Decision № 131036636, 16.10.2025, Zaporizhzhia District Court of Zaporizhzhia Oblast

Єдиний унікальний номер 712/14415/23

Номер провадження 2/317/39/2025

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2025 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді Громової І.Б.,

при секретарі Шевченко В.С.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки і піклування м.Черкаси про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки і піклування м. Черкаси про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2005 до початку 2017 року позивач та відповідачка проживали разом без реєстрації шлюбу. Від спільного життя сторони мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання відносин між сторонами залишилась мешкати зі своїм батьком позивачем по справі. При цьому мати дитини відповідачка по справі ОСОБА_2 зі своєю старшою донькою ОСОБА_4 змінила місце проживання і почала мешкати у будинку своєї матері.

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про відібрання доньки, однак судами першої та апеляційної інстанцій, а також Верховним судом їй було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

04.06.2018 Веселівським районним судом Запорізької області винесено судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте відповідачка нехтувала вимогами судового наказу, аліменти майже не сплачувала, у зв`язку з чим станом на жовтень 2023 року утворилась заборгованість у розмірі 85230,45 грн.

З 10.11.2018 позивач ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .

У зв`язку з окупацією населеного пункту, де позивач проживав разом з донькою, влітку 2022 року ОСОБА_1 разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_3 та своєю дружиною ОСОБА_6 виїхали на підконтрольну Україні територію. При цьому мати дитини ОСОБА_2 залишилась мешкати в смт. Веселе Мелітопольського району Запорізької області, почала співпрацювати з окупаційною владою та добровільно зайняла посаду завідуючої Новоолександрівським комунальним дошкільним навчальним закладом ясла-садок № 46 «Струмок» Веселівської селищної ради.

Не дивлячись на відсутність перешкод для виховання доньки у відповідачки, остання, з часу проживання дитини з батьком, віддалилась від дитини, її життям не цікавиться, участі у вихованні не приймає. Позивач самостійно доглядає та виховує спільну з відповідачем дитину, а також виконує всі батьківські обов`язки.

З наведених вище обставин та через те, що відповідачка по справі взагалі не спілкується та не підтримує стосунки зі своєю дитиною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду Соснівського районного суду м. Черкаси від 12.01.2024 справу ЄУН 712/14415/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки і піклування м. Черкаси про позбавлення батьківських прав направлено за підсудністю до Запорізького районного суду Запорізької області.

До Запорізького районного суду Запорізької області справа надійшла 14.02.2024.

Ухвалою суду від 26.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 24.07.2024 закрито підготовче провадження по цивільній справі та призначено судове засідання по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав у повному обсязі. Надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у позові та у поясненнях до позовної заяви.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, відповідно до вимог ЦПК України. Позовна заява з додатками та судові повістки про виклик до суду не були відправлені ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) у зв`язку із неможливістю відправлення поштової кореспонденції на тимчасово окуповану територію.

Про дату, час і місце розгляду справи відповідача повідомлено шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Запорізького районного суду Запорізької області в розділі «Громадянам» у вкладці «Оголошення про виклик до суду». Також, в розділі «Громадянам» у вкладці «Список судових справ, призначених до розгляду» з моменту призначення даної справи до розгляду були зазначені дата, час та місце розгляду справи.

Заяв та клопотань, відзиву на позовну заяву від відповідача на адресу суду не надходило.

Представник третьої особи Органу опіки і піклування м. Черкаси, належним чином повідомлений про дату, час та місце засідання, до суду не з`явився. Раніше надав до суду висновок про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав від 28.06.2024, відповідно до якого виконавчий комітет Черкаської міської ради як орган опіки та піклування вважає за неможливе на даний час підготувати висновок щодо доцільності або недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що дійсне місце перебування ОСОБА_2 не встановлено та не можливо з`ясувати її думку з означеного питання.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

На підставі наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з`явилися та повідомлялися завчасно і належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

У зв`язку з наведеним, суд на, підставі ч. 5 ст. 223, ст. 280 ЦПК України, постановляє заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ч. 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 28.03.2018 Веселівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис №34 від 01.04.2010, ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_3 , батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_2 .

Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 23.07.2019 у справі №313/310/18 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька та повернення її матері, про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 05.02.2020 у справі № 313/310/18 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 23 липня 2019 року у цій справі залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.11.2020 у справі 313/310/18 касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником ОСОБА_7 , залишено без задоволення. Постанову Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року залишено без змін.

Судовим наказом Веселівського районного суду Запорізької області від 04.06.2018 у справі № 313/652/18 з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини: доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі однієї чверті заробітку(доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання такої заяви - 14.05.2018 і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з копією Довідки про неотримання аліментів від 07.02.2023, ОСОБА_1 не отримував аліменти з ОСОБА_2 у період з 01.07.2022 по 31.12.2022 згідно судового наказу № 313/652/18.

Відповідно до копії розрахунку № 56756780 від 25.10.2023, заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_1 станом на жовтень 2023 становить 85230,45 грн.

Згідно з копією довідки від 01.11.2023, ОСОБА_1 перебуває на обліку в департаменті соціальної політики Черкаської міської ради і отримує тимчасову допомогу, батьки яких ухиляються від сплати аліментів на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на термін 01.01.2023 31.12.2023.

З 10 листопада 2018 року ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 10.11.2018, актовий запис № 63

Відповідно до копій довідок від 29.12.2022 № 7102-5002469340 та № 7102-5002469362 про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 ; фактично проживають за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з копією довідки № 44 від 02.11.2023, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у Черкаській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 19 Черкаської міської ради Черкаської області. Документи на зарахування дитини до закладу надав батько ОСОБА_1 .

Відповідно до копії довідки директора Черкаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 19 Черкаської міської ради Черкаської області № 467 від 04.12.2023, мати ОСОБА_2 не бере участі у шкільному житті своєї дочки, не спілкується з класним керівником, класоводом, учителями, не відвідує батьківські збори.

Згідно з копією характеристики від 03.06.2025, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ученицею Черкаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 19 Черкаської міської ради Черкаської області, має добрий фізичний та розумовий розвиток. Батько ОСОБА_9 приділяє належну увагу вихованню доньки.

Згідно з копією декларації № 0001-ХНА8-К7А0 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу від 18.10.2023, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має сімейного лікаря, законним представником пацієнта у декларації зазначено ОСОБА_1 .

Такі докази позивача суд оцінює критично, оскільки відвідувати школу, де навчається дитина, чи лікаря не є беззаперечним обов`язком лише матері.

Крім того, матеріали справи містять копію Висновку спеціаліста-психолога за результатами проведеного психологічного обстеження ОСОБА_3 від 03.05.2018, відповідно до якого дитина емоційно позитивно ставиться до батька ОСОБА_1 та його цивільної жінки ОСОБА_10 , любить їх, цінує, дорожить тими взаємовідносинами, які склалися з ними, і відчуває емоційну близькість до них. Мати ОСОБА_2 сприймає нейтрально, емоційно холодно, аргументуючи це тим, що мати пішла, залишивши проживати з татом і не проявляє до неї почуття любові, турботи.

Також матеріали справи містять копію Висновку спеціаліста-психолога за результатами проведеного психологічного обстеження ОСОБА_3 від 09.10.2019, відповідно до якого дитина свою мати ОСОБА_2 сприймає нейтрально, емоційно холодно, не розуміючи її поведінки, жити з нею не хоче. До батька ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_6 ставиться емоційно позитивно, щиро їх любить.

Як на підставу для характеристики відповідачки, позивач надав до суду копію відповіді Запорізької обласної прокуратури від 16.11.2023 № 24-4747-23, відповідно до якого відомості щодо протиправних дій ОСОБА_2 та фактів можливої колабораційної діяльності направлено до СВ СБУ в Запорізькій області для перевірки слідчим шляхом. Крім того позивач, в якості доказів співпраці відповідачки з окупаційною владою, надав суду скрін-шоти з різних інформаційних сайтів.

Такі докази позивача суд оцінює критично, оскільки жодних належних та допустимих доказів про притягнення відповідачки до кримінальної відповідальності за державну зраду та (або) колабораційну діяльність, чи інші правопорушення суду не надано.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 171 СК України, дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

У судовому засіданні 04.06.2025 була вислухана неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка пояснила суду, що позивач ОСОБА_1 є її батьком, а ОСОБА_2 її матір`ю. Наразі вона проживає разом з батьком у м. Черкаси, там же відвідує школу. Зі своєю матір`ю, яка залишилась проживати у смт. Веселе Запорізької області, не спілкується, оскільки мати не підтримує жодного зв`язку, не піклується про неї, не відвідує, її життям не цікавиться. Просила позбавити матір батьківських прав.

При оцінці показів неповнолітньої доньки сторін, суд враховує, що вони були дані у присутності батька, авторитет якого є пріоритетним для дитини, оскільки, дитина проживає з ним весь час після розірвання відносин між батьками у 2017 році та, можливо, за потенційного психологічного тиску на дитину з боку батька.

Враховуючи наведене, озвучена думка дитини не може вважатися визначальною, переважною підставою при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки, її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу свого віку та життєвого досвіду неспроможна надавати виважену та правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Таким чином, хоч думка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути «апріорі» вирішальною, як не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

Відповідно до позиції Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №705/3040/18, 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22, думка дитини з цього питання не може бути єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав.

Допитаний у судовому засіданні 08.07.2025 свідок ОСОБА_6 , яка є дружиною позивача ОСОБА_1 з 10.11.2018, зазначила, що з 2017 року вона проживає разом з позивачем та його донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати неповнолітньої ОСОБА_3 з дитиною не спілкується, хоча батько дитини жодним чином у цьому не перешкоджає. Вихованням дитини мати не займається, дитина перебуває на повному утриманні свого батька ОСОБА_1 .

Крім того, допитаний у судовому засіданні 08.07.2025 свідок ОСОБА_11 , зазначила, що з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 познайомилась у 2022 році як волонтер Червоного Хреста. Всі обов`язки по вихованню дитини виконує її батько. Про біологічну матір дитини свідок дізналась від самої неповнолітньої ОСОБА_3 . Матір не підтримує спілкування з дитиною.

Покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_11 суд оцінює критично, оскільки вони зацікавлені у вирішенні спору на користь сторони, щодо якої надавали свідчення.

Відповідно до Висновку про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав від 28.06.2024 № 8311-01-21, виконавчий комітет Черкаської міської ради як орган опіки та піклування вважає за неможливе на даний час підготувати висновок щодо доцільності або недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що дійсне місце перебування ОСОБА_2 не встановлено та не можливо з`ясувати її думку з означеного питання.

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 зазначено, що у випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливості надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.

Аналогічна позиція міститься у Постанові КЦС ВС від 04.09.2024 № 608/858/22 (61-1450св24).

Вищевказаний висновок наданий органом опіки та піклування у відповідності до вимог ст. 19 СК України, разом з цим, в даній ситуації, з урахуванням всіх об`єктивних умов, виконавчий комітет Черкаської міської ради як орган опіки та піклування фактично не визначив остаточну позицію щодо доцільності або недоцільності позбавлення батьківських прав відповідачки у зв`язку з неможливістю підготовки висновку на даний час.

Проте лише факт відсутності як такого висновку по суті питання, не є окремою підставою для відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно зі ст. 9 Конвенції про права дитини, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

За приписами ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з ч. 1 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Статтею 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 закріплено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розумінні. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і принаймні в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

За змістом роз`яснень, що містяться у абз. 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилався на те, що він зі своєю дружиною займаються вихованням ОСОБА_3 , забезпечують дитину усім необхідним, турбуються про її повноцінний розвиток, натомість відповідач не цікавиться дитиною, не вживає заходів до спілкування з дитиною, повністю усунулась від участі у житті та вихованні доньки, тривалий час перебуває на окупованій території, співпрацює з окупаційною владою.

Таким чином правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивач визначає п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Так, суд, на підставі належним чином оцінених доказів, приходить до обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав в межах розглядуваної справи, оскільки позбавлення відповідачки батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

ОСОБА_2 не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір`ю сімейних відносин не буде відповідати інтересам неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності, вчиняла будь-яке насильство стосовно дитини чи за її присутності, неналежно поводилась щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено.

Також судом не встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з донькою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулась від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Натомість судом встановлено наявність обставин, які свідчать про істотну обмеженість активної участі матері у житті дитини, що спричинені у тому числі й об`єктивними причинами.

Суд акцентує на тому, що при розгляді даної справи суд не отримав можливості заслухати думку відповідачки з приводу підстав позову, оскільки останнім відомим її місцезнаходженням є тимчасово окупована територія України, та її повідомлення про час та місце розгляду судової справи здійснювалося у відповідності до вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», шляхом розміщення відповідного повідомлення на сайті судової влади.

Той факт, що на даний час ОСОБА_2 проживає окремо від дитини, не свідчить безумовно про те, що матір дитини не бажає брати участь у її утриманні та вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Позивач, як на підставу неналежного виконання батьківських обов`язків відповідачкою, посилається на документи на події у т.ч. 2018-2020 років. Разом з цим, саме у цей період з ініціативи та за позовом саме ОСОБА_2 вирішувався спір щодо відібрання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька та повернення її матері, про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю.

Вказані дії ОСОБА_2 свідчать про інтерес матері до дитини та її бажання не тільки займатись вихованням доньки, а й проживати разом з нею.

Враховуючи наведене, узагальнені доводи позивача у позовній заяві про те, що відповідачка не виконує своїх батьківських обов`язків з виховання дитини, самоусунулась від участі у її житті є помилковими, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи.

За таких обставин суд, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини та з огляду на відсутність свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, оскільки вимушене тимчасове перебування відповідача на окупованій території (внаслідок життєвих обставин) дійсно створюють певні труднощі у налагодженні стосунків між матір`ю та дитиною.

Позбавлення батьківських прав за встановлених судом обставин не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті прецедентної практики ЄСПЛ.

Разом з цим, суд вважає за необхідне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову судовий збір покладається на позивача.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 150, 155, 164, 165, 166, 167 СК України, ст.ст. 4, 10, 12, 27, 76-80, 83, 95, 128-130, 141, 259, 263-265, 280, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН: НОМЕР_4 , остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 ), третя особа: Орган опіки і піклування м. Черкаси (адреса місцезнаходження: 18005, м. Черкаси, вул. Благовісна, 170) про позбавлення батьківських прав відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16.10.2025.

Суддя І.Б. Громова