Decision № 135877276, 16.04.2026, Borshchiv District Court of Ternopil Oblast

Справа № 594/187/26

Провадження №2/594/323/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року

Борщівський районний суд Тернопільської області

у складі: головуючого судді Чир П.В

за участі секретаря Козій Я.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м.Борщеві, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс», звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідачки в його користь заборгованість за договором №925086 про надання споживчого кредиту від 15.02.2023 станом на 26.01.2024 у розмірі 50879,50 грн,а також судові витрати у розмірі 2662,40 грн і 10000 грн витрат на правову допомогу. Позов обґрунтовує тим, що 15.02.2023 року між ТОВ«Слон Кредита» та відповідачем в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, укладено кредитний договір №925086, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 7000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1.99% в день (726,35% річних). Однак відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 26.01.2024 року в розмірі 50879,50 грн, яка складається з 7000 грн. заборгованості за кредитом та 43879,50 грн. заборгованості за нарахованими процентами відповідно до п.1.5 кредитного договору за період з 15.02.2023 року по 26.01.2024 року. 26.01.2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс»» укладено договір факторингу №2601-24-1, відповідно до умов якого право вимоги за даним кредитним договором перейшло до позивача.

Ухвалою судді Борщівського районного суду Тернопільської області від 17.02.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного провадження із викликом сторін.

Ухвалою Борщівського районного суду від 18.03.2026, клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. У поданому клопотанні просить справу слухати за його відсутності.

Належно повідомлений відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи від нього не надходило. Відзиву на позовну заяву відповідач не подав.

Суд ухвалив провести заочний розгляд справи за відсутності відповідача, проти чого позивач не заперечував.

Дослідивши та оцінивши докази по справі суд встановив такі факти.

Між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 15.02.2023 укладено договір про надання споживчого кредиту №925086, відповідно до умов якого товариство надало споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором (п.1.2 Договору).

Сума кредиту становить 7000 гривень. Тип кредиту кредит (п.1.3 договору).

Пунктом 1.4 договору передбачено, що строк кредиту 360 днів, з кінцевим терміном повернення 10.02.2024. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується Графік платежів) , що є Додатком №1 до цього Договору.

Тип процентної ставки фіксована. Стандартна процентна ставка становить 1,99 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору. Знижена процентна ставка 0,010% в день. Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 57 148,00 грн.., за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 52 990,00 грн. (п.1.5-1.10.2 Договору).

Відповідно до пункту 2.1. Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

Відповідно до п. 4.4. споживач зобов`язаний у встановлений Договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором.

Договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором P329, 15.02.2023 10:17:38.

Інформація стосовно розміру кредиту, строку його повернення, відсотків за користування кредитом була доведена відповідачу в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит та паспорті споживчого кредиту, що є додатками до договору про споживчий кредит і які також підписані відповідачем електронним підписом.

Згідно інформації та виписки за договором за період 15.02.2023-20.02.2023, наданої 06.04.2026 АТ КБ «Приватбанк» на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 , на яку 15.0.2023 було зараховано кошти в сумі 7000 грн.

Згідно розрахунком заборгованості у гривні, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №925086 вiд 15.02.2023 станом на 26.01.2024 становить 50879,50грн, що складається із: 7000 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 43879,50 грн. заборгованості за процентами.

26.01.2024 укладено договір факторингу №2601-24-1 відповідно до якого ТОВ "СЛОН КРЕДИТ" відступило на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №925086, що стверджується Реєстром Боржників до Договору факторингу №2601-24-1 про відступлення права вимоги від 26.01.2024, у якому зазначено боржник ОСОБА_1 , заборгованість на загальну суму 50879,50грн.

Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, відбулася заміна кредитодавця на підставі укладеного договору, а тому до ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» , перейшло право вимоги за кредитним договором № 925086 вiд 15.02.2023.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за договором споживчого кредиту банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За вимогами ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Матеріалами справи підтверджено, що договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 925086 від 15.02.2023 укладено у порядку, визначеному Законом України "Про електронну комерцію".

Доказів погашення заборгованості як первинному так і новому кредитору матеріали справи не містять та відповідачем їх не надано. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву із запереченнями проти позовних вимог і відзиву на позов не подав.

За загальним правилом (ч.1 ст.13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках і, відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Враховуючи встановленні судом обставини, а також те, що відповідачем не спростовано наявність кредитної заборгованості, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Водночас суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

З аналізу ч. 3 ст. 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

За загальним правилом, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони в разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, за власної ініціативи.

Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21.

Водночас у ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Наведені висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23.

У постановах від 19 лютого 2022 року в справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з урахуванням конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

В позовній заяві представник, адвокат Руденко К.В. просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн, які пов`язані з розглядом справи в суді.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничої допомоги у суді було надано: копію договору про надання юридичних послуг № 02/08/2024 від 02.08.2024, який було укладено між ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» та ФОП Руденко К.В., який має право на заняття адвокатською діяльністю; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 2412 від 23.10.2018; копію акту приймання-передачі наданих послуг № 116 від 04.11.2025 до договору № 02/08/2024 про надання юридичних послуг від 02.08.2024; копію витягу з реєстру № 1 до акту приймання-передачі наданих послуг № 116 від 04.11.2025 до договору № 02/08/2024 про надання юридичних послуг; платіжну інструкцію кредитового переказу коштів № 3337 від 06.11.2025.

Згідно витягу з реєстру № 1 до акту приймання-передачі наданих послуг № 116 від 04.11.2025 до договору № 02/08/2024 про надання юридичних послуг вартість наданих послуг у справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за Договором № 925086 про надання споживчого кредиту від 15.02.2023 становить 10000,00 грн, а саме, за підготовку позовної заяви та клопотання про витребування доказів.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, розмір якої не перевищує тридцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тому справа є малозначною в силу вимог закону.

Суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу позивача за розгляд справи в суді у розмірі 10000 грн є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Дослідивши докази щодо розміру понесених витрат позивачем на правничу допомогу, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд приходить до висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді у розмірі 2500 грн.

В порядку ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню документально підтверджена сума сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн.

На підставі ст. ст. 207, 526, 530, 551, 610, 612, 616, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України та керуючись ст. ст. 7, 12, 13, 81, 133, 137, 141, 258-268, 273, 274, 279, 280-289, 352-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» (03124, м.Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд.4, код ЄДРПОУ 41915308),заборгованість за договором № 925086 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 15.02.2023 в сумі 50879,5 (п`ятдесят тисяч вісімсот сімдесят дев`ять) грн. 50 коп., яка складається з 7000 грн. заборгованості за кредитом та 43879,50 грн. заборгованості за нарахованими процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 2662, 40 грн. та на професійну правничу допомогу в сумі 2500,00 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відповідачем може бути подано заяву до Борщівського районного суду Тернопільської області про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано позивачем протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 21 квітня 2026 року.

Головуючий Чир П. В.