд, приймаючи рішення про забезпечення позову, повинен пересвідчитися в тому чи існує реальна загроза невиконання, чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який можливо застосувати, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд враховує інтереси не тільки позивача, а також інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Суд також враховує співмірність заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Тобто, з цієї норми слідує, що прийняття рішення про забезпечення позову доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Суд зазначає, що забезпечення позову - це елемент права на судовий захист, що спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права (попередній судовий захист).

Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності учасників справи.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення ускладнення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.

Заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуальної рівності.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 N 3-рп/2003 у справі N 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Дослідивши докази по справі, встановлено, що позивач, подаючи заяву про забезпечення позову та, перераховуючи можливі негативні наслідки у випадку незадоволення поданої заяви, жодних доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених ст. 150 КАС України, які є обов`язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову, не надав, а подана заява ґрунтується лише на припущеннях.

Як слідує із заяви про забезпечення позову, вимоги позивача про необхідність вжиття заходів забезпечення позову фактично обґрунтовано посиланням на очевидну протиправність оскаржуваних дій відповідача 1,2 щодо затримання та примусового доставления ОСОБА_1 , утримання без належного процесуального оформлення, примусового направлення та проходження військово-лікарської комісії, проведення мобілізаційних заходів без врахування чинної відстрочки від призову під час мобілізації, тощо.

Окрім наведено, із змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що єдиною підставою для вжиття заходів забезпечення позову вказано те, що на думку заявників існує реальна небезпека подальшого переміщення ОСОБА_1 до інших військових частин, примусового проходження служби та фактичного унеможливлення виконання майбутнього рішення суду.

Втім, позивачем не надано суду жодних доказів у підтвердження існування таких обставин, а доводи заявників щодо настання негативних наслідків ґрунтуються на ймовірності їх настання у майбутньому, тобто є припущеннями.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

В контексті спірних правовідносин задоволення заяви про забезпечення позову у заявлений заявниками спосіб буде вирішенням адміністративного позову по суті спору, що не відповідає завданням адміністративного судочинства, покладених на інститут забезпечення адміністративного позову.

Як вже зазначалось, під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову обов`язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка звернулась із заявою.

Так, відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, такий захід забезпечення позову не можна вважати належним до позовних вимог.

З огляду на викладене, надавши оцінку доводам заявників, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 150, 153, 152, 154, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в адміністративній справі №160/14618/26 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, скасування результатів ВЛК, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Відповідно до ст. 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Ільков