Decision № 132444950, 09.12.2025, Kharkiv District Administrative Court

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2025 р. № 520/13981/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61057) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 25.12.2024 №00712070707;

2. Судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позову зазначено, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 25.12.2024 №00712070707 є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України.

Ухвалою суду від 02.06.2025 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, місто Харків у період з 24.02.2022 по 15.09.2022 належало до території активних бойових дій, а з 15.09.2022 по теперішній час є територією можливих бойових дій.

З огляду на здійснення діяльності Харківським окружним адміністративним судом з відправлення правосуддя в умовах можливого ведення бойових дій на території Харківської міської територіальної громади, розгляд справи було відтерміновано.

Крім того, на тривалість виготовлення процесуального документу вплинула обставина знаходження судді у щорічній відпустці та на навчанні.

Представником відповідача 12.06.2025 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог та зазначає, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 25.12.2024 №00712070707 є таким, що винесено в межах чинного законодавства України, а тому не підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , здійснює підприємницьку діяльність з 30 жовтня 2024 року.

Починаючи з 26 листопада по 05 грудня 2024 року Головним управлінням ДПС у Волинській області було проведено фактичну перевірку торгової точки, де здійснює свою підприємницьку діяльність позивач.

За наслідками перевірки ГУ ДПС у Волинській області складено акт фактичної перевірки від 05.12.2024 реєстраційний №34135/03-20-07-05/ НОМЕР_1 від 06.12.2024 (далі - Акт), в якому ГУ ДПС у Волинській області встановило порушення п. 1, 2 ст. 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (далі Закон про РРО), зазначивши в акті таке: Згідно наявної у Головному управлінні ДПС у Волинській області податкової інформації 24.11.2024 о 20:03:28 год. фіскальним сервером контролюючого органу, згідно поданої заяви (форма №1-ПРРО) ФОП ОСОБА_1 зареєстровано ПРРО на магазин, за адресою: АДРЕСА_2 з фіскальним номером 4001011613.

Враховуючи вищевикладене, програмний реєстратор розрахункових операцій з фіскальним номером 4001011613 ФОП ОСОБА_1 застосовувався в господарській одиниці, дані про яку не внесено до реєстру щодо таких ПРРО.

Таким чином перевіркою встановлено, що в період з 26.11.2024 по 04.12.2024 в магазині ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 ФОП ОСОБА_1 проводились розрахункові операції в готівковій та безготівковій формі, із використанням електронного платіжного засобу (банківського платіжного терміналу) Додаток №1 без застосування зареєстрованого, опломбованого у встановленому порядку та переведення у фіскальний режим роботи реєстратора розрахункових операцій або зареєстрованого фіскальним сервером контролюючого органу програмного реєстратора розрахункових операцій та без надання покупцям в обов?язковому порядку розрахункових документів встановленої форми та змісту, створених у паперовій та/або електронній формі, на загальну суму 138 441,00 грн, чим порушено п. 1 та 2 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року №256/95-ВР Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (зі змінами і доповненнями).

25 грудня 2024 року Головним управлінням ДПС у Харківській області, на підставі Акта перевірки від 05.12.2024 реєстраційний №34135/03-20-07-05/2747507426 від 06.12.2024, винесено податкове повідомлення-рішення №00712070707 про стягнення з Новосєльцевої 197 269,50 грн. штрафних санкцій за порушення п. 1, 2 ст. 3 Закону про РРО.

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

На час проведення перевірки у магазині працювали продавці ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про що зазначено в Акті перевірки.

Посадовими особами ГУ ДПС у Волинській області під час фактичної перевірки надано продавцю запит про надання документів від 26.11.2024 з вимогою надання документів в термін до 12:00 27.11.2024.

Відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).

Відповідно до вимог пункту 80.5 ст. 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу, яка визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування;

80.2.4. неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального;

80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;

80.2.7. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Тобто фактична перевірка проводиться на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом за обов`язкової наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 статті 80 ПК України та вказаної в наказі про проведення перевірки.

Як підставу для проведення фактичної перевірки ФОП Новосєльцева у наказі ГУ ДПС у Волинській області від 25 листопада 2024 року №3998-п зазначено пп.20.1.9, 20.1.10, 20.1.11 п.20.1 ст. 20, п.75.1 ст. 75, пп.80.2.2 п. 80.2 ст.80 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI зі змінами та доповненнями, Закону України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зі змінами та доповненнями, також інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальни органи ДПС.

Пунктом 2 наказу визначено проведення перевірки протягом 10 діб, починаючи з 26.11.2024 за період діяльності платника податків (суб?єкта господарювання з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, по дату завершення фактичної перевірки.

Отже передумовою проведення фактичної перевірки з підстав, передбачених пп. 80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України може проводитись з підстави отримання у встановленому законодавством порядку від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації, що свідчить про можливі порушення платником податків законодавства контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Отже, передумовою проведення фактичної перевірки з підстав, передбачених пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України є отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Таким чином суд дійшов висновку, що наказ ГУ ДПС у Волинській області від 26.11.2024 року №3998-п "Про проведення фактичної перевірки" прийнятий без зазначення підстави для проведення перевірки. В наказі не зазначено обґрунтування проведення фактичної перевірки.

ГУ ДПС у Волинській області без отримання інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування з приводу можливих порушень законодавства ФОП ОСОБА_1 було прийнято рішення про проведення фактичної перевірки.

Тобто, ГУ ДПС у Волинській області було видано наказ на проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 безпідставно та необгрунтовано оскільки у самому наказі про призначення перевірки, взагалі не конкретизовано суть порушення.

Отже, приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача, контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків. Але при цьому контролюючий орган жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення, а також не вказав чітку мету перевірки, що має визначатися з підстав проведення перевірки.

Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/1864/21 дійшов висновку, що для зазначення підстави для проведення перевірки не достатньо вказати номер підпункту статті Податкового кодексу України. Тобто підставою для проведення фактичної перевірки є не посилання на положення Податкового кодексу України, а зазначення конкретно-визначених відомостей та/або даних, які відображені на матеріальних носіях або в електронному вигляді, що стали безпосередньою підставою для проведення фактичної перевірки з яких особа, яка знайомиться із наказом, може встановити обґрунтованість її призначення та проведення.

Вказані правові висновки щодо правомірності призначення перевірки та змісту наказу підтверджені подальшої практикою Верховного Суду.

Також суд зазначає, що наказом ГУ ДПС у Волинській області від 26 листопада 2024 року № 3998-п доручено провести фактичну перевірку тривалістю 10 діб з 26.11.2024 за період діяльності, який в наказі не конкретизовано, лише вказано посилання на ст. 102 Податкового кодексу України.

Аналізуючи положення статей 75, 80 ПК України, суд зазначає, що змістом (особливістю) фактичної перевірки є перевірка дотримання суб`єктом господарювання вимог закону саме на поточний момент (фактичний момент перевірки), це корелюється із правом податкового органу прийти на перевірку без попередження у будь-яку годину доби, згідно робочого графіка суб`єкта господарювання.

Однак, перевірка даних за минулий період часу носить характер документальної перевірки, а тому такі дії не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки та, у подальшому, слугувати підставою для застосування штрафних санкцій.

Аналогічного висновку дійшов Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 27 липня 2022 року по справі № 440/12398/21.

Відповідно до п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред? явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім?я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) або об?єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку.

Копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім?я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Так, у постанові від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: У разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що склад порушення пункту 1, 2 статті 3 України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій, у торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995 року №265/95-ВР відсутній, а отже оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення винесене ГУ ДПС у Харківській області від 25.12.2024 №00712070707, яким застосовано до позивача суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) в розмірі 197 269,50 грн є протиправним та підлягає скасуванню, огляду на наступне.

В розрахунку фінансових санкцій, що доданий до оскаржуваного ППР, вказано, що відповідальність за порушення, що зафіксовані в акті фактичної перевірки, передбачено п.1 ст. 17 Закону про РРО.

П.1 ст. 17 Закону про РРО встановлює дії, які є порушеннями, та передбачає відповідальність за них. Дії, які вважаються порушеннями і передбачені у п.1 ст. 17 Закону про РРО, фактично зводяться до наступних:

1. Проведення розрахункової операції через РРО, але не на повну суму вартості проданих товарів. 2. Непроведення операції через РРО взагалі. 3. Невидача розрахункового документа, що доводить розрахункову операцію.

Таким чином, за кожне з цих порушень можна накласти штраф, передбачений п.1 ст. 17 Закону про РРО.

Щодо висновків контролюючого органу про проведення розрахункових операцій з продажу товарів на загальну суму 197 269,50 грн без застосування РРО та/або ПРРО, про що зазначено в акті фактичної перевірки та у розрахунку, суд зазначає наступне.

Позивач має зареєстрований ПРРО з фіскальним номером 4001011613 за господарською одиницею за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується заявою про реєстрацію програмного реєстратора розрахункових операцій (форма № 1-ПРРО), господарську діяльність здійснює за адресою АДРЕСА_2 , звертаємо увагу суду на те, що торгова точка, на якій здійснює свою підприємницьку діяльність позивач, являє собою острівець у торговому центрі, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Суд зазначає, що торгівельний центр, у якому розміщена торгова точка, займає значну площу та розташований на перехресті вулиць, що спричинило технічну помилку при зазначенні адреси господарської одиниці під час реєстрації ПРРО. Так, хоча фактичне місце здійснення діяльності АДРЕСА_3 , у заяві була зазначена адреса АДРЕСА_2 , що пояснюється плутаниною, пов`язаною з великою територією торгового центру та близькістю декількох нумерацій вулиць.

Проте станом на час проведення перевірки Позивач мав ПРРО, яке зареєстровано за іншою адресою.

В акті фактичної перевірки вказано наступне: Згідно наявної у Головному управлінні ДПС у Волинській області податкової інформації 24.11.2024 о 20:03:28 год фіскальним сервером контролюючого органу, згідно поданої заяви (форма №1-ПРРО) ФОП ОСОБА_1 зареєстровано ПРРО на магазин, за адресою: АДРЕСА_2 з фіскальним номером 4001011613.

Враховуючи вищевикладене, програмний реєстратор розрахункових операцій з фіскальним номером 400101613 ФОП ОСОБА_1 застосовувався в господарській одиниці, дані про яку не внесено до реєстру щодо таких ПРРО.

Таким чином перевіркою встановлено, що в період з 26.11.2024 по 04.12.2024 в магазині ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 ФОП ОСОБА_1 проводились розрахункові операції в готівковій та безготівковій формі, із використанням електронного платіжного засобу (банківського платіжного терміналу) Додаток №1 без застосування зареєстрованого, опломбованого у встановленому порядку та переведення у фіскальний режим роботи реєстратора розрахункових операцій або зареєстрованого фіскальним сервером контролюючого органу програмного реєстратора розрахункових операцій та без надання покупцям в обов?язковому порядку розрахункових документів встановленої форми та змісту, створених у паперовій та/або електронній формі, на загальну суму 138 441,00 грн, чим порушено п. 1 та 2 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року №256/95-ВР Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (зі змінами і доповненнями)..

Проте розрахункові операції були фіскалізовані. Тому застосування штрафної санкції в розмірі 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше, є протиправним, адже розрахункова операція була проведена через ПРРО.

В свою чергу даний висновок впливає і на правильність застосування штрафної санкції 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення. Дана штрафна санкція не може бути застосована, адже не було вчинення кожного наступного порушення. Для застосування даного положення необхідно, щоб було перше порушення. В нашій ситуації таке відсутнє.

У постанові Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 260/433/19 вказано наступне: Так, встановивши невідповідність частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Разом з тим, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому. Надаючи правову оцінку підставам відповідальності і розміру податкового зобов`язання, нарахованого контролюючим органом, суд не вправі підміняти собою такий орган та приймати рішення щодо зміни чи визначення суми податкового зобов`язання. Суд, виключно, досліджує прийняті рішення суб`єкта владних повноважень на предмет їх відповідності закону.

В акті фактичної перевірки вказано наступне: Станом на 26.11.2024 відомості про об`єкти оподаткування платника податків, або об`єкти пов`язані з оподаткуванням, або через які проводиться діяльність, щодо наявності у підприємця нерухомого та рухомого майна (повідомлення за формою №20-ОПП) магазин ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , ФОП ОСОБА_1 - не подавались, реєстратори розрахункових операцій та програмні реєстратори розрахункових операцій - не реєструвались. Згідно наявної у Головному управлінні ДПС у Волинській області податкової інформації 24.11.2024 о 20:03:28 год фіскальним сервером контролюючого органу, згідно поданої заяви (форма №1-ПРРО) ФОП ОСОБА_1 зареєстровано ПРРО на магазин, за адресою: АДРЕСА_2 з фіскальним номером 4001011613. Враховуючи вищевикладене, програмний реєстратор розрахункових операцій з фіскальним номером 400101613 ФОП ОСОБА_1 застосовувався в господарській одиниці, дані про яку не внесено до реєстру щодо таких ПРРО.

Отже, в контролюючого органу виникли питання щодо того, чи належним чином було зареєстровано РРО та/або ПРРО. В свою чергу у розрахунку та акті фактичної перевірки вказано, що позивачем розрахункові операції взагалі не проводяться через ПРРО.

Таким чином суд зазначає, що ФОП ОСОБА_1 не проводила розрахункові операції з продажу товарів без застосування ПРРО, адже застосовувалось ПРРО, що зареєстровано ФОП ОСОБА_1 на іншу адресу.

Пункт 1 ст. 17 Закону про РРО не встановлює відповідальності за проведення розрахункової операції через РРО, що не зареєстрований належним чином. Отже, п.1 ст. 17 Закону про РРО не може бути застосованим до платника податків за проведення розрахункової операції через РРО, що не зареєстрований належним чином, оскільки такого роду випадок виходить за межі правового регулювання даної норми.

Щодо висновків контролюючого органу про проведення розрахункових операцій з продажу товарів без створення у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів (фіскальних чеків), суд зазначає наступне.

Положення п.1 ст. 3 Закону про РРО, порушення якого інкримінується Позивачу, вказує, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій.

В акті фактичної перевірки вказано, що Таким чином, перевіркою порядку здійснення розрахункових операцій встановлено проведення розрахункових операцій без застосування РРО та/або ПРРО без надання розрахункових документів встановленої форми і змісту на повну суму проведених операцій в паперовій та/або електронній формі на загальну суму 138 441,00 грн….

Оскільки розрахункові операції проводились через ПРРО, який зареєстровано на іншу адресу, то відповідно і розрахункові документи певною мірою можуть не відповідати встановленій формі і змісту.

Отже, твердження органу податкового контролю про нестворення відповідних розрахункових документів безпідставне.

Стосовно форми розрахункового документа, суд зазначає наступне.

Згідно з абз. 19 ст. 2 Закону про РРО, розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.

Незначні недоліки змісту розрахункового документа, якщо при цьому можна відтворити, зрозуміти та ідентифікувати розрахункову операцію за місцем її проведення, не приховуючи її сутність за допомогою реєстратора розрахункових операцій (тощо), але і підтвердити її виконання не можуть превалювати над функцією розрахункового документа і відповідно не можуть бути підставою для притягнення платника податків до фінансової відповідальності, оскільки при цьому від держави не приховується належний облік розрахункової операції на повну суму з використанням ПРРО, держава не зазнає ніяких негативних наслідків, покупця не обдурено, жодна зі сторін угоди та інші особи не зазнають негативних наслідків.

Верховний Суд у постанові від 27.11.2023 у справі № 420/11790/22 вказав, що якщо звернути увагу на об`єктивну сторону складу правопорушення, а саме дії, які складають суть протиправної поведінки платника податків, то в контексті пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР відповідальність настає за дії, які за своєю суттю та способом спрямовані на приховування належного обліку здійсненої розрахункової операції на повну суму з використанням реєстраторів розрахункових операцій, тощо.

Безумовно, до розрахункового документу встановлюються певні вимоги щодо відтворення його змісту. Водночас, відсутність певного елементу змісту (незначний недолік) у такому розрахунковому документі, який в свою чергу у повному обсязі надає можливість не тільки відтворити, зрозуміти та ідентифікувати розрахункову операцію за місцем її проведення не приховуючи її сутність за допомогою реєстратора розрахункових операцій (тощо), але і підтвердити її виконання, не може бути правовою підставою для притягнення такого платника податків за пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР, а саме як за невидачу такого розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції.

Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, що відсутність назви господарської одиниці в розрахунковому документі не змінює встановленого факту придбання товару покупцем у визначеного продавця, а вказані чеки підтверджують виконання розрахункової операції. Зокрема, з наявної в матеріалах справи інформації про зміст фіскальних чеків можливо ідентифікувати назву суб`єкта господарювання, дату покупки, номер чека, загальну суму, продавця товару, вид товару, найменування товару, кількість товару, тощо.

Подібну позицію займає і Комітет Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики. Голова вказаного комітету ОСОБА_4 на своєму каналі ІНФОРМАЦІЯ_2 в месенджері Телеграм 24 лютого 2024 року опублікував відповідь ФОП ОСОБА_5 за посиланням: https://t.me/getmantsevdanil/8841, в якому вказав, що Податковий кодекс України, Закон України від 06.07.1995 року No 265 Про застосування реєстраторів розрахункових операцій не містять положень, що передбачають штрафи за технічні помилки, які не призвели до втрат бюджету. Накладення штрафу за технічну помилку, яка не завдала шкоди державному бюджету та не створила передумов для ухилення від сплати податків, суперечить принципу, визначеному Конституцією України. Помилка у номері будинку адреси господарської одиниці в розрахунковому документі не змінює встановленого факту придбання товару покупцем у визначеного продавця, а вказані чеки підтверджують виконання розрахункових операцій.

Застосування штрафів у разі технічної помилки, зокрема помилки в номері будинку, при реєстрації РРО, яка не вплинула на фактичне здійснення розрахункових операцій і не була спрямована на ухилення від оподаткування, застосування штрафу є надмірним і необґрунтованим.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що позивачем не було вчинено порушень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення від 25.12.2024 №00712070707 є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а отже підлягає скасуванню.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61057) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 25.12.2024 №00712070707.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1578 (одна тисяча п`ятсот сімдесят вісім) грн. 16 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спірідонов М.О.