Court ruling № 134282292, 23.02.2026, Kharkiv District Administrative Court

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

У Х В А Л А

про повернення позовну

23 лютого 2026 р. справа № 520/1438/26 Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом - відповідач, суб`єкт владних повноважень) про: 1) визнання протиправним та зобов`язання скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до особового складу військової частини НОМЕР_1 ; 2) зобов`язання військової частини НОМЕР_1 в особі уповноважених осіб виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , -

встановив:

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026р. у справі №520/1438/26 позов було залишено без руху у зв`язку із поданням поза межами строку без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та без доказів поважності причин пропуску строку на звернення до суду.

До суду 03.02.2026 надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, у якій зазначено, що пропуск такого строку зумовлений сукупністю об`єктивних та незалежних від волі заявника обставин, а саме тим, що заявник був виключений з військового обліку та не очікував прийняття щодо нього наказу про мобілізацію, у зв`язку з чим не усвідомлював факту порушення своїх прав у момент його видання, після фактичної мобілізації не був поінформований про право та порядок оскарження відповідного наказу, а з набуттям статусу військовослужбовця перебував під дією режиму військової служби, що істотно обмежувало можливість вільного пересування, збирання документів, отримання правової допомоги та своєчасного звернення до суду, крім того, стан здоров`я заявника, підтверджений довідкою військово-лікарської комісії та медичними документами, характеризується наявністю численних хронічних захворювань і стійким погіршенням фізичного стану, що об`єктивно вплинуло на можливість реалізації права на судовий захист у встановлений процесуальний строк.

Вирішуючи питання усунення заявником наявних недоліків в оформленні позову, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Згідно з абз.1 ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, може звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно - правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Перебіг строку звернення до суду починається з моменту, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Однак, приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.

У розумінні п.17 ч.1 ст.4 КАС України предмет ініційованого заявником спору охоплюються суспільними відносинами з проходження особою публічної служби.

Тому строк звернення до суду у даному випадку установлений ч.5 ст.122 КАС України і складає один місяць.

Заявник просить суд, зокрема, визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

За викладеними у позові твердженнями, у серпні 2024 року заявник був зарахований до лав Національної гвардії України.

Зі змісту запису у військовому квитку заявника вбачається, що у серпні 2024 року (дата вказана нерозбірливо) заявник зарахований до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 на підставі наказу командира Військової частини №214 с/ч; наказом від 23.08.2024 року №35 о/с призначений на посаду 100915ПА, стрілець.

Тож, рішення суб"єкта владних повноважень з приводу прийняття заявника на військову службу об"єктивно не могло бути прийнято пізніше від календарної дати - 23.08.2024р.

Позов до суду подано - 23.01.2026р., тобто поза межами місячного строку звернення до суду згідно з ч.5 ст.122 КАС України.

При цьому, з огляду на визначення військової служби згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок та військову службу" (де указано, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби), а також з огляду на визначення державної служби згідно з ч.1 ст.1 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" з календарної дати - 23.08.2024р. і до 23.01.2026р. заявник об"єктивно не міг не усвідомлювати про проходження ним саме військової служби.

Тривалість пропуску строку звернення до суду у межах спірних правовідносин є значною.

Суд зазначає, що докази існування достатніх обставин про поважні причини пропуску строку звернення до суду відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.79, ч.1 ст.123, ч.2 ст.123, ч.4 ст.161, ч.6 ст.161 КАС України повинні бути подані до суду разом із позовом, бо на етапі відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази.

Суд зазначає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 01.06.2023р. по справі №300/4156/22 суд не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення чи пошуку обставин, що зумовили об`єктивну неможливість позивачем у визначений законодавством строк реалізувати своє право на подання позову. Такі обставини наводяться позивачем у відповідній заяві, підтверджуються доказами та оцінюються судом на предмет об`єктивної неможливості подати позов за правилами, визначеними КАС України.

Указане обумовлено тим, що згідно з п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує - чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними і у силу ч.2 ст.19 Конституції України не має повноважень діяти у будь-який інший спосіб, у тому числі витребовувати докази з власної ініціативи або відкладати вирішення даного питання на подальше з метою пересвідчення в обізнаності позивача як учасника суспільних відносин із станом власних прав (інтересів) та обов`язків.

Отже, саме на стадії вирішення питання про прийняття позову до розгляду суд повинен визначитись із достатністю підстав для визнання причин пропуску строку на звернення до суду поважними, для чого повинен дослідити та оцінити саме надані позивачем докази виключно у контексті подання позову із дотриманням вимог ч.2 ст.122, ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, ч.2 ст.171 КАС України.

Відтак, позивач під час звернення до суду у тексті відповідного процесуального документа повинен зазначити дату обізнаності з порушенням права та подати на підтвердження власних доводів з даного приводу належні, допустимі, достатні та достовірні докази, а суд повинен перевірити юридичну спроможність та фактичну доказаність задекларованого позивачем твердження, але не має обов`язку у разі невиконання позивачем вимог процесуального закону у цій частині за власною ініціативою пересвідчуватись у справжньому існуванні будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були зазначені власне позивачем.

При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Порівняльний аналіз словоформ дізналася та повинна була дізнатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Також суд зважає, що за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023р. у справі №990/139/23 Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.

Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

У заяві про поновлення пропущеного строку позивач зазначає, що він був виключений з військового обліку у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим об`єктивно не очікував прийняття щодо нього наказу про мобілізацію та не усвідомлював факту порушення своїх прав у момент його видання. Після фактичної мобілізації позивач не був поінформований про право та порядок оскарження відповідного наказу, а також не усвідомлював юридичних наслідків прийнятого щодо нього рішення, що істотно ускладнило можливість своєчасного звернення до суду.

Крім того, за твердженням сторони позивача з моменту мобілізації позивач набув статусу військовослужбовця, перебував під дією режиму військової служби, що істотно обмежило його можливість вільно пересуватися, збирати документи, отримувати правову допомогу та реалізовувати право на судовий захист у встановлений процесуальний строк.

Додатково позивач посилається на довідку військово-лікарської комісії №127/29/2730 від 21.06.2024, зазначаючи, що стан його здоров`я є стійко погіршеним та призводить до значних обмежень рухової активності, фізичних навантажень та виконання службових обов`язків. На підставі медичних документів у нього діагностовано численні хронічні захворювання, які значно знижують працездатність: ХОЗЛ групи В, загострення, бульозна емфізема легень, пневмосклероз, легенева недостатність ІІ (другого) ступеню, задишка при незначному навантаженні, кашель з слизовим мокротинням, хрипи «свисти» в грудній клітці, слабкість, що об`єктивно вплинуло на можливість своєчасного звернення до адміністративного суду.

Визначаючись з приводу наявності правових підстав для кваліфікації перелічених вище доводів у якості поважних пропуску строку звернення до суду, окружний адміністративний суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 30.07.2025р. у справі №420/6932/24 зазначив, що: "Частина друга статті 122 КАС України пов`язує початок відліку строку з обставинами того, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ "дізналася" та "повинна була дізнатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Вжите у частині другій статті 122 КАС України твердження "особа повинна була дізнатися" слід розуміти як презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.

При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про дійсний стан свого права (інтересу) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Аналогічний підхід до тлумачення поняття "повинен був дізнатися", що вжите у статті 122 КАС України, неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 квітня 2025 року у справі № 380/9517/23, від 29 листопада 2024 року у справі №420/6633/23."

Суд звертає увагу, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Суд наголошує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що обов`язок кожного громадянина знати законодавство закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Разом з тим, обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.

Тому, на переконання суду, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушенні його права чи законні інтереси, то враховуючи презумпцію знання законодавства, він повинен знати, що згідно з приписами КАС України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом.

Стосовно усіх обставини дії правового режиму воєнного стану суд зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12.10.2022р. №7-р(ІІ)/2022 та у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022р. №1-р(ІІ)/2022 констатовано початок агресії Російської Федерації проти України - 20.02.2014р. та набуття цією агресією повномасштабного характеру - 24.02.2022р.

При цьому, у нормах Закону України від 15.03.2022р. №2123-ІХ факт такої агресії було використано законодавцем у якості причини для зменшення тривалості строку звернення до суду (а не у якості фактору збільшення тривалості строку звернення до суду), позаяк у період дії правового режиму воєнного стану публічні інтереси суспільства у відносинах, де учасником є Держава Україна набувають пріоритету над власними інтересами приватних осіб.

Постанова Верховного Суду від 10.01.2023р. у справі №640/3489/21 містить правові висновки про те, що: 1) введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.; 2) при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.

До того ж у постанові Верховного Суду від 29.09.2022р. по справі №500/1912/22 сформульована правова позиція, за якою сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обгрунтування неможливості звернення до суду саме позивача у встановлені строки, у зв`язку із запровадженням такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.

Проте, ані у позові, ані у поданому на виправлення недоліків позову процесуальному документі заявником не викладено жодних юридично спроможних аргументів та не подано жодних доказів існування об`єктивних перепон/перешкод (істотних труднощів чи значних ускладнень) для вчинення процесуальної дії з подачі позову до суду в частині згаданих вище вимог у межах строку згідно з ч.2 ст.122 КАС України.

Зокрема, заявником не надано доказів того, що режим військової служби саме у його конкретному випадку істотно обмежив його можливість вільно пересуватися, збирати документи, отримувати правову допомогу та реалізовувати право на судовий захист у встановлений процесуальний строк. Матеріали справи не містять доказів перебування заявника на лінії бойового зіткнення, участі у бойових діях, віддаленого дислокування у місцях, позбавлених доступу до засобів зв`язку чи правової допомоги, або інших конкретних обставин, які б фізично унеможливлювали подання позову.

Також відсутні докази обмеження доступу заявника до електронних засобів комунікації, поштового зв`язку або можливості звернутися до адвоката для представництва його інтересів у суді протягом процесуального строку.

Тому посилання заявника на знеособлені фактори загальної дії воєнного (військового) характеру безвідносно до конкретної життєвої ситуації, у якій заявник об`єктивно потрапив у становище фізичної нездатності (неможливості) подати позов, не можуть бути кваліфіковані у якості поважних причин пропуску строку на звернення до суду.

При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Порівняльний аналіз словоформ дізналася та повинна була дізнатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернена знеособлені фактори загальної дії воєнного (військового) характеру безвідносно до конкретної життєвої ситуації, у якій заявник потрапив у становище фізичної нездатності (неможливості) подати позов не можуть бути кваліфіковані у

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 29.09.2022р. по справі №500/1912/22 при застосуванні процесуальних норм судам слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог закону.

Окремо стосовно наведених заявником доводів про існування поважних підстав пропуску строку звернення до суду (виключення з військового обліку; неочікування прийняття наказу про мобілізацію; неусвідомлення факту порушення прав у момент видання наказу; відсутність інформування про право та порядок оскарження наказу; набуття статусу військовослужбовця; перебування під дією режиму військової служби; обмеження можливості вільно пересуватися, збирати документи, отримувати правову допомогу; погіршений стан здоров`я; наявність хронічних захворювань згідно з довідкою військово-лікарської комісії №127/29/2730 від 21.06.2024) суд зазначає наступне.

Суд з повагою та розумінням ставиться до зазначених життєвих обставин заявника і усвідомлює їх підвищене моральне, емоційне та соціальне значення в умовах воєнного стану, особливо для осіб, які проходять військову службу.

Разом із тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували викладені в заяві про поновлення обставини поважності пропуску строку звернення до суду.

Суд окремо зазначає, що доводи заявника щодо виключення з військового обліку та неочікування прийняття наказу про мобілізацію не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, зокрема, відсутні документи про таке виключення з військового обліку.

Також заявником не надано доказів того, що він не був поінформований про право оскарження наказу або не усвідомлював юридичних наслідків прийнятого рішення. Сам по собі факт мобілізації та набуття статусу військовослужбовця не є обставиною об`єктивно непереборною, що унеможливлювала подання позову у встановлений процесуальний строк.

Стосовно посилань заявника на погіршений стан здоров`я та наявність хронічних захворювань, суд звертає увагу, що довідка військово-лікарської комісії №127/29/2730 від 21.06.2024 датована червнем 2024 року, тоді як наказ про зарахування до особового складу був виданий у серпні 2024 року, а позов подано лише у січні 2026 року.

Окрім того, матеріали справи не містять жодних доказів про те, що саме ці фактори перебувають у безпосередньому прямому причинно-наслідковому зв`язку з пропуском строку звернення до суду та не є такими, що виникли раптово або унеможливили вчинення процесуальної дії протягом місячного строку з моменту, коли заявник дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

До того ж, заявником не наведено та не підтверджено належними доказами того, що режим військової служби або стан здоров`я об`єктивно позбавляли його можливості підготувати та подати позовну заяву, зокрема шляхом направлення засобами поштового зв`язку чи з використанням електронних засобів, або через представника - адвоката.

Підсумовуючи викладені вище міркування, окружний адміністративний суд окремо зважає на зміст правового висновку п.57 постанови Верховного Суду від 29.11.2024р. у справі №120/359/24, згідно з яким проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби: 1) Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду; 2) Виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори; 3) Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду; 4) Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку; 5) Обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.

Матеріали позову заявника на містять жодних доказів того, що у спірних правовідносинах наявний хоча б один із факторів, згаданих у п.57 постанови Верховного Суду від 29.11.2024р. у справі №120/359/24 (як-то відносно проміжку часу 23.08.2024р.- 23.01.2026р.: особиста та безпосередня участь заявника у бойових діях на лінії зіткнення з ворогом, тривале та безперервне розташування місця дислокації військової частини поза межами населених пунктів, реальна фізична недоступність послуг професійної правничої допомоги адвоката тощо).

За відсутності доказів існування саме таких об`єктивних і непереборних перешкод наведені обставини не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду у розумінні статті 123 КАС України.

Тому згідно з п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позов належить повернути заявникові.

Керуючись ст.ст.8, 18, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, 121-123, 160, 161, 169, 241-243, 248, 256, 295 КАС України, суд

ухвалив:

1.Викладені у заяві від 03.02.2026р. обставини - визнати недостатніми підставами для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

2. Заяву від 03.02.2026р. про поновлення строку звернення до суду - залишити без задоволення.

3. Вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 у справі №520/1438/26 - визнати невиконаними.

4. Позов - повернути.

5. Роз`яснити, що повернення позову не позбавляє права повторного звернення до суду.

6. Копію ухвали надіслати заявникові.

7. Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.

Суддя А.В. Сліденко