№ 13448439, 17.01.2011, Odesa District Administrative Court

Справа № 9808/10/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2011 року                                                                                                     м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменко К.С., при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Белль-Транс-Фрут»до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси за участю законного представника держави на боці відповідача Прокуратури Суворовського району м.Одеси про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.10.2010 року №0002322301/0 та №0002432301/0, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернулось Приватне підприємство «Белль-Транс-Фрут»до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси за участю законного представника держави на боці відповідача Прокуратури Суворовського району м.Одеси про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.10.2010 року №0002322301/0 та №0002432301/0.

          В судовому засіданні 17.01.2011 року представник позивача просив задовольнити позов з огляду на те, що позивач не здійснював відвантаження товарів за карантинними сертифікатами, в зв’язку із чим, у нього не виникло податкового зобов’язання зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість. Представники відповідача заперечили проти задоволення позовних вимог пославшись на те, що виявленими в ході перевірки карантинними сертифікатами на партії товарів підтверджується факт відвантаження продукції на користь споживачів, що є підставою для нарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість. Законний представник держави на боці відповідача –Прокуратури Суворовського району м.Одеси підтримав заперечення представників відповідача та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

          Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, законного представника держави на боці відповідача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановив наступні факти та обставини:

Відповідач на підставі ст.1 Закону України «Про державну податкову службу»є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.ст.7,10,11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування податкових зобов’язань та стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому позовні вимоги щодо оскарження його актів, дій чи бездіяльності з цього приводу, на підставі положень ст.55 Конституції України, п.п.1 ч.2 ст.17, 104 КАС України підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

На підставі направлень від 29.07.2010 року №№886/23-1,886/23-1, від 30.08.2010 року №1071/23-1 посадовими особами Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси згідно п.1 ст.11 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»в період з 30.07.2010 року по 27.08.2010 року та з 30.08.2010 року по 10.09.2010 року була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 31.08.2009 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 31.08.2009 року по 31.03.2010 року.

За результатами зазначеної перевірки був складений акт №5414/23-1/36613004 від 17.09.2010 року (а.с.11-42 т.1), яким були встановлені порушення позивачем за перевірений період п.п.4.1.1,4.1.6 п.4.1, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.3 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями).

На підставі цього акту перевірки відповідачем 06.10.2010 року були прийняті податкові повідомлення-рішення №0002422301/0 (а.с.9 т.1) щодо нарахування податку на прибуток підприємств в розмірі 12980433,00 грн., штрафних санкцій 10388696,70 грн., а разом 23369129,70 грн., №0002432301/0 (а.с.10 т.1) щодо нарахування податку на додану вартість в розмірі 5174772,00 грн., штрафних санкцій 5174772,00 грн., а разом 10394544,00 грн.

Представник позивача вважає вказане рішення протиправними оскільки, позивач правомірно не відносив до складу валового доходу підприємства та до складу податкових зобов’язань з податку на додану вартість суми вартості товарів зазначених у карантинних сертифікатах, оскільки фактично відвантаження зазначеної в них продукції на адресу споживачів не здійснював, оплату за них не отримував, а сертифікати були виписані ним на прохання посадових осіб підприємств-споживачів для забезпечення подальшого транспортування цієї продукції іншим споживачам по автомобільних шляхах.

В запереченнях проти позову від 11.11.2010 року №32880/9/10-105 (а.с.25-28 т.2) представник відповідача зазначає, що згідно наданих працівниками УПМ ДПА в Одеській області карантинних сертифікатів, позивач в період з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року відвантажив імпортовану продукцію споживачам в Україні на загальну суму 25835692,00 грн., при цьому, ним суми відвантаження не були відображені у бухгалтерському обліку підприємства та включені у податкову звітність з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, що призвело до заниження сум податкового зобов’язання з цих податків. При цьому, представник відповідача зазначає, що згідно положень Закону України «Про карантин рослин»та «Порядку проведення огляду, обстеження, аналізу, фумігації (знезараження) та інспектування (оформлення фіто, санітарного та карантинного сертифікатів) об’єктів регулювання у сфері карантинних рослин», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 року №705 виписка карантинних сертифікатів є достатнім доказом здійснення відвантаження партій товару на адресу споживачів.

Однак, суд вважає, що оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення прийняті не у відповідності до вимог законодавства, виходячи з наступного.

Пунктом 4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що валовий дохід –це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній та нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Згідно п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 цього ж Закону датою збільшення валового доходу платника податку вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку за оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку –дата її оприбуткування в касі підприємства, а за відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговую платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) –дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Підпунктом 3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що об’єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальника (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Підпунктом 7.3.1 п.7.3 ст.7 цього ж Закону передбачено, що датою виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові кошти –дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) –дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно висновку посадових осіб органу ДПС України, що міститься на стор.8 акту перевірки (а.с.18 т.1) під час проведення перевірки не встановлено факту отримання позивачем оплати за продукцію, що зазначена в карантинних сертифікатах, від контрагентів у готівковій чи безготівковій формах. Ця обставина підтверджена представниками відповідача в судовому засіданні, а тому, на підставі положень ч.3 ст.72 КАС України вважається встановленою.

          Виходячи з вищезазначених правових норм, підставою для виникнення у позивача зобов’язання з віднесення вартості вказаних у карантинних сертифікатах товарів до складу валового доходу підприємства або до зобов’язань з податку на додану вартість за І квартал 2010 року може слугувати доведеність факту відвантаження цієї продукції на адресу контрагентів.

Представники відповідача вважають достатнім підтвердженням цього факту можуть слугувати карантинні сертифікати, вказані в додатку №16 до акту перевірки (а.с.57-69 т.1), в тому числі й ті, що залучені до матеріалів справи (а.с.41-44 т.2).

Але такий висновок посадових осіб органу ДПС України є помилкових з наступних підстав:

          Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

          Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо –безпосередньо після її закінчення.

          Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі –Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов’язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Із вищезазначеного випливає, що первинні бухгалтерські документи складаються учасниками господарських відносин та фіксують факти та стан їхнього виконання.

Згідно ж положень ст.29 Закону України «Про карантин рослин»та п.п.23-25 Порядку проведення огляду, обстеження, аналізу, фумігації (знезараження) та інспектування (оформлення фіто, санітарного та карантинного сертифікатів) об’єктів регулювання у сфері карантинних рослин», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 року №705 карантинний сертифікат є дозвільним документом, який видається органом державного нагляду на здійснення господарських операцій з об’єктами контролю та цей документ повинен отримуватись постачальником продукції перед здійснення господарської операції (за 14 діб до дати переміщення), в зв’язку із чим, карантинний сертифікат позбавлений можливості фіксувати фактичне її здійснення, оскільки законодавством не передбачено внесення даних або додаткових відміток до нього про фактичне виконання господарської операції, на виконання якої він видавався.

З огляду на вищезазначені обов’язкові вимоги до первинних документів, які можуть фіксувати факти здійснення господарських операцій та слугувати підставою для їх бухгалтерського обліку, суд приходить до висновку, що карантинні сертифікати не відповідають ним з наступних підстав:

-          в них відсутні обов’язкові реквізити первинного бухгалтерського документа, а саме: зміст господарської операції, здійснення якої він підтверджує, посади, прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, відсутній особистий підпис керівника суб’єкту господарювання, що підтверджує факт її здійснення (п.п.2.4,2.5 Положення);

-          відсутнє розпорядження керівника суб’єкту господарювання на проведення такої господарської операції (п.2.1 Положення)

-          ці документи не складені під час здійснення господарської операції або безпосередньо після її закінчення (ч.1 ст.9 Закону, п.2.2 Положення).

За таких обставин, карантинні сертифікати не відносяться до первинних документів, які фіксують факт здійснення господарських операцій та на підставі яких можливо здійснювати записи бухгалтерському обліку суб’єкту господарювання та складати податкову звітність.

Окрім того, оскільки карантинні сертифікати передбачали перевезення об’єктів контролю по території України автомобільним транспортом, відповідно до розділу І Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 14.10.1997 року №363 та зареєстрований Міністерством юстиції України 20.02.1998 року №128/2568 такі перевезення обов’язково оформлюються товарно-транспортною накладною, яка є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом , який призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх перевезення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків для перевезення вантажів та обліку виконання роботи.

Під час проведення перевірки посадовими особами органу ДПС України не встановлено фактів оформлення товарно-транспортних накладних на перевезення товарів, зазначених у карантинних сертифікатах, що виключає факт здійснення їхнього перевезення, а відтак й виконання позивачем господарських операцій по поставці товарів.

Суд приймає до уваги пояснення представника позивача щодо походження зазначених вище карантинних сертифікатів, які були видані контрагентам позивача ТОВ «Саруд», ТОВ «Буд АМВ Групп»(договори 07.12.2009 року №07/12 –а.с.106 т.1, від 21.01.2010 року №21 –а.с.93 т.1) для можливості подальшої реалізації та транспортування цитрусових, які були придбані у позивача, іншим споживачам, що підтверджується листами вказаних суб’єктів господарювання від 08.02.2010 року (а.с.84 т.2), від 28.12.2009 року (а.с.85-86 т.2), від 26.02.2010 року (а.с.87 т.2).

Надання цих карантинних сертифікатів на адресу осіб, які не були пов’язані з позивачем господарськими зобов’язаннями пояснює ту обставину, що взаємовідносини з цими суб’єктами господарювання не знайшли свого відображення в бухгалтерському обліку позивача та цих суб’єктів господарювання, що підтверджується запитами та відповідями на них органів ДПС України по проведенню зустрічних перевірок (а.с.48-69 т.2).

Відтак, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що оскаржені акти суб’єкту владних повноважень з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість прийняті на підставі помилкового висновку посадових осіб органу ДПС, що не відповідає положенням ч.2 ст.19 Конституції України, ст.9-11 Закону України «Про систему оподаткування в Україні»та ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», а тому, на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України, суд повинен позовні вимоги задовольнити - визнати протиправними та скасувати оскаржені податкові повідомлення-рішення.

Судові витрати розподілити за правилами ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.          Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.          Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси від 06.10.2010 року №0002322301/0 та від 06.10.2010 року №0002432301/0.

                    Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання повного тексту постанови.

Суддя                                         Єфіменко К.С.

позов задоволено повністю

17 січня 2011 року