Court ruling № 135796049, 20.11.2025, Kirovskyi District Court of Dnipropetrovsk City

Справа № 203/7461/25

Провадження № 4-с/0203/44/2025

УХВАЛА

20 листопада 2025 року Центральний районний суд міста Дніпра в залі суду в місті Дніпрі у складі:

головуючого судді Ханієвої Ф.М.,

за участю секретаря судового засідання Клімової Н.А.,

за участі:

представника заявника (боржника) адвоката Головія Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку судового розгляду скарги на дії (бездіяльність) органу державної виконавчої служби за скаргою представника скаржника ОСОБА_1 адвоката Лабовкіна Олександра Олександровича на бездіяльність Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо незняття арешту з майна, стягувач: Акціонерне товариство «ПРОКРЕДИТ БАНК» (АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК»),

ВСТАНОВИВ:

16.10.2025 року в системі «Електронний суд» до Центрального районного суду міста Дніпра надійшла скарга представника скаржника ОСОБА_1 адвоката Лабовкіна Олександра Олександровича на бездіяльність Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо незняття арешту з майна, стягувач: Акціонерне товариство «ПРОКРЕДИТ БАНК» (АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК»), в якій заявник просить суд:

- зобов`язати Соборний відділ державної виконавчої служби в місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серії АМ №120393, знятого з оригіналу, серії АМ №120391 від 30.05.2006 року в рамках виконання виконавчого листа №2-462/02 від 13.04.2006 року.

В обґрунтування вимог скарги заявник зазначив, що у Соборному відділі державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на примусовому виконанні перебував виконавчий лист №2-462/02 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПроКредит Банк» заборгованість у розмірі 118244,82 грн. В межах виконання виконавчого листа №2-462/02 державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, було накладено обтяження у вигляді арешту на майно ОСОБА_1 , на підставі постанови серії АМ №120393, 30.05.2006 року, накладений ДВС у Жовтневому районі м. Дніпропетровська. Накладений у виконавчому провадженні арешт продовжує діяти.

За твердженнями заявника, на теперішній час наявні підстави для скасування (зняття) арешту з майна ОСОБА_1 . Заявник звернув увагу суду на те, що з моменту видачі виконавчого листа (13.04.2006 року) минуло 19 років, тобто з цього моменту стягувачем не було зроблено жодного звернення щодо відновлення строку на подання виконавчого листа, отримання дублікату виконавчого листа або просто звернення до виконавчої служби, а отже, це підтверджує той факт, що заборгованість була погашена в повному обсязі та стягувач не має жодних вимог до ОСОБА_1 . Станом на сьогодні, у ОСОБА_1 відсутня будь-яка заборгованість перед АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК», а відповідно, відсутня й необхідність у її стягненні та у вжитті заходів примусового виконання рішення, таких як арешт майна боржника. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплинув, з огляду на це, стягувач втратив право на примусове стягнення за виконавчим листом. Виконавчий документ не може бути пред`явлений повторно, а отже, відсутні будь-які підстави для збереження арешту майна боржника, оскільки виконавчий документ не підлягає примусовому виконанню.

Також заявник, посилаючись на судову практику ВС, зазначив, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Так, оскільки виконавчий лист повторно не пред`являвся до примусового виконання і строки його пред`явлення до виконання закінчились, на думку заявника, збереження арешту, накладеного державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 .

З огляду на викладене вище, заявник звернувся до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2025 року, судову справу №203/7461/25, провадження №4-с/0203/44/2025, за скаргою на бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна, було розподілено головуючому судді Ханієвій Ф.М. та передано канцелярією суду, прийнято до провадження 10.11.2025 року.

Ухвалою суду від 10.11.2025 року було відкрито провадження в цивільній справі, призначено скаргу до розгляду у судовому засіданні.

Ухвалою суду від 20.11.2025 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника стягувача (позивача) про заміну стягувача (позивача) його правонаступником в цивільній справі.

У судове засідання, призначене на 20.11.2025 року о 12:20 годині, з`явився представник заявника.

Представник стягувача у судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, подав до суду письмову заяву про розгляд справи без його участі.

Суд, заслухавши думку представника заявника, на підставі положень ст. ст. 128, 211, 223, 450 ЦПК України продовжив судове засідання за відсутності представника стягувача.

Під час судового засідання представник заявника підтримав вимоги скарги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі, підстави звернення до суду із скаргою пояснив суду таким чином, як про це вказано вище.

Також представник заявника пояснив, що боржником був сплачений борг, проте квитанції не збереглися, бо перебували в матеріалах виконавчого провадження, які наразі знищені. Тому сторона боржника наразі не може перевірити та підтвердити, чи був борг сплачений у повному обсязі, хоча на це вказує боржник. Протягом тривалого часу від кредитора до боржника не надходило будь-яких заяв щодо сплати заборгованості чи повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання. Представник заявника, посилаючись на судову практику ВС, зазначив, що наразі відсутні правові підстави для подальшого арешту майна боржника. Постанову про накладення арешту було винесено у 2006 році, а за нормами Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання вже сплинув, бо пройшло 19 (дев`ятнадцять) років, а будь-яких заяв кредитором не надавалось.

Суд, заслухавши пояснення представника заявника, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши норми ЦПК України, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що постановою державного виконавця Дубровської Т.А. відділу державної виконавчої служби у Жовтневому районі міста Дніпропетровська управління юстиції від 30.05.2006 року, серії АМ №120393, знято з оригіналу, серії АМ №120391, при примусовому виконанні виконавчого листа №2-462/02, виданого 13.04.2006 року Ворошиловським районним судом міста Донецька, про стягнення з ОСОБА_1 солідарно на користь ЗАТ «ПроКредит Банк» боргу в розмірі 118244,82 грн, був накладений арешт на все майно, яке належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 .

За відомостями з Державного реєстру речових прав, станом на 19.08.2025 року за параметрами запиту: фізична особа: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , 15.06.2006 року за реєстраційним номером обтяження №3335494, реєстратором: Перша дніпровська державна нотаріальна контора, на підставі постанови, серії АМ №120393, з оригіналу, серії АМ №120391, 30.05.2006 року, ДВС у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, державний виконавець Т.А. Дубровська, на невизначене майно, все майно ОСОБА_1 , був накладений арешт нерухомого майна; заявник ДВС у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, додаткові дані: №720/06.

09.09.2025 року представник боржника адвокат Лабовкін О.О. в інтересах боржника за виконавчим провадженням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягувач за виконавчим провадженням: Акціонерне товариство «ПРОКРЕДИТ БАНК», звернувся до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про зняття арешту з майна, в якій просив державного виконавця: зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серії АМ №120393, знятого з оригіналу, серії АМ №120391 від 30.05.2006 року в рамках виконання виконавчого листа №2-462/02 від 13.04.2006 року, РНОКПП: НОМЕР_1 .

Листом від 07.10.2025 року №76936/2 Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив представника заявника, що перевіркою автоматизованої системи виконавчих проваджень у Соборному відділі державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) встановлено, що встановити причину накладення арешту №3335494 від 15.06.2006 року неможливо, оскільки арешт в Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, накладався згідно з постановою державного виконавця ДВС у Жовтневому районі, серії АМ №120393 від 30.05.2006 року Першою Дніпровською державною нотаріальною конторою. Запитом до Першої Дніпровської державної нотаріальної контори встановлено, що арешт накладено в межах боргу до ЗАТ «ПроКредит Банк» в розмірі 48244,62 грн. Надати будь-яку інформацію стосовно вищевказаного виконавчого провадження не є можливим, оскільки архів виконавчих проваджень знищено у зв`язку з закінченням строк зберігання.

Листом Центрального районного суду міста Дніпра від 31.07.2025 року за вих. №01-07/670/2025 на заяву б/н від 24.06.2025 року представника заявника було повідомлено про те, що до Центрального районного суду міста Дніпра розглянуті справи Ворошиловського районного суду міста Донецька та Селидівського міського суду Донецької області не надходили. Повідомлень про їх стан та місцезнаходження до суду також не надходило. Тому надати копію рішення Ворошиловського районного суду міста Донецька за 2002 рік по спарві №2-462/02 неможливо.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Так, під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до положень ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження.

Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин за скаргою), рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний, в тому числі здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Тобто, виконавче впровадження це сукупність дій державного виконавця (при цьому вказані дії повинні бути вичерпними), спрямованими на реальне виконання судового рішення, і проведення всіх дій є обов`язком державного виконавця.

Пунктом 7 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до положень ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХIV від 21.04.1999 року, в редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника, державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону.

Державний виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.

Так, відповідно до положень частин 2, 6 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХIV від 21.04.1999 року (в редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника), державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення п`ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

За заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.

Відповідно до положень ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХIV від 21.04.1999 року (в редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника), у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершення виконавчого провадження.

Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, вказаної у частині другій цієї статті, для її пред`явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна.

Відповідно до положень ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХIV від 21.04.1999 року (в редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника), державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред`явлення для примусового виконання якого минув, про що виносить відповідну постанову.

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутись із заявою про поновлення пропущеного строку до суду, який видав відповідний документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву у 10-денний строк, якщо інше не встановлено законом.

По інших виконавчих документах пропущені строки поновленню не підлягають.

Водночас, відповідно до положень ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин за скаргою), підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Отже, станом на момент звернення заявника до державного виконавця із заявою про зняття арешту з майна 09.09.2025 року, у державного виконавця були відсутні передбачені статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» підстави для зняття арешту з майна боржника. Державний виконавець у листі від 07.10.2025 року повідомив заявника про те, що постановою від 30.05.2006 року державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, а будь-яку іншу інформацію стосовно виконавчого провадження неможливо надати, бо таке було знищене у зв`язку з закінченням строку зберігання.

Водночас станом на момент судового розгляду скарги судом було встановлено, що виконавчий документ не перебуває на примусовому виконанні, на що вказують і заявник, і державний виконавець. При цьому стягувач не подав будь-яких заперечень з цього приводу.

Також суд бере до уваги те, що нормами Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХIV від 21.04.1999 року (в редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника) передбачалось, що державний виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутись із заявою про поновлення пропущеного строку до суду, який видав відповідний документ, або до суду за місцем виконання. Натомість стягувач не довів того, що протягом 19 (дев`ятнадцяти) років він звертався до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. Тож за загальним правилом, визначеним ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХIV від 21.04.1999 року (в редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника), державний виконавець повинен був завершити виконавче провадження протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто ще 30.11.2006 року, якщо рахувати з 30.05.2006 року.

Тому спір у справі за скаргою, що розглядається, фактично виник між сторонами у зв`язку з незняттям державним виконавцем арешту з нерухомого майна боржника, який було накладено в межах виконавчого провадження. Проте поза межами виконавчого провадження заявником (боржником) в судовому порядку була доведена відсутність перебування на виконанні виконавчого документа, що видно з листа державного виконавця від 07.10.2025 року №76936/2.

З урахуванням викладеного, у суду відсутні правові підстави для збереження чинності арешту нерухомого майна боржника.

Також суд враховує те, що Верховний Суд у постанові від 13.07.2022 року, справа №2/0301/806/11, провадження №61-3814св22, вказав, що аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», підлягає примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у суду відсутні правові підстави для зобов`язання державного виконавця зняти арешт з майна, оскільки відсутні вимоги закону, які б давали державному виконавцю правові підстави для зняття арешту з майна поза межами виконавчого провадження.

Проте суд, враховуючи, що виконавче провадження було завершене, а згодом знищене, виконавчий документ не перебуває на примусовому виконанні станом на 07.10.2025 року, вважає за доцільне скасувати арешт, накладений на нерухоме майно боржника (заявника) для забезпечення виконання судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні такого арешту відсутня необхідність.

Крім того, суд зазначає, що згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Виходячи з принципу «належного урядування», визначення якого міститься в рішеннях Європейського суду з прав людини в справах «Москаль проти Польщі», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» та «Лелас проти Хорватії», ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу.

Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно з положеннями ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (постанова ВС від 13.07.2022 року, справа №2/0301/806/11, провадження №61-3814св22).

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту майна боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Тому скарга заявника підлягає частковому задоволенню, та слід скасувати арешт нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , накладеного постановою державного виконавця Державної виконавчої служби у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Дубровської Т.А. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.05.2006 року, серії АМ №120393, з оригіналу серії АМ №120391, в рамках виконання виконавчого листа №2-462/02 від 13.04.2006 року, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, реєстраційний номер обтяження: №3335494, а у задоволенні іншої частини вимог скарги відмовити.

Керуючись ст. ст. 5, 7, 10-13, 258-261, 353, 447-453 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Скаргу представника скаржника ОСОБА_1 адвоката Лабовкіна Олександра Олександровича на бездіяльність Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо незняття арешту з майна, стягувач: Акціонерне товариство «ПРОКРЕДИТ БАНК» (АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК»), задовольнити частково.

Скасувати арешт нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , накладеного постановою державного виконавця Державної виконавчої служби у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Дубровської Т.А. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.05.2006 року, серії АМ №120393 з оригіналу серії АМ №120391, в рамках виконання виконавчого листа №2-462/02 від 13.04.2006 року, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, реєстраційний номер обтяження: №3335494.

У задоволення іншої частини вимог скарги відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складений 27.11.2025 року.

Суддя Ф.М. Ханієва