Decision № 137010321, 22.05.2026, Saksahanskyi District Court of Kryvyi Rih City

Справа № 214/614/25

2/214/1017/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 травня 2026 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Сіденко С.І.,

за участю: секретаря судового засідання Розстальної К.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 (ВКЗ)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу запозовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (м. Ірпінь, вул. Михайла Стельмаха, буд. 9А, офіс 204) звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) та просить стягнути заборгованість за укладеним кредитним договором позики №75435129 в сумі 44961,82 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію», відповідно до умов якого, позикодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 14940,00 коп. на 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1.99% в день, а позичальник в свою чергу зобов`язався повернути кошти на умовах встановлених договором. Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконує, заборгованість за договором становить 44 961,82 грн. 00 коп., що складається із заборгованості за основною сумою боргу 14 940 грн. 00 коп., заборгованість за процентами у сумі 30 021 грн. 82 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також витрати по справі.

Заочним рішенням Саксаганського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2025 року задоволено позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНПРОМ МАРКЕТ», задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за кредитним договором № 75435129 від 10 червня 2021 року у розмірі 14940 грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» судові витрати у справі, що складаються з сплати судового збору в розмірі 2422 грн. 40 коп. та витрат на правову допомогу у розмірі 3 500 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 08 липня 2025 року виправлено описку в резолютивній частині рішення де зазначено вірну суму стягнення заборгованості за кредитом.

24.07.2025 представником відповідача подано заяву про перегляд заочного рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24.06.2025 року.

Ухвалою від 28 липня 2025 року заяву представника відповідача про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення суду від 24.06.2025 року скасовано, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Не погоджуючись з пред`явленими вимогами та заперечуючи проти їх задоволення, оскільки відповідач не погоджувалась із розміром відсотків, було подано відзив та додаткові пояснення, у яких було наголошено на нарахуванні відсотків понад строк кредитування (30 днів), на тому, що матеріали справи не містять будь-яких доказів ознайомлення/погодження ОСОБА_2 Правил надання грошових коштів у позику, на які посилається Товариство. Зважаючи на той факт, що судом не було надано належну оцінку доказам по справі, помилково задоволено вимогу . Відповідно до п. 3 договору позикодавець надає позичальнику детальний перелік складових загальної вартості кредиту у розрізі сум погашення основного боргу, оплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за формою, наведеною в таблиці обчисленні загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що зазначена у Додатку №1 до Договору, який є його невід`ємною частиною. Так наданим Додатком №1, який є невід`ємною частиною договору позики №75435129 від 10.06.2021 р., передбачено загальну вартість кредиту у розмірі 18 061,71 грн. З урахуванням вказаного, відповідач вважає нарахування відсотків в розмірі 30 021,82 грн. несправедливими, такими, що були нараховані понад строк кредитування. Так відповідно до умов Договору позики №75435129 строк кредитування було встановлено в межах 30 (тридцять) днів. Строк кредитування, який є істотною умовою та який обумовлено в Договору: з 10.06.2021 р. по 10.07.2021 р. Однак, всупереч положенням підписаного договору позики, після спливу 30 днів, Товариство продовжило нараховувати проценти до 28.09.2021 р. включно, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості. Фактично Саксаганським районним судом м. Кривого Року не було враховано, що СТРОКОМ КРЕДИТУВАННЯ по договору №75435129 є 30 календарних днів.Строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Так, суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 3 червня 2006 року сторони уклали договір, за умовами якого відповідач отримав строком на 24 місяці, тобто до 3 червня 2008 року включно, кредитні кошти у національній валюті у розмірі 8 235,50 грн. які зобов`язався повернути зі сплатою відсотків у розмірі 25,08 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. У нашому випадку договір було укладено 10.06.2021 р. строком на 30 днів від дати отримання кредиту. Таким чином, нарахування відсотків було можливим виключно в межах 30 днів від дати отримання позичальником грошових коштів. Оскільки разом із позовною заявою позивачем жодним чином не підтверджено факт продовження позичальником строку кредитування не можна вважати, що позичальником було здійснено пролонгацію кредиту. З огляду на вказане вище позичальник має повернути кредитору виключно тіло кредиту + відсотки в межах строку кредитування (30 днів), що не було враховано при ухваленні рішення. Вказані Правила надання грошових коштів у позику ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" не підписані позичальником, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме із цими Правилами ознайомилась ОСОБА_2 та погодилась з ними, підписуючи договір позики №75435129 від 10.06.2021 р. Крім того, у підписаному позичальником Договорі позики взагалі не зазначається про те, що Правила надання грошових коштів у позику - є частиною договору. Щодо розміру відсотків за понадстрокове користування позикою має відповідати вимогам чинного законодавства, у тому числі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». В той же час, нарахування компенсації (в порядку ст. 625 ЦК України) за відсотковою ставкою 1,99% порушує вимоги статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг кредитодавця, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором. Така сума компенсації є непропорційно завищеною та перебільшує 50% тіла кредиту. Таким чином, судом помилково не було взято до уваги той факт, що п. 6.5 по своїй суті є недійсним і таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, з огляду на що стягнення з боржника суми заборгованості по відсоткам в розмірі 30 021,82 грн. є неправомірним. позивачем не надано доказів звернення позичальника за продовженням строку користування позикою у будь-який спосіб, чи то визначений Договором, чи законом. Тому, у позикодавця виникло право нарахування процентів за Договором тільки у межах строку його дії - до 07 липня 2021 року. Отже, враховуючи наведене, підстави для нарахування та сплати відсотків за період з 08 липня 2021 року по 21 грудня 2024 року (фактично по 04 жовтня 2021 року), тобто за 120 днів, відсутні. Розрахувати відсотки необхідно в межах строку дії договору, тобто за 30 днів, починаючи з 07 червня 2021 року по 07 липня 2021 року, розмір яких складає 8955 грн (15000 грн х 1,99%/100%=298,5 грн х 30 днів). Таким чином, ухвалене судом рішення підлягає зміні в частині стягнення відсотків, шляхом їх зменшення з 35820 грн до 8955 грн. В решті рішення слід залишити без змін».

11.11.2025 року від представника відповідача ОСОБА_3 надій шли додаткові пояснення по справі, у зв`язку із тим, що Відповідач не погоджується із позовними вимогами ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» по справі. Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» звернулось до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 44 961,82 грн. Кредитор нехтує поняттям «строк кредитування», нараховує відсотки по «автопролонгації», окремо вимог про стягнення відсотків за понадстрокове користування не заявляє, що фактично суперечить вимогам чинного законодавства України. Однак, всупереч положенням підписаного договору позики, після спливу 30 днів, Товариство продовжило нараховувати проценти до 28.09.2021 р. включно, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості. Фактично Саксаганським районним судом м. Кривого Року не було враховано, що СТРОКОМ КРЕДИТУВАННЯ по договору №75435129 є 30 календарних днів. Таким чином, нарахування відсотків було можливим виключно в межах 30 днів від дати отримання позичальником грошових коштів. Позивачем жодним чином не підтверджено факт продовження позичальником строку кредитування не можна вважати, що позичальником було здійснено пролонгацію кредиту. Товариством було долучено на підтвердження позовних вимог Правила надання грошових коштів у позику первісного кредитора. У заявах по суті справи Відповідачем неодноразово наголошувалось на НЕПОГОДЖЕННІ умов наданих Правил. Вказані Правила надання грошових коштів у позику ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" не підписані позичальником, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме із цими Правилами ознайомилась ОСОБА_2 та погодилась з ними, підписуючи договір позики №75435129 від 10.06.2021 р. Крім того, у підписаному позичальником Договорі позики взагалі не зазначається про те, що Правила надання грошових коштів у позику - є частиною договору. Проте не вказано, що позичальник вважає таку інформацією - частиною договору позики. Більш того, зазначається що позичальник ознайомився з "Офіційними правилами програми лояльності" - а позивач до матеріалів справи надає взагалі інший документ "ПРАВИЛА НАДАННЯ ГРОШОВИХ КОШТІВ У ПОЗИКУ ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (на умовах повернення позики в кінці строку позики)". Отже, за відсутності достатніх підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Правила надання грошових коштів у позику, відсутності у договорі позики №75435129 від 10.06.2021 р. домовленості сторін про сплату відсотків за користування позикою після закінчення строку, на який позика була надана, надані позивачем Правила надання грошових коштів у позику ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів", НЕ МОЖУТЬ розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою договору позики, оскільки цей документ достовірно не підтверджує вказаних обставин.

11.11.2025 року від представника відповідача ОСОБА_3 надій шло клопотання про витребування у :

- Товариства з обмеженою відповідальністю ФІНПРОМ МАРКЕТ оригінали Договору факторингу №2112 від 21.12.2021 р. разом з додатками №1, №2, №3, №4, №5; Договору факторингу №310323-ФМ від 31.03.2023 р. разом з додатками №1, №2, №3, №4, №5.

- Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНПРОМ МАРКЕТ" докази здійснення оплати за Договорами факторингу №2112 від 21.12.2021 р. та №310323-ФМ від 31.03.2023 р.

Ухвалою суду від 21 січня 2026 року клопотання представника задоволено.

ТОВ ФІНПРОМ МАРКЕТ повідомляє, що Оригінал договору факторингу №2112 від 21.12.2021 року наявний у ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ».- (належним чином завірена копія договору факторингу №2112 від 21.12.2021 року міститься в матеріалах справи). Також в матеріалах справи міститься належним чином завірена копія договору факторингу №310323-ФМ від 31.03.2023 року, який підписаний ЕЦП Директора ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» як Представника Позивача. Звертаємо увагу суду, що предметом даної справи є стягнення заборгованості, а не визнання договору факторингу чи його окремих пунктів недійсним. Реєстр прав вимог не може надати№4 від 21.12.2021 року до договору факторингу №2112 від 21.12.2021 року та реєстр боржників від 31.03.2023 року до договору факторингу №310323-ФМ від 31.03.2023 року, оскільки реєстр прав грошової вимоги містить інформацію не лише щодо зобов`язань Відповідача, але й дані про інших більше ніж 10 000 клієнтів та їхні фінансові операції, що становить таємницю надання фінансової послуги. Порядок та межі розкриття інформації, що становить таємницю фінансової послуги встановлено Положенням про таємницю надання фінансової послуги, що затверджене Постановою правління НБУ №163 від 15.12.2023 р. Оплата за договорами факторингу №2112 від 21.12.2021 року та №310323-ФМ від 31.03.2023 р. у даній справі немає вирішального значення, адже у даній цивільній справі, сторони за договорами факторингу визначили, що моментом переходу права грошової вимоги є підписані сторонами додатки №4 та №5 до Договору факторингу №2112 від 21.12.2021 року та додатки №4 та №5 до Договору факторингу №310323-ФМ від 31.03.2023 р., докази укладання зазначених додатків містяться в матеріалах справи.

Представником Позивача письмові докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування. Всі документи надійшли до суду через підсистему «Електронний суд», а отже засвідчені належним чином Представником Позивача з використанням електронного підпису. Право на доступ до інформації має бути пропорційним та відповідати цілі судового розгляду. У даному випадку достатнім є надання витягу з реєстру, який включає лише інформацію, що стосується Відповідача та спірних прав грошової вимоги. Це дозволяє забезпечити дотримання принципу конфіденційності та уникнути розголошення інформації інших споживачів фінансових послуг. Надання реєстру в повному обсязі створює ризик розкриття відомостей про інших клієнтів, що виходить за межі потреб розгляду справи та порушує принцип законності обробки персональних даних (ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних").

26.02.2026 року від представника надійшло клопотання ставить під сумнів право вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», оскільки на підтвердження права вимоги не надано всіх складових елементів договору факторингу, а також не було надано доказів на підтвердження здійснення оплати за договором факторингу, що є обов`язковим, як неодноразово звертав увагу Верхвний Суд - було заявлено клопотання про витребування доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).Позивачем не надані витребувані докази на підтвердження оплати за договором, таким чином позивачем по справі не доведено переходу до нього права вимоги.

Представник позивача до суду не з`явився, до початку розгляду справи надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримав, просив проводити розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення у разі неявки до суду відповідача не заперечував.

Представник позивача у судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.06.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_2 було укладено Договір позики № 75435129.

Згідно з п. 2 договору, сума (загальний розмір) позики становить 14940 грн. 00 коп. Позика надається строком на 30 днів, базова процентна ставка за користування позикою становить 1.99 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

21.12.2021 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» уклали договір факторингу № 2112, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило ТОВ «Фінансова компанія управління активами» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за договором позики № 75435129 від 10.06.2021, що укладений між ТОВ«1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_2 .

У свою чергу, 31 береня 2023 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали договір факторингу № 310323-ФК, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія управління активами» відступило Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за договором позики № 75435129 від 10.06.2021, що укладений між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_2 .

Згідно реєстру прав на вимог від 31.03.2023 р. до договору № 310323 ФМ, ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права вимоги грошової вимоги від 31.03.2023 року до вказаного договору, значиться ОСОБА_2 .

Відповідно до розрахунку заборгованості у відповідача ОСОБА_2 наявний борг у розмірі 44961,32 грн., що складається із заборгованості за тілом позики у сумі 14 940 грн. 00 коп., заборгованість за процентами у сумі 30071,41 грн. 00 коп.

Судом встановлено, що позичальник - відповідач скористалась кредитними ресурсами та свої зобов`язання за кредитними договорами та додатковими договорами належним чином не виконувала, про що попереджалася кредитором, що підтверджується вимогами про дострокове погашення кредиту, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно з вимогами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

В ч. 1 ст. 1054 ЦК України зазначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями ст. 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За приписами ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

За приписами ч. 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

В ч.ч. 4, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з вимогами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис«, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19.

Згідно з вимогами ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За приписами ч. 1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

З наведеного вбачається, що договір позики №75435129 від 10.06.2021 було укладено з ОСОБА_2 у спосіб подання згоди відповідача на надання ЇЇ відповідної суми грошових коштів. Вказані дії сторін не суперечать загальним засадам цивільного законодавства щодо способу укладання договору, а, відтак, породжували відповідні договірні зобов`язання для сторін по справі.

З огляду на викладене суд вважає наявні у матеріалах справи докази належними та допустимими, а у сукупності достатніми на підтвердження факту укладення договору позики №75435129 від 10.06.2021 та отримання ОСОБА_2 обумовлених цим договором коштів у сумі 14 940 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За приписами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

В ст. 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

В постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок про те, що тлумачення статті 516, частини другої статті517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

18.01.2021 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАСО ФІНАНС» (Кредитор) та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (Новий кредитор) укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №18-01/22, відповідно до якого Кредитор відступає шляхом продажу Новому кредитору належні Кредитору, а Новий кредитор набуває в обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги Кредитора до боржників, зазначених у Додатку №1 до цього договору (Реєстр боржників), включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язків боржників, за договорами позики, з урахуванням всіх змін, доповнень і додатків до них.

21.12.2021 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» уклали договір факторингу № 2112, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило ТОВ «Фінансова компанія управління активами» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за договором позики № 75435129 від 10.06.2021, що укладений між ТОВ«1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_2 .

У свою чергу, У свою чергу, 31 береня 2023 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали договір факторингу № 310323-ФК, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія управління активами» відступило Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за договором позики № 75435129 від 10.06.2021, що укладений між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_2 .

Згідно реєстру прав на вимог від 31.03.2023 р. до договору № 310323 ФМ, ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права вимоги грошової вимоги від 31.03.2023 року до вказаного договору, значиться ОСОБА_2 .

Відповідно до розрахунку заборгованості у відповідача ОСОБА_2 наявний борг у розмірі 44961,32 грн., що складається із заборгованості за тілом позики у сумі 14 940 грн. 00 коп., заборгованість за процентами у сумі 30071,41 грн. 00 коп.

Суд визнає, що копії договорів факторингу, договорів про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги та реєстрів права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Таким чином, ТОВ «Фінпром Маркет» на підставі договорів про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги набуло право вимоги за договором № 75435129 від 10.06.2021, тому у позивача, як нового кредитора, виникло право вимоги повернення позики у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за цим договором. Право на доступ до інформації має бути пропорційним та відповідати цілі судового розгляду. У даному випадку достатнім є надання витягу з реєстру, який включає лише інформацію, що стосується Відповідача та спірних прав грошової вимоги. Це дозволяє забезпечити дотримання принципу конфіденційності та уникнути розголошення інформації інших споживачів фінансових послуг. Надання реєстру в повному обсязі створює ризик розкриття відомостей про інших клієнтів, що виходить за межі потреб розгляду справи та порушує принцип законності обробки персональних даних (ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних").

Належних та допустимих доказів про погашення боргу первісним кредиторам суду не надано.

Вирішуючи питання щодо законності нарахування процентів, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Частиною 1 ст. 1050 Кодексу передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження №14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

Згідно з п. 2.2, договору № 75435129 від 10.06.2021 кредит надавався строком на 30 днів, тобто до 10.07.2021. Строк користування кредитом може бути продовжено на обумовлений сторонами строк шляхом внесення позичальником плати, згідно Тарифів товариства, та шляхом прийняття товариством від позичальника вказаної оплати.

З розрахунку, здійсненого ТОВ «Фінпром Маркет» вбачається, що відповідачкою платежі за пролонгацію строку користування кредитом не здійснювалися. Належних та допустимих доказів пролонгації строку кредитування по цьому договору суду не надано.

Таким чином, продовження нарахування відсотків за договором № 75435129 від 10.06.2021 після закінчення строку кредитування є неправомірним.

Станом на день формування позовної заяви відповідно до заборгованісті ОСОБА_2 за договорами становить 44 961,82 грн, з яких : 14 940 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 30 021,82 грн. сума заборгованості за відсотками.

Разом з цим, ТОВ «Фінпром Маркет» були нараховані відсотки у сумі 30 021,82 грн, які не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

З огляду на викладене, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість № 75435129 від 10.06.2021 заборгованість у розмірі 14 940 грн.

В п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Таким чином, аналізуючи приведені докази, даючи їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням вищевказаних обставин, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, за наявності доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позову, з відповідачки підлягають стягненню судові витрати, відповідно до положень Глави 8 ЦПК України.

Так положеннями ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ » та адвокатом Ткаченко Ю.О. укладено договір про надання правничої допомоги №01-11/2024 від 01 листопада 2024 року, та рахунок на оплату замовлення, на підставі яких вартість надання правової допомоги склала 3 500 грн. 00 коп.

Крім того, при подачі позовної заяви до суду позивачем був сплачений судовий збір в сумі 2422,40 грн.

Для визначення частки, яка підлягає стягненню з відповідача пропорційно задоволених вимог позивача, суд виходить з наступного: 14940,00 грн. (сума, що підлягає стягненню) / 44961,82 грн. (сума заборгованості, яка була заявлена позивачем) * 2422,40 грн. (сплачений судовий збір) = 804,92 грн., який підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265, 273, 274, 280-282, 354 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за кредитним договором № 75435129 від 10 червня 2021 року у розмірі 14940 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» судові витрати у справі, що складаються з сплати судового збору в розмірі 804,92 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 3 500 грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сіденко С. І.