Decision № 136967430, 29.05.2026, Commercial Court of Kharkiv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3559/23 (922/901/26)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Міньковського С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" до Фізичної особи-підприємця Білого Миколи Олександровича про стягнення коштів в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ.

Постановою Господарського суду Харківської області від 12.11.2024 року, ТОВ "Полесадсервіс" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Бурлаченко М.М.

18.03.2026 ліквідатор ТОВ "Полесадсервіс" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Білого Миколи Олександровича, в якому просить суд: прийняти дану позовну заяву та відкрити провадження у справі в межах справи про банкрутство № 922/3559/23, провести розгляд справи за правилами спрощеного провадження без виклику сторін, стягнути з Фізичної особи-підприємця Білого Миколи Олександровича (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" (ідентифікаційний код юридичної особи 37298595) заборгованість в сумі 220 000,00 грн. та судові витрати.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу №922/3559/23 (922/901/26) передано на розгляд судді Міньковського С.В.

Ухвалою суду від 23.03.2026 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду; відкрив провадження у справі №922/3559/23 (922/901/26); ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; встановив відповідачу згідно зі ст.ст. 250, 251 ГПК України строк 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з доказами їхнього надсилання (надання) позивачу.

Цією ж ухвалою суд встановив позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України строк 5 календарних днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив з доказами її надсилання (надання) відповідачу та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

30.03.2026 через підсистему Електронний суд від представника позивача ліквідатора Бурлаченко М.М. надійшло клопотання про долучення доказів, в якому останній просить долучити до матеріалів справи відповідь Мінсоцполітики, відповідно до якої вбачається, що станом на 18.03.2026 відсутня інформація щодо Білого Миколи Олександровича, РНОКПП НОМЕР_1 , у Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

15.04.2026 до суду від представника відповідача адвоката Варфоломєєвої С.В. надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

21.04.2026 через підсистему Електронний суд від представника відповідача адвоката Варфоломєєвої С.В. надійшла заява про отримання процесуальних документів в електронному вигляді, в якій просить надсилати процесуальні документи по справі № 922/3559/23 (922/901/26) в електронному вигляді на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1

Разом із тим, судом здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру №2790089, за результатами якого встановлено, що зареєстроване місце проживання відповідача Білого Миколи Олександровича, РНОКПП НОМЕР_1 , збігається з адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 .

Копію ухвали від 23.03.2026 про відкриття провадження у справі суд надіслав відповідачу, згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, яка вказана у позовній заяві.

Однак, поштове відправлення, яким суд надсилав відповідачу копію ухвали від 23.03.2026 повернулось до суду з відміткою відділення поштового зв`язку про відсутність особи за адресою місцезнаходження.

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії суд направив стороні за належною адресою, тобто адресою місцезнаходження, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою реєстрації, вказаною в Єдиному державному демографічному реєстрі чи повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Інформації про іншу адресу відповідача у суду немає. Відповідач сам, у власних інтересах, повинен забезпечити належне приймання кореспонденції, яка направляється на його адресу.

Також, у даному випадку суд враховує, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвала Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі №922/3559/23 (922/901/26) від 23.03.2026 оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що представник відповідача адвокат Варфоломєєва С.В. ознайомилась з матеріалами справи, а також отримала нарочно копію Ухвали Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі №922/3559/23 (922/901/26) від 23.03.2026 року.

В контексті викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином, у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, повідомлений про розгляд даної справи.

Враховуючи те, що клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Враховуючи, що суддя перебував у відпустці в період з 25.05.2026, повний текст рішення підписується в перший робочий день після виходу судді з відпустки.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всі докази, які мають значення для вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив таке.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ВИСНОВОК СУДУ.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в ході ліквідаційної процедури від банківських установ, у яких були відкриті рахунки ТОВ "Полесадсервіс", були отримані виписки про рух грошових коштів, а також отримано доступ до податкового кабінету. Так, згідно отриманої ліквідатором інформації, отриманої від ГУ ДПС у Харківській області, "Полесадсервіс" було відкрито рахунки у трьох банківських установах: АТ "Райффайзен Банк", АТ КБ "Приватбанк", АТ "Креді Агріколь Банк".

Як вбачається з матеріалів справи, отримані банківські виписки вказують, про те, що "Полесадсервіс" перерахувало на рахунок № НОМЕР_2 , який належить ФОП Білому М.О. кошти у загальному розмірі 1090000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №8891 від 8891 від 14.09.2021 р. на суму 700000,00 грн з призначенням платежу "Надання зворотньої безвідсоткової фін. допомоги згідно договору №26 від 14.09.2021 р.", та платіжним дорученням №9393 від 02.12.2021 року на суму 390000,00 грн з призначенням платежу "Надання поворотної безвідсоткової фін.допомоги згідно договору №39 від 02.12.2021 р. Без ПДВ.", які ФОП Білий М.О. не повернув.

З метою повернення виявленої суми дебіторської заборгованості арбітражним керуючим Бурлаченко М.М. 31.10.2024 на адресу відповідача була направлена Вимога-претензія про погашення заборгованості за вих.№31-10-24/1/02-02 до яких додавався, зокрема, Акт звірки взаєморозрахунків між ТОВ "Полесадсервіс" та ФОП Білого Миколи Олександровича на суму 1090000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи.

У Вимозі-претезії повідомлено, що ФОП Білий М.О. має непогашену заборгованість перед ТОВ "Полесадсервіс" на загальну суму 1090000,00 грн, яка виникла з договору надання зворотної безвідсоткової фінансової допомоги №39 від 02.12.2021 року, що підтверджується даними обліку банкрута та банківськими виписками про рух грошових коштів на рахунках ТОВ "Полесадсервіс". Зокрема, у вимогах було зазначено про необхідність ФОП Білого М.О. у семиденний строк здійснити сплату заборгованості. Однак, надіслані на адресу відповідача вимоги про погашення заборгованості, направлені 31.10.2024 була залишена без задоволення та відповіді.

Крім того, з тексту вимог-претензії вбачається, що у випадку неотримання жодної відповіді на цю вимогу, вважається, що за принципом мовчазної згоди ФОП Білий М.О. підтверджує заборгованість перед ТОВ "Полесадсервіс" на загальну суму 1090000,00 грн.

Відповідачем не подано пояснень чи відзиву на позов.

Разом із тим, ліквідатор Бурлаченко М.М. зазначає, що враховуючи відсутність у ліквідатора на даний час достатніх коштів для сплати судового збору у розмірі, необхідному для стягнення всієї суми боргу, позивач звернувся з вимогою про стягнення 220000,00 грн. Решта суми заборгованості буде заявлена ним до стягнення після появи фінансової можливості для сплати відповідного судового збору.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1-2 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України передбачена обов`язковість вчинення правочинів у письмовій формі між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Згідно із ч.2 ст. 828 ЦК України договір позики між юридичними особами, а також між фізичною та юридичною особою укладається у письмовій формі.

У відповідності з ч. 1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Реальність господарської операції підтверджується випискою по руху коштів ТОВ "Полесадсервіс", виданою АТ" Райфайзен Банк Аваль" за 2021-2022 р.р., відповідно до якої вбачається, що ТОВ "Полесадсервіс" згідно з платіжним дорученням № 8891 від 14.09.2021 перерахували на рахунок №26007060152868, який належить ФОП Білому М.О. кошти у загальному розмірі 1090000,00 грн, а саме:

- за платіжним дорученням №8891 від 14.09.2021 у розмірі 700000,00 грн, з призначенням платежу "Надання зворотньої безвідсоткової фін.допомоги згідно договору №26 від 14.09.2021 р.";

- за платіжним дорученням №9393 від 02.12.2021 у розмірі 390000,00 грн, з призначенням платежу "Надання поворотної безвідсоткової фін. допомоги згідно договору №39 від 02.12.2021 р. Без ПДВ."

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотніми (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України").

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зміст статей 3, 15, 16 ЦК України свідчить, що правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Такі висновки, були викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/23369/17.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Така правова позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18.

Крім того, необхідно звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду визначила, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору в зв`язку з чим суд розглядає справу у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (див. висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Судом встановлено, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді повернення безпідставно набутого майна (коштів) у порядку ст.1212 Цивільного кодексу України.

Тобто, позивач звертаючись з наведеним позовом до суду із зазначених вище підстав прагне відновити належне йому право на кошти які були перераховані на користь ФОП Білого М.О., згідно з Договором про надання зворотньої безвідсоткової фін.допомоги №26 від 14.09.2021 р. та Договором №39 від 02.12.2021 р. про надання поворотної безвідсоткової фін. допомоги.

Ч.1, 2 статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 48/340 звертала увагу, що ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна з чужого незаконого володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів укладення між ТОВ "Полесадсервіс" та ФОП Білий М.О. Договору про надання зворотньої безвідсоткової фін.допомоги №26 від 14.09.2021 р. та Договору №39 від 02.12.2021 р. про надання поворотної безвідсоткової фін. допомоги, які б були правовою підставою підставою для набуття чи збереження коштів.

Сам по собі рух грошових коштів по банківських рахунках без існування належним чином оформлених договірних правовідносин не підтверджує наявність правової підстави для її отримання та утримання, а відтак може свідчити про набуття майна (коштів) відповідачем без достатньої правової підстави в розумінні статті 1212 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.

Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Отже, кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач зберігає грошові кошти, набуті без достатньої правової підстави, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів існування між сторонами договірних правовідносин, при цьому сам по собі рух коштів по банківських рахунках, які були зазначені вище, підтверджує факт їх перерахування, однак не підтверджує наявність правової підстави для їх набуття та утримання відповідачем.

За нормами ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частина 2 ст.1212 ЦК України визначає, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Враховуючи те, що не виявлено будь-яких документів (договорів) щодо правомірності отримання відповідачем грошових коштів від ТОВ "Полесадсервіс", відповідачем не виконано ухвалу Господарського суду Харківської області від 23.03.2026 у справі №922/3559/23 (922/901/26) щодо надання відзиву на позовну заяву, хоч як вбачається з матеріалів справи, останній був належним чином повідомлений, можна дійти висновку, що грошові кошти відповідачем отримані без будь-якої правової підстави і їх слід вважати як безпідставно набуті відповідно до статті 1212 ЦК України, у зв`язку із чим вони підлягають стягненню на користь ТОВ "Полесадсервіс".

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному зверненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

З огляду на викладені обставини та наведені норми суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог, у зв`язку з чим вважає за доцільне позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Крім того, керуючись положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

Керуючись ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ч. 1 ст. 1212 ЦК України, ст.ст. 73-74, 86, 129, 233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з ФОП Білого Миколи Олександровича (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" (адреса: 63722, Харківська обл., Куп`янський р-н, с. Петропавлівка, вул. Студенська, 65, ЄДРПОУ 37298595) заборгованість в сумі 220000,00 грн та судовий збір у розмірі 2662,40 грн. Всього: 222662,40 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення направити позивачу, відповідачу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "29" травня 2026 р.

СуддяС.В. Міньковський