Court ruling № 133770784, 02.02.2026, Teplodar City Court of Odesa Oblast

Справа №516/320/25

Провадження №1-в/516/1/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 рокум.Теплодар

Теплодарський міський суд Одеської області у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні подання начальника Пересипського районного відділу філії державної установи «Центр пробації» в Одеській області ОСОБА_3 про усунення суперечностей і неточностей, що виникли в ході виконання вироку, в порядку ст. 537, ст. 539 КПК України, -

УСТАНОВИВ:

Начальник Пересипського районного відділу філії державної установи «Центр пробації» в Одеській області ОСОБА_3 звернулася із вище вказаним поданням, в якому зазначила, що на обліку Пересипського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Одеській області з 02.12.2025 року перебуває громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджений 16.10.2025 року Теплодарськоим міським судом Одеської області за ч. 3 ст. 240 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, звільнений від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75, ст. 76 КК України з іспитовим строком на 1 рік, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

02.12.2025 року вирок надійшов на виконання до Пересипського РВ філіїі ДУ «Центр пробації» в Одеській області.

В ході обробки вироку встановлено, що в абзаці 3 резолютивної частини вироку Теплодарського міського суду Одеської області від 16.10.2025 року покладено обов`язки на засудженого ОСОБА_4 , а саме: «На підставі ст. 75, ст. 76 КК України звільнити ОСОБА_4 від призначеного покарання з випробуванням і визначити іспитовий строк один рік, якщо протягом цього строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання».

Разом з тим, частиною 1 статті 76 КК України передбачені обов`язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням: «У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов`язки: 1. періодчино періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2. повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання». У вироку зазначено лише про зміну місця проживання.

Начальник органу пробації у поданні наполягає на усуненні суперечностей в третьому абзаці резолютивної частини вироку Теплодарського міського суду Одеської області від 16.10.2025, який набрав законної сили.

Учасники кримніального провадження в судове засіадння не з`явилися, про день, час і місце розгляду подання повідомлялися у встановленому законом порядку, заяв і клопотань не подавали.

Фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів у відповідності до ч. 4 ст. 107 КПК України не здійснювалось.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов наступних висновків.

Так, судом встановлено, що вироком Теплодарського міського суду Одеської області від 16.10.2025 року ОСОБА_4 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.240 КК України та призначено покарання у виді 3 (трьох ) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75, ст.76 КК України ОСОБА_4 звільнено від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік, якщо протягом іспитового строку не вчинить нового злочину, зобов`язавши його протягом іспитового строку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Вирок суду набрав законної сили 17.11.2025 року та був звернутий до виконання.

Статтею 539 КПК України регламентовано, що питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом, а за ч. 3 цієї ж статті що клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного з виконанням вироку, розглядається протягом десяти днів з дня його надходження до суду суддею одноособово, крім питання щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі.

Пунктом 14 ч. 1ст. 537 КПК України передбачено, що під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, зокрема має право вирішувати інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Згідно Постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 про практику призначення судами кримінального покарання, Верховний Суд звернув увагу місцевих та апеляційних судів на те, що: «Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів».

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема, справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Таким чином, при ухваленні вироку, суд на свій розсуд з урахуванням принципу судової дискреції визначає не лише вид та розмір покарання, а за умови встановлення можливості виправлення особи без фактичного відбування покарання, визначає конкретні обов`язки, які є доцільним покласти на засудженого з урахуванням конкретних обставин злочину, особи засудженого.

При цьому, статтею 76 КК України визначені усі обов`язки, які суд може покласти на особу у разі звільнення її від відбування покарання з випробуванням, перелік цих обов`язків є виключним та не може бути розширений, натомість як при ухваленні вироку саме суд, реалізовуючи свої дискреційні повноваження, обирає з усього переліку для кожної особи саме ті обов`язки, які слід покласти на засудженого.

Отже, ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_4 судом були визначені конкретні обов`язки, які слід покласти на засудженого, та які останній має виконувати протягом іспитового терміну випробування.

Крім того, суд зазначає, що застосування додаткових обмежень, передбачених у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, є правом, а не обов`язком суду, що визначено судовою практикою, а саме, рішенням Верховного Суду від 17.07.2018 року (у справі №756/2962/17), яким суд відмовив у задоволенні скарги прокурора на ухвалу апеляційного суду, якою було знято з засудженого обов`язок не виїжджати за межі України.

Крім того, Ухвалою колегії суддів судова палата з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду від 03.09.2019 (справа № 686/6552/18, провадження № 11-кп/4820/404/19), також визнала, що «покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами (ч.1, ч. 2 ст. 50 КК України). Суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України).

При призначенні покарання суди в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання (постанова пленуму ВСУ від 24.10.2003р. №7). Частиною 1 ст. 76 КК України визначено, що в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд покладає на засудженого такі обов`язки: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Отже, конструкція зазначеної норми передбачає в обов`язковому порядку у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням покладення на засудженого обов`язків, передбачених у пунктах 1 та 2 ч.1ст.76 КК України.

Разом з тим, з урахуванням у пункті 2 зазначеної норми розділового сполучника «або», що є синтаксичним розривом тексту, обов`язки, зазначені в ньому, слід розглядати як альтернативу один одному.

Враховуючи вищевказане, вимоги закону, конкретні обставини справи, зокрема особу обвинуваченого, принципи призначення покарання, в тому числі, принцип індивідуалізації покарання, колегія суддів прийшла до висновку про те, що судом дотримано вимог закону про кримінальну відповідальність при визначенні обвинуваченому обов`язків, які він повинен виконувати у зв`язку із звільненням від відбування покарання з випробуванням».

З самої назви статті 76 КК України «Обов`язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням» - не містить зобов`язального вислову у розумінні «суд зобов`язаний», з чого вбачається сенс законодавця щодо надання суду дискреції в цій частині процесуального Закону: суд «призначає» або «не призначає» - тобто, визначення цієї дії законодавцем покладається на розсуд суду з врахуванням особливостей кримінального провадження та особи засудженого і обставин кримінального провадення.

Вищевказане подання органу пробації містить невірні твердження щодо непокладання вказаним вироком суду на засудженого обов`язку, передбаченого ч. 1 п. 2 ст.76 КПК України.

Натомість, з тексту вироку вбачається, що судом, відповідно до ч.1 п. 2 ст.76 КК України, зобов`язано ОСОБА_4 протягом випробувального строку повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, що узгоджується з покладенням на орган пробації обов`язку здійснювати контроль за засудженим.

Статтею 533 КПК України регламентовано наслідки набрання законної сили судовим рішенням: "1. Вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов`язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України".

Таким чином, орган пробації має обов`язок виконувати вирок суду, який набрав законної сили без надання оцінки судовому рішенню, що мають право робити лише суди апеляційної та касаційної інстанції.

Відповідно до ст.164 КВК України, уповноважений орган з питань пробації: "веде облік засуджених протягом іспитового строку... Звільнені від відбування покарання з випробуванням зобов`язані: виконувати обов`язки, які покладені на них судом; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; з`являтися за викликом до зазначеного органу". Цим Законом також не передбачена така обов`язкова дія обвинуваченого як повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця роботи або навчання.

Згідно ч. 6 ст. 539 КПК України, за наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку.

З огляду на вище наведене, суд дійшов до висновку, що подання начальника Пересипського районного відділу філії державної установи «Центр пробації» в Одеській області задоволенню не підлягає.

Керуючись п. 14 ч. 1 ст. 537 , ст. 539 КПК України, ст.76 КК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні подання начальника Пересипського районного відділу філії державної установи «Центр пробації» в Одеській області ОСОБА_3 - відмовити.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1