Decision № 130498787, 23.09.2025, Shevchenkivskyi District Court of Kharkiv City (until 25.04.2025 - Dzerzhynskyi District Court of Kharkiv City)

Справа № 638/12431/25

Провадження № 2-а/638/403/25

РІШЕННЯ

Іменем України

23 вересня 2025 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Агапова Р.О.,

при секретарі судового засідання Суслової К.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: Струк Віктор Миколайович, про скасування постанови та визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Харкова із позовом до Департаменту патрульної поліції, третя особа: ОСОБА_2 , про скасування постанови та визнання дій протиправними.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що постановою серії ЕНА 04996079 від 17 червня 2025 року інспектора Управління патрульної поліції в місті Києві Струк Віктора Миколайовича позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді адміністративного стягнення, за ч. 2 ст.122 КУпАП до штрафу в розмірі 510,00 грн., за те, що 17.06.2025 року о 06 год.03 хв. 27 сек., керуючи вантажним ТЗ VOLVO FH р.№ НОМЕР_1 СФГ з причепом, на автостраді М-03, на дорозі що має 4 смуги для руху в одному напрямку, рухався без необхідності в крайній лівій, при цьому не збираючись робити поворот ліворуч чи розворот, чим порушив п.11 ПДР України, порушення розташування ТЗ на проїзній частині.

Позивач вважає, що постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вказане порушення є незаконною та підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Вказав, що обов`язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП є порушення правил розташування транспортних засобів на проїзній частині, однак в даному випадку позивач ніяким чином не порушив розташування транспортного засобу на проїзній частині, яка регулюється відповідними дорожніми знаками, дорожньою розміткою, та перебуває в зоні розташування блок-посту, з особливими вимогами проїзду та зупинки.

Відповідно до Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455, передбачає, що заходи з контролю в`їзду/виїзду на блокпостах включають: перевірку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи; тимчасове обмеження (заборону) руху транспортних засобів та осіб. В разі проїзду транспортних засобів через блокпости уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби.

Рух на блокпосту регулюється дорожніми знаками 3.41 (Контроль) , та іншими: Знак забороняє проїзд без зупинки перед контрольними пунктами (пост Національної поліції, карантинний пост, прикордонна зона, закрита територія, пункт оплати проїзду на платних дорогах тощо). Застосовується лише за умови обов`язкового поетапного обмеження швидкості руху шляхом попереднього встановлення необхідної кількості знаків 3.29 та (або) 3.31 згідно з вимогами пункту 12.10 цих Правил.

Перед блокпостом на вказаній ділянці дороги зліва встановлений дорожній знак 5.16 «Напрямки руху по смугах». Показує кількість смуг на перехресті та дозволені напрямки руху по кожній з них». Таким чином, ОСОБА_1 наближаючись до блокпосту, мав законні підстави, керуючись дорожніми знаками рухатись тимчасово у лівій смузі для руху. В той же час, слід звернути увагу, що дорожні знаки 5.19. 1,5. 19.2, на даній ділянці відсутні, відповідно не було обмежень для руху певних видів транспортних засобів. Дорожні знаки: 5.19.1 , 5.19.2 , 5.19.3 "Використання смуги руху". Інформує водіїв про використання смуги для руху тільки певних видів транспортних засобів у зазначених напрямках. Якщо на знаку зображено знак, який забороняє або дозволяє рух будь-яким транспортним засобам, рух цих транспортних засобів по ній відповідно забороняється або дозволяється.

Також позивач вказав, що в оскаржуваній постанові інспектор поліції Струк В.М. визначив порушення п.11 ПДР , однак вказаний пункт є Розділом Правил дорожнього руху України, а далі в правилах Дорожнього Руху України маються пункти: 11.1 - 11.14, які визначають конкретні вимоги до водіїв, щодо розташування транспортних засобів на дорозі. У зв`язку з чим, інспектор поліції не конкретизував, саме який з цих пунктів ПДР порушив водій ОСОБА_1 .

Вважає, що у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху (ПДР) України і в даному конкретному випадку має бути чітко зазначено конкретний пункт ПДР, який був порушений, а також деталі порушення. Це необхідно для забезпечення обґрунтованості рішення та можливості оскарження постанови.

У зв`язку з чим, на думку позивача, спірна постанова складена уповноваженою особою з порушенням вимог статті 280 КУпАП, оскільки працівник патрульної поліції не з`ясував інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Таким чином, оскаржувана постанова ЕНА № 4996079 не містить належних та допустимих доказів для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 КУпАП. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене, позивач просить постанову серії ЕНА № 04996079 від 17 червня 2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ст. 122 ч. 2 КУпАП скасувати, а провадження по справі закрити. Також просить стягнути з відповідача на його користь витрати на правову допомогу, а також сплачений судовий збір.

15 липня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Так, відповідач вважає, що твердження ОСОБА_1 , викладені у позовній заяві, є необґрунтованими, хибними та такими, що не підлягають задоволенню судом, виходячи з наступного.

В оскаржуваній постанові взагалі зроблено запис про порушення 11 розділу ПДР, але даний розділ має назву «Розташування транспортних засобів на дорозі», невиконання вимог будь-якого пункту цього розділу ПДР є об?єктивною стороною правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП. Не зазначення конкретного пункту даного розділу при кваліфікації правопорушення не призведе до неправильного застосування КУпАП та неправильного розміру штрафу.

Відповідач зазначає, що Інспектор діяв відповідно до Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026 та до ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію", таким чином зафіксовано розгляд справи про адміністративне правопорушення. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення Інспектор використовував боді-камеру БК №470552, відеозапис якої додати до даної справи неможливо через розряджання елементів живлення через те що, подія складання постанови відносно водія мала місце в кінці нічної зміни Інспектора. При цьому Інспектор, намагаючись зібрати докази в справі, зробив короткий відеозапис моменту зупинки транспортного засобу Позивача на службовий планшетний пристрій.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Стаття 35 Закону зазначає випадки, у разі яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби, в т.ч., якщо водій порушив ПДР. Згідно відеозапису зі службового планшетного пристрою) Інспектор, здійснюючи нагляд за дорожнім рухом помітив, як транспортний засіб ТЗ VOLVO FH номерний знак НОМЕР_2 з причепом з символікою компанії «Нова Пошта» здійснював рух у крайній лівій смузі руху при вільних трьох правих смугах, що є порушенням п. 11.5 ПДР, а тому було прийнято рішення зупинити його за допомогою жезла. Після зупинки Інспектор підійшов до водія, повідомив про порушення ПІДР за рух по крайній лівій смузі руху при вільних правих. Інспектор, зупиняючи Позивача зробив звернув увагу, що на транспортному засобі не були ввімкнуті покажчики лівого повороту, та видно, що транспортний засіб нікуди не перестроювався, а взагалі рухався один іна ділянці дороги із чотирма смугами для руху в одному напрямку в крайній лівій смузі. 3 урахуванням дорожньої обстановки у місці зупинки поворот ліворуч чи розворот взагалі неможливі, оскільки смуги зустрічного руху відокремлені дорожнім огородженням, також відсутні перехрестя проїзних частин.

Вважає, що твердження Представника Позивача про наявність дорожнього знаку 3.41 «Контроль» не підтверджується відеозаписом, який зробив інспектор на службовий планшетний пристрій. Крім того даний знак 3.41 на блокпосту КП503н тимчасово встановлюється на період дії комендантської години в місті Києві з півночі до 05 години ранку, а Позивач був зупинений о 06:03, коли режим комендантської години вже не діяв. Також Департамент патрульної поліції заперечує наявність в місці зупинки дорожнього знаку 5.16 «Напрямок руху по смугах», який розміщений набагато далі перед самим в?їздом на Харківську площу. А тому у водія ОСОБА_1 не було ніяких правових підстав здійснювати рух в крайній лівій смузі при вільних правих Вказане підтверджує неправомірне розміщення транспортного засобу на проїзній частині, що за собою тягне адміністративну відповідальність водія.

А тому сама зупинка як і вимога Інспектора до Позивача про пред?явлення документів, передбачених п.2.1 ПДР України відповідають вимогам п. 2.4 ПДР України та ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» і є законними. Правом на перенесення дати та місця розгляду справи Позивач на місці не скористався.

Крім того, відповідач заперечує проти заявленої позивачем вимоги про стягнення витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн., яка майже в 10 разів перевищує розмір, що, на думку відповідача, не відповідає критерію співмірності та розумності.

Вказав, що позивач підтверджує ці витрати неналежними документами, а також завищує їх. Вважає, що виготовлення додатків до позовної заяви не вимагають спеціальних знань в області права.

У зв`язку з чим, відповідач вважає, що додані до матеріалів справи копії документів не підтверджують реальне надання описаних послуг на суму 5000,00 грн, які позивач намагається стягнути, тому вони не можуть бути підставою для задоволення відповідної позовної вимоги.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позицію, вказану у позовній заяві, просив вимоги задовольнити.

Представник відповідача до суду не з`явився, надав клопотання про проведення судового засідання без його участі, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що постановою серії ЕНА 04996079 від 17 червня 2025року інспектора Управління патрульної поліції в місті Києві Струк Віктора Миколайовича позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді адміністративного стягнення, за ч. 2 ст.122 КУпАП до штрафу в розмірі 510,00 грн.

Відповідно до вказаної постанови, 17.06.2025 року о 06 год.03 хв. 27 сек., керуючи вантажним ТЗ VOLVO FH р.№ НОМЕР_1 СФГ з причепом, на автостраді М-03, на дорозі що має 4 смуги для руху в одному напрямку, рухався без необхідності в крайній лівій, при цьому не збираючись робити поворот ліворуч чи розворот, чим порушив п.11 ПДР України, порушення розташування ТЗ на проїзній частині.

Частиною 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Частиною другою ст. 279 КУпАП передбачено, що посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки.

Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Частиною 2 ст.122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Таким чином, вирішуючи питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем слід було довести протиправність правопорушення (проступку), зокрема об`єктивну сторону інкримінованого йому правопорушення.

Крім цього, у відповідності до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справ

За змістом ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача суб`єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх. Крім того, у зв`язку з тим, що більшість доказів адміністративної справи, як правило, утворюється та зберігається у суб`єкта владних повноважень, ч. 4 ст. 70 КАС України, зобов`язує відповідача подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За змістом спірної постанови позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог ч. 2 ст. 122 КУпАП.

За змістом диспозиції ч. 2 ст. 122 КУпАП, відповідальність настає за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до положень статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за № 1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Пунктом 5 розділу IV Інструкції встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу XIV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.

Суд звертає увагу, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Так, постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.

Зазначає, що розділ 11 ПДР України складається з пунктів 11.1-11.14, які визначають конкретні вимоги до водіїв, щодо розташування транспортних засобів на дорозі. Однак, всупереч вимогам ч. 1 ст. 256, ст. 283 КУпАП, в постанові про адміністративне правопорушення не зазначено конкретний пункт розділу 11 ПДР України, який було порушено позивачем.

За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, є недоведеним.

В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа N 537/4012/16-а), від 08 листопада 2018 року (справа N 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа N 743/1128/17), від 15 листопада 2018 року (справа N 524/7184/16-а).

Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах "Малофєєва проти Росії" та "Карелін проти Росії" зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.

У справі "Федорченко та Лозенко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом".

Суд зауважує, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Аналогічна позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі N 524/5536/17, від 17.07.2019 у справі N 295/3099/17, від 05.03.2020 у справі N 607/7987/17.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не було доведено правомірності прийнятого ним рішення, під час притягнення позивача до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим постанова серії ЕНА 04996079 від 17 червня 2025 року є такою, що підлягає скасуванню.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1ст.252КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 7ст.139КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. 1, 2ст.16КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.132КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.134КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст.134КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктом 4 частини 1ст.1Закону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19Закону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст.26Закону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3ст.27Закону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903Цивільного кодексуУкраїни передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632Цивільного кодексуУкраїни регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України(справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

У пунктах 29, 30 постанови Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 727/4597/19 зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Крім того, в питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, в яких, серед іншого наголошено, що: - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони/відповідача щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; - суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Представник позивача на підтвердження понесених позивачем судових витрат надав: копію Договору про надання правової допомоги № 46 від 19.06.2025, акт виконаних робіт від 27.06.2025, а також квитанцію до прибуткового касового ордеру.

Згідно ч. 5 ст.134КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, зважаючи на виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, оскільки представник відповідача не подав заяви про зменшення суми судових витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про необхідність стягнути з відповідача на користь позивача 3000 грн. витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст.139КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 9, 77, 139, 243-246, 250, 286 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: Струк Віктор Миколайович, про скасування постанови та визнання дій протиправними задовольнити частково.

Скасувати постанову серії ЕНА № 04996079 від 17.06.2025 р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн., та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції ( 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати на правову допомогу у сумі 3000,00 грн., а також судовий збір в розмірі 605,60 грн.

В іншій частині відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо протягом десяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.О. Агапов