Sentence № 134885908, 17.03.2026, Yavoriv District Court of Lviv Oblast

Справа № 944/269/26

Провадження №1-кп/944/995/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.03.2026м.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Яворові кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №2202514000000256 від 10.09.2025 року, про обвинувачення:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українки, громадянки України, уродженки с.Кам`янобрід Яворівського району Львівської області, з вищою освітою, неодруженої, непрацюючої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

судом визнано доведеним, що ОСОБА_5 , у період з 07.05.2024 по 30.11.2024, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій і настання шкідливих наслідків у вигляді зниження обороноздатності України в умовах воєнного стану і збройної агресії російської федерації проти України, загрози її національній безпеці, перебуваючи на території Львівського та Яворівського районів Львівської області та використовуючи власний мобільний телефон марки «IPhone 16 Pro MAX», ІМЕІ 1 НОМЕР_1 , ІМЕІ 2 НОМЕР_2 , з сім-карткою з абонентським номером НОМЕР_3 , будучи з початку 2022 року учасником групи з назвою «Хоп мусарок 2» у месенджері «Viber» (сервісі для обміну голосовими, текстовими повідомленнями і медіафайлами), де доступ до групи здійснювався за запрошенням учасників, маючи права та можливість поширювати публікації у вказаній спільноті, серед інших учасників поширила у ній повідомлення, отримані в результаті особистого спостереження, що містять інформацію про дати і місце проведення військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ІНФОРМАЦІЯ_3 , заходів з оповіщення людських мобілізаційних ресурсів.

Продовжуючи умисні дії на виконання свого злочинного умислу, спрямованого на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, ОСОБА_5 , використовуючи зазначений вище належний їй мобільний телефон марки «IPhone 16 Pro MAX», ІМЕІ 1 НОМЕР_1 , ІМЕІ 2 НОМЕР_2 , з сім-карткою з абонентським номером НОМЕР_3 , на початку лютого 2025 року, більш точний час досудовим слідством не встановлений, перебуваючи на території с.Кам`янобрід Яворівського району Львівської області, більш точне місце досудовим слідством не встановлено, будучи учасником зазначеної вище групи з назвою « ОСОБА_6 » у месенджері «Viber» (сервісі для обміну голосовими, текстовими повідомленнями і медіафайлами), за власною ініціативою, за участі особи на ім`я ОСОБА_7 , який на той час був суперадміністратором зазначеної групи, однак не здійснив жодних дописів, отримала статус адміністратора, таким чином набувши права адміністрування під псевдонімом « ОСОБА_8 ».

У подальшому, для забезпечення постійного та безперебійного функціонування адміністрованої нею Viber-спільноти «Хоп мусарок 2», наповнення її цільовою аудиторією, відбору інформації виключно щодо проведення військовослужбовцями мобілізаційних заходів, ОСОБА_5 слідкувала за повідомленнями користувачів у чаті, а також особисто розповсюджувала серед невизначеного, але значного кола осіб, інформацію про дати і місце проведення військовослужбовцями 1-го відділу Львівського та ІНФОРМАЦІЯ_4 , заходів з оповіщення людських мобілізаційних ресурсів.

Так, ОСОБА_5 у період з 28.02.2025 по 30.11.2025, діючи з вищезазначеним умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій і настання шкідливих наслідків у вигляді зниження обороноздатності України в умовах воєнного стану і збройної агресії російської федерації проти України, загрози її національній безпеці, перебуваючи на території Львівського та Яворівського районів Львівської області та використовуючи цей же власний мобільний телефон марки «IPhone 16 Pro MAX», ІМЕІ 1 НОМЕР_1 , ІМЕІ 2 НОМЕР_2 , з сім-карткою з абонентським номером НОМЕР_3 , будучи адміністратором (особа, яка має повноваження управління) Viber-спільноти (сервісі для обміну голосовими, текстовими повідомленнями і медіафайлами) «Хоп мусарок 2», маючи права та можливість поширювати публікації у вказаній спільноті, серед інших учасників поширила у ній отримані в результаті особистого спостереження повідомлення, що містять інформацію про дати і місце проведення військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ІНФОРМАЦІЯ_3 , заходів з оповіщення людських мобілізаційних ресурсів, чим перешкоджала законній діяльності Збройних Сил України, інших військових формувань, передбаченій Законами України «Про Збройні Сили України», «Про загальну мобілізацію», Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою КМУ від 23.02.2022 №154, а саме процесу оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, адже особи, які проінформовані засобами масової інформації або за допомогою мобільних додатків, ухиляються від отримання повісток шляхом залишення місця проживання (реєстрації), уникнення спілкування із представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, що призводить до зменшення кількості мобілізаційних ресурсів (військовозобов`язаних), які прибувають до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та можуть бути сплановані до призову під час мобілізації, що у свою чергу ставить під загрозу терміни та обсяги виконання заходів комплектування військово-організаційних структур Збройних Сил України, інших військових формувань

Таким чином, ОСОБА_5 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 114-1 КК України, тобто перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 , після роз`яснення їй суті обвинувачення та правової кваліфікації кримінального правопорушення, положень ст.63 Конституції України, свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, в якому вона обвинувачується визнала повністю, пояснила, та показала про обставини скоєння кримінального правопорушення відповідно до обвинувачення. Щиро кається у скоєному, так як дійсно не розуміла, що перешкоджає проведенню мобілізації в Україні і не була обізнана на той час, що за ці дії передбачено кримінальну відповідальність.

На підставі положень ч.3 ст.349 КПК України суд обмежився допитом обвинуваченої, що повністю визнала свою вину, інші докази, крім матеріалів, що характеризують особу обвинуваченої, судом не досліджувались.

Учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а також те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці фактичні обставини справи. Суд не має сумнівів у добровільності та істинності їх позиції.

Відповідно до цих вимог закону суд обмежив дослідження доказів, допитом обвинуваченого та дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченої.

Таким чином, оцінивши показання обвинуваченої, які вона надала вільно, без примусу та тиску, будучи ознайомленою із правилами ст. 349, 394 КПК України, і які узгоджуються між собою та не суперечать обставинам, викладеним в обвинувальному акті, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю і її дії вірно кваліфіковано за ч.1 ст.114-1 КК України, а саме: перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період.

При призначенні покарання обвинуваченому по даній справі суд суворо дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових злочинів.

При обранні обвинуваченому виду та міри покарання судом враховуються визначенні ст.65 КК України загальні засади призначення покарання, в тому числі: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так, ОСОБА_5 позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судима, у лікаря психіатра та у лікаря нарколога на обліку не перебуває.

Відповідно дост.66 КК України обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Відповідно до ст.67 КК України обставиною, яка обтяжує покарання, є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_5 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого неї кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України, яке згідно зі ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжкого злочину, дані про особу винної, яка є особою молодого віку, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога, фтизіатра та психіатра не перебуває, раніше не судима.

Вирішуючи питання щодо наявності такої обставини як щире каяття, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, в постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Метою призначення покарання, виходячи із положень ч.2 ст.50 КК України є не лише кара, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Враховуючи наведене та конкретні обставини провадження, за яких вчинено діяння, беручи до уваги дані про особу винної, наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченій, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, поведінку обвинуваченої ОСОБА_5 після вчинення кримінального правопорушення, суд вважає, що до неї необхідно і доцільно призначити покарання у межах санкції, передбаченої ч.1 ст.114-1 КК України, яка є безальтернативною, у виді позбавлення волі на певний строк.

Разом з тим, суд вважає за можливе звільнити обвинувачену від відбування покарання з випробуванням, встановивши їй іспитовий строк, оскільки виправлення останньої можливе без відбування покарання.

Ухвалюючи рішення про звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням, з встановленням їй іспитового строку у порядку, визначеному ст. 75 КК України, суд бере до уваги, що обвинувачена повністю визнала свою вину, щиро розкаялася у вчиненому та вчинила кримінального правопорушення вперше, а також враховує характеризуючі дані про її особу, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та вказані обставини провадження.

Також суд враховує позицію прокурора, який під час судового розгляду вказав на можливості застосування відносно ОСОБА_5 положень ст. 75 КК України та звільнення останньої від відбування покарання з випробовуванням.

Визначені у ст. 76 КК України обов`язки, які суд покладає на особу в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 цього Кодексу, не є видом покарання з огляду на систему покарань, визначену в КК України, а є умовами звільнення особи від відбування покарання, невиконання яких тягне за собою припинення випробування.

На думку суду, в даному конкретному випадку саме таке покарання буде пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого та його наслідкам, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження нових кримінальних правопорушень.

Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст.65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів, цілком відповідати тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини.

Питання щодо речових доказів судом вирішується у порядку ст. 100 КПК України.

Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Процесуальних витрат немає.

Цивільний позов по кримінальному провадженню не заявлений.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого не застосований, клопотання про застосування такого заходу не заявлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.94, 349, 369-371, 373 376, 615 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, та призначити їй покарання за ч. 1 ст. 114-1 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Застосувати до ОСОБА_5 ст.75 КК України та звільнити її від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.

Згідно ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_5 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Речові докази у кримінальному провадженні: мобільний телефон марки «IPhone 16 Pro MAX», IMEI 1 - НОМЕР_1 , IMEI 2 - НОМЕР_2 , з сім-карткою з абонентським номером НОМЕР_3 повернути ОСОБА_5 .

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 17.12.2025 на мобільний телефон марки «IPhone 16 Pro MAX», IMEI 1 - НОМЕР_1 , IMEI 2 - НОМЕР_2 , з сім-карткою з абонентським номером НОМЕР_3 .

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було судом визнано недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Яворівський районний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1