Decision № 133829613, 05.02.2026, Shyroke District Court of Dnipropetrovsk Oblast

Справа № 210/5740/25

Провадження № 2/197/88/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2026 року с-ще Широке

Широківський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Панчука М.В.,

за участі секретаря судового засідання Гетьманенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Широке позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

представник ТОВ "Споживчий центр" звернувся до Металургійного районного суду міста Кривого Рогу з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 30100 грн, а також понесених судових витрат. Позов мотивовано тим, що 11.01.2025 між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №11.01.2025-100002532, згідно з умовами якого позичальнику надано кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту - 12.01.2025; сума кредиту 10000 грн; строк, на який надається кредит - 155 днів з дати його надання; дата повернення кредиту - 15.06.2025. ТОВ "Споживчий центр" свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі та надало відповідачу грошові кошти. Відповідачка у свою чергу свої зобов`язання за договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим у неї перед позивачем утворилася заборгованість у розмірі 30100 грн,з яких: 10000 грн - основний борг; 12400 грн - проценти; 900 грн - комісія за надання кредиту; 1800 грн - комісія за обслуговування; 5000 грн - неустойка.

Ухвалою Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 01.09.2025 дану цивільну справу було передано до Криворізького районного суду Дніпропетровської області за територіальною підсудністю.

Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 30.09.2025 дану цивільну справу було повернуто до Металургійного районного суду міста Кривого Рогу як помилково надіслане.

Ухвалою Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 09.10.2025 дану цивільну справу було передано до Широківського районного суду Дніпропетровської області за територіальною підсудністю.

Ухвалою Широківського районного суду Дніпропетровської області від 09.12.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач, представник позивача в судове засідання не з`явилися. В позовній заяві було заявлено клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача. У разі неявки в судове засідання відповідача не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідачка в судове засідання повторно не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, зокрема шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, про причини своєї неявки не повідомила. Заяв, клопотань від неї не надходило.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд, враховуючи ту обставину, що позивачу та відповідачу були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідним ухвалити відповідне рішення, а тому зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст. 223, 280 ЦПК України.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини справи, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 11 січня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11.01.2025-100002532. Згідно з умовами договору, Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11XX-XXXX-0899. Дата надання/видачі кредиту - 12.01.2025; сума кредиту 10000 грн; строк, на який надається кредит - 155 днів з дати його надання; дата повернення кредиту - 15.06.2025. Процентна ставка "Стандарт" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів. Процентна ставка "Економ" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 день користування Кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка "Стандарт". Денна процентна ставка загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту - 0,97 %. Комісія за обслуговування 900 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за надання кредиту - 900 грн. Неустойка - 150 грн за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання. Вказаний договір укладений в електронній формі та підписаний одноразовим ідентифікатором Е298.

Як вбачається з довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 11.01.2025-100002532 від 11.01.2025 заборгованість ОСОБА_1 становить 30100 грн, з яких: 10000 грн - основний борг; 12400 грн - проценти; 900 грн - комісія за надання кредиту; 1800 грн - комісія за обслуговування; 5000 грн - неустойка.

Аналізуючи встановлені обставини справи, суд враховує наступні положення чинного законодавства.

При вирішенні спору суд керується такими нормами права.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням (ст. 610 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, якою регламентовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Із прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію", електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 вищевказаного Закону, - це одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ч. 3, 4, 6 ст. 11 вищевказаного Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Частиною 12 ст. 11 Закону визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції, так якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що кредитний договір між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 підписано одноразовим ідентифікатором.

Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.

Після підписання договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у позивача виникло зобов`язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов`язання повернути кредит у визначений договором строк.

При вирішенні спору судом враховується, що відповідачка отримала кредитні кошти, була повідомленою про умови, правила та відсотки банку, однак належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, що створило заборгованість.

Разом з тим, п. 4.4 кредитного договору зазначає, що сторони встановлюють, що проценти нараховуються з дня надання позичальнику кредиту (включаючи безпосередньо день надання Кредиту) включно до дати його фактичного повернення.

При цьому, п. 9.2 цього договору вказує, що у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором у повному обсязі черговість погашення вимог за договором встановлюється законом.

З огляду на встановлене, зважаючи, що відповідачка тіла кредиту у розмірі 10000 грн, відсотків за користування кредитом у розмірі 12400 грн та комісії за надання кредиту у розмірі 900 грн, які узгоджені між сторонами кредитного договору, не сплатила позивачу, наявні підстави для їх стягнення у судовму порядку, а відтак позов у цій частині підлягає задоволенню.

Щодо нарахування комісії у розмірі 1800 грн за обслуговування кредиту, суд зазначає, що ч. 4 ст. 42 Конституції України передбачено, обов`язок держави захищати права споживачів, здійснювати контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяти діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно із ч. 2 ст. 8 ЗУ "Про споживче кредитування" для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у виді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Частиною 1 статті 11 ЗУ "Про споживче кредитування" передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Отже, ЗУ "Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21 зазначив, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 зазначено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЗУ "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим законом, є нікчемним.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав і обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит у цьому випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

Зазначені висновки викладені Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 у справі № 686/14530/15.

Суд звертає увагу, що банком було встановлено додаткову комісію за обслуговування кредиту в розмірі 900 грн у кожному з двох чергових платежів.

Тобто, банком фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч. 1 ст. 11 ЗУ "Про споживче кредитування", і вказану плату встановлено без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Враховуючи те, що позивачем встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата у справі №496/3134/19 дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Разом з тим, щодо стягнення штрафних санкцій у розмірі 5000 грн, суд зазначає, що п. 18 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України вказує про те, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Вказана норма діє на час виникнення спору, а відтак, у стягненні з відповідача штрафних санкцій слід відмовити.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин справи, суд всебічно та повно з`ясував обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в розмірі 23300 грн, тобто в частині суми тіла кредиту в розмірі 10000 грн, 12400 грн - проценти; 900 грн - комісія за надання кредиту, при цьому в частині відповідальності за порушення грошового зобов`язання в розмірі 5000 грн та 1800 грн - комісії за обслуговування - відмовлено.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з платіжної інструкції № СЦ00032876 від 14.08.2025 (а.с. 7), позивачем при зверненні до суду з позовом був сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн. Виходячи з вищенаведеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 23300/30100*2422,40 = 1875,15 грн.

Керуючись ст.ст. 89, 141, 247, 263-265, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 6, 509, 512, 526, 536, 625, 626, 629, 638, 1050, 1054 ЦК України, суд

ухвалив:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ: 37356833, МФО 305299) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором №11.01.2025-100002532 від 12 січня 2025 року в розмірі 23300 (двадцять три тисячі триста) гривень.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" сплачений судовий збір у розмірі 1875 (одна тисяча вісімсот сімдесят п`ять) гривень 15 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку він може подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Дата складення повного судового рішення - 05.02.2026.

Суддя М.В. Панчук