Decision № 134058828, 12.02.2026, Boryslav City Court of Lviv Oblast

Справа № 438/1640/25

Провадження 2/438/70/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 лютого 2026 року м. Борислав

Бориславський міський суд Львівської області в складі:

головуючого судді Слиша А.Т.,

за участі секретаря судових засідань Кекош Н.С.,

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бориславі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в :

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» звернулось до суду з позовною заявою в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 , на користь ТзОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» суму заборгованості за договором позики у сумі 25 104,50 грн., а також понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики №52997 від 03.02.2019 року. ТОВ «ФК «Гелексі» було фінансовою установою, яке з метою перерахування коштів позичальникам уклало з надавачем платіжних послуг ТОВ «ФК «Елаенс». ТОВ «ФК «Елаенс» перерахувало кошти у розмірі 5000,00 грн. на картковий рахунок позичальника. Ці кошти надані позичальнику в якості позики у сумі 5000,00 грн. на умовах строковості, поворотності та оплатності. За умовами договору стандартна процентна ставка становить 0,01% в день, розмір комісії складає 1,9%, підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу становить 3,0%. Представник позивача стверджує, що відповідач не виконує свої грошові зобов`язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем на день подачі позову складає 25104,50 грн., з яких 5000,00 грн. заборгованість за позикою, 20104,50 грн. заборгованість за процентами та комісії за користування позики. Зважаючи на викладене, оскільки відповідач добровільно не бажає повернути суму боргу за кредитом, змушене звернутись до суду із заявленими вимогами. На підставі наведеного позивач просить позов задовольнити та стягнути судові витрати.

Ухвалою судді від 23 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

17 листопада 2025 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Романського С.І. до суду надійшла заява про надання матеріалів справи для ознайомлення. Матеріали справи надані для ознайомлення.

26 листопада 2025 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Романського С.І. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з відповідача основну суму боргу в розмірі 5000,00 грн., відсотки за користування кредитом в розмірі 14,50 грн., комісійну винагороду за користування позикою в розмірі 2 030,00 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 1403,00 грн. Відзив на позовну заяву мотивований тим, що з позовної заяви сума заборгованості складає 20 104, 50 грн., однак не зрозуміло і не доведено - скільки в цій сумі є процентів, а скільки комісії, і чим це обґрунтовується та доводиться. Крім цього, з долученого до позовної заяви «Розрахунку заборгованості з 03 лютого 2019 року по 01 серпня 2025 року за договором позики №52997 від 03 лютого 2019 р. укладеним з ОСОБА_1 за даними обліку наступний» - не підтверджується сума заборгованості за договором позики №52997 від 03.02.2019 р. а саме 25 104,50 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за позикою; 20 104, 50 грн. заборгованість по процентам та комісії за користування позикою. В назві (в шапці) такого Розрахунку зазначено період з 03 лютого 2019 року по 01 серпня 2025 року, однак остання дата в графі Розрахунку «Дата» стоїть - 01.07.2019 року. ОСОБА_1 погоджується з вимогою позивача про стягнення заборгованості за сумою позики згідно Договору позики № 52997 від 03.02.2019 р. у розмірі 5000,00 грн. Проте, щодо вимог про стягнення відсотків та комісії на загальну суму 20 104,50 заперечує. Вважає, що відсотки (проценти) за користування кредитом (позикою) нараховуються протягом строку дії кредитного договору або до моменту зміни сторонами строку повернення кредиту в повному обсязі, тобто до 04.03.2019 року. Згідно п.3.2.3 Договору позики № 52997 від 03 лютого 2019 року позичальник має право продовжити строк договору. ОСОБА_1 запевняє, що не продовжував строк договору, і надані матеріали не свідчать, що позичальник, після завершення строку повернення позики (після 04.03.2019 року) вчиняв відповідні дії для його продовження, а тому вимоги позивача щодо нарахування плати за користування позикою після закінчення строку повернення позики жодним чином не обґрунтовано. Нарахування процентів поза межами строку кредитування, є безпідставними та незаконними. Вимоги позивача, щодо нарахування процентів за користування позикою за фактичну кількість календарних днів користування позикою, - не гуртуються на законі та є такими, що ставлять у невигідне становище відповідача, як споживача. Нарахування процентів та комісії в розмірі 20 104,50 грн., - є несправедливим та безпідставним, оскільки перевищує суму позики, розмір загальної вартості кредиту та не узгоджується з сумою відсотків. Відомості про нарахування Позивачем процентів за порушення умов Договору позики відповідно до ст.625 ЦК України у матеріалах справи відсутні. Також вимоги щодо сплати комісійної винагороди є нікчемними, оскільки матеріали справи не містять переліку послуг за які позичальник мав обов`язок щоденно сплачувати «комісійну винагороду», а відтак такі вимоги є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч.2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування». Представник відповідача вважає, що справедливою та спів мірною сумою процентів за користування кредитом є 5 000,00 грн. Також, просить зменшити суму, яку заявлено позивачем за для компенсації витрат на правничу допомогу до 1 403,00 грн. з огляду на обставини справи, враховуючи що вона не є справою значної складності, розглядається у спрощеному позовному провадженні, об`єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) є незначним.

08 грудня 2025 року від представника позивача ОСОБА_2 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій він звернув увагу суду, що у відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів за ним, наявність заборгованості. Умовами кредитного договору встановлено: проценти за користування позикою, комісійна винагорода, підвищена комісійна винагорода. Відповідно до Договору, обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. Підвищену комісійну винагороду позикодавець нараховував саме як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України за правилами, визначеними пунктом 5.3 договору позики, який розміщено у розділі «відповідальність сторін», а не як відсотки за правомірне користування кредитом. Вказує, що за умовами договору позики нарахування та сплата комісії визначена сторонами та безпосередньо узгоджена з позичальником шляхом підписання договору позики, а тому платежі за комісією правомірно включені до заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача. Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, представник позивача вважає, що заявлена сума у розмірі 5 000,00 грн. відповідає критеріям співмірності. Посилаючись на викладені обставини, наполягає на задоволенні позову в повному обсязі.

10 грудня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Романського С.І. до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначає, що всупереч вимогам ст. 178,179 представником позивача у відповіді на відзив не наведено жодних доказів та норм права на спростування обставин наведених у відзиві на позовну заяву. Як і не додано жодних доказів що можуть підтверджувати ті обставини на які позивач посилається у позовній заяві. Зокрема позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх послуг позикодавця, які пов`язані з отриманням такої комісійної винагороди, як от обслуговуванням і поверненням позики, що надаються позичальнику та за які встановлена щодення «комісійна винагорода» і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, відповідно положення Договору щодо обов`язку позичальника щоденно сплачувати «комісійну винагороду» (пункти 1.1.2.2., 1.1.4.) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно нікчемним є і пункт 5.3. Договору щодо нарахування підвищеної комісійної винагороди. Комісійна винагорода не є мірою відповідальності, а є платою за послуги банку чи фінансової установи. На підставі наведеного, просить позовні вимоги задовольнити частково.

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» Рудзей Ю.В. у судове засідання не з`явився, до поданої позовної заяви долучив заяву про розгляд справи без участі позивача, у якій просив розглянути справу без участі представника позивача, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 у судове засідання не прибули, в матеріалах справи знаходиться заява представника ОСОБА_1 адвоката Романського С.І., якою просить слухання справи проводити за відсутності відповідача та його представника, просить при постановленні рішення врахувати позицію викладену у відзиві на позовну заяву від 26 листопада 2025 року та запереченнях від 10 грудня 2025 року. Позовні вимоги визнає частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось (у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи).

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.3 статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В ч.1 статті 5 ЦПК України, зазначено про те, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 03 лютого 2019 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №52997, за умовами якого позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов Договору. Сума позики 5000, 00 грн. (п.1.1.1), плата за користування позикою: проценти складають 0,01% в день від поточного залишку позики (п.1.1.2.1),комісія складає 1,4% в день від початкового розміру позики (п.1.1.2.2.), строк повернення позики 04 березня 2019 року (п.1.1.5.). Відповідно до п.2.1. Договору, строк дії договору до повного виконання позичальником зобов`язань за договором. Відповідно до п.3.1.3. Договору, у разі порушення строку повернення позики, встановленого пп.1.1.5. договору позикодавець має право нараховувати позичальникові підвищену комісійну винагороду за користування позикою за кожен день прострочення виконання зобов`язання відповідно до п.п.5.3. договору, яка становить 3,0 % в день від суми позики.

Договір позики №52997 від 03 лютого 2019 року, додатком до якого є графік платежів, укладений в електронній форми та підписаний позичальником ОСОБА_1 електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора 65661872. Судом також досліджений паспорт позики, в якому зафіксовані істотні умови надання грошових коштів у позику.

У підтвердження перерахування коштів відповідачу у сумі 5000,00 грн. за договором позики суду надано лист ТОВ «ФК Елаєнс» вих.№52997 від 01.09.2025. Кошти перераховані на банківську картку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 .

Суд враховує, що відповідач не заперечує укладення договору позики №52997 від 03 лютого 2019 року та отримання грошових коштів у сумі 5000,00 грн.

Таким чином, позивач ТОВ «ФК «Гелексі» свої зобов`язання за договором позики №52997 від 03 лютого 2019 року виконав в повному обсязі, надавши відповідачу ОСОБА_1 у користування грошові кошти у сумі 5 000,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

При цьому, за нормою ч. 1 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 9.1 Договору позики передбачено, що внесення змін та доповнень до цього Договору оформлюється шляхом укладання сторонами додаткових договорів. Всі зміни, доповнення та додатки до цього Договору, є його невід`ємною частиною.

З огляду на те, що позивач не надав суду доказів щодо пролонгації після 04 березня 2019 року (строк повернення позики) Договору позики в порядку, передбаченому п. 9.1, тобто шляхом укладення додаткової угоди до Договору позики, то позивач має право на стягнення заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками за користування сумою позики в межах погодженого сторонами строку позики, тобто у період з 03 лютого 2019 року до 04 березня 2019 року. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати проценти за понадстрокове користування сумою позики без укладення додаткової угоди.

Оскільки позичальниця отримала кошти за кредитним договором та не повернув їх у визначені строки, не сплативши погоджені сторонами позики проценти за кредитом, отже має заборгованість у загальному розмірі 5 014,50 грн., з яких 5000,00 грн- заборгованість за тілом кредиту, 14,50 грн заборгованість за процентами за користування позикою за період з 03.02.2019 по 04.03.2019), яка й підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за договором позики №52997 від 03 лютого 2019 року.

Щодо стягнення заборгованості за комісією, суд зазначає наступне.

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі N 204/224/21 зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Судом встановлено, що за змістом п. 1.1.2.2 Договору позики передбачена необхідність внесення комісії (надалі за текстом договору - "комісійної винагороди") в розмірі 1,4 % в день від початкового розміру позики, а пунктом 5.3 Договору позики визначено, що у випадку прострочення терміну платежу зі сплати Заборгованості, Позичальник зобов`язаний сплатити Позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0 % (три відсотка) в день від суми позики за кожний день прострочення.

Проте в наявному у матеріалах справи Договорі позики не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг позикодавця, які пов`язані з нарахуванням комісії за користування позикою, комісійної винагороди в розмірі 1,4 % в день від початкового розміру позики та підвищеної комісійної винагороди в розмірі 3,0 % в день від суми позики за кожний день прострочення у випадку прострочення терміну платежу зі сплати Заборгованості.

Враховуючи, що позивач як позикодавець не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні Договору позики та додаткових угод, то положення Договору позики щодо обов`язку позичальника сплачувати комісії є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30.11.2023 в справі N 216/7637/21 (провадження N 61-5692св23).

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року у справі N 359/12165/14-ц (провадження N 61-13417св21)).

Частинами 2, 3ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень п. 22, 23 ст.1, ст.11, ч. 8 ст.18, ч. 3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення п. 22, 23 ст.1, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною 4 ст.42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом ч.3 ст. 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Відтак, суд приходить до висновку про неправомірність нарахування комісій та про відмову в стягненні такої складової заборгованості.

Суд враховує доводи позивача про те, що підвищену комісійну винагороду позикодавець нараховував саме як міру відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України, а не як відсотки за правомірне користування кредитом, але не погоджується з такими доводами.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас суд зауважує, що проценти за користування кредитом та комісії є складовими загальних витрат за споживчим кредитом, але мають різну правову природу, а тому посилання позивача на те, що підвищена комісійна винагорода нарахована ним відповідно до ст. 625 ЦК України без обґрунтування за що саме нараховано таку комісію є безпідставними та не ґрунтуються на законі.

З у рахуванням викладеного, суд приходить до переконання, що позовні вимоги в частині стягнення комісії задоволенню не підлягають.

Щодо розподілі судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При звернені до суду ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» було сплачено 2422,40 грн. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, розмір заявлених вимог 25104,50 грн. (100%), розмір вимог, що підлягають задоволенню 5014,50грн. (19,97%), розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача складає 483,75 грн. (2422,40 х 19,42% = 483,75 грн.).

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до матеріалів справи, між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та адвокатом Рудзей Юрієм Володимировичем 09 липня 2025 року був укладений Договір про надання правничої допомоги. До позову додано: копію договору про надання правничої допомоги, копію акта наданих послуг правничої допомоги № 52997 від 09.07.2025 року, копію довіреності від 06.07.2025 року.

Разом з тим при матеріалах справи відсутній платіжний документ, який би підтверджував оплату юридичних послуг згідно акта № 52997 щодо наданих послуг правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги від 09 липня 2025 року.

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові -на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Разом з тим представником позивача недоведено надання послуги по формуванню додатків до позовної заяви тривалістю 1 година вартістю 1000 гривень, оскільки жодних доказів понесення відповідних витрат до матеріалів справи не додано. Разом з тим даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

За таких обставин, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, а також враховуючи, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500,00 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 258, 263-265, 274-279, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за договором позики №52997 від 03 лютого 2019 року у розмірі 5 000,00 гривень, яка складається з наступного: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 5 000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами 14,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» сплачений судовий збір у розмірі 483 (чотириста вісімдесят три) гривні 75 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» витрати на правову допомогу у розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було врученим у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ», код ЄДРПОУ 41229318, адреса 01054, м. Київ, вул. Липинського В'ячеслава буд. 10/1;

представник позивача: Рудзей Юрій Володимирович, (довіреність №б/н від 06.07.2025);

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса АДРЕСА_1 ;

представник відповідача: ОСОБА_3 , (ордер серії ВС№1399288 від 17.11.2025).

Суддя Андрій СЛИШ