Court ruling № 136643078, 18.05.2026, Halytskyi District Court of Lviv City

Справа № 461/728/22

Провадження № 1-кс/461/2991/26

УХВАЛА

18.05.2026 року місто Львів

Слідчий суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові клопотання ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна,

встановив:

адвокат ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , звернувся до слідчого судді Галицького районного суду міста Львова із клопотанням про скасування арешту майна. Згідно прохальної частини клопотання, адвокат просить скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 19.01.2023 у справі № 461/728/22 на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, кадастровий номер 4624583000:06:000:0001, площею 0,02 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .

Обґрунтовуючи заявлене клопотання його автор зазначає, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021140400000031 від 22.10.2021 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.367 КК України.

Так, під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 19.01.2023 накладено арешт із позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування нерухомим майном (здійснення реєстраційних дій щодо такого майна, будівництва на такому майні будь-яких житлових та нежитлових споруд, постійних або тимчасових, а також зміни його первинного становища), а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 4624583000:06:000:0001 площею 0,02 га, власницею якої є ОСОБА_4 (справа №461/728/22, провадження № 1-кс/461/374/23).

Відомості про обтяження внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про обтяження: 49084548, дата, час державної реєстрації: 27.01.2023 15:54:36; документи, подані для державної реєстрації: ухвала Галицького районного суду м.Львова від 19.01.2023 № 461/728/22; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 66222974 від 27.01.2023; вид обтяження: арешт нерухомого майна; обтяжувач: Головне управління національної поліції у Львівській області, код ЄДРПОУ 40108833.

Право власності ОСОБА_4 на згадану земельну ділянку кадастровий номер 4624583000:06:000:0001 площею 0,2 га, для обслуговування гаража, розташовану на АДРЕСА_1 підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 475442652 від 02.05.2026.

Арешт майна накладено слідчим суддею у кримінальному провадженні № 42021140400000031 від 22.10.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.367 КК України з метою забезпечення збереження речових доказів

Вказує, що про розгляд судом клопотання сторони обвинувачення про накладення арешту ОСОБА_4 не повідомлялась, в судовому засіданні під час розгляду такого клопотання присутньою не була. На даний час у кримінальному провадженні № 142021140400000031 від 22.10.2021 будь-яке з передбачених чинним кримінально-процесуальним законодавством рішень про закінчення досудового розслідування не прийнято, слідчими СУ ГУНП у Львівській області здійснюється досудове розслідування. Тобто, досудове розслідування здійснюється упродовж тривалого часу понад 4 роки та 6 місяців. У кримінальному провадженні будь-якій особі (особам), у тому числі власниці майна ОСОБА_4 про підозру не повідомлялось. Під час досудового розслідування ОСОБА_4 для участі в слідчих діях не викликалась, які свідок у кримінальному провадженні не допитувалась.

Зазначає, що власниця майна ОСОБА_4 упродовж тривалого часу понад 3 роки та 3 місяці обмежена у здійсненні права власності у вигляді заборони вільно володіти, розпоряджатись та користуватись належною їй на праві власності земельною ділянкою з кадастровим номером 4624583000:06:000:0001. Подальше утримання її майна буде суперечити завданням кримінального провадження та істотно порушуватиме основні його засади і основоположні права ОСОБА_4 , передбачені ст. 1 Протоколу першого Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини та гарантовані ст. 41 Конституції України.

Крім того вказує, що рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 26.03.2025 у справі № 453/1496/23 (провадження 2/453/45/25) відмовлено в задоволенні позову заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: КЕВ міста Львова про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Земельна ділянка (кадастровий № 4624583000:06:000:0001), належна ОСОБА_4 на праві приватної власності не накладається на земельну ділянку Міністерства оборони України (кадастровий № 4624586900:06:000:1205) що підтверджується відповідною інформацією з Державного земельного кадастру. Спільних меж ці ділянки також не мають. Відповідно до ч.1, 2 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки, в силу вимог здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку, державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Однією з підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки, відповідно до вимог ч.6 ст.24 цього Закону, є знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Абзацом 5 пункту 74-1 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого ПКМУ від 17.10.2012 № 1051 передбачено, що у разі коли підставою для відмови у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру є розташування об`єкта у межах іншого об`єкта Державного земельного кадастру, Державний кадастровий реєстратор у рішенні про відмову зазначає обліковий номер об`єкта Державного земельного кадастру, з яким виникає перетинання меж таких об`єктів, та/або кадастровий номер земельної ділянки, якщо таким об`єктом Державного земельного кадастру є земельна ділянка.

З огляду на зазначені норми вказує, що державна реєстрація земельної ділянки із знаходженням у її межах іншої земельної ділянки, накладанням чи перетинанням меж земельних ділянок не лише заборонена, але й технічно неможлива.

Той факт, що земельні ділянки: кадастровий номер 4624583000:06:000:0001 та кадастровий номер 4624586900:06:000:1205, зареєстровані в державному земельному кадастрі, виключає можливість знаходження земельної ділянки кадастровий номер 4624583000:06:000:0001 в межах земельної ділянки кадастровий номер 4624586900:06:000:1205.

Незважаючи на апеляційне оскарження прокурором, резолютивну частину зазначеного рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Так, постановою Львівського апеляційного суду від 29.01.2026 апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, змінено мотивувальну частину Сколівського районного суду від 26.03.2025, в іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 07.04.2026 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26.03.2025 та постанову Львівського апеляційного суду від 29.01.2026 у цій справі.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021140400000031 від 22.10.2021 проводиться упродовж тривалого часу більше чотирьох з половиною років, жодній особі, у тому числі власниці майна про підозру у вчиненні злочину не повідомлено, арешт на майно ОСОБА_4 триває значний проміжок часу понад 3 роки та 3 місяці.

Зазначені обставини вказують на важкість та надмірну тривалість тягаря, покладеного на заявника внаслідок арешту майна, недотримання вимог чинного кримінально-процесуального законодавства щодо розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, у зв`язку з чим потреба в подальшому застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження відпала.

Представник власника майна ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні доводи наведені у клопотанні підтримав, просив таке задовольнити.

Представники органу досудового розслідування ГУНП у Львівській області, а також Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в судове засідання не з`явились, про дату, місце та час судового розгляду повідомлялись належним чином, зокрема шляхом надіслання повістки про виклик електронною поштою.

Відповідно до положень статті 174 КПК України, клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.

Згідно статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, положення процесуального законодавства не містять норм стосовно наявності перешкод для розгляду клопотання про скасування арешту, у разі неявки учасників провадження в судове засідання.

Згідно положень статті 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

Виходячи з наведеного, підстав для відкладення розгляду клопотання або обставин які зумовлюють неможливість проведення його розгляду, у тому числі внаслідок неявки учасників процесу, не встановлено.

Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши доводи учасника провадження, приходжу до наступних висновків, виходячи наведених нижче доводів та мотивів.

Відповідно до приписів статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч. 2 ст. 174 КПК України).

В ході розгляду клопотання встановлено наступне.

Слідчим управлінням ГУНП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за слідчим управлінням ГУ Національної поліції у Львівській області проводиться досудове розслідування про кримінальне правопорушення, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021140400000031 від 22.10.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

В межах даного кримінального провадження 16.01.2023 земельна ділянка з приводу якої подане клопотання визнана речовим доказом у даному кримінальному провадженні.

Ухвалою слідчого судді від 19.01.2023 року накладено арешт, із позбавленням права на відчуження та розпорядження та користування нерухомим майном (здійснення реєстраційних дій щодо такого майна, будівництва на такому майні будь-яких житлових або нежитлових споруд, постійних або тимчасових, а також зміни його первинного становища), яке зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_4 , а саме на земельну ділянку з кадастровим номером: 4624583000:06:000:0001 площею 0.02 га.

Правовою підставою для накладення арешту на зазначене майно було збереження речових доказів.

Відповідно до положень ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:

1) повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров`я людей або довкілля.

Як наведено вище, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки.

Відповідно до положень ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Заходом забезпечення кримінального провадження, серед інших, є арешт майна.

Положення ч.3 ст.132 КПК України встановлюють те, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Згідно ч. 2, 3, 4, 10 ст.170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Арешт на комп`ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп`ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

У випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Отже, аналіз наведених положень свідчить про те, що арешт може бути застосований як на майно підозрюваного, так і на майно особи яка не має процесуального статусу підозрюваного у кримінальному провадженні.

Крім того, слід відзначити, що кримінальне провадження розслідується органом досудового розслідування понад 4 роки, а відомостей щодо вручення підозри будь-якій особі не встановлено.

Відповідно до положень ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно ч. 1 ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Крім того, слідчим суддею враховуються наступні положення.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", при розгляд справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 ст. 8 КПК України визначено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Оцінюючи обґрунтованість клопотання, враховую функції і повноваження слідчого судді визначених п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, відповідно до яких, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Європейським судом з прав людини у справі "Смирнов проти України" було висловлено правову позицію про те, що під час вирішення питання щодо можливості утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом і правомірною метою, а з іншого вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою в кожному випадку має бути очевидна істотна причина.

У справі "Свіргунець проти України" ЄСПЛ навів висновки про те, що будь-яке втручання в мирне володіння майном має супроводжуватися процесуальними гарантіями, які надають відповідній фізичній чи юридичній особі обґрунтовану можливість звернутися зі своєю справою до компетентних органів державної влади для ефективного оскарження заходів, які становлять втручання у права, гарантовані цим положенням. Під час оцінки дотримання цієї умови необхідно здійснити комплексний розгляд відповідних судових та адміністративних процедур.

Володілець майна ініціюючи перед слідчим суддею питання щодо здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а саме, звернувшись до слідчого судді з даним клопотанням, має обґрунтовані підстави, вважати, що такий спосіб захисту його прав є належним.

Об`єктом судового контролю слідчого судді, серед іншого, є оцінка того, чи відповідні процесуальні дії не мають характер надмірного втручання у право власності володільця майна.

З аналізу зазначених вище норм процесуального законодавства вбачається, що навіть якщо ухвалою слідчого судді про обшук надано дозвіл на вилучення певного майна, яке у подальшому було арештоване, це не може бути перешкодою для перевірки наявності підстав для обмеження власника майна у його конституційному праві володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

У рішенні ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України», серед іншого, Суд прийшов до висновку про те, що верховенство права між іншим (inter alia) передбачає, що втручання органів виконавчої влади у права осіб має підлягати ефективному контролю, який зазвичай має здійснюватися судовим органом, щонайменше як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль дає найбільші гарантії незалежності, безсторонності та здійснення належного провадження.

Наведена справа стосувалася оцінки питання втручання у приватне життя, а отже таку позицію можна вважати дотичною і до питання вилучення майна у кримінальному провадженні, тобто мирного володіння таким майном.

Норми ч. 2 ст. 19 Конституції України, вказують на те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, ухвалюючи рішення за клопотанням враховую, що до особи яка є власником або володільцем майна, має бути застосована належна правова процедура.

В ході розгляду клопотання даних про те, що арештоване майно має незаконне походження не здобуто.

Як встановлено рішенням Сколівського районного суду Львівської області у справі №453/1496/23 судом зазначено наступне:

"Той факт, що земельні ділянки: кадастровий номер 4624583000:06:000:0001 та кадастровий номер 4624586900:06:000:1205, зареєстровані в державному земельному кадастрі, - виключає можливість знаходження земельної ділянки кадастровий номер 4624583000:06:000:0001 в межах земельної ділянки кадастровий номер 4624586900:06:000:1205.Судом також встановлено, що земельну ділянку разом з об`єктом незавершеного будівництва відповідачка та інші особи придбали за договором купівлі-продажу від 17 липня 2003 року; в подальшому, співвласники добудували житловий будинок із гаражем та ввели його в експлуатацію, що підтверджується Актом державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом об`єктів до експлуатації від 05 травня 2004. Згодом, право власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, в цілому перейшов до відповідачки, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; право власності на об`єкт нерухомості зберігається за відповідачкою і на час розгляду справи.»

Зазначене рішення суду набрало законної сили, незважаючи на те, що воно оскаржувалось прокурором в апеляційному та касаційному порядку.

Разом з цим, враховую і те, що на даний час відповідна земельна ділянка має статус речового доказу у кримінальному провадженні, а отже незалежно від вирішення питання про скасування арешту, доля речового доказу повинна вирішуватись в порядку визначеному ст. 100 КПК України.

Водночас, документів про оголошення підозри в даному кримінальному провадження в ході розгляду клопотання не здобуто, так само як і не здобуто відомостей про допит органом досудового розслідування ОСОБА_4 в процесуальному статусі «свідок».

У кримінальному провадженні має існувати розумне співвідношення пропорційності між засобами, що застосовуються, і метою, яку прагнуть досягти будь-які заходи, що застосовуються державою, у тому числі заходи, спрямовані на контроль за використанням майна приватної особи. Ця вимога виражається у понятті "справедливого балансу", який повинен бути досягнутий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід кримінального провадження, наслідки його застосування для відповідної особи та рішення, прийняті органами влади у зв`язку з цим.

Відповідно до ст.16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Таким чином, приходжу до висновку, що подальше обмеження власника у праві користування майном, суперечить наведеним положенням Конституції України, КПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Більше того, наведені вище обставини свідчать про те, що ні прокурором, ні слідчим в ході розгляду клопотання не спростовані належним чином відповідні доводи заявника та не наведено обґрунтованих мотивів щодо подальшого застосування обмеження права користування земельною ділянкою. При цьому, слід відзначити, що слідчий суддя погоджується з доводами заявника щодо наявності обґрунтованих сумнівів у дотриманні органом досудового розслідування розумних строків, адже кримінальне провадження триває вже понад чотири роки і жодній особі у провадженні не повідомлено про підозру.

Слідчий суддя виходить з того, що різні форми арешту майна в межах судового провадження зазвичай стосуються контролю за користуванням майном, що підпадає під дію другого абзацу статті 1 Протоколу № 1 ЄКПЛ. Такий захід має бути передбачений національним законодавством, переслідувати легітимну мету та бути пропорційним поставленій меті.

На момент застосування заходу забезпечення кримінального провадження арешт переслідував легітимну мету забезпечення належного функціонування правосуддя, зокрема здійснення об`єктивного досудового розслідування, а тому відповідав «загальному інтересу» суспільства. Для визначення пропорційності відповідного заходу необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід розслідування, наслідки його застосування для відповідної особи та рішення, ухвалені органами влади у цьому зв`язку. У цій справі втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном триває достатньо довгий період.

Ухвалюючи рішення за клопотанням, враховую те, що аналіз положень КПК України дає підстави для висновку, що застосування до ухвал слідчого судді про накладення або скасування арешту положень, які регламентують загальні вимоги щодо судового рішення можливо лише з врахуванням особливостей стадії досудового розслідування, яка є відмінною від судового розгляду. Отже, розглядаючи подане клопотання, враховую положення КПК України щодо дотримання меж, які не розкривають таємницю досудового розслідування, а також практику ЄСПЛ, який у своїх рішеннях зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведені доводи та мотиви, приходжу до висновку про наявність законних підстав для задоволення клопотання.

Крім того, враховую висновки наведені Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 20 травня 2024 року (712/191/23, провадження № 51-3208 кмо 23 щодо правозастосування положень п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК у взаємозв`язку зі статтями 170, 173, 174 КПК, згідно яких: «Ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна та про відмову в скасуванні арешту майна, постановлені в порядку ст. 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають».

Керуючись ст. 170 - 174 КПК України,

постановив:

Клопотання задовольнити.

Скасувати арешт на земельну ділянку з кадастровим номером: 4624583000:06:000:0001 площею 0.02 га, яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_4 , накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 19.01.2023 року (справа №461/728/22, провадження № 1-кс/461/374/23).

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1