Decision № 136190817, 27.04.2026, Chernivetskyi District Court of Chernivtsi City (until 25.04.2025 - Pershotravnevyi District Court of Chernivtsi City)

Єдиний унікальний номер 725/8985/25

Номер провадження 2/725/3296/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2026 року

Чернівецький районний суд міста Чернівців

в складі:

головуючої судді Піхало Н.В.

за участю секретаря судового засідання Соник А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Першої чернівецької державної нотаріальної контори, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, про зняття арешту з нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом про зняття арешту з майна, в обґрунтування якого вказував, що набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору міни від 12 липня 1994 року й відповідно за ним було зареєстровано право власності на вказану квартиру 27 липня 1997 року Чернівецьким ОБТІ, про що зроблено відмітку в договору.

Оскільки з моменту набуття у власність квартири ним не здійснювалися будь-які юридичні дії, в реєстрі права власності на нерухоме майно, який почав функціонування з 2013 року право власності на квартиру не було зареєстровано.

У серпні 2025 року він звернувся до нотаріуса для реєстрації права власності на квартиру в реєстрі, однак йому було відмовлено, оскільки виявлено наявність обтяження квартири у виді арешту, відомості про яке було внесені до реєстру у 2008 році.

При цьому, з архівної довідки Державного нотаріального архіву у Чернівецькій області від 27 серпня 2025 року № 411/01-17 йому стало відомо, що арешт на квартиру було накладено на підставі ухвали Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 березня 1994 року в порядку забезпечення позову військового прокурора Чернівецького гарнізону до попереднього власника квартири ОСОБА_2 .

Крім того, з витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 26 серпня 2025 року убачається, що на квартиру АДРЕСА_1 28 березня 2008 року накладено арешт Першою чернівецькою державною нотаріальною конторою, реєстраційний номер обтяження: 6891551, зареєстрований 28 березня 2008 року за №65891551 Першою чернівецькою державною нотаріальною контрою, архівна дата: 2 квітня 1998 року, дата виникнення : 19.04.1994 р., реєстр № 1475-21).

Також зазначав, що з відповіді Чернівецького районного суду міста Чернівців №02-82/37/25 від 11 вересня 2025 року на звернення адвоката убачається, що в архіві суду не зберіглася інформація по цивільній справі за позовом військового прокурора Чернівецького гарнізону до ОСОБА_2 , при розгляді якої накладено вказаний арешт. При цьому, в Єдиному реєстрі боржників за результатами пошуку від 18 вересня 2025 року відсутня інформація про будь-які виконавчі провадження, відкриті щодо ОСОБА_2 або ОСОБА_1 , що підтверджується витягами з онлайн-ресурсу й відповідно накладений арешт не виконує роль забезпечення.

Вказував, що накладення арешту згідно ухвали Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 березня 1994 року порушує його права як власника майна на розпорядження ним, зокрема унеможливлює державну реєстрацію права власності та внаслідок вказаного створює перешкоди в реалізації його права на вільне володіння та розпорядження нерухомим майном.

Посилаючись на вказане,а також на те, що арешт на квартиру накладено т в порядку забезпечення позову у цивільній справі, в якій він не є стороною, а також ще до набуття ним права власності на квартиру, просив зняти арешт з належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , зареєстрований 28 березня 2008 року Першою чернівецькою державною нотаріальною конторою, реєстраційний номер обтяження: 6891551 (архівна дата: 2 квітня 1998 року, дата виникнення : 19.04.1994 р., реєстр № 1475-21).

В судове засідання позивач не з`явилася, подав заяву про розгляд справи безйого участі.

Представник Першої чернівецької державної нотаріальної контори направив відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 440858022 від 26 серпня 2025 року , яка надана представником позивача, підставою виникнення обтяження у вигляді арешту (архівний запис) , який зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктивів нерухомого майна за № 6891551 реєстратором: Перша чернівецька державна нотаріальна контро, 28 березня 2008 року є ухвала б/н від 30 березня 1994 року Першотравневого районного суду м. Чернівці, власником якого є ОСОБА_2 , архівний номер 13993 СHERNOVTSY2, архівна дата : 2 квітня 1998 року, дата виникнення : 19 квітня 1994 року, № реєстру : 1475-21, внутр.. № 3E01152325EF3930295C, коментар : вх. 191. При цьому, на підставі Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами , затвердженої Наказом Міністерства юстиції від 31 жовтня 1975 року № 455, яка діяла на момент накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , тобто станом на 30 березня 1994 року та втратила чинність на підставі Наказу МЮУ за № 18/5 від 14 червня 1994 року, у п. 151 передбачалося, що накладення заборони реєструється державними нотаріусами в реєстрі для заборон. У цьому самому реєстрі реєструються повідомлення судових і слідчих органів, а також органів державної виконавчої служби про накладення арешту на нерухоме майно. Про накладенні заборони та арешти робиться запис в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна. Відповідно до абз.4 п. 152 вищевказаної Інструкції одержавши повідомлення судових або слідчих органів про зняття арешту, державний нотаріус робить про це відмітку в реєстрі і алфавітній книзі. Таким чином, з огляду на вищезазначене, датою виникнення арешту є 30 березня 1994 року, а 19 квітня 1994 року - датою запису у реєстрі для реєстрації заборон, тобто на паперових носіях.

На підставі абз. 2 п. 136 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮУ від 14 червня 1994 року за № 18/5 накладені заборони та арешти підлягають обов`язковій реєстрації у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна в порядку, визначеному Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Зважаючи на вказане, у 1998 році на підставі документів та відомостей, які на паперових носіях зберігалися в нотаріальних конторах, нотаріальних архівах щодо накладених заборон та арештів нерухомого та рухомого майна з паперових носіїв вносилися до електронної бази даних «Феміда», яка діяла на території Чернівецької області, а в подальшому у 2008 році після створення нового програмного забезпечення відомості про арешт були автоматично внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Посилаючись на вказане вказував, що безпосередньо нотаріусами Першої чернівецької державної нотаріальної контори будь-які відомості про арешт нерухомого майна не вносилися, а лише перенесені з паперової бази даних. Спірний арешт накладено в рамках забезпечення позову військового прокурора до ОСОБА_2 про визнання угоди про приватизацію квартири недійсною й відповідно позивачем будь-яких рішень чи ухвал, які б були прийняті за результатами розгляду вказаної справи не надано, а тому належним відповідачем в даній справі має бути ОСОБА_2 та військовий прокурор Чернівецького гарнізону або його правонаступник.. Посилаючись на вказане, просив в задоволені позовних вимог до Першої державної нотаріальної контори відмовити.

Представник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в судове засідання не з`явився, подав відзив на позов, в якому просив в задоволенні позову відмовити. При цьому вказував на те, що позивач при звернення до суду обрав неефективний спосіб захисту своїх прав як скасування арешту з нерухомого майна, оскільки ухвалою суду при забезпеченні позову прокурора не було накладено арешт на квартиру, а заборонено проводити відчуження квартири й відповідно арешт на квартиру було накладено лише у 2008 рокі Першою чернівецькою державною нотаріальною конторою. До того ж будь-яких вимог до органів прокуратури позивачем у позові не заявлено, а тому підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Предметом позову у справі, що переглядається, є вимоги ОСОБА_1 про скасування арешту нерухомого майна.

Так, звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що набув право власності на спірну квартиру на підставі нотаріально посвідченого договору міни від 12 липня 1994 року й відповідно за ним було зареєстровано право власності на квартиру в Чернівецькому обласному бюро технічної інвентаризації, а наявність арешту на майно порушує його право вільно володіти та розпоряджатися належним йому на праві власності майном.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що міститься в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

При цьому відповідно до п.2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Крім того, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини ( ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження № 14-431цс19) дійшла висновку про те, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

У постанові від 22 січня 2025 року у справі № 592/18654/23 (провадження № 61-7475св24) Верховний Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу покладає на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції. Водночас колегія суддів враховує те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Зокрема, з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 на підставі договору міни від 12 липня 1994 року, укладеного між ним та ОСОБА_2 , яка також діяла в інтересах своїх неповнолітніх дітей, набув у власність квартиру АДРЕСА_1 . Даний договір посвідчено нотаріально та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій № 1-873 ( а.с. 9-10).

Крім того, на копії вищевказаного договору наявні відомості про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на вказану квартиру 27 липня 1997 року Чернівецьким ОБТІ, про що зроблено відмітку в договору.

При цьому, доказів визнання недійсним даного договору й відповідно оспорення права власності позивача на спірну квартиру суду не надано.

В свою чергу, з витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 26 серпня 2025 року убачається, що на квартиру АДРЕСА_1 28 березня 2008 року накладено арешт Першою чернівецькою державною нотаріальною конторою, реєстраційний номер обтяження: 6891551, зареєстрований 28 березня 2008 року за №65891551 Першою чернівецькою державною нотаріальною контрою, архівна дата: 2 квітня 1998 року, дата виникнення : 19.04.1994 р., реєстр № 1475-21).

Також з матеріалів справи убачається, що ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 березня 1994 року в забезпечення позову військового прокурора Чернівецького гарнізону до ОСОБА_2 про визнання угоди по приватизації квартири недійсною нотаріальним конторам м. Чернівці заборонено проводити відчуження квартири АДРЕСА_2 (а.с. 12).

Крім того, з архівної довідки Державного нотаріального архіву у Чернівецькій області від 27 серпня 2025 року № 411/01-17, арешт на квартиру було накладено на підставі ухвали Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 березня 1994 року в порядку забезпечення позову військового прокурора Чернівецького гарнізону до попереднього власника квартири ОСОБА_2 .

Разом з тим, в архіві суду не зберіглася інформація по цивільній справі за позовом військового прокурора Чернівецького гарнізону до ОСОБА_2 , при розгляді якої накладено заборону, що підтверджується відповіддю Чернівецького районного суду міста Чернівців № 02-82/37/25 від 11 вересня 2025 року на звернення адвоката.

Також відсутні відомості щодо результатів розгляду вищевказаної цивільної справи у Державному архіві, що підтверджується відомостями, наданими на ухвалу суду.

При цьому, в Єдиному реєстрі боржників за результатами пошуку від 18 вересня 2025 року відсутня інформація про будь-які виконавчі провадження, відкриті щодо ОСОБА_2 або ОСОБА_1 , що також підтверджується витягами з онлайн-ресурсу й відповідно накладений арешт не виконує роль забезпечення.

Так, за змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, встановивши, що позивач набув право власності на спірну квартиру внаслідок укладення договору міни й відповідно відомості про визнання договору недійсним чи оспорення його права власності у матеріалах справи відсутні, тоді як заборона на відчуження квартири була накладена в рамках розгляду цивільної справи за позовом військового прокурора Чернівецького гарнізону, правонаступником якої є Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону, до попереднього власника на підставі ухвали від 30 березня 1994 року ще до набуття позивачем права власності на квартиру й відповідно дані щодо скасування приватизації спірної квартири ОСОБА_2 як попереднім власником відсутні, а арешт накладено нотаріусом у 2008 році при перенесенні відомостей з паперових ресурсів у електронні, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зняття арешту з квартири.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов задовольнити.

Зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , зареєстрований 28 березня 2008 року Першою чернівецькою державною нотаріальною конторою, реєстраційний номер обтяження: 6891551 (архівна дата: 2 квітня 1998 року, дата виникнення : 19.04.1994 р., реєстр № 1475-21).

Рішення може бути оскаржене до Чернівецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Піхало Н.В.