Court ruling № 134255136, 17.02.2026, Kropyvnytskyi District Court of Kirovohrad Oblast (until 25.04.2025 - Kirovohrad District Court of Kirovohrad Oblast)

Справа № 390/3257/25

Провадження № 1-кп/390/198/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2026 Кропивницький районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

представника потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - ОСОБА_7 ,

представника потерпілої ОСОБА_4 - ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький кримінальне провадження № 1202512000000444 відносно:

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровограда, громадянина України, з професійно-технічною освітою, одруженого, маючого на утриманні одну малолітню дитину, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Кропивницького районного суду Кіровоградської області перебуває вказаний обвинувальний акт.

Прокурор у судовому засіданні подала до суду клопотання про продовження терміну застосування запобіжного заходу до обвинуваченого строком на 60 діб. Клопотання обґрунтоване наявністю вагомих доказів обґрунтованості обвинувачення, обставин вчинення злочину, його тяжкості, можливої реальної міри покарання, а також наявністю ризиків, передбачених: п.1 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки злочин, який інкримінується ОСОБА_10 , є тяжким, його санкція передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років. Крім того, обвинувачений може переховуватися шляхом залишення місця свого проживання, маючи при цьому, всі можливості та засоби, в тому числі здійснення виїзду на тимчасово окуповані території України або за межі території України у незаконний спосіб. При цьому ОСОБА_10 офіційно не працевлаштований, офіційних джерел його доходів не встановлено. На думку прокурора обвинувачений ОСОБА_10 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення злочину, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування та суду; п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, так як ОСОБА_10 може незаконно впливати на потерпілих, свідків, які підлягають допиту під час судового розгляду. Зокрема, подія мала місце на території Кропивницького району Кіровоградської області, що може свідчити про вплив останнього на місцевих жителів з метою надання неправдиних показань під час досудового розслідування. Вказаний ризик слідує з позиції обвинуваченого на стадії досудового розслідування щодо намагання перекласти вину у вчиненні злочину на неповнолітнього ОСОБА_11 ; п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Реальність настання вказаного ризику полягає у тому, що обвинувачений ОСОБА_10 може вводити в оману суд. укривати від суду дійсні обставини вчинення кримінального правопорушення та відомі йому обставини, необхідні для встановлення істини у справі, в т.ч. насамперед інформацію щодо своїх дій під час вчинення кримінального правопорушення, а також про інші факти, що мають значення. Так, безпосередньо після ДТП ОСОБА_10 всупереч вимогам п. 2.10 переміщував керований ним транспортний засіб. Змінював свої показання, надані на досудовому розслідуванні. Вказане свідчить про те, що обвинувачений ОСОБА_10 може і надалі перешкоджати кримінальному провадженню шляхом неналежного виконання процесуальних обов`язків та створенням інших умов та обставин з метою уникнення кримінальної відповідальності; п.5 ч.1 ст.177 КПК України вчинити інше кримінальне правопорушення, в тому числі стосовно осіб, які можуть давати викривальні та підтверджуючі його вину покази, будучи особою, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину. Крім того, ОСОБА_10 раніше притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил ПДР України.

Захисник обвинуваченого заперечив щодо задоволення клопотання прокурора та просив змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт та зазначив, що вказані прокурором ризики не підтверджуються. Перебуваючи під цілодобовим домашнім арештом ОСОБА_10 не зможе впливати на потерпілих, вчинити нове кримінальне правопорушення та уникнути від суду.

Обвинувачений ОСОБА_10 підтримав свого захисника.

Потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , також представники потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_8 підтримали клопотання прокурора.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, в межах заявленого клопотання суд виходить з наступного.

Під час досудового розслідування обвинуваченому обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який продовжений ухвалою суду віл 23.12.2025, строк дії якого закінчується 20.02.2026.

Відпвідно до ч.1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Положеннями ст.183 КПК України регламентовано, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

У справі «Москаленко проти України» (рішення від 20.05.2010 п. 36) Європейський суд зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті ЄСПЛ нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Також ЄСПЛ визнав, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.

Суд вважає доведеним існування ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, так як ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину. Санкція ч.3 ст.286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, що дає суду підстави вважати, що, перебуваючи на волі, обвинувачений може переховуватися від суду. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».

Крім того, судом взято до уваги існування ризиків, передбачених п. 3 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ОСОБА_10 , перебуваючи на волі, матиме можливість впливати на потерпілих у цьому кримінальному провадженні та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Також судом враховано стадію розгляду справи.

Суд враховує, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, наслідком якого є загибель двох неповнолітніх осіб, до затримання офіційно не працював, тобто не мав постійного джерела доходу, вказані вище ризики є дійсними та триваючими і на даний час вони виключають можливість зміни запобіжного заходу щодо ОСОБА_10 на більш м`який, тому суд вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню, в у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу слід відмовити.

Відповідно п.1 ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність продовження обвинуваченому строку тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні злочину, який спричинив загибель людей.

Керуючись ст.177, 182, 183, 194, 331, 372, 376 КПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу, - відмовити.

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто з 11.00 год 17 лютого 2026 року до 11.00 год 17 квітня 2026 року.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити начальнику ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор», для виконання.

Строк дії ухвали щодо тримання під вартою ОСОБА_10 визначити до 10.30 год. 17.04.2026.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти днів з моменту її проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення їй копії ухвали безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.

Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 12.30 год 19.02.2026.

Суддя ОСОБА_1