Decision № 132072301, 26.11.2025, Zaliznychnyi District Court of Lviv City

Справа № 462/7076/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2025 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О. Б., секретаря судового засідання Глушко С. І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м.Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

представниця позивача Ткаченко М. М. через систему «Електронний суд» звернулась до Залізничного районного суду м. Львова з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 05.06.2021 року № 2446067 в розмірі 44012,40 грн. та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 05.06.2021 року між первісним кредитором Товариство з обмеженою відповідальністю «Маніфою» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір позики № 2446067, за умовами якого позикодавець надав позичальнику в сумі 12 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кошти разом з відсотками, який підписаний у порядку, визначеномуст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач отримав відповідні кредитні кошти, із встановленням строків їх повернення та сплати відсотків за користування такими коштами. 29.12.2021 року було укладено договір № 29/12-2021, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Маніфою» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі до відповідача за договором позики від 05.06.2021 року № 2446067. 10.01.2023 року було укладено договір № 10-01/2023, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі до відповідача. Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до відповідача за договором позики від 05.06.2021 року № 2446067. 10.01.2023 року. Відповідач відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, в розмірі 44012,40 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) 12000,00 грн.;заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 32012,40 грн., право вимоги за якою перейшло до позивача. На підставі викладеного, просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 16.09.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі повідомлявся належним чином, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, скерованими за його зареєстрованим місцем проживання, яке повернулось на адресу суду з відміткою «вручено особисто» /а.с.102/.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Будь-яких заяв, клопотань від відповідача теж не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтями12,81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змістуст. 76-80 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупністьдостатності.

Відповідно дост. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що05.06.2021 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 2446067 (далі Договір),за умовами п. п. 2.3.3., 2.3.4., 2.5. якого відповідачотримавпозику у розмірі 12 000,00 грн., строком на 30 днів до 05 липня 2021 року зі сплатою 1,99000 % від суми позики за кожен день користування позикою /а.с.33-36/.

Відповідно до п. п. 2.4., 2.5Договору, базова процентна ставка за позикою фіксована 1,99000% від суми позики за кожен день користування позикою. Розмір процентів на прострочену позику фіксований 1,01 % від суми позики за кожний день з моменту прострочення сплати суми позики та процентів за користування позикою.

Згідно умов п. 2.6. Позика надається Позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки, зареєстрованої Позичальником для цієї цілі в Особистому кабінеті на веб-Сайті Товариства протягом 3(трьох робочих) днів з дати підписання Договору.

Відповідно до п. п. 3.1.3, 3.2.1 Договору передбачено, що у період прострочення позики проценти за користування позикою нараховуються за базовою процентною ставкою на позику, визначеною п. 2.4.4. Проценти на прострочену позику нараховуються у випадку неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором у розмірі, визначеному п. 2.5. договору, за кожен день прострочення.

У випадку укладення Додаткової угоди щодо продовження строку позики за цим Договором, проценти за користування позикою в період дії такої Додаткової угоди нараховуються за спадною процентною ставкою (формула розрахунку якої визначена Додатком № 1) на підставі фіксованого базового середньоденного розміру процентів за користування позикою (п.2.4.3); графік нарахувань визначається відповідною Додатковою угодою (п. 3.6. Договору).

Договір позики підписаний відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором g51740/ а.с.36/.

До Договору додано Графік платежів , що є Додатком № 1 до Договору позики від 05.06.2021 року № 2446067, який підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором g51740, відповідно до якого, в кінці строку кредитування, а саме 05.07.2021 року позичальник повинен повернути суму процентів у розмірі 3940,00 грн. та тіло кредиту 12000,00грн., що разом становить 15940,20 грн. /а.с.56-57/.

05 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маніфою» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору позики від 05.06.2021 року № 2446067, за умовами якої сторони погодили продовжити строк позики на 30 днів, а саме до 04.08.2021 рокуз раніше узгодженою процентною ставкою та яка підписана відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором d37730 /а.с.69-69 зворот/.

Відповідно до Графіку обов`язкових платежів, що є Додатком № 1 до Додаткової угоди № 1 до Договору позики від 05.06.2021 року № 2446067,залишок заборгованості за сумою позики складає 12 000,00грн., проценти за користування позикою 7164,00 грн, а загалом вартість позики становить 19164,00грн. /а.с.70/.

Крім цього, 04 серпня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маніфою» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 2 до Договору позики від 05.06.2021 року № 2446067, за умовами якої сторони погодили продовжити строк позики на 30 днів, а саме до 03.09.2021 рокуз раніше узгодженою процентною ставкою та яка підписана відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором f80155 /а.с.71-71 зворот/.

Відповідно до Графіку обов`язкових платежів, що є Додатком № 1 до Додаткової угоди № 2 до Договору позики від 05.06.2021 року № 2446067,залишок заборгованості за сумою позики складає 12 000,00грн., проценти за користування позикою 7164,00 грн, а загалом вартість позики становить 19164,00грн. /а.с.72/.

Також до Договору додано Паспорт позики до Договору позики від 05.06.2021 року № 2446067, підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором h42663, який містить детальний порядок повернення кредиту, із встановленням кількості періодичних платежів, періодичності їх внесення, залишку суми кредиту після сплати поточного платежу, суми кредиту до сплати, нарахованих процентів до сплати та суми платежу до сплати /а.с.74-75/.

Отож, з матеріалів справи випливає, що указаний Договір є електронним договором, а наявні в матеріалах справи копії є лише паперовими копіями електронного договору.

29 грудня 2021 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 29-12/2021, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права вимоги за договорами про надання фінансових послуг, укладених між ТОВ «Маніфою» та боржниками, в тому числі і до ОСОБА_1 за договором позики від 05.06.2021 року № 2446067 в загальному розмірі 37104,00 грн., що складається з 12000,00 грн. заборгованості за тілом позики, 19104,00 грн. заборгованості по процентам за користування позикою та 6000,00 грн. заборгованості по процентам на прострочену позику, про що свідчать відомості Актів приймання-передачі реєстрів боржників, Витягу з реєстру боржників до вказаного договору факторингу, а також платіжного доручення № 316500005 від 29.12.2021 про оплату згідно Договору факторингу /а.с.37-40, 47-48, 52/.

10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та позивачем укладено Договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023, у відповідності до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» передає (відступає) позивачу за плату належні йому права вимоги, а позивач приймає належні ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до боржників, зокрема відповідача /а.с.7-12/.

Відповідно до Договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 року, Додаткової угоди № 10 до Договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 року від 04.02.2025 року, укладеному між ТОВ «Вердикт Капітал» і ТОВ «Коллект Центр», останнє набуло право вимоги первісного кредитора до боржників, в тому числі до відповідача за договором позики від 05.06.2021 року № 2446067 /а.с.19-24/.

Відповідно до Витягу з Додатку № 1 від 04.02.2025 року до Додаткової угоди № 10 до Договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 року позивач набув права грошової вимоги до відповідача в розмірі 44012,40 грн., з яких: 12 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 19104,00 грн. сума заборгованості за нарахованими процентами за користування позикою; 6 000,00 грн. сума заборгованості по процентам на прострочену позику /а.с.32/.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що у відповідача заборгованість за договором позики від 05.06.2021 року № 2446067 станом на 20.08.2025 року становить 44012,40 грн. та складається з: 12 000,00 грн. суми заборгованості за основною сумою боргу; 19104,00 грн. суми заборгованості за нарахованими процентами за користування позикою; 6 000,00 грн. суми заборгованості по процентам на прострочену позику /а.с.6/.

Відповідно до вимог ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

При цьому, в ч. 1 ст.207ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ст.3Закону України«Про електроннукомерцію» (в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Згідно ч. 12 ст.11Закону України«Про електроннукомерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті ч. 12 ст.11Закону України«Про електроннукомерцію» ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Як регламентовано ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 ст.11Закону України«Про електроннукомерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір позики між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі № 757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.

На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказані вище Договори підписані відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з підписом та електронним підписом позивача підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що відповідач всі умови Договору цілком зрозумів та підтвердив те, що сторони діяли свідомо, були вільні в його укладенні, вільні у виборі контрагента та умов Договору.

Оскільки вказаний договір, який підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, суд дійшов висновку про те, що між первісним кредитором та ОСОБА_1 як позичальником, виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Згідно із ст.1049ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання),

Згідно з ст.612ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до положень ст. ст. 512, 513 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 ст. 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

За змістом ст.626,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК Українипередбачено, що відповідно дост. 6 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1ст. 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За умовами договору сторонами погоджено суму кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, тобто досягнуто згоди щодо істотних умов кредитних договорів, такий правочин, згідно з вимогамистатті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим договір, згідно зістаттею 629 ЦК Україниє обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписівстатті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Поряд з цим, суд не може погодитися із визначеною позивачем сумою заборгованості за кредитним договором з огляду на наступне.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст.12, ч. 2 ст.13 ЦПК України).

Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом (ч. 2 ст.83, ч. 1 ст.84 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1ст. 81 ЦПК України).

Для правильного вирішення даного спору, ключовим моментом є виникнення кредитних правовідносин між ОСОБА_1 та первісним кредитором ТОВ «Маніфою» з одночасним отриманням ОСОБА_1 коштів у позику.

Відповідно до правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно дост. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Так, доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановленіЗаконом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.

Крім цього, Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц дійшов таких висновків: «Доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Разом із тим, позивачем ТОВ «Коллект Центр» не надано жодного документа який би підтверджував видачу коштів за договором позики (перерахунку коштів відповідачу) у будь-який спосіб позикодавцем ТОВ «Маніфою» позичальнику ОСОБА_1 . Таким чином, у справі відсутні докази перерахунку відповідачу 12 000,00 грн., тобто докази виконання пункту 2.1., 2.6., п. 4.1.1. Договору на підтвердження зарахування кредитних коштів за договором позики від 05.06.2021 року № 2446067 на рахунок відповідача, як і доказів користування ними, оскільки детальний розрахунок заборгованості теж у матеріалах справах відсутній.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «UnionAlimentariaSanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до вимог ч. 3 та 4ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа 755/18920/18, провадження 61-17205ск19.

Додана до позовної заяви копія відповідного кредитного договору, факторингових договорів, розрахунок заборгованості не свідчить про отримання відповідачем кредитних коштів.

Реєстр боржників, на який посилається позивач у позові не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Фактично наданий суду витяг не є витягом з реєстру боржників, оскільки являє собою аркуш паперу, на якому позивачем надрукована певна інформація, яка на його думку відповідає інформації, наявній в реєстрі боржників, що є додатком до зазначеного договору факторингу. Іншими словами зазначений документ є лише твердженням позивача, які підлягають доведенню на загальних підставах.

Крім того, посилання виключно на розрахунок заборгованості за кредитним договором як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованими, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.

Так, у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 року у справі № 910/3105/21, також зазначено: «Розрахунок заборгованості самостійно, за відсутності первинних документів, не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа № 219/1704/17, провадження №61-1211св19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).

У зв`язку із недоведенням позивачем факту перерахування кредитних коштів з метою доведення виконання умов вищезазначених кредитних договорів, а також фактичного користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника), підстави для стягнення на користь позивача заборгованості за договором позики від 05.06.2021 року № 2446067 відсутні.

Вказане відповідає правовим позиціям, викладених у постановах Львівського апеляційного суду за наслідками розгляду подібних правовідносин від 20.10.2025 року у справі № 445/493/25, від 02.10.2025 року у справі № 464/8657/24, від 11.04.2025 року у справі № 442/5083/24 тощо.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано жодних виписок про рух коштів, платіжних доручень, касових чи інших ордерів, які б засвідчували факт перерахування кредитних коштів на визначені договором рахунки.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Згідно зіст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з недоведеністю заявлених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то відповідно до п. 2 ч. 2ст. 141 ЦПК України у разі відмови у позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 264-265,274,279,280-281 ЦПК України, суд

ухвалив:

у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційногосуду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», ЄДРПОУ: 44276926, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: Постигач О. Б.