Decision № 132944652, 25.12.2025, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2025 рокуСправа №160/33051/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Криворізька установа виконання покарань (№3)" (50066, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Світла , буд. 2. ЄДРПОУ 14316899) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

19 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Криворізька установа виконання покарань (№3)", у якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (ЄДРПОУ 14316899) щодо не проведення нарахування та виплати позивачу забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу установи суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;

- стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (ЄДРПОУ 14316899) за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно при звільненні з служби та виключенні зі списків особового складу установи у розмірі - 84328,29 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що проходив службу у державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№ 3) та відповідно до наказу №346/ОС-25 від 04.09.2025 його з 10.09.2025 року було звільнено зі служби. Однак повного належного розрахунку передбаченого статтею 116 Кодексу законів про працю України з позивачем не проведено, а саме грошову компенсацію за неотримане речове майно, що підтверджується копією довідки про грошове забезпечення позивача за 2025 рік. Під час звільнення позивач письмово звернувся до відповідача із заявою стосовно нарахування та невиплати грошового забезпечення в повному обсязі.

Ухвалою від 24.11.2025 року суд відкрив провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

10 грудня 2025 року представник відповідача подав до суду відзив, в якому зазначив, що відповідач не визнає вимоги позивача, викладені в позові, оскільки остаточний розрахунок ОСОБА_1 був проведений своєчасно під час звільнення зі служби відповідно порядку №925, спору про виплачені суми не існувало і підстав для перерахунку вже нарахованого та виплаченого грошового забезпечення немає.

Також, зазначає, що грошова компенсація за неотримане речове майно не є частиною щомісячного грошового забезпечення. Фінансування на дану виплату не затверджено кошторисом на відповідний рік, оскільки завчасно таке фінансування є безпідставним та неможливим.

У задоволені позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Суд установив, що ОСОБА_1 проходив службу у державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№ 3) та відповідно до наказу №346/ОС-25 від 04.09.2025 його з 10.09.2025 року було звільнено зі служби.

На запит листом від 24.10.2025 року відповідачем надано роз`яснення, однак належної оплати так і не проведено.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Пунктом 3 Порядку №578 визначено, що речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.

Пунктом 23 Порядку № 578 визначено, що замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до їх закупівельної вартості.

За приписами пункту 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Відповідно до пункту 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Таким чином, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби під час звільнення на підставі їх заяви виплачується грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, у зв`язку з чим оформляється відповідна довідка.

Загальна сума до виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 становить 84 328,29грн.

В свою чергу, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та наведений факт не заперечується сторонами.

При цьому судом зауважує, що відповідачем не заперечується обов`язок щодо відшкодування у грошовій формі за належні до видачі предмети речового майна, оскільки останнім складено довідку про загальну вартість не отриманих речей.

У рішенні в справі "Будченко проти України від 24.04.2014 (заява №38677/06, пункти 38-39) Європейський суд з прав людини зазначив про те, що відмова держави в задоволенні гарантованих чинним законодавством вимог майнового характеру з підстав відсутності механізму реалізації відповідного законодавчого положення становить втручання в право особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Держава не може відмовляти в здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання, що мало місце у випадку спірних правовідносин.

Держава гарантує виконання взятих на себе зобов`язань.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Отже, з урахуванням практики ЄСПЛ, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження правомірності невиплати коштів позивачу (у тому числі стосовно об`єктивної неможливості такої виплати), суд робить висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновки, що викладені доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1 211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 18.11.2025 року та сплатою за професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Оскільки позовну заяву задоволено, сплачені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн та сплатою судового збору у розмірі 1 211,20 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Криворізька установа виконання покарань (№3)" (50066, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Світла , буд. 2. ЄДРПОУ 14316899) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Криворізька установа виконання покарань (№3)" (50066, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Світла , буд.2, ЄДРПОУ 14316899) щодо не проведення нарахування та виплати позивачу забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу установи суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (50066, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Світла , буд.2, ЄДРПОУ 14316899) за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно при звільненні з служби та виключенні зі списків особового складу установи у розмірі - 84328,29 грн

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (50066, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Світла , буд.2, ЄДРПОУ 14316899) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1 211,20 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (50066, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Світла , буд.2, ЄДРПОУ 14316899) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук