Decision № 136278607, 23.04.2026, Commercial Court of Kyiv

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2026Справа № 910/934/26

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Нікітіної В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/934/26

за позовом Фізичної особи-підприємця Зубенко Катерини Ігорівни

до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

За участю представників сторін: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Зубенко Катерина Ігорівна звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" відносно Фізичної особи-підприємця Зубенко Катерини Ігорівни про відмову від підтримання ділових відносин та проведення фінансових операцій, розірвання договору і закриття рахунку № НОМЕР_1 в Акціонерному товаристві "Перший український міжнародний банк";

- зобов`язати Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" відновити банківське обслуговування Фізичної особи-підприємця Зубенко Катерини Ігорівни.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.01.2026 позивачка отримала від АТ "ПУМБ" лист № КНО-52.1.9.1/1317 від 29.12.2025 "Щодо відмови від підтримання ділових відносин", у якому Банк, пославшись на абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ, відмовився від підтримання ділових відносин з ФОП Зубенко К.І. та від проведення фінансових операцій, що здійснюються клієнтом чи на його користь, у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику ділових відносин за результатами оцінки чи переоцінки ризику. Із прийнятим рішенням позивачка не згодна, оскільки ніяких правил фінмоніторингу не порушувала, працювала чесно та прозоро. Добровільно закривати рахунок у Банку не бажає, а вказані дії та рішення Банку вважає незаконними та такими, що псують її ділову репутацію, у зв`язку з чим звернулося за захистом порушених прав до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 відкрито провадження у справі № 910/934/26 та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 05.03.2026.

23.02.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

02.03.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 відповідь на відзив у справі № 910/934/26, підписану представником Родько О.А., повернути без розгляду.

Представники сторін у судове засідання 05.03.2026 не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2026 відкладено підготовче засідання у справі № 910/934/26 на 26.03.2026.

Представники сторін у судове засідання 26.03.2026 не з`явилися.

Ураховуючи відсутність будь-яких інших заяв і клопотань представників сторін та оскільки у підготовчому засіданні 26.03.2026 вирішені питання, зазначені у ч. 2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України, а також здійснені усі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.04.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 повідомлено сторони про призначення справи до судового розгляду по суті на 23.04.2026.

23.04.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника, в якій останній позовні вимоги підтримує та просить позовні вимоги задовольнити.

Представники сторін у судове засідання 23.04.2026 не з`явилися.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як установлено судом, позивач і відповідач мають зареєстровані електронні кабінети у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі. Відповідно ухвала суду від 04.02.2026 про відкриття провадження у справі та ухвали від 05.03.2026, 26.03.2026 в електронному вигляді були доставлені до електронних кабінетів сторін, що підтверджується повідомленнями про доставку електронного листа, залученими до матеріалів справи.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України, вважається, що сторони отримали ухвали суду від 04.02.2026, 05.03.2026, 26.03.2026.

При цьому, судом також ураховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у справі № 910/934/26 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою повідомлення сторін про розгляд справи судом.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

На підставі Заяви на приєднання № 315522863 від 20.08.2025 до Договору банківського обслуговування корпоративних клієнтів (далі - Договір) (публічна частина якого знаходиться за посиланням: https://about.pumb.ua/content/cmsfile/ua/%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B8%D0%B2__%D0%B4%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80%20%D0%BA%D0%B1%D0%BE%20%D0%B7%2012.08%20%D0%B4%D0%BE%2029.09.pdf?v=638948273274955017, Фізичній особі-підприємцю Зубенко К.І. 20.08.2025 було відкрито рахунок поточний у форматі IBAN НОМЕР_1 , мета встановлення ділових відносин - Розрахункове-касове обслуговування, з підключенням до тарифу «всеDigital ФОП», зміст (суть) діяльності ФОП Зубенко К. І. - Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет.

05.01.2026 позивачка отримала лист за вих. № КНО-52.1.9.1/1317 від 29.12.2025 від ПУМБ "Щодо відмови від підтримання ділових відносин", у якому пославшись на абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ, АТ ПУМБ відмовився від підтримання ділових відносин з нею, як ФОП та від проведення фінансових операцій, що здійснюються клієнтом чи на його користь, у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику ділових відносин за результатами оцінки чи переоцінки ризику. При цьому, Банк також зазначив про необхідність упродовж 14 календарних днів з дати направлення цього повідомлення звернутись до відділення № 1 ПУМБ в м. Кропивницький для надання заяви на закриття рахунку, а також реквізитів банківського рахунку для перерахування залишків. У разі не надання заяви на закриття рахунку(-ів), АТ ПУМБ здійснить закриття рахунків у порядку, передбаченому внутрішньобанківськими правилами.

Не погоджуючись з рішенням банку, наслідком якого є одностороння відмова від підтримання ділових відносин, позивачка звернулося до суду з даним позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" відносно Фізичної особи-підприємця Зубенко Катерини Ігорівни про відмову від підтримання ділових відносин та проведення фінансових операцій, розірвання договору і закриття рахунку № НОМЕР_1 в Акціонерному товаристві "Перший український міжнародний банк"; зобов`язати Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" відновити банківське обслуговування Фізичної особи-підприємця Зубенко Катерини Ігорівни.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує та зазначає наступне:

- доводи позивачки щодо того, що банк не повідомив їй «чітко зазначені підстави відмови в підтриманні ділових відносин (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини статті закону) є такими, що не відповідають дійсності, оскільки в згаданому вище листі-повідомленні здійснено посилання на підставу відмови та зазначено відповідну норму законодавства;

- щодо до інших доводів, зокрема, відносно того, що банк не довів обґрунтованість встановлення їй неприйнятно високого ризику ділових відносин, підстав їх припинення, що банк не продемонстрував суть процесу застосування ризикорієнтовного підходу варто зазначити, що жодним законодавчим актом на банк не покладаються такі обов`язки як на період договірних взаємовідносин, так і по їх завершенню.

Крім того, Банк зазначає, що 05.01.2026 позивачка особисто звернулася до відділення банку та подала заяву про зміну умов обслуговування (про закриття рахунку), на підставі якої було розірвано договір банківського рахунку у загальному порядку. Вказане свідчить, що спірні правовідносини вичерпали свою дію після підписання позивачкою заяви на закриття рахунку 05.01.2026.

Отже, на даний час рахунок позивачки закрито за її волевиявленням і договір відповідним чином розірвано, а тому вимоги позивачки про скасування рішення про відмову від підтримання ділових відносин та зобов`язати АТ «ПУМБ» відновити банківське обслуговування є безпідставними.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін (стаття 526 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Таким чином, сторонами було укладено договір банківського обслуговування шляхом приєднання позивача до Умов та Правил відповідача.

Згідно з частинами 1, 3 статті 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Частиною першою статті 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Спір у справі виник у зв`язку з неправомірним, на думку позивача, розірванням відповідачем договірних відносин в односторонньому порядку.

Частинами 3, 5 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).

Відтак вирішення спору в цій справі зводиться до встановлення правомірності або неправомірності одностороннього правочину відповідача у формі рішення про відмову від підтримання ділових відносин.

За загальним правилом, визначеним у ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 2 ст. 1075 Цивільного кодексу України, банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка:

1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;

2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;

3) у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;

4) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Водночас, за ч. 4 ст. 1075 Цивільного кодексу України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі:

відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку;

наявності підстав, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту;

наявності підстав, передбачених Податковим кодексом України. Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.

Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (далі - Закон) спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Статтею 6 Закону визначено, що суб`єктами первинного фінансового моніторингу є, зокрема, банки.

Частиною першою статті 7 Закону визначено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов`язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону, критерії ризиків визначаються суб`єктом первинного фінансового моніторингу самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених відповідно: Національним банком України - для суб`єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України відповідно до статті 18 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду; центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, - для інших суб`єктів первинного фінансового моніторингу.

За приписами ч. 6 ст. 7 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону, суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний, зокрема, забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб`єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою; забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків; здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів; забезпечувати моніторинг фінансових операцій клієнта (у тому числі таких, що здійснюються в інтересах клієнта) на предмет відповідності таких фінансових операцій наявній у суб`єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик, включаючи в разі необхідності інформацію про джерело коштів, пов`язаних з фінансовою(ими) операцією(ями).

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії (ч. 7 ст. 11 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону, суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний, наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: є складними фінансовими операціями; є незвично великими фінансовими операціями; проведені у незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин з метою визначення, чи є такі фінансові операції або дії клієнта підозрілими.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону, суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі, зокрема встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.

У випадках, передбачених цією частиною, суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі цієї статті, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, в проведенні яких було відмовлено.

За визначенням, наведеним в п. 39 ч. 1 ст. 1 Закону, неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.

Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 (далі - Положення).

Де-рискінг - явище, за якого суб`єкт первинного фінансового моніторингу відмовляє у встановленні (підтриманні) ділових відносин з клієнтами з метою уникнення ризиків, а не управління ними (п.п. 13 п. 5 Положення).

Пунктами 34 - 37 Положення передбачено, що банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку.

Ризик - орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації.

Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень.

Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.

Критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до Положення, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. Банк визначає пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (п. 45, 46 Положення).

Відповідно до п. 55 Положення шкала для класифікації рівнів ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) обов`язково має містити високий та неприйнятно високий (підкатегорія високого ризику, який є максимально високим ризиком, що не може бути прийнятий банком) рівні ризику.

Пунктом 61 Положення передбачено, що банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених ч. 6 ст. 7 Закону, у інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також щодо:

- клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів;

- клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками.

Згідно з п. 1 Додатку № 12 до Положення, банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у т.ч. шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/ відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону.

Відповідно до п. 3 Додатку №12 до Положення, у випадках, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону, банк зобов`язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити СУО про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок / установити ділові відносини та/або провести фінансові операції, або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі статті 15 Закону, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, у проведенні яких було відмовлено.

Згідно з п. 8 Додатку №12 Положення, банк має визначити у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ порядок відмови в передбачених Законом випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити:

1) перелік уповноважених працівників банку/колегіальних органів банку, які мають право приймати рішення щодо відмови в установлених Законом випадках;

2) процедуру розгляду та прийняття уповноваженими працівниками банку відповідних рішень, а також їх документування;

3) складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону) у кожному випадку;

4) порядок інформування відповідального працівника банку або працівника, уповноваженого відповідальним працівником банку, щодо прийняття рішення щодо відмови;

5) порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених ст. 15 Закону (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті).

Як убачається з доданих до справи доказів, моніторинг клієнтів банку здійснюється відповідно до Порядку проведення в АТ «ПУМБ» моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнтів, що здійснюються у процесі таких відносин, що затверджений Головою правління банку 29.07.2025 (далі - Порядок проведення моніторингу ділових відносин в АТ «ПУМБ»).

Відповідно до п. 5.11 Порядку, проведення моніторингу ділових відносин в АТ «ПУМБ» дії, що вживаються працівниками під час проведення моніторингу фінансових операцій, документуються. Під документуванням заходів розуміється фіксація (дата та зміст відповідних подій), а саме: 1) дії щодо направлення клієнтам/партнерам та отримання від них запитуваних документів/інформації; 2) факт ескалації підозр іншими структурними підрозділами; 3) факт прийняття рішення за результатами моніторингу фінансових операцій. Фіксація зазначених подій здійснюється засобами корпоративної пошти, в ЕДО Лотус, в Webbank, в АБС Sirius, в Creatio, на ресурсі SharePoint та в системі CAMS.

Начальником відділу моніторингу сумнівних та ризикових операцій клієнтів корпоративного бізнесу управління моніторингу транзакцій клієнтів департаменту фінансового моніторингу АТ «ПУМБ» (далі - ВМСРОККБ УМТК ДФМ) було ініційовано проведення детального аналізу клієнтів, серед яких також була наявна позивачка, в якому зазначено, що вказані у вибірці клієнти «перераховують кошти на ФОП Аваль, які в подальшому повертаються на різні рахунки 2620 ФО Клієнтів ПУМБ, діяльність може бути заміксована і пов`язана або з виведенням коштів або навіть з гемблінгом.»

Таким чином, позивачка потрапила в аналіз з наступними вихідними даними: «ФОП Зубенко Катерина Ігорівна ЭДРПОУ: НОМЕР_2 , відкрито рахунок - 20.08.2025р. КВЕД (Основної діяльності позивачки: N4791. Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет); Основними надходженнями на рахунок є кошти від компаній, військових частин, благодійних організацій, державних установ, ФОПів в якості оплати за засоби зв`язку військового призначення, а саме: антени, акумулятори, кабелі, детектор дронів та інші.

В подальшому кошти перераховано на значну кількість новостворених фізичних осіб-підприємців (ФОП), як оплата за засоби зв`язку військового призначення, а саме: оплата за коаксіальний кабель, оплата за рацію, оплата за ретранслятор, оплата за виносну антену - пiдсилювач сигналу для квадрокоптерiв, оплата за засіб радіоелектронної боротьби, оплата за акумулятори та інші. Контрагенти позивачки - це переважно новостворені ФОПи та ті, які створені на 1-2 місяці і станом на дату аналізу взагалі припинили свою діяльність, про що інформація міститься в загальнодоступних джерелах, зокрема в ЄДРПОУ,

При цьому, банк самостійно розробляє критерії ризику, а при розробці критеріїв ризику за типом клієнта повинен врахувати критерії ризику, зазначені в пунктах 3 - 6 розділу I додатка 19 до Положення НБУ про ПВК/ФТ №65.

На період спірних правовідносин банком було встановлено критерії ризику в додатку 1 «Скорингова модель» до Порядку здійснення оцінки/переоцінки рівня ризику та встановлення дати наступної актуалізації даних клієнтів в АТ «ПУМБ» (далі - Порядок здійснення оцінки клієнтів в АТ «ПУМБ»), який діяв редакціях від 29.07.2025, 30.09.2025, 01.12.2025.

Відповідно до п. 5.6 Порядку здійснення оцінки/переоцінки рівня ризику та встановлення дати наступної актуалізації даних клієнтів в АТ «ПУМБ» розрахунок рівня ризику клієнтів та банків-кореспондентів автоматизований та виконується в АБС WebBank згідно відповідних методик шляхом визначення сумарної кількості балів, присвоєних за критерії/критерії ризику, які властиві клієнту/банкукореспонденту. В Додатку 1 до цього Порядку деталізовано алгоритм роботи критеріїв/критеріїв ризику окремо по кожній методиці, а також визначені бали, які присвоюються за кожен критерій/критерій ризику окремо по всім типам клієнтів та банкам-кореспондентам та порядок заповнення інформації (даних), яка необхідна для роботи (спрацювання) критеріїв/критеріїв ризику.

В межах здійснення заходів належної перевірки банк направив позивачці запит №KHO-52.1.9.2/585 від 31.10.2025 та просив позивачку надати наступні документи/ інформацію в термін до 07.11.2025.

06.11.2025 від позивачки надійшов лист-пояснення, засвідчений підписом та печаткою.

Водночас, позивачкою не було надано достатні документи та пояснення для спростування наявних у банку підозр, пов`язаних з її фінансовими операціями та діяльністю, обсягами обороту коштів по рахунку та наявності для цього достатніх засобів.

Відповідно до п. 6.3 Порядку, проведення моніторингу ділових відносин в АТ «ПУМБ», за результатами моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнтів та у разі наявності фактів, що свідчать (можуть свідчити) про здійснення клієнтом підозрілих фінансових операцій (діяльності) може бути прийняте рішення про відмову від продовження ділових відносин на підставі ст. 15 Закону.

Згідно з пп. 3 п. 6.3 Порядку, взаємодії підрозділів АТ «ПУМБ» при розгляді питань щодо прийнятності клієнтів, затвердженого В.о. Голови Правління банку 31.12.2024, підставою для встановлення надзвичайно високого ризику ділових відносин є те, що отримані банком документи та/або інформація не є достатніми для спростування банком підозри про здійснення клієнтом операцій ВК/ФТ, що відбулося стосовно позивачки.

У подальшому 11.12.2025 в ЕДО Лотус було ініційовано карту погодження припинення ділових відносин з клієнтами МКК/МІКРО: ризикова група клієнтів (ФОП/ФО) відповідно до п. 6.4 Порядку взаємодії підрозділів АТ «ПУМБ» при розгляді питань щодо прийнятності клієнтів, серед яких також була позивачка. В карті погодження припинення ділових відносин здійснено посилання на аналіз діяльності клієнтів (номер заявки 1595 в Creatio стосовно ФОП Зубенко Катерина Ігорівна) та запропоновано встановити надзвичайно високий ризик ділових відносин і припинити співпрацю. Вказана карта була остаточно погоджена директором департаменту фінансового моніторингу АТ «ПУМБ» 17.12.2025.

19.12.2025 відповідальним працівником банку з фінансового моніторингу в ЕДО Лотус було підписано Розпорядження «Про встановлення клієнтам неприйнятно високого рівня ризику та відмову в підтриманні ділових відносин» № 554-ФМ (C67A652E03B1C6EAC2258D650032DADE), яким на підставі абзацу 3 частини 1 статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», відмовлено в підтриманні ділових відносин певним особам, серед яких є позивачка.

Листом за вих. № KHO-52.1.9.1/1317 від 29.12.2025 «Щодо відмови від підтримання ділових відносин» позивачці було повідомлено про те, що на підставі абзацу 3 частини 1 статті 15 Закону про ПВК/ФТ АТ «ПУМБ» відмовляється від підтримання ділових відносин з ФОП Зубенко Катерина Ігорівна 3524715341 та від проведення фінансових операцій, що здійснюються клієнтом чи на його користь, у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику ділових відносин за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Верховний Суд у постанові від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20 зазначив, що банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.

Разом із тим право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.

Право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.

Згідно зі статтею 21 Закону фінансові операції або спроба їх проведення незалежно від суми, на яку вони проводяться, вважаються підозрілими, якщо суб`єкт первинного фінансового моніторингу має підозру або має достатні підстави для підозри, що вони є результатом злочинної діяльності або пов`язані чи стосуються фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. При визначенні того, чи є підозрілою фінансова операція або діяльність, суб`єкт первинного фінансового моніторингу враховує типологічні дослідження, підготовлені спеціально уповноваженим органом та оприлюднені ним на своєму веб-сайті, а також рекомендації суб`єктів державного фінансового моніторингу.

Отже, Законом передбачено, що наявність у суб`єкта первинного фінансового моніторингу обґрунтованих підозр здійснення фіктивної діяльності є достатнім для прийняття певних рішень відносно клієнтів.

Порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин/відкриття рахунку (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом, встановлюється банком самостійно у внутрішніх документах із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (пп. 8 п. 26 Положення).

Таким чином, з травня 2020 банк уповноважений самостійно встановлювати перелік внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу, в тому числі і тих документів, що регламентують порядок визначення і встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Виходячи з аналізу доказів, доданих відповідачем до справи, суд дійшов висновку, що банком було виявлено обґрунтовані підозри про здійснення клієнтом операцій ВК/ФТ, інших злочинів, що є підставою для встановлення клієнту неприйнятно високого ризику (НВР).

Відтак, відповідачем правомірно прийнято рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору від 20.08.2025, з огляду на можливе використання відповідача з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

Позивач, у свою чергу, висновки відповідача не спростував, доказів на підтвердження економічної доцільності здійснення фінансових операцій та доказів цільового використання коштів не надав.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Засадами чинного Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст.15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Крім способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч.2 ст.16 ЦК України, суд згідно ч.2 зазначеної статті Кодексу може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Водночас, судом установлено, що позивачка 05.01.2026 звернулася до відділення банку та подала заяву про зміну умов обслуговування (про закриття рахунку), на підставі якої було розірвано договір банківського рахунку у загальному порядку. Вказане свідчить, що спірні правовідносини вичерпали свою дію після підписання позивачкою заяви на закриття рахунку 05.01.2026.

Отже, на день розгляду справи рахунок позивачки закрито за її волевиявленням і договір відповідним чином розірвано, залишок коштів перерахований на рахунок позивачки в іншій банківській установі.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку Суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Наведений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 (пункти 8.1 - 8.5 постанови).

Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес (п.119 постанови Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).

Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (п.120 постанови Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).

Отже, за результатом вирішення спору судом, серед іншого, установлено, що позивачкою не доведено порушення її прав Банком та ефективність обраного способу захисту для їх відновлення, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Суд зазначає, що за приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 123, 126, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 06.05.2026.

Суддя А.І. Привалов