Court ruling № 136368526, 08.05.2026, Shevchenkivskyi District Court of Kharkiv City (until 25.04.2025 - Dzerzhynskyi District Court of Kharkiv City)

Справа № 638/9901/26

Провадження № 2/638/8215/26

УХВАЛА

Іменем України

08 травня 2026 року м. Харків

Суддя Шевченківського районного суду м. Харкова Щепіхіна В. В., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Розглядаючи питання про відкриття провадження у справі, суд вважає, що вищевказану позовну заяву необхідно направити за підсудністю, виходячи з наступного.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення (стаття 124), а статтею 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

За загальним правилом статті 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Підстав для застосування альтернативної підсудності, визначеної ст. 28 ЦПК України, судом не встановлено.

Згідно з відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру від 08.05.2026 року № 2710567 відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з цим, відповідно до відповіді щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери від 08.05.2026 року № 2710506 відповідач ОСОБА_1 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа (довідка від 01.04.2022 року № 5620-7000144481) та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Таким чином, на час звернення до суду з даним позовом, відповідач мала зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування як внутрішньо переміщена особа за вищевказаною адресою, що не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Шевченківського районного суду м. Харкова.

Суд зазначає, що відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг регулюються Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).

Водночас, пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що на період тимчасової окупації Російською Федерацією території України, а також на період віднесення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, територіальних громад до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, положення частини першої статті 4 цього Закону не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване або задеклароване у житлі, що знаходиться на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії. Така особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.

До реєстру територіальної громади вносяться відомості про зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, визначених у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз зазначених нормативно-правових норм дає підстави для висновку, що на період існування обставин, передбачених указаним вище пунктом Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» особа вправі задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації свого попереднього проживання. Тобто, на період існування цих обставин законодавець допускає існування двох адрес задекларованого (зареєстрованого) місця проживання.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб закріплені у Законі України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»).

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб» від 01.10.2014 року № 509, абзацом 2 пункту 1 якої визначено, що довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до абз. 3 п. 3 Порядку створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 року № 646, якщо інформація про внутрішньо переміщену особу вноситься до бази даних уперше, автоматично формується унікальний номер запису, який відображається в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка), згідно з додатком до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».

Враховуючи форму довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначеної у додатку 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, то в ній зазначаються прізвище, ім`я, по батькові особи; дата і місце народження; стать; серія, номер (у разі наявності), дата видачі паспорта громадянина України, ким і коли виданий/дані про документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини; відомості про законного представника, що супроводжує малолітню дитину, недієздатну особу або особу, дієздатність якої обмежена; зареєстроване місце проживання; фактичне місце проживання/перебування.

Отже, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи можна визнати документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування відповідача при визначені підсудності розгляду справ.

Суд зауважує, що Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є спеціальним законом щодо статусу вказаних осіб, який підлягає застосуванню.

У постанові від 29 липня 2019 року у справі № 409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно ст. 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 цього Закону.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, відступаючи від попередніх позицій у постанові від 24 червня 2024 року по справі № 554/7669/21 вказала, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (стаття 29 ЦК). За загальним правилом територіальної підсудності суд є наближеним до місця знаходження відповідача, тобто тієї сторони у спорі, яка презюмується неправою. Правило підсудності за місцем знаходження відповідача стосовно доступності правосуддя є зручним саме для нього, а не для особи, яка звертається до суду за захистом.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК УКраїни при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, що застосовують у діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З огляду на викладене довідка внутрішньо переміщеної особи від 01.04.2022 року № 5620-7000144481, про яку зазначено у відповіді щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери від 08.05.2026 року № 2710506, засвідчує фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Враховуючи приписи чинного законодавства, цивільна справа не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Шевченківського районного суду м. Харкова.

Згідно з ч. 9 ст. 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення апеляційним судом з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).

З метою недопущення порушення судом правил територіальної підсудності, що є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, та забезпеченням права особи на справедливий суд, суд доходить висновку, що процесуальний закон забороняє судам розглядати справи, які йому територіально не підсудні, і зобов`язує направити таку справу на розгляд за встановленою законом підсудністю.

З огляду на викладене, та враховуючи, що дана справа не підсудна Шевченківському районному суду м. Харкова, суд доходить висновку про наявність підстав для передачі справи за підсудністю до Острозького районного суду Рівненської області.

Керуючись ст. 31 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Матеріали цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором направити за підсудністю до Острозького районного суду Рівненської області.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Щепіхіна В. В.