Decision № 130041664, 08.09.2025, Poltava District Administrative Court

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/13172/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Довгопол М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якій просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.04.2020 по 22.09.2021 включно; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.04.2020 по 22.09.2021 включно.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 07.10.2016 року по 13.04.2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та був зарахований на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 . На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.10.2020 року у справі №440/3830/20 військовою частиною НОМЕР_1 24 березня 2021 року виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 59436,42 грн. та на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року у справі №440/7200/21 військовою частиною НОМЕР_1 23 вересня 2021 року виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 29530,05 грн. Позивач наголошував, що оскільки його було звільнено 13.04.2020 року, а виплату одноразової грошової допомоги відповідачем здійснено 23.09.2021 року, то відповідачем затримано розрахунок з 14.04.2020 року по 22.09.2021 року на 527 днів.

2. Стислий зміст заперечень відповідача

У відзиві на позовну заяву відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічного-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, а підстави для застосування у спірних правовідносинах частин першої статті 233 КЗпП України відсутні. Військова частина НОМЕР_2 наголошувала, що остаточний розрахунок з військовослужбовцем проведено 13 квітня 2020 року, проте до суду з позовом ОСОБА_1 звернувся лише 24 червня 2021 року, тобто майже через один рік і 2 місяці після отримання належних йому при звільненні коштів.

Військова частина НОМЕР_1 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалась, копію ухвали суду про відкриття провадження отримала 07.12.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення /а.с. 26/.

3. Процесуальні дії по справі

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/13172/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду 24.01.2022 залучено до участі у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в якості другого відповідача військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ). Розгляд справи №440/13172/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії вирішено розпочати спочатку.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.05.2022 провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії зупинено до припинення перебування відповідачів у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 поновлено провадження у справі № 440/13172/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2025 витребувано від Військової частини НОМЕР_2 документи.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини пп НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 07.10.2016 №285 нижчепойменованих військовослужбовців за контрактом, що прибули для подальшого проходження військової служби в пункт постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , з 07 жовтня 2016 року вирішено зарахувати до списків особового складу частини, на всі види забезпечення, та призначити, зокрема, солдата ОСОБА_1 , номером обслуги 2 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки. Вирішено вважати таким, що з 07 жовтня 2016 року прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків за посадою /а.с. 37/.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 13.04.2020 №106 старшого солдата ОСОБА_1 , головного сержанта роти вогневої підтримки, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30 березня 2020 року №57-РС з військової служби у запас на підставі статті 26 частини 5 пункту 2 підпункту "а" Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із закінченням строку контракту), виключено зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення з 13 квітня 2020 року та направлено для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 36/.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.10.2020 по справі №440/3830/20, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 , позов ОСОБА_1 АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) індексації грошового забезпечення за період з 07.10.2016 по 13.04.2020. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) індексації грошового забезпечення за період з 07.10.2016 по 13.04.2020. У решті позовних вимог відмовлено /а.с. 55 - 57/.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.10.2020 по справі №440/3830/20 Військовою частиною НОМЕР_1 24.03.2021 здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в сумі 59436,42 грн, що підтверджується сторонами у позові та відзиві на позовну заяву.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 по справі №440/7200/21, яке набрало законної сили 03.02.2022, позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_6 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено /а.с. 58 - 59/.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 по справі №440/7200/21 Військовою частиною НОМЕР_1 23.09.2021 здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в сумі 29530,05 грн, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 11.02.2022 № 119 /а.с. 35/.

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.04.2020 по 22.09.2021, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

У відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.

Вказаний вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 21.10.2021 у справі №640/14764/20.

За змістом статті 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення та існування спірних правовідносин) кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За приписами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на дату звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Питання щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX було предметом дослідження Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у справі № 440/6856/22 ( постанова від 06 грудня 2024 року).

У вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року) положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону №3248-IV, втратили чинність, у зв`язку з чим було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України у попередній редакції, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли як під час дії статті 117 КЗпП України у попередній редакції, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року урегульовані згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону №2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

Предметом спору у цій справі є середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 14.04.2020 по 22.09.2021 включно.

Отже, спірні правовідносини мали місце лише під час дії статті 117 КЗпП України до внесення змін Законом № 2352-IX, а тому застосуванню підлягають норми цієї статті у відповідній редакції.

Судом встановлено, що днем виключення позивача зі списків Військової частини НОМЕР_2 є 13 квітня 2020 року, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 13.04.2020 №106 /а.с. 36/.

Водночас на виконання рішень Полтавського окружного адміністративного суду від 02.10.2020 по справі №440/3830/20 та від 06.09.2021 по справі №440/7200/21 Військовою частиною НОМЕР_1 24.03.2021 здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення в сумі 59436,42 грн та 23.09.2021 здійснено нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 29530.05 грн, що не заперечується сторонами та підтверджується скріншотом з банківського рахунку позивача /а.с. 4/.

Зважаючи на те, що на дату звільнення ОСОБА_1 відповідачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено на виконання рішень Полтавського окружного адміністративного суду від 02.10.2020 по справі №440/3830/20 та від 06.09.2021 по справі №440/7200/21, наявні підстави для застосування наслідків статті 117 КЗпП України.

В силу вимог частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на час звільнення позивача) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Отже, 13 квітня 2020 року є днем закінчення проходження позивачем військової служби та відповідно звільнення з військової служби, відтак до цієї дати обов`язок роботодавця щодо повного розрахунку не виник.

Період затримки розрахунку при звільненні з 14.04.2020 по 22.09.2021 (не включаючи день фактичного розрахунку 23.09.2021) становить 527 днів.

Суд враховує, що спеціальний нормативно-правовий акт, який би регулював питання розрахунку середньої заробітної плати військовослужбовців, відсутній.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), відповідно до підпункту л пункту 1 якого визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

За приписами пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з абзацом 2 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) від 07 серпня 2025 року №3843 про доходи ОСОБА_1 , середньоденне грошове забезпечення за останні два місяці, що передували звільненню ОСОБА_1 за лютий 2020 року становило 12208,41, за березень 2020 року становило 12208,41 грн /а.с. 54/.

Відтак середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 406 грн 95 коп. (24416,82 грн (12208,41 + 12208,41) /60 (кількість відпрацьованих днів за лютий - березень 2020 року).

Отже, середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні позивача з 14.04.2020 по 22.09.2021 становить 214462,65 грн (406,95 грн х 527 дні).

Суд зауважує, що позивач у позовній заяві не визначив суму середнього заробітку, яка підлягає виплаті йому відповідачем.

Разом з тим, суд бере до уваги, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень ст. 117 КЗпП, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі №520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а та інш.

Також суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

У постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 зазначено, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Такі висновки знайшли відображення і у подальшій практиці Верховного Суду, зокрема, застосовані у постанові Верховного Суду від 08 травня 2025 року у справі № 380/10158/24

З наявної в матеріалах справи довідки Військової частини НОМЕР_2 від 11.02.2022 №135 про суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 /а.с. 34/ слідує, що позивачу при звільненні нараховано грошове забезпечення у сумі 51636,65 грн.

Судом також встановлено, що позивачу 24.03.2021 року було виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 59436,42 грн, а 23.09.2021 одноразову грошову допомогу в розмірі 29530,05 грн /а.с. 4/.

Отже, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат у квітні 2020 року склав 140603,12 грн. (51636,65 грн. +59436,42 грн. + 29530,05 грн), з яких частка суми доплати одноразової грошової допомоги при звільненні, виплаченої за рішенням суду (29530,05 грн.), становить 21 % = (29530,05 грн. * 100 / 140603,12 грн ).

Відтак, враховуючи те, що позивача виключено зі списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням 13 квітня 2020 року, судове рішення у справі № 440/7200/21, на виконання якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, за затримку виплату якої позивач просить стягнути середній заробіток, набрало законної сили 03.02.2022 року, а виплата індексації грошового забезпечення позивача на виконання судового рішення у справі № 440/7200/21 здійснена 23.09.2021, тобто без надмірних зволікань, при цьому частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 21 %, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.04.2020 по 22.09.2021 підлягає зменшенню та визначенню в розмірі, прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум, а саме у розмірі 45037,16 грн (214462,65 грн х 21 %).

Суд вказує, що позивач в спірний період проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , водночас нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_2 здійснювалось Військовою частиною НОМЕР_1 , якою також донараховано та виплачено суми грошового забезпечення на виконання судових рішень.

Зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовано спірні правовідносини, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 45037,16 грн.

Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Суд відхиляє доводи Військової частини НОМЕР_2 про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 5 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2020 надано тлумачення, що положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

При цьому у рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2020 зазначено, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, зважаючи на те, що днем фактичного розрахунку із позивачем є 23.09.2021, то перебіг строку для звернення ОСОБА_1 до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку розпочинається саме з цієї дати.

З огляду на вказане, враховуючи те, що позивачем подано до суду позовну заяву 13.10.2021, що підтверджено поштовим штемпелем на конверті, останнім не було порушено законодавчо встановлені строки для звернення до суду із вказаним позовом.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі 814/480/17, від 25.06.2020 у справі №440/2896/19.

Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 судові витрати у сумі 908 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , АДРЕСА_7 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_6 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_6 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 45037,16 грн (сорок п`ять тисяч тридцять сім гривень шістнадцять копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 грн (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.В. Довгопол