Decision № 137006641, 24.04.2026, Prydniprovskyi District Court of Cherkasy City

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 712/16683/25

Провадження №2/711/753/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Позарецької С.М.,

при секретарі Буйновській А.П.,

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача

адвоката Коробкової Г.О.

представника

відповідача за довіреністю Кирмана В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, третя особа: Приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Рубан Світлана Світланівна про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання черговості у спадкуванні, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом (остаточна редакція а.с. 52) до Черкаської міської ради, третя особа: Приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Рубан С.С. про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання черговості у спадкуванні, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 09.12.2025 справу за підсудністю направлено до Придніпровського районного суду м. Черкаси.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Черкаси, Черкаської області померла дружина позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується даними свідоцтва про її смерть серії НОМЕР_1 від 25.05.2020, видане Черкаським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Зазначено, що 21.05.1983 позивач зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 , та надав їй своє прізвище, яке має на сьогодні. 19.08.2008 шлюб між ними було розірвано, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №357 від 2008 року та підтверджується даними свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 19.08.2008.

Згодом, їхні відносини покращились і вони почали проживати разом за адресою: АДРЕСА_1 однією сім`єю, але враховуючи вік, вони не звертались до органів ДРАЦ для реєстрації офіційного шлюбу.

Позивач повідомляє, що із ОСОБА_2 вони проживали за однією адресою, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, фактично виконували права та обов`язки подружжя, тобто проживати однією сім`єю, як чоловік та жінка. Дітей ні в шлюбі, ні по за шлюбом у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було.

На день смерті своєї дружини позивач проживав в місті Черкаси, Черкаської області, що підтверджується даними свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_3 від 15.04.1999, яке посвідчує, що квартира АДРЕСА_2 , дійсно належить на праві спільної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з рівних частин.

Згідно із даними довідки №21066 від 12.03.2021 КП «Черкаське обласне об`єднання бюро технічної інвентаризації» відбулася зміна назви АДРЕСА_3 на АДРЕСА_4 .

Позивач, вважає, що є спадкоємцем спільного майна, оскільки на момент смерті дружини був зареєстрований з нею за однією адресою, а саме: АДРЕСА_1 , а тому мав намір прийняти спадщину, відповідно до вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

05.02.2025 позивач звернувся до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Рубан С.С. з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Між тим, приватний нотаріус 18.02.2025 відмовила позивачу у вчиненні вищезазначеної нотаріальної дії. Як зазначив нотаріус у своїй письмовій відмові причиною такої відмови стало: «Відповідно до довідки, виданої Департаментом «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради №3125/4424-01-10 від 13.02.2025, на час відкриття спадщини, місце реєстрації спадкодавця зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_3 . На час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем був зареєстрований ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстрація інших осіб відсутня».

У позовній заяві зазначено, що відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 05.02.2025, витяг № 00049226465, на час відкриття спадщини ОСОБА_2 в шлюбі не перебувала. 3 витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу від 05.02.2025, витяг № 00049222186, вбачається факт розірвання шлюбу відповідно до актового запису № 357 від 19.08.2008, який був зареєстрований 21.05.1983 з ОСОБА_1 .

Таким чином, позивач просить суд, - встановити юридичний факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , більше п`яти років до часу відкриття спадщини після смерті останньої - ІНФОРМАЦІЯ_4 та визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порядку спадкування за законом право власності на частки на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалою суду від Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.01.2026 прийнято та відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження. Крім того, залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Рубан С.С.

Ухвалою суду від 09.03.2026 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник просили позовні вимоги в редакції від 13.01.2026 задовольнити у повному обсязі, посилаючись на доводи позовної заяви та наявні докази. Зокрема, зазначили, що позивач, незважаючи на розірвання шлюбу у 2008 році, він продовжував проживати разом із дружиною до дня її смерті. Дітей вони не мали, вели спільно господарство, мали єдиний бюджет, разом відпочивали, вирішували всі сімейні питання разом. Протягом 6-ти місяців позивачем не була подана заява до нотаріуса про прийняття спадщини, оскільки він забувся про факт розірвання шлюбу і вважав, що фактично прийняв спадщину, бо жив із дружиною разом однією сім`єю. При цьому, квартира ними приватизована ще до розірвання шлюбу і він є власником однієї її частини. Іншого житла він не має і ніколи не мав. Крім того, зазначили, що судові витрати позивач залишає за собою.

В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову. Відзив на позов подано не було.

В судове засідання представник третьої особи не з`явився, будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи. Подано заяву про розгляд справи за його відсутності, покладається на розсуд суду.

В судовому засіданні свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 показали, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом проживали як одна сім`я і подружжя; вони разом здійснювали роботи по благоустрою будинку за місцем свого проживання; разом гуляли із песиком. Квартира у них однокімнатна і вони в ній проживали з 1997 року. При цьому, у квартирі площа окремо для кожного поділена не була, в ній знаходився один диван, меблі тощо. Коли до них приходили додому, то і ОСОБА_5 , і ОСОБА_6 були у домашньому одязі, були обізнані про всі справи, з яких виникали питання. Заборгованості по оплаті комунальних послуг у них не було і рахунки розділені не були. Ніхто із сусідів не знав, що вони юридично були розлучені, оскільки вони вели спільно побут і жили дружно. Коли дружина хворіла, то позивач нею піклувався, лікував і турбувався, щоб у неї все було гаразд.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показала, що дружина позивача ОСОБА_5 її кума з 1987 року, коли ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вже були подружжям. На той час вони всі проживали у гуртожитку, дружили сім`ями. Потім, незважаючи на те, що вони роз`їхалися по іншим адресам проживання, то все-таки продовжували спілкуватися, дружити, ходити один до одного в гості. ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ніколи не розлучалися, завжди були разом. Факт розірвання шлюбу відбувся на емоціях, бо вона не могла мати дітей, а він хотів. Між тим, вони любили один одного і окремо жити та створити нові сім`ї не захотіли. Після смерті ОСОБА_5 , вона (свідок) із членами своєї родини продовжують спілкуватися із позивачем, зустрічають разом Новий рік, святкують різні події, допомагають один одному, тобто не втратився зв`язок між ними.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення за таких підстав:

встановлено, що 21.05.1983 позивач ОСОБА_1 , 1961р. народження зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 ., 1961р. народження.

19.08.2008 шлюб між ними було розірвано, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №357 від 19.08.2008 та підтверджується даними свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 19.08.2008.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_3 , що видане органом приватизації Придніпровського райвиконкому 17.03.1999, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_5 і рівних частинах.

За даними витягу зі звіту про проведення оцінки майна, а саме квартири АДРЕСА_6 , загальною площею 33,8кв.м, станом на 12.01.2026, складеного ФОП ОСОБА_8 12.01.2026, її вартість складає 1287300грн., а частка квартири має ринкову вартість 643650грн. 00коп.

Розпорядженням №29-р від 22.02.2016 міського голови, перейменовано АДРЕСА_7 і за матеріалами інвентаризаційної справи КП «ЧООБТІ» змінено нумерацію будинку з АДРЕСА_8 на підставі листа Черкаської міської ради №4142-01-14 від 23.08.2000.

За даними відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 08.12.2025 ОСОБА_1 зареєстрований за вказаною адресою з 18.10.1996.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Черкаси, Черкаської області померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №1413, що підтверджується даними свідоцтва про її смерть серії НОМЕР_1 від 25.05.2020, видане Черкаським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

На виконання ухвали суду від 16.02.2026, приватним нотаріусом Рубан С.С. надані матеріали спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 : інформаційна довідка зі спадкового реєстру від 26.02.2026, номер спадкової справи 73598266; інформаційна довідка (заповіти) від 26.02.2026 про відсутність чинних заповітів, які б були складені за життя ОСОБА_2 ; заява ОСОБА_1 №11 від 05.02.2025 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на майно після смерті ОСОБА_2 . Також нотаріус повідомив суду про те, що інших заяв не надходило.

Крім того, приватним нотаріусом 16.03.2026 до суду надано додаткову інформацію про те, що заяви про відмову від спадкування відсутні; особи, які усунуті від спадкування відсутні; заповіти відсутні; претензії кредиторів відсутні, свідоцтва про право на спадщину не видавались.

Постановою приватного нотаріуса Рубан С.С. від 18.02.2025 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, - у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_2 , після смерті ОСОБА_2 відмовлено. Як зазначено: «Відповідно до довідки, виданої Департаментом «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради №3125/4424-01-10 від 13.02.2025, на час відкриття спадщини, місце реєстрації спадкодавця зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_3 . На час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем був зареєстрований ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстрація інших осіб відсутня». Між тим, зазначено, що оскільки наявний актовий запис про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , то не можливо встановити факт родинних відносин між ними і протягом шести місяців з дня відкриття спадщини заявником не була подана заява про прийняття спадщини.

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюбу від 23.04.2026, наявні записи: 21.05.1983р. укладено шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 (після шлюбу прізвище ОСОБА_10 ), актовий запис №3; 19.08.2008 шлюб між ними розірваний, актовий запис №357. При цьому, інформація про перебування ОСОБА_1 та/чи ОСОБА_2 в інших шлюбах відсутня.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України)

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов?язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 13 ЦК України). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які зазначені вище, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч. 6 ст. 13 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Як зазначено у ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

За нормами ч.ч. 1 та 2 ст. 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1222 ЦК України).

Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (ст. 1258 ЦК України).

Як визначено у ст. 1264 ЦК, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою- четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Як передбачено ч. 1 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ст.1296 ЦК України).

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК).

Вирішуючи спір про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), суди мають враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 694/646/20 зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків.

Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 у справі №582/18/21.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Пунктом 23 вищевказаної постанови передбачено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Статтею 319 ЦК України визначено, що у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 554/14633/15-ц та від 21.03.2019 у справі № 461/4689/15-ц.

Таким чином, за результатами розгляду справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час проживав однією сім`єю із ОСОБА_2 як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу, тобто понад п`ять років до часу відкриття спадщини. Незважаючи на те, що вони у 2008 році розірвали шлюб, що був між ними укладений ще у 1983 році, вони продовжили спільне проживання в одному житловому приміщенні. При цьому, проживали в однокімнатній квартирі, будучи в ній зареєстрованими, яку приватизували у 1999 році, є її співвласниками. Особові рахунки між ними поділені не були, вони спільно вели господарство, мали спільний бюджет і за спільні кошти оплачували комунальні послуги, придбавали побутові речі, здійснювали роботи по благоустрою будинку, разом відпочивали, мали спільних друзів та знайомих, з якими доволі часто проводили дозвілля та час, виконували один щодо одного права і обов`язки, зокрема, турбувалися один одним, зокрема і під час хвороби. Також у підтвердження сімейних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідчить і той факт, що саме ОСОБА_1 поніс матеріальні витрати по похованню ОСОБА_2 , враховуючи дані накладних, фіскальних чеків від 24.05.2020, від 29.07.2020 та від 14.08.2020.

Такі обставини підтверджуються письмовими доказами, фотознімками, показаннями свідків, які є належними, допустимими, достовірними, переконливими та достатніми. Крім того, сам по собі факт відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, також свідчить про наявність у позивача перешкод для оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_2 .

Встановлено, що позивач у строк, передбачений законом, не подав до нотаріальної контори/нотаріуса заяву про прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_2 , оскільки вважав, що він фактично прийняв спадщину після дружини. При цьому, оскільки судом встановлено факт проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_2 на час її смерті за однією адресою, як чоловіка та жінки, а також його право оформити спадкові права в нотаріальній конторі, то такі його права не потребують захисту, шляхом визнання його спадкоємцем четвертої черги. Судом встановлено, що інших спадкоємців після смерті спадкодавця ОСОБА_2 немає, заповітів за життя вона не склала, підстав для зміни черговості також не встановлено і, відповідно, спір стосовно черговості відсутній.

Також, суд звертає увагу, що заперечення відповідача проти позову, не є обґрунтованими, як і ним не надані докази на спростування тих доказів, що надані стороною позивача.

Отже, з`ясувавши обставини справи та дослідивши докази, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині, а саме слід: встановити юридичний факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , більше п`яти років до часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №1413 від 25.05.2020), а також визнати за позивачем в порядку спадкування за законом право власності на 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, в частині задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_2 слід відмовити, враховуючи вище викладене.

Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подачу позову, слід залишити за позивачем, враховуючи його позицію, яка викладена під час розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 268 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Встановити юридичний факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , більше п`яти років до часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №1413 від 25.05.2020).

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) в порядку спадкування за законом право власності на 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 11.05.2026.

Головуючий суддя С.М. Позарецька