Decision № 136315321, 07.05.2026, Lozova City and District Court of Kharkiv Oblast

Справа № 629/1401/26

Номер провадження 2/629/954/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого - судді Каращука Т.О., за участю секретаря судового засідання Лукаренко А.Р., розглянувши в місті Лозова Харківської області у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу № 629/1401/26 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця», про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, представник відповідача - адвокат Мельник Ксенія Олександрівна, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в інтересах якого діє представник, звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця». У позові просив стягнути з Відповідача матеріальну допомогу при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, з яких одноразова допомога - 3 заробітки та додаткова допомога за сумлінну працю -2 заробітки, в сумі 129 400 грн 68 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.12.2025 року по день ухвалення рішення та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ВП «Панютинський ВРЗ» АТ «Укрзалізниця» з 20.06.1996 по 15.12.2025 рік. Стаж роботи в галузі складає понад 29 років. Згідно з наказом № 793/ОС від 10.12.2025 року позивача було звільнено 15.12.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (ст. 38 КЗпП України). Відповідно до п. 6.30 Колективного договору, позивач має право на одноразову матеріальну допомогу (3 заробітки) та додаткову допомогу за сумлінну працю (2 заробітки), які в день звільнення виплачені не були. Позивач вказує на неправомірність посилань роботодавця на внутрішні рішення правління про призупинення виплат, оскільки вони суперечать закону та практиці Верховного Суду.

Ухвалою суду було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, учасникам справи надано строк для подання заяв по суті.

Представник відповідача надала відзив та письмові пояснення, у яких просила відмовити у задоволенні позову повністю. Свою позицію мотивувала тим, що виплата додаткової матеріальної допомоги була призупинена рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31) на період дії воєнного стану на підставі ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Також, Відповідач зазначив, що Позивач на дату звільнення досяг 70 років, а отже, нібито втратив право на додаткову допомогу за сумлінну працю, оскільки мав звільнитися раніше. Щодо середнього заробітку представник відповідача вказав, що його розмір за законом обмежений 6 місяцями та просив застосувати принцип співмірності, зменшивши суму до 1% через форс-мажорні обставини війни.

Позивач у відповіді на відзив заперечував проти доводів Відповідача, наголошуючи, що протокол № Ц-54/31 був прийнятий до набрання чинності Законом № 2136-IX та визнаний незаконним постановою Верховного Суду.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за можливе, відповідно до ст. 279 ЦПК України, розглянути справу за наявними в матеріалах доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши заяви по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 20.06.1996 по 15.12.2025 року перебував у трудових відносинах із Відповідачем (ВП «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Укрзалізниця»), займаючи посаду заступника начальника цеху ходових частин.

Факт перебування у трудових відносинах та тривалість безперервного стажу роботи в галузі залізничного транспорту, що становить 29 років 05 місяців 26 днів, що підтверджується копією трудової книжки позивача.

Наказом виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» від 10.12.2025 року за № 793/ОС ОСОБА_1 було звільнено 15.12.2025 року з займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України. Копія вказаного наказу (розпорядження) долучена до матеріалів справи.

Між адміністрацією та профспілковим комітетом ДП «Укрспецвагон» (правонаступником якого є Відповідач) укладено Колективний договір, положення якого згідно з витягами, наданими Позивачем, є чинними.

Згідно з п. 6.30 Колективного договору, при стажі роботи в галузі більше 10 років працівникам виплачується одноразова допомога у розмірі 3 середньомісячних заробітків.

Також, умовами Колективного договору передбачено додаткову допомогу за сумлінну працю: для чоловіків при стажі 25-30 років у розмірі 2 середньомісячних заробітки.

Представник відповідача у відзиві заперечує проти виплати додаткових 2-х заробітків, посилаючись на те, що виплата додаткових коштів була призупинена рішенням правління АТ «Укрзалізниця» (Протокол № Ц-54/31 від 14.03.2022), у наказах по підприємству та довідках про середній заробіток від 10.12.2025 року мова йде лише про основну частину допомоги (3 заробітки), а також на те, що позивач втратив право на додаткову допомогу, оскільки на момент звільнення йому виповнилося 70 років, що порушує умову договору про звільнення «протягом двох місяців після настання права на пенсію».

Суд відхиляє вказані доводи відповідача як юридично неспроможні з огляду на таке.

Посилання на протокол № Ц-54/31 є безпідставним, оскільки він прийнятий 14.03.2022 року, тоді як Закон України № 2136-IX, який дозволяє призупиняти окремі норми колективного договору, набрав чинності лише 24.03.2022 року і не має зворотної дії в часі.

Крім того, Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 211/7338/23 вказане рішення правління АТ «Укрзалізниця» в частині призупинення матеріальної допомоги вже визнано незаконним.

Суд зазначає, що Колективний договір є локальним нормативно-правовим актом, положення якого мають пріоритетну силу над розпорядчими документами та довідками бухгалтерії. Той факт, що відповідач у наказі про звільнення № 793/ОС не зазначив всі складові допомоги, а саме не вказав про додаткову допомогу, свідчить про неналежне виконання роботодавцем своїх зобов`язань, а не про відсутність у працівника права на таку виплату.

Доводи про те, що ОСОБА_1 втратив право на 2 оклади через досягнення 70-річного віку, суд розцінює як дискримінаційні та такі, що базуються на довільному тлумаченні умов договору.

Право на вихід на пенсію є суб`єктивним правом працівника, яке він може реалізувати у будь-який час після настання відповідних підстав.

Так, оскільки позивач звільняється вперше і має необхідний стаж сумлінної праці (понад 29 років), він повністю відповідає критеріям, визначеним у таблиці п. 6.30 Колективного договору. Будь-які часові обмеження, що звужують обсяг трудових прав працівника порівняно із законом, є нікчемними в силу ст. 9 КЗпП України.

Згідно з довідкою роботодавця, розмір одноразової допомоги (3 заробітки) становить 83 358,42 грн. Таким чином, середньомісячна заробітна плата позивача становить 27 786,14 грн, тобто розмір додаткової допомоги (2 заробітки) складає: 27 786,14 грн ? 2 = 55 572, 28 грн. Загальна сума належної матеріальної допомоги: 83 358,42 + 55 572, 28 =138 930, 7 грн, однак оскільки позивачем вказано загальну суму у розмірі 129 400,68 грн та суд не може вийти за межі позовних вимог, стягненню підлягає допомога у розмірі 129 400, 68 грн.

Посилання представника відповідача на протокол засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, як на законну підставу для невиплати позивачу належних йому сум при звільненні в період дії правового режиму воєнного стану в Україні,

введеного Законом України «Про правовий режим воєнного стану», є безпідставним, зважаючи на наступне.

Доказів внесення змін до колективного договору стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахувань та виплат належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразової допомоги та матеріальної допомоги на оздоровлення, у зв`язку з виходом на пенсію за віком, до суду не надано.

15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України, та за статтею 11 цього Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути призупинена за ініціативною роботодавця, однак, вказаний закон набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року у правління АТ «Укрзалізниця» не було, через відсутність зворотної дії в часі вказаного Закону.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

З огляду на викладене, враховуючи, що правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової матеріальної допомоги та додаткової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком не було, будь-яких змін до колективного договору, укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» з цього приводу внесено не було, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь матеріальної допомоги є обґрунтованою та підлягає задоволенню у розмірі п`яти середньомісячних заробітків з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення працівника видати йому належно оформлену трудову книжку і провести з ним повний розрахунок по належних йому виплатах.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться власником або уповноваженим ним органом в день звільнення. Про нараховані суми належні працівникові при звільненні власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підтверджено, що відповідно до ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Відповідно до приписів Конституційного Суду, викладених у рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року, надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст. 233 КЗпП та ст.ст. 1,12 Закону

України «Про оплату праці», роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема, й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно статей 5 та 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Так як ОСОБА_1 був звільнений законно за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, але роботодавець не виплатив йому всі належні суми у день звільнення, то застосуванню підлягає положення ст.117 КЗпП України.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент звільнення позивача і діє на час ухвалення рішення), відповідальність роботодавця обмежена періодом не більш як за шість місяців.

Оскільки розрахунок з Позивачем не проведено з 16.12.2025 року по дату рішення (понад 4 місяці), але закон встановлює верхню межу у 6 місяців, суд обчислює компенсацію в межах фактичної затримки, що на момент ухвалення рішення не перевищує 6 місяців.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з п. 3 Порядку № 100, до розрахунку середньої заробітної плати включаються не лише оклад, а й премії (у тому числі річні за підсумками роботи), надбавки за вислугу років та інші виплати, які мають постійний характер. Проста відомість за листопад-грудень може не відображати повний обсяг преміальних виплат, тоді як спеціальна довідка для розрахунку допомоги при звільненні готується бухгалтерією з урахуванням усіх цих нюансів.

Згідно наказу про припинення трудового договору від 10.12.2025 №793/ОС ОСОБА_1 звільнений на пенсію за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком із виплатою 3 (трьох) середньомісячних заробітків.

В довідці, що міститься в матеріалах справи, начальником ВП ПВРЗ філії "УЗ Вагон-сервіс" АТ "Укрзалізниця" вказано, що одноразова матеріальна допомога при звільненні працівника вперше роботи за власним бажанням у зв?язку з виходом на пенсію виплачується в залежності від стажу роботи в галузі (більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки). Розмір 3 середньомісячних заробітків складає 83 358,42 грн.

Враховуючи те, що роботодавцем в довідці офіційно визнано розмір трьох окладів як 83 358,42 грн, щляхом ділення цієї суми на три (83358,42 / 3) отримуємо базу розрахунку одного середньомісячного заробітку - 27 786,14 грн.

Оскільки вказаний показник розраховано самою Установою з урахуванням повного складу виплат, передбачених п. 3 Порядку № 100, суд визнає його об`єктивною базою для нарахування компенсації.

Виходячи з кількості робочих днів у розрахунковому періоді (жовтень - 20 днів, листопад - 20 днів, всього - 40 днів згідно з довідкою № 109), середньоденна заробітна плата становить: (27 786,14 грн х 2 місяці) / 40 робочих днів = 1 389,31 грн.

Так, позивача було звільнено 15.12.2025 року, тобто період затримки розрахунку обчислюється з наступного дня - з 16.12.2025 року по день ухвалення рішення 07.05.2026 року включно. Загальна тривалість затримки: з 16.12.2025 по 07.05.2026 складає 4 місяці та 22 дні.

Кількість робочих днів за п`ятиденним робочим тижнем у цей період становить: Грудень 2025 (з 16.12): 12 днів; Січень 2026: 22 дні; Лютий 2026: 20 днів; Березень 2026: 22 дні; Квітень 2026: 22 дні; Травень 2026 (по 07.05): 5 днів. Всього: 103 робочих дні. Таким чином, сума середнього заробітку до стягнення становить: 103 дні ? 1 389,31 грн = 143 098,93 грн та підлягає виплаті з відрахуванням податків.

Оцінюючи доводи представника відповідача про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку до 1% від заявленої суми на підставі принципів розумності, співмірності та форс-мажорних обставин, суд виходить із того, що положення ст.117 КЗпП України вже містить у собі встановлений законодавцем механізм забезпечення пропорційності та запобігання надмірному майновому навантаженню на роботодавця.

Крім того, посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, яка дозволяє суду зменшувати розмір відшкодування, враховуючи розмір простроченої заборгованості та її співвідношення із середнім заробітком, є безпідставними, оскільки невиплачена матеріальна допомога становить 129 400, 68 грн, що не є мізерною сумою для пересічного громадянина, а позивач є пенсіонером та особою з інвалідністю II групи, для якого своєчасність соціальних виплат є критично важливою для забезпечення життєдіяльності. Також, суд бере до уваги, що відповідач не виплатив кошти на підставі внутрішнього протоколу правління, який на момент розгляду справи вже був визнаний незаконним у судовому порядку (Постанова ВС у справі № 211/7338/23), що свідчить про відсутність добросовісності у діях роботодавця щодо позивача.

З урахуванням наведеного, суд відхиляє аргументи відповідача щодо руйнування інфраструктури АТ «Укрзалізниця» та пріоритетності видатків на оборону як підстави для фактичної відмови у виплаті середнього заробітку.

Відповідно до ст. 617 ЦК України та позиції Верховного Суду, воєнний стан не звільняє роботодавця від обов`язку розрахунку з працівником.

Більше того, відповідач є діючим державним монополістом, який продовжує господарську діяльність, а отже, має виконувати зобов`язання за Колективним договором.

Беручи до уваги всі обставини справи, відмова у стягненні належних сум або їх зменшення до символічного 1% у трудовому спорі з особою з інвалідністю суперечило б засадам справедливості та ст. 46 Конституції України.

Частиною 2 ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

З ч.1 ст.80 ЦПК України вбачається, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.ч.1, 6, 7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Вирішуючи питання стягнення судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Дослідивши докази, долучені до позову на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд вважає, що сума витрат в розмірі 5000,00 грн є достатньою та обґрунтованою, а також співмірною із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги відсутність заперечень щодо розміру витрат, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача, витрати на правничу допомогу у сумі 5 000, 00 грн.

Крім того, беручи до уваги ціну позову, а також те, що ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору, з урахуванням подання позову через підсистему "Електронний суд", з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 2180, 00 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 258, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальну допомогу при звільненні у сумі 129 400,68 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.12.2025 по 07.05.2026 у сумі 143 098,93 грн з утриманням при виплаті встановлених податків та зборів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 2180,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної

скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, адреса: вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, м. Київ, 03150.

Третя особа: Виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця», код ЄДРПОУ 45462724, адреса: вул. Заводська, буд. 5, с-ще Лиманівка, Лозівський р-н, Харківська область, 64660.

Суддя Т.О. Каращук