Court ruling № 136759685, 21.05.2026, Khoroshiv District Court of Zhytomyr Oblast (until 25.04.2025 - Volodarsk-Volynskyi District Court of Zhytomyr Oblast)

Справа № 276/532/26

Провадження по справі 2/276/550/26

У Х В А Л А

21 травня 2026 року селище Хорошів

Хорошівський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Збаражського А.М., розглянувши у приміщенні суду в порядку письмового провадження заяву про відвід судді, подану представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Трофімовим Андрієм Вячеславовичем у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Новоборівської селищної ради Житомирського району про визнання права користування житловим приміщенням, визнання протиправним та скасування рішення про зняття з реєстрації місця проживання та усунення перешкод у користуванні, -

в с т а н о в и в:

У провадженні Хорошівського районного суду Житомирської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Новоборівської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання протиправним та скасування рішення Новоборівської селищної ради від 23.03.2026 про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання позивача за вказаною адресою; усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2026 головуючим суддею визначено Збаражського А.М.

Ухвалою судді Хорошівського районного суду Житомирської області Збаражського А.М. відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

02.04.2026 ухвалою судді Хорошівського районного суду Житомирської області відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 27.04.2026.

27.04.2026 представником позивача адвокатом Трофімовим А.В. подано заяву про відвід судді, яка надійшла після судового засідання. В обгрунтування відводу зазначено, що ухвалою судді Збаражського А.М. від 01.04.2026 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

У мотивувальній частині цієї ухвали суддя виклав у формі усталеного фактичного твердження саме ті обставини, які становлять предмет основного позовного спору. У сукупності зазначені судження мають характер не процесуальної мотивації, а попереднього рішення по суті спору викладеного на стадії підготовчого провадження, без дослідження доказів та без заслуховування повних правових позицій сторін у судовому засіданні. Мотивувальна частина ухвали містить не процесуальні, а матеріально-правові судження, висловлення яких на цій стадії процесу і в такій формі не передбачено та є неприпустимим при вирішенні даного процесуального питання.

Формулювання ухвали від 01.04.2026 мають категоричний, безумовний характер, зокрема: «закріплено принцип непорушності», «безперешкодне користування», «незалежно від волі інших осіб», «не є співвласником», «знята з реєстрації за цією адресою», «доказів правомірності проживання у цій квартирі суду не надає». У такому формулюванні висловлені судження утворюють сформовану позицію суду щодо ключових елементів спору.

Суддя на стадії підготовчого провадження висловив сформовану правову установку, яка прямо суперечить сукупності обов`язкових для національних судів правових позицій. Суддя обрав одну з двох конкуруючих груп норм Конвенції (ст. 1 Першого протоколу), імпортував її в мотивацію ухвали і не згадав другу (ст. 8), на яку прямо і ґрунтовно посилається позивач. Висловлення такої установки на ранній стадії процесу свідчить не лише про наперед вирішений спір, але й про змістовну упередженість, несумісну з вимогою об`єктивної неупередженості за ст. 6 параграфу 1 ЄКПЛ.

Суддя ствердив правомірність дії щодо зняття з реєстрації позивача, про відсутність у позивача правових підстав для користування («не є співвласником», «доказів правомірності проживання… суду не надає»), про переважання «непорушного» права власності над будь-якими іншими правами, що здійснюється «незалежно від волі інших осіб». Тим самим, імпліцитно вирішив питання, щодо якого заявлено основну позовну вимогу про визнання права користування.

Розглянувши заяву про відвід, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 40 ЦПК України визначено порядок вирішення заявленого відводу та самовідводу.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 40 ЦПК України питання про відвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Частиною 8 ст.40 ЦПК України передбачено, що суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи.

Стаття 36 ЦПК України містить в собі вичерпний перелік підстав для відводу (самовідводу) судді.

Так, відповідно до п.5 ч.1 ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Згідно з ч.4 ст.36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Згідно з частиною сьомою статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Підстави для відводу судді можуть мати об`єктивний чи суб`єктивний характер.

Пряма чи побічна заінтересованість судді у результаті розгляду справи може бути підставою як для відводу, так і для самовідводу. Заінтересованість може мати юридичний або побутовий характер. Юридична заінтересованість судді має місце, якщо від результату вирішення спору у нього виникнуть, зміняться або припиняться певні права або обов`язки. Побутова або фактична заінтересованість полягає в тому, що рішення суду може мати вплив на особисті стосунки судді з оточуючими.

Якщо заяву про відвід з цих підстав подає особа, яка бере участь у справі, підстави відводу потребують доказування.

Для відведення судді необхідно обґрунтувати наявність обставин, які об`єктивно можуть вказувати на можливу упередженість. Крім того, обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути доведеними. Відвід повинен бути вмотивований - з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу. Якщо він не вмотивований, це є підставою для відмови у його задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» «кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом».

Неупереджений та об`єктивний розгляд справи є однією із фундаментальних засад здійснення правосуддя суддею. Проте учасники справи наділені правом спростування цієї «процесуальної теореми» шляхом заявлення відводу судді, тим самим, забезпечуючи його незалежність в кожному окремому провадженні.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом».

Європейський суд з прав людини в п. 66 рішення у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 р. (заява № 7577/02) зазначив, що «безсторонність, в сенсі п.1 статті 6, має визначатися відповідно до суб`єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об`єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об`єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв`язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі». Аналогічна правова позиція закріплена також в п.п. 49, 52 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (заява № 33949/02), п. 28 рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.07.2010 р. (заява № 16695/04).

Як установлено Бангалорськими принципами поведінки суддів, схваленими резолюцією Економічної і Соціальної Ради ООН № 2006/23 від 27.07.2006 р. «об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття».

Наведе свідчить про те, що підстави для відводу судді можуть бути оціночною категорією, що з одного боку дає змогу реалізувати конституційну засаду незалежного розгляду справи суддею, а з іншого боку, є площиною для зловживань з боку недобросовісних учасників.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці виділяє наступні критерії оцінки неупередженості: 1) суб`єктивний - беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі; 2) об`єктивний - визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Не дивлячись на те, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередження чи схильності, її відсутність чи, навпаки, наявність може бути перевірена різними способами відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції. У даному контексті можна провести розмежування між суб`єктивним підходом, що відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, і об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу (рішення Європейського суду з прав людини у справах П`єрсак проти Бельгії, Кіпріану проти Кіпру, Грівз проти Сполученого Королівства). Суб`єктивний критерій полягає у з`ясуванні особистих переконань конкретного судді у певній справі. Оскільки доказів протилежного не надано, то по суб`єктивному критерію особиста безсторонність головуючого судді презюмується.

Щодо об`єктивного критерію оцінки неупередженості, то необхідно визначити, поза межами особистої поведінки судді, чи немає підтверджених фактів, які могли б спричинити сумніви щодо неупередженості судді. При вирішенні питання про те, чи існують обґрунтовані причини вважати, що цих вимог не було дотримано, точка зору сторони є важливою, але не є вирішальною. Вирішальним є те, чи таке побоювання може бути об`єктивно виправданим (рішення Європейського суду з прав людини у справі Клейн та інші проти Нідерландів).

Таким чином, не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить лише припущення про існування обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді, не підтверджених жодними належними і допустимими доказами.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в ухвалах від 10.05.2018 (справа №800/592/17) та від 01.10.2018 (справа №9901/673/18).

Окрім того, згідно роз`яснення Пленуму Верховного Суду України в пункті 10 Постанови «Про незалежність судової влади» №8 від 13 червня 2007 року, процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом, відповідно, незгода сторони з винесеним суддею судовим рішенням, а так само прийняття суддею процесуальних рішень, не може бути підставою для відводу судді, а має наслідком право сторони на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.

Європейський суд з прав людини за результатами розгляду справ «Мироненко і Мартенко проти України», «Олександр Волков проти України» зазначив, що при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об`єктивно обґрунтованими, іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість.

Разом з тим, відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України, вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Положенням статті 126 Конституції України дано офіційне тлумачення у Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. N 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу).

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про судоустрій України» судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Органи та посадові особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об`єднання, а також юридичні особи зобов`язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняється і тягне передбачену законом відповідальність. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону.

Суд зауважує, що викладена в заяві про відвід незгода заявника з прийнятим суддею процесуальним рішенням ухвалою про відмову в забезпеченні позову та змісту ухвали суду не є підставою для відводу судді, що прямо визначено ч. 4 ст.36 ЦПК України.

Водночас, законність даної ухвали, а також викладені в ній мотиви, можуть бути предметом розгляду в суді апеляційної інстанції.

Твердження представника позивача про те, що суддею викладено судження, що за своїм характером свідчать про попередньо сформовану позицію щодо рішення по суті спору, є безпідставними.

Так, рішення по суті вимог судом ухвалюється на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Водночас, в ході вирішення питання про забезпечення позову суддею не досліджувались докази у повному обсязі, не викладено мотиви щодо врахування (відхилення) аргументів сторін та не сформовано висновків стосовно пріоритету норм права і подальшого вирішення даного спору.

Посилання адвоката Трофімова А.В. на те, що суддя ствердив правомірність дії щодо зняття з реєстрації позивача, про відсутність у позивача правових підстав для користування квартирою не відповідає змісту ухвали від 01.04.2026.

Викладені в заяві про відвід доводи та міркування позивача є суб`єктивними судженнями. Інших підстав для відводу судді, передбачених статтями 36 та 37 Цивільного процесуального кодексу України, судом не встановлено.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що обставини, зазначені в заяві як підстави для відводу, стосуються незгоди із прийнятим суддею процесуальним рішенням в цій справі, викладеними в ухвалі мотивами, а тому не є підставою для відводу судді, не можуть викликати обгрунтований сумнів у неупередженості судді, чи свідчити про певну особисту заінтересованість судді у розгляді справи.

За вказаних обставин, перевіривши наведені представником заявника підстави для відводу головуючого у справі, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявленого відводу.

Відповідно до ч. 11 ст. 40 ЦПК України за результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 36, 38-40, 182, 260, 261, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в:

Визнати заяву про відвід головуючому судді Збаражському А.М., подану представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Трофімовим Андрієм Вячеславовичем у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Новоборівської селищної ради Житомирського району про визнання права користування житловим приміщенням, визнання протиправним та скасування рішення про зняття з реєстрації місця проживання та усунення перешкод у користуванні, - необґрунтованою.

Заяву про відвід головуючому судді Збаражському А.М. від розгляду справи №276/532/26, подану представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Трофімовим Андрієм Вячеславовичем, передати для вирішення іншим суддею, визначеним у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 Цивільного процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та апеляційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя А.М. Збаражський