Decision № 135924113, 15.04.2026, Commercial Court of Vinnytsia Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2026 р. Cправа № 902/1687/25

Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали у справі

за позовом: Фізичної особи-підприємця Драча Богдана Богдановича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 )

до: Фізичної особи-підприємця Гудзь Катерини Володимирівни ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )

про стягнення 54 940,54 грн

за участю :

від Позивача: Нетребенко К.Д. (в режимі відеоконференцзв`язку)

від Відповідача : Зільберт О.Є., за ордером

ВСТАНОВИВ :

11.12.2025 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Драча Богдана Богдановича до Фізичної особи-підприємця Гудзь Катерини Володимирівни про стягнення 54 940,54 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/1687/25) від 11.12.2025 року, вказаний позов передано на розгляд судді Тісецькому С.С..

Ухвалою суду від 16.12.2025 року відкрито провадження у справі 902/1687/25. Ухвалено розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі № 902/1687/25 призначено на 11.02.2026 року.

18.12.2025 року до суду від представника Позивача надійшов супровідний лист б/н від 15.12.2025 року (із додатками), до кого долучено, зокрема, копію рахунку № 81 від 03.06.2025 року.

Разом з тим, ухвалою суду від 11.02.2026 року було відкладено підготовче засідання у справі № 902/1687/25 на 23.03.2026 року о 14:30 год..

При цьому, ухвалою суду від 20.02.2026 року ухвалено забезпечити участь представника ФОП Драча Б.Б. адвоката Нетребенко К.Д. у судовому засіданні, яке призначено на 23.03.2026 року о 14:30 год. та у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 902/1687/25, в приміщенні Господарського суду Вінницької області з використання підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В подальшому, ухвалою суду від 23.03.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/1687/25 для судового розгляду по суті на 15.04.2026 р. о 14:30 год..

На визначену дату в судове засідання, яке проведено в режимі відеоконференції, з`явились представники Позивача та Відповідача.

Крім того, судом встановлено, що відзиву на позов по цій справі від Відповідача до суду не надходило.

Водночас, в судовому засіданні, представник Відповідача просив суд відкласти розгляд справи у зв`язку із необхідністю ознайомитись з матеріалами справи.

За змістом ч. 2 ст. 202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

За змістом ч. 1 ст. 216 ГПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. №475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Згідно ч. 8, ч. 9 ст. 165 ГПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд звертає увагу на те, що ухвалою суду від 11.02.2026 року був встановлений Відповідачу строк - до 18.03.2026 року надати до суду: відзив на позовну заяву з нормативно-документальним обґрунтуванням та підтвердженням, з доказами надсилання копії відзиву з додатками Позивачу.

Слід також зазначити, що позовна заява Фізичної особи-підприємця Драча Богдана Богдановича до Фізичної особи-підприємця Гудзь Катерини Володимирівни про стягнення 54 940,54 грн, надійшла до суду 11.12.2025 року, а тому у сторін було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи та надання усіх наявних доказів на підтвердження своїх доводів або заперечень з моменту відкриття провадження за даним позовом (ухвала суду від 16.12.2025 року по справі № 902/1687/25).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявленого клопотання представника Відповідача щодо відкладення розгляду справи.

В ході розгляду справи по суті, представник Позивача надала усні пояснення по суті позову та просила суд стягнути з ФОП Гудзь К. В. зазначену в позовній заяві заборгованість на користь ФОП Драча Б.Б.. При цьому, представник Позивача повідомила, що Позивачем було виконано усі вимоги договору, в свою чергу Відповідач не виконав всі зобов`язання.

Представник Відповідача повідомив, що Відповідач не використовує товарний знак ні за адресою вул. Келецька, буд. 1, ні за будь-якою іншою адресою та зазначив, що лише фотографія не є належним доказом того, що Відповідач використовує товарний знак Позивача. Також, представник Відповідача вказав, що Позивачем до суду не надано належних доказів, тому позов є безпідставним та задоволенню не підлягає, а тому просив суд у задоволенні вказаної позовної заяви відмовити.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, встановив наступне.

За змістом позову, позовні вимоги мотивовано тим, що 13 жовтня 2023 року між ФОП Драч Б.Б. (надалі - Позивач) та ФОП Гудзь К.В. (надалі - Відповідач) було укладено договір №35/2023 про надання дозволу на використання об`єктів права інтелектуальної власності (надалі - договір).

Водночас, Позивач є власником знаку для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 від 25 грудня 2015 року.

Згідно умов п. 2.1-2.3. договору, Позивач надав Відповідачу строковий дозвіл на використання об`єктів права інтелектуальної власності (субліцензію) Позивача з метою організації ведення діяльності на умовах, що встановлені цим договором. Договір був розірваний сторонами з 27.10.2024 року, але Відповідач продовжує використання знака для товарів і послуг Позивача.

Поряд з цим, в зв`язку з розірванням договору, в строк до 27.10.2024 року Відповідач був зобов`язаний:

- припинити бізнес-діяльність та в подальшому прямо чи опосередковано не репрезентувати себе як діючого чи колишнього користувача об`єктів права інтелектуальної власності;

- припинити використання об`єктів права інтелектуальної власності, у протилежному випадку, таке буде тлумачитися як порушення прав інтелектуальної власності Позивача;

- припинити використання майна, яке пов`язане з об`єктами права інтелектуальної власності;

- припинити використання методів, процедур, технологій, що повністю або частково асоціюються з діяльністю мережі пекарень ІНФОРМАЦІЯ_3;

- припинити використання будь-яких маркетингових та рекламних матеріалів та інших предметів, що містять елементи Знаку для товарів та послуг або дозволяють ідентифікувати знак для товарів та послуг;

- повернути Позивачу попередньо отриману комерційну та технічну документацію (Посібник оператора, технічні умови, технологічні карти, письмові інструкції, інші матеріали та правила здійснення Бізнес-діяльності); Відповідачу забороняється залишати в себе копії такої документації;

- привести приміщення пекарні в стан, який не асоціюється та не відтворює елементи мережі пекарень ІНФОРМАЦІЯ_3;

- запропонувати Позивачу викупити за ринковою вартістю повністю або частково майно (вивіски, меблі, обладнання, знаки, покажчики, посуд та ін.), що відповідає концепції мережі пекарень ІНФОРМАЦІЯ_3;

- у подальшому зберігати режим конфіденційної інформації.

Однак, Відповідач не виконав жодного з вищевказаного.

Крім цього, рішенням Господарського суду Вінницької області у справі № 902/1174/24 від 15.05.2025 року суд вирішив заборонити Відповідачу використання в будь-який спосіб, будь-якими шрифтами та алфавітами знаку для товарів і послуг Позивача згідно свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 від 25 грудня 2015 року, що є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_3 від 25 грудня 2015 року, зокрема, але не виключно: нанесення такого позначення на вивіски та їх розміщення, під час пропонування для продажу та/або продажу продукції 30 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків.

В тому ж рішенні суд вирішив заборонити Відповідачу володіти, підтримувати, управляти, бути зайнятим чи мати будь-який інтерес у будь-якій діяльності, яка може асоціюватися чи бути схожою до ступеня змішаності з діяльністю мережі пекарень ІНФОРМАЦІЯ_3, в тому числі здійснювати діяльність з виробництва та продажу хлібобулочних виробів за асортиментом, схожим до асортименту мережі пекарень ІНФОРМАЦІЯ_3, припинити використання майна, яке пов`язане із знаком для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_3 за свідоцтвом України № НОМЕР_3 від 25 грудня 2015 року та припинити використання методів, процедур, технологій, що повністю або частково асоціюються з діяльністю мережі пекарень ІНФОРМАЦІЯ_3, повернути Позивачу попередньо отриману комерційну та технічну документацію (посібник оператора, технічні умови, технологічні карти, письмові інструкції, інші матеріали та правила здійснення бізнес-діяльності) та привести приміщення пекарні в стан, який не асоціюється та не відтворює елементи мережі пекарень ІНФОРМАЦІЯ_3.

Не дивлячись на рішення суду, Відповідач продовжує діяльність, аналогічну діяльності Позивача, з використанням знака для товарів і послуг № НОМЕР_3 від 25 грудня 2015 року Позивача, що підтверджується численними фотофіксаціями, які містяться в додатках до даної позовної заяви.

Також, згідно п. 24.4. договору, після припинення дії Договору Відповідачу забороняється займатися діяльністю, в якій відтворюється, копіюється чи імітується формат мережі пекарень ІНФОРМАЦІЯ_3. У межах нової діяльності Відповідачу забороняється вчиняти дії, які можуть ввести споживача в оману чи викликати асоціації з мережею пекарень ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до п. 24.5 договору, невиконання Відповідачем вимог пунктів 25.3 та 25.4 договору буде тлумачитися як недобросовісна конкуренція та порушення прав інтелектуальної власності Позивача із відповідними правовими наслідками, що передбачені законодавством України. Крім того, у такому випадку у Відповідача зберігається обов`язок сплачувати платежі, передбачені пунктом 18.3 договору, тобто в розмірі 2 000,00 (дві тисячі гривень 00 коп) гривень за календарний місяць.

В свою чергу, Позивачем направлялись рахунки на відшкодування витрат за надання дозволу на використання об`єктів права інтелектуальної власності Відповідачу, але Відповідач не сплатив жодного рахунку.

Так, Відповідач жодного разу не сплачував роялті протягом всього строку дії договору та після його розірвання. Від 13 жовтня 2023 року по день подання даної позовної заяви розмір заборгованості Позивача складає 40 580,65 гривень.

При цьому, у відповідності до п. 23.6.1 договору, за прострочення виконання грошових зобов`язань Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь період прострочення, від неоплаченої суми за кожний день прострочення, а якщо прострочення триває більше ніж 20 (двадцять) календарних днів Відповідач додатково сплачує Позивачу штраф у розмірі 10% від вартості платежів, що визначені в Акті здачі - приймання наданих послуг за звітний місяць, за який існує заборгованість.

Таким чином, сума заборгованості становить 54 940,54 гривень, що складається з :

- основна в розмірі 40 580,65 гривень згідно рахунків за використання об`єктів права інтелектуальної власності за період жовтень 2023 року - липень 2025 року;

- 14 359,89 грн за прострочення виконання грошових зобов`язань, що складається з пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь період прострочення від неоплаченої суми за кожний день прострочення.

На підставі викладеного, Позивач просить суд стягнути з ФОП Гудзь К.В. заборгованість в розмірі 54 940,54 гривень, витрати на правову допомогу та судовий збір в розмірі 3 028,00 гривень на користь ФОП Драч Б.Б..

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами цієї справи, Позивач - Драч Богдан Богданович є власником знаку для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_3 завжди свіжий щойно з печі", що підтверджується Свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 від 25.12.2015 року (копія наявна у справі).

Також, судом встановлено, що 13.10.2023 року між ФОП Драчом Богданом Богдановичем (Правоволоділець) та ФОП Гудзь Катериною Володимирівною (Користувач) був укладений договір № 35/2023 про надання дозволу на використання об`єктів права інтелектуальної власності (копія наявна у справі), зокрема, на таких умовах :

Правоволоділець надає Користувачу строковий дозвіл на використання Об`єктів права інтелектуальної власності (субліцензію) з метою організації ведення діяльності на умовах, що встановлені цим Договором (п. 2.1.).

Користувач використовує Об`єкти права інтелектуальної власності лише в порядку, межах та у спосіб, що передбачені цим Договором. У протилежному випадку вважається, що Користувач порушує права інтелектуальної власності Правоволодільця (п. 2.3.).

Правоволоділець надає Користувачу дозвіл (субліцензію) на використання таких торговельних марок (знаків для товарів і послуг): знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_3, який використовує Правоволоділець на підставі Ліцензійного Договору (Реєстрація знаку для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_3 підтверджується Свідоцтвом на знаки для товарів та послуг № НОМЕР_3 від "25" грудня 2015 року) (п. 3.3.).

Користувач має право використовувати Об`єкти права інтелектуальної власності лише в межах приміщення Пекарні, що знаходиться за адресою: Вінницька обл., м. Вінниця, вул.Калецька 1 (п. 5.1.).

Дія дозволу Правоволодільця на використання Об`єктів права інтелектуальної власності поширюється лише на одну пекарню за вказаною в пункті 5.1 Договору адресою (п.5.2.).

Щомісячно, за використання Об`єктів права інтелектуальної власності, Користувач сплачує Правоволодільцю роялті в розмірі 2 000 гривень, а також відшкодовує Правоволодільцю частину витрат на маркетинг та розвиток мережі згідно виставлених рахунків (п. 7.3.).

Щомісячне роялті сплачується Користувачем до 10 числа місяця, що слідує за розрахунковим на підставі рахунків, що надаються Правоволодільцем (п. 7.5.).

Користувач відкриває та здійснює діяльність в Пекарні, назва якого відповідає торговельній марці ІНФОРМАЦІЯ_3 без додавання будь яких слів, суфіксів чи префіксів, без зміни зовнішнього вигляду торговельної марки тощо (п. 8.1.).

Користувач зобов`язується відкрити Пекарню для відвідувачів (почати безпосередньо здійснювати діяльність) до "15" грудня 2023 року (п. 14.1.).

Договір вважається укладеним та діє з моменту його підписання Сторонами і скріплення печатками Сторін (в разі їх наявності у Сторін). Строк дії Договору становить 3 (три) роки. Договір припиняє свою дію 13 жовтня 2026 року (п. 23.1.).

Отже, між сторонами виникли договірні правовідносини щодо надання Позивачем дозволу (субліцензії) Відповідачу на використання торговельної марки (знаків для товарів і послуг): ІНФОРМАЦІЯ_3 та стосовно оплати останнім роялті за використання такого об`єкта права інтелектуальної власності згідно умов згаданого вище договору.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 418 ЦК України, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 421 ЦК України визначено, що суб`єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об`єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші учасники цивільних відносин, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

Згідно ст. 422 ЦК України, право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 426 ЦК України, способи використання об`єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом.

Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

За змістом ч. 1 ст. 432 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 492 ЦК України, торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 494 ЦК України, набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.

Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1107 ЦК України, розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких правочинів, зокрема, ліцензійний договір.

За змістом ч. ч. 1-3 ст. 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов`язується вносити плату за використання об`єкта, якщо інше не встановлено договором.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об`єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Відповідно до ч. 2, ч. 8, абз. 1 ч. 9 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", свідоцтво надає його власнику право використовувати торговельну марку та інші права, визначені цим Законом.

Власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання торговельної марки на підставі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір повинен містити, зокрема, інформацію про способи використання торговельної марки, територію та строк, на які дозволено її використання, та умову, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою якості товарів і послуг власника свідоцтва і він здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.

Договір про передачу права власності на торговельну марку і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 21 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", захист прав на торговельну марку здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв`язку з застосуванням цього Закону.

Суди відповідно до їх компетенції розв`язують, зокрема, спори про: встановлення власника свідоцтва; укладання та виконання ліцензійних договорів; порушення прав власника свідоцтва.

Разом з тим, Позивачем у позові повідомлено, що описаний вище договір був розірваний сторонами з 27.10.2024 року та рішенням Господарського суду Вінницької області у справі № 902/1174/24 від 15.05.2025 року суд вирішив заборонити Відповідачу використання в будь-який спосіб, будь-якими шрифтами та алфавітами знаку для товарів і послуг Позивача згідно свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 від 25 грудня 2015 року, що є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_3 від 25 грудня 2015 року, зокрема, але не виключно: нанесення такого позначення на вивіски та їх розміщення, під час пропонування для продажу та/або продажу продукції 30 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків.

Так, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень та комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", рішенням Господарського суду Вінницької області у справі № 902/1174/24 від 15.05.2025 року за позовом Фізичної особи-підприємця Драча Богдана Богдановича до Фізичної особи-підприємця Гудзь Катерини Володимирівни про заборону використання знаку для товарів та послуг, стягнення боргу, ухвалено :

- заборонити фізичній особі-підприємцю Гудзь Катерині Володимирівні використання в будь-який спосіб, будь-якими шрифтами та алфавітами знаку для товарів і послуг Позивача згідно свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 від 25 грудня 2015 року, що є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_3 від 25 грудня 2015 року, зокрема, але не виключно: нанесення такого позначення на вивіски та їх розміщення, під час пропонування для продажу та/або продажу продукції 30 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків;

- заборонити фізичній особі-підприємцю Гудзь Катерині Володимирівні володіти, підтримувати, управляти, бути зайнятим чи мати будь-який інтерес у будь-якій діяльності, яка може асоціюватися чи бути схожою до ступеня змішаності з діяльністю мережі пекарень ІНФОРМАЦІЯ_3, в тому числі здійснювати діяльність з виробництва та продажу хлібобулочних виробів за асортиментом, схожим до асортименту мережі пекарень ІНФОРМАЦІЯ_3, припинити використання майна, яке пов`язане із знаком для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_3 за свідоцтвом України № НОМЕР_3 від 25 грудня 2015 року та припинити використання методів, процедур, технологій, що повністю або частково асоціюються з діяльністю мережі пекарень ІНФОРМАЦІЯ_3, повернути фізичній особі-підприємцю Драчу Богдану Богдановичу попередньо отриману комерційну та технічну документацію (посібник оператора, технічні умови, технологічні карти, письмові інструкції, інші матеріали та правила здійснення бізнес-діяльності) та привести приміщення пекарні в стан, який не асоціюється та не відтворює елементи мережі пекарень ІНФОРМАЦІЯ_3;

- відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з фізичної особи-підприємця Гудзь Катерини Володимирівнинна заборгованості в сумі 104 624,60 грн.

- стягнути з фізичної особи-підприємця Гудзь Катерини Володимирівни на користь фізичної особи-підприємця Драча Богдана Богдановича витрати по сплаті судового збору у сумі 6 056,00 грн.

Слід зазначити, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказане вище рішення суду набрало законної сили - 18.06.2025 року.

Водночас, рішенням суду від 15.05.2025 року у справі № 902/1174/24, серед іншого, встановлено наступне.

13.10.2023 між ФОП Драч Б.Б. (Правоволоділець) та ФОП Гудзь К.В. (Користувач) було укладено Договір № 35/2023 про надання дозволу на використання об`єктів права інтелектуальної власності.

Як вбачається з матеріалів справи, під час проведення планової перевірки діяльності пекарні Відповідача за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька 1, були виявлені порушення умов Договору Користувачем, а саме виявлено факт заборонених умовами Договору товарів - ролу екзотичного, лимонаду власного виробництва, що підтверджується фотофіксацією, наданою в додатку.

Користувач не звертався до Правоволодільця за погодженням продажу даних товарів та не отримував згоду на такий продаж.

У зв`язку з виявленими порушеннями позивачем було направлено відповідачу претензію з вимогою усунути вказані порушення.

З огляду на те, що Відповідач не усунув вказані в претензіях порушення, Позивач 27.09.2024 року надіслав Відповідачу повідомлення про розірвання Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, після розірвання договору, Відповідач продовжує здійснювати підприємницьку діяльність з використанням об`єктів права інтелектуальної власності Позивача та використовуючи методи, процедури, технології, що повністю або частково асоціюються з Діяльністю мережі пекарень «ІНФОРМАЦІЯ_3», що підтверджується фотофіксаціями з пекарні Відповідача (а.с. 32-36) та товарним чеком (а.с. 37).

Враховуючи наведене, та те, що відповідач визнає позовні вимоги в цій частині, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині заборони використання використання в будь-який спосіб, будь-якими шрифтами та алфавітами знаку для товарів і послуг Позивача згідно свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 від 25 грудня 2015 року, що є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_3 від 25 грудня 2015 року, зокрема, але не виключно: нанесення такого позначення на вивіски та їх розміщення, під час пропонування для продажу та/або продажу продукції 30 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків.

Також, враховуючи, що договір був розірваний 27.10.2024, а станом на 27.02.2025 Відповідач продовжує здійснювати діяльність, що повністю копіює діяльність Позивача, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині вимоги про заборону фізичній особі-підприємцю Гудзь К.В. володіти, підтримувати, управляти, бути зайнятим чи мати будь- який інтерес у будь-якій діяльності, яка може асоціюватися чи бути схожою до ступеня змішаності з діяльністю мережі пекарень «ІНФОРМАЦІЯ_3», в тому числі здійснювати діяльність з виробництва та продажу хлібобулочних виробів за асортиментом, схожим до асортименту мережі пекарень «ІНФОРМАЦІЯ_3», припинити використання майна, яке пов`язане із знаком для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_3» за свідоцтвом України НОМЕР_3 від 25 грудня 2015 року та припинити використання методів, процедур, технологій, що повністю або частково асоціюються з діяльністю мережі пекарень «ІНФОРМАЦІЯ_3», повернути Позивачу попередньо отриману комерційну та технічну документацію (посібник оператора, технічні умови, технологічні карти, письмові інструкції, інші матеріали та правила здійснення бізнес-діяльності) та привести приміщення пекарні в стан, який не асоціюється та не відтворює елементи мережі пекарень «ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з усталеними висновками Верховного Суду (зокрема постанови, на які також посилається скаржник, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі №910/6356/19) преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Крім цього, у постанові від 22.10.2019 у справі № 910/2039/18 Верховний Суд наголосив, серед іншого наголосив, що "преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів".

Отже, встановлені вказаним вище судовим рішенням від 15.05.2025 року у справі №902/1174/24 обставини щодо розірвання 27.10.2024 року договору № 35/2023 про надання дозволу на використання об`єктів права інтелектуальної власності від 13.10.2023 року та визначені цим рішенням описані вище заборони щодо Відповідача - фізичної особи-підприємця Гудзь Катерини Володимирівни, є преюдиціальними в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України та не підлягають доказуванню.

Поряд з цим, суд зважає на те, що згідно ч. 1, ч. 2 ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Як згадувалось вище та встановлено судом, у позовній заяві Позивачем стверджується, що не дивлячись на рішення суду, Відповідач продовжує діяльність, аналогічну діяльності Позивача, з використанням знака для товарів і послуг № НОМЕР_3 від 25 грудня 2015 року Позивача, що підтверджується численними фотофіксаціями.

Водночас, суд звертає увагу на те, що Позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про вжиття ФОП Драчем Б.Б. заходів щодо виконання Відповідачем рішення Господарського суду Вінницької області від 15.05.2025 року у справі № 902/1174/24 в частині визначених цим рішенням заборон відносно фізичної особи-підприємця Гудзь Катерини Володимирівни.

Також, згідно ч. 4 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", використанням торговельної марки визнається : нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано; застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі зареєстрованої торговельної марки, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованої торговельної марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності торговельної марки.

За змістом п. 71 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності", на підтвердження факту використання знака власник свідоцтва має подати суду докази вчинення принаймні деяких дій з числа зазначених у частині четвертій статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"; такими доказами можуть бути, зокрема, примірники товарів, на яких нанесено відповідний знак для товарів і послуг, документи із зображенням знака (каталоги, прайс-листи з пропозиціями щодо надання послуг чи поставки товарів тощо).

Поширення на території України товарів із зображенням знака може бути підтверджено касовими чеками, квитанціями, накладними, іншими документами, що містять інформацію про найменування товару й місце його придбання, а в разі, коли власником знака є нерезидент, підтвердженням ввезення товарів в Україну можуть бути митні декларації та інші митні документи.

При цьому докази, які можуть підтвердити використання знака для товарів і послуг, повинні бути, як правило, обмежені трирічним строком до дати звернення позивача до суду.

Саме лише укладення договорів (у тому числі ліцензійних) щодо розпорядження майновими правами на знак для товарів і послуг не може вважатися використанням даного знака. Доказами використання певного позначення у відповідності з укладеним договором можуть виступати, зокрема, договори купівлі-продажу чи поставки товару, на якому розміщено знак, договори про розміщення рекламної продукції про такі товари на відповідних рекламних носіях тощо. Використання позначення може підтверджуватися й фактичними даними про використання його іншою особою за умови контролю з боку власника свідоцтва (доказами такого використання позначення мають бути такі ж документи, як і у випадку, якби власник знака використовував його у власній діяльності).

Судом встановлено, що на підтвердження використанням Відповідачем, належного Позивачу згідно свідоцтва № НОМЕР_3 від 25.12.2015 року знака для товарів і послуг - ІНФОРМАЦІЯ_3, останнім долучено до позову копії фотофіксації пекарні Відповідача станом на 23.06.2025 року, на 16.07.2025 року, на 20.07.2025 року (6 шт) та фотокопії фіскальних чеків від 10.06.2025 року, від 23.06.2025 року, від 19.07.2025 року (3 шт.).

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що зазначені копії фотофіксації пекарні не містять відомостей щодо місця розташування відповідної пекарні та зображених на цих фотокопіях об`єктів, а саме полиць із розміщеними на них хлібобулочними виробами під торговельною маркою ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відтак, із наданих Позивачем доказів неможливо встановити, що саме Відповідачем за обумовленою договором № 35/2023 від 13.10.2023 року адресою пекарні : м. Вінниця, вул.Калецька, 1, здійснюється продаж хлібобулочних виробів під торговельною маркою ІНФОРМАЦІЯ_3 та використовується знак для товарів і послуг - ІНФОРМАЦІЯ_3, який належить Позивачу.

Водночас, вказані вище фотокопії фіскальних чеків містять такі відомості : ФОП Гудзь Катерина Володимирівна; пекарня "Пекарня"; м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 1, приміщення, 2.

Однак, дані фіскальні чеки не вказують на використання Відповідачем саме знаку для товарів і послуг - ІНФОРМАЦІЯ_3, а також не містять інформації місця (геолокації) де зроблені відповідні фотокопії фіскальних чеків.

Принагідно, суд зауважує, що фіскальні чеки можливо переміщувати у просторі та виготовити їх фотокопії у будь-якому місці.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Позивачем не доведено належними доказами наведених у позові тверджень щодо використання Відповідачем, належного Позивачу згідно свідоцтва № НОМЕР_3 від 25.12.2015 року знака для товарів і послуг - ІНФОРМАЦІЯ_3 за обумовленою договором № 35/2023 від 13.10.2023 року адресою пекарні.

Також, судом встановлено, що згідно позову основна заборгованість Відповідача перед Позивачем складає в розмірі 40 580,65 грн згідно рахунків за використання об`єктів права інтелектуальної власності за період жовтень 2023 року - липень 2025 року.

Так, в матеріалах цієї справи наявні копії рахунків на оплату, а саме :

- № 84 від 31.01.2025 року на суму 2 000,00 грн (відшкодування витрат за надання дозволу на використання об`єктів права інтелектуальної власності за 01.2025 р.);

- № 85 від 28.02.2025 року на суму 2 000,00 грн (відшкодування витрат за надання дозволу на використання об`єктів права інтелектуальної власності за 02.2025 р.);

- № 86 від 31.03.2025 року на суму 2 000,00 грн (відшкодування витрат за надання дозволу на використання об`єктів права інтелектуальної власності за 03.2025 р.);

- № 87 від 30.04.2025 року на суму 2 000,00 грн (відшкодування витрат за надання дозволу на використання об`єктів права інтелектуальної власності за 04.2025 р.);

- № 88 від 31.05.2025 року на суму 2 000,00 грн (відшкодування витрат за надання дозволу на використання об`єктів права інтелектуальної власності за 05.2025 р.);

- № 83 від 03.06.2025 року на суму 24 000,00 грн (відшкодування витрат за надання дозволу на використання об`єктів права інтелектуальної власності за 01.2024 р. - 12.2024 р.);

- № 81 від 03.06.2025 року на суму 5 225,81 грн (відшкодування витрат за надання дозволу на використання об`єктів права інтелектуальної власності за 10.2023 р. - 12.2023 р.);

- № 143 від 30.06.2025 року на суму 2 000,00 грн (відшкодування витрат за надання дозволу на використання об`єктів права інтелектуальної власності за 06.2025 р.);

- № 144 від 31.07.2025 року на суму 2 000,00 грн (відшкодування витрат за надання дозволу на використання об`єктів права інтелектуальної власності за 07.2025 р.).

У описаних вище рахунках на оплату вказані такі відомості : Постачальник - Фізична особа-підприємець Драч Богдан Богданович; Покупець - Фізична особа-підприємець Гудзь Катерина Володимирівна; договір № 35/2023 від 13.10.2023 року; товари (роботи, послуги) - відшкодування витрат за надання дозволу на використання об`єктів права інтелектуальної власності.

Слід зазначити, що загальна сума коштів згідно вказаних вище рахунків на оплату становить 43 225,81 грн, тоді як Позивачем у позові стверджується, що основна заборгованість Відповідача складає в розмірі 40 580,65 грн.

Також, як зазначено вище, рішенням Господарського суду Вінницької області від 15.05.2025 року у справі № 902/1174/24 встановлено, що договір про надання дозволу на використання об`єктів права інтелектуальної власності № 35/2023 від 13.10.2023 року, який укладено між Позивачем та Відповідачем був розірваний 27.10.2024 року.

Згідно ч. 2, ч. 3 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Отже, у випадку розірвання договору, грошові зобов`язання сторін за таким договором припиняються.

Суд, звертає увагу на те, що заявлена Позивачем до стягнення з Відповідача сума основної заборгованості охоплює також період після розірвання договору № 35/2023 від 13.10.2023 року, а саме з 27.10.2024 року по липень 2025 року.

Відтак, зважаючи на викладене та наведені приписи ст. 653 ЦК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з Відповідача основної заборгованості, яка заявлена Позивачем до стягнення після розірвання договору № 35/2023 від 13.10.2023 року.

З огляду на описані вище обставини, а також беручи до уваги те, що Позивачем не доведено використання Відповідачем, належного Позивачу згідно свідоцтва № НОМЕР_3 від 25.12.2015 року знака для товарів і послуг - ІНФОРМАЦІЯ_3, суд дійшов висновку про відмову у позові в частині стягнення з Відповідача 40 580,65 грн основної заборгованості.

Стосовно вимоги про стягнення з Відповідача 14 359,89 грн - пені, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що згідно п. 21.6.1. договору про надання дозволу на використання об`єктів права інтелектуальної власності № 35/2023 від 13.10.2023 року, за прострочення виконання грошових зобов`язань Користувач сплачує Правоволодільцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь період прострочення, від неоплаченої суми за кожний день прострочення, а якщо прострочення триває більше ніж 20 (двадцять) календарних днів Користувач додатково сплачує Правоволодільцю штраф у розмірі 10% від вартості платежів, що визначені в Акті здачі - приймання наданих послуг за звітний місяць, за який існує заборгованість.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як вбачається із викладеного у позові розрахунку пені, Позивачем нараховано пеню в розмірі 14 359,89 грн за період з 10.11.2023 року по 05.12.2025 року.

Водночас, заявлена Позивачем до стягнення з Відповідача сума пені охоплює також період після розірвання договору № 35/2023 від 13.10.2023 року, а саме з 27.10.2024 року по 05.12.2025 року.

Отже, з огляду на приписи ст. 653 ЦК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з Відповідача пені, яка заявлена Позивачем до стягнення після розірвання договору № 35/2023 від 13.10.2023 року.

Також, зважаючи на те, що Позивачем не доведено використання Відповідачем, належного Позивачу згідно свідоцтва № НОМЕР_3 від 25.12.2015 року знака для товарів і послуг - ІНФОРМАЦІЯ_3, суд дійшов висновку про відмову у позові в частині стягнення з Відповідача 14 359,89 грн пені.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Виходячи з наведеного Верховний Суд зазначив про те, що суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Враховуючи викладене та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості в сумі 54 940,54 грн, з мотивів наведених вище.

Також, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскільки, судом відмовлено в задоволенні позову, судові витрати Позивача зі сплати судового збору в сумі 3 028,00 грн, підлягають покладенню на Позивача, згідно вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ :

1. Відмовити у задоволенні позову про стягнення заборгованості в сумі 54 940,54 грн та судових витрат в сумі 3 028,00 грн.

2. Копію рішення надіслати згідно переліку рекомендованим листом з повідомлення про вручення, до електронного кабінету ЄСІТС та на електронні адреси: Позивачу - ІНФОРМАЦІЯ_5, представнику Позивача адвокату Нетребенко К.Д. - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; Відповідачу - ІНФОРМАЦІЯ_4.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 23 квітня 2026 р.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - Позивачу (вул. Молодіжна, 40/5, м. Турка, Львівська обл., 82500);

3 - Відповідачу (вул. Незалежності, 7, смт. Стрижавка, Вінницький р-н, Вінницька обл., 23210).