Decision № 130577423, 29.09.2025, Kharkiv District Administrative Court

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 вересня 2025 року справа № 520/21321/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Григоров Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61057, код ЄДРПОУ43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.05.2025 р. № 0197556-2405-2030- НОМЕР_2 , яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, за 2023 рік в розмірі 127,30 (сто двадцять сім) грн. 30 коп.

В обгрунтування заявленого позову зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та порушує права позивача.

Так, позивачка вказувала на те, що відповідно до п.п. 266.1.2. пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що в разі перебування об`єкту житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом, а згідно підпункту 266.7.1 вказаного вище пункту за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку.

Позивачка висновувала, що з розрахунку податку на нерухоме майно, що відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік по об`єкту оподаткування, який належить позивачу, та який проведено ГУ ДПС у Харківській області вбачається, що відповідачем взагалі не було враховано той факт, що відповідно до рішення Харківської міської ради від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» для квартир загальною площею до 85 кв. м., що перебувають у власності фізичних осіб, ставку податку для об`єктів житлової нерухомості, встановлено в розмірі «0» відсотків. Квартира, яка розташована в м. Харкові та належить позивачу на праві спільної сумісної власності має загальну площу 67,6 кв. м., тобто не перевищує розміру, встановленого пунктом 3 Додатку 1 до вказаного вище рішення Харківської міської ради.

Позивачка зазначала, що підпунктом 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. Позивачці невідомо на підставі чого ГУ ДПС у Харківській області самостійно було визначено, що саме ОСОБА_1 є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, разом з іншими співвласниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , які також одночасно отримали аналогічні ППР з визначеними сумами податкового зобов`язання за 2023 рік у різних розмірах, по одному й тому ж об`єкту оподаткування.

Ухвалою суду від 15.08.2025р. відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідач позов не визнав та надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого зазначав, що контролюючим органом відповідно до вимог ПК України, до об`єкту житлової нерухомості позивачки було застосовано пільгу у розмірі 60 кв.м. Щодо підстав визначення платником податку за об`єкт житлової нерухомості, що перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб ОСОБА_1 відповідач пояснив, що листом співвласників вищевказаної квартири від 25.03.2021 №3180/6, який є в наявності у до ГУ ДПС у Харківській області визначено платником податку саме ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи та доводи сторін, суд встановив наступне.

Згідно наявних матеріалів справи у власності позивачки ОСОБА_1 знаходиться квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 67,6 кв.м. Відповідно до копії Свідоцтва про право власності на житло від 07.08.2002р. № 6-02-222035, а також Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 40459545 від 10.07.2015р.,зазначена квартира перебуває в спільній сумісній власності ОСОБА_1 (попереднє прізвище ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ), а також ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Позивачка ОСОБА_1 15.03.2021р. склала та надіслала на адресу контролюючого органу заяву, відповідно до якої повідомила про те, що співвласники досягли згоди, за якої саме ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 визначена платником податку на нерухоме майно стосовно зазначеної вище квартири. Інші співвласники зробили в заяві позначки та розписалися у тому, що згодні з вказаним.

Надалі, в автоматичному режимі засобами ІТС «Податковий блок», з урахуванням рішення Харківської міської ради Харківської області 25 сесії 8 скликання від 30.04.2024р. №4564/24 «Про пільги з місцевих податків» ОСОБА_1 було надіслано податкове повідомлення- рішення про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2023 рік від 26.05.2025р. №0197556-2405-2030-UA63120270000028556 стосовно квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 67,6 кв.м. Розрахунок податкового зобов`язання наступний: площа - 60 кв.м. * ставка від мінімальної заробітної плати на 01.01.2023)/12*3 = ((67,6 - 60) * 1% * 6700)/12*3 = 127,30 грн.

За наслідками адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення було залишено без змін.

Вирішуючи спір, суд зазначає, що згідно із ч. 2ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, регламентується ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Так, відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/ або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до положень пп. 266.4.1 п.266.4 ст. 266 ПК України, база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується, зокрема, для квартири/ квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Згідно положень п.266.5.1 п.266.5 ст. 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017р. № 542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" зі змінами та доповненнями, було встановлено ставки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у місті Харкові, згідно з додатком 1 якого передбачено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Пунктом 2 цього додатку встановлена ставка для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб (крім об`єктів, визначених п.3) та юридичних осіб, встановлюється в розмірі 1 відсоток.

Ставка податку у 2023 році для житлової нерухомості становила 1% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на січень відповідного року - 67 грн. (6700,00 грн*1%).

Відповідно до рішення Харківської міської ради Харківської області 25 сесії 8 скликання від 30.04.2024р. № 564/24 «Про пільги з місцевих податків», за період з 01 квітня 2023 року по 30 червня 2023 року встановлена ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що перебуває у власності фізичних осіб, на рівні 0 відсотків.

Підпунктом 266.6.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний період) дорівнює календарному року.

Відповідно до п. п. 266.7.2 п. п. 266.7 ст. 266 податкове/податкові повідомлення- рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Пільги із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначені пунктом 266.4 статті 266 ПК України.

Як зазначалось вище, відповідно до положень пп. 266.4.1 п.266.4 ст. 266 ПК України, база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується, зокрема, для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів.

Відповідно до пп. 266.4.2. п.266.4 ст. 266 ПК України сільські, селищні, міські ради встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів

Статтею 30 ПК України визначено, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 ст. 30 ПК України.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПК України).

Відповідно до п. 30.9. ст. 30 ПК України податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору,-

б) зменшення податкового зобов`язання після нарахування податку та збору,-

в) встановлення зниженої ставки податку та збору,-

г) звільнення від сплати податку та збору.

Отже, пільги, встановлені ПК України для платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб у вигляді зменшення бази оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності таких осіб - платників податку, визначені незалежно від їх соціального статусу, майнового стану та рівня доходів.

Згідно з пп. 10.3 ст. 10 ПК України питання встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) вирішують місцеві ради в межах повноважень, визначених ПК України.

Підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Не дозволяється сільським, селищним, міським радам та радам об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів (пп. 12.3.7. п. 12.3 ст. 12 ПК України).

Положеннями п. 5.2 ст. 5 ПК України передбачено, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Отже, місцеві ради встановлюють пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб, які визначаються виходячи з майнового стану та рівня доходів таких осіб. Ставки податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, встановлюються за рішенням місцевої ради, залежно від місця розташування та типів таких об`єктів, а не від бази оподаткування (загальної площі) об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток. Також ПК України не передбачено і зміни розміру зменшення бази оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичних осіб, визначеної підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України.

Відповідно до пп. 266.4.1 п.266.4 ст. 266 ПК України, база оподаткування об`єкта/ об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується, зокрема, для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Таким чином, з урахуванням аналізу наведених вище норм податкового законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, судом в цій справі вбачається, що контролюючим органом відповідно до вимог ПК України до об`єкту житлової нерухомості, який перебуває у власності позивачки було застосовано пільгу у розмірі 60 кв.м.

Що стосується питання того, що позивачці незрозуміло чому оскаржуване податкове повідомлення-рішення було надіслано саме їй, враховуючи знаходження квартири у спільній сумісній власності кількох осіб, суд зазначає, що підпунктом 266.1.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначено платників податку в разі перебування, зокрема, об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб.

Так, зокрема, якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.

Згідно з пп. б) пп. 266.1.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України, визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб, зокрема, якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб - власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.

Таким чином, фізичні особи співвласники житлової нерухомості, яка перебуває у їх спільній сумісній власності, але не поділена в натурі, повинні повідомити контролюючий орган про визначеного за їх згодою платника податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звернувшись з письмовою заявою за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника житлової нерухомості.

Як вже вказувалося судом вище, листом співвласників вищевказаної квартири, по якій було нараховано спірне податкове зобов`язання, який було зареєстровано у ГУ ДПС в Харківській області за №3180/6 від 25.03.2021р. визначено платником податку на нерухоме майно саме позивачку ОСОБА_1 . У суду не виникає обгрунтованих сумнівів щодо змісту та належності вказаної заяви, копію якої відповідачем подано до суду як доказ.

Суд звертає увагу позивачки, що згідно із сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин спору: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Суд відмічає, що у силу ч.4 ст.44, ч.2 ст.78, ч.3 ст.78, п.4 ч.5 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України обов`язок повідомлення суду усіх обставин справи та підтвердження доводів про існування цих обставин відповідними доказами покладений, насамперед на учасників справи сторони спору.

Окрім того, суд згідно з ч.4 ст.9 КАС України обтяжений законодавцем обов`язком встановити об`єктивну істину у кожному спорі за власною ініціативою безвідносно до стану виконання учасниками справи сторонами спору згаданого вище процесуального обов`язку.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23: 1) Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) Посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Відповідно до положень ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частин 1, 2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В цій справі відповідачем доведено законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення шляхом надання до суду належних та достовірних доказів.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.В. Григоров