Decision № 129961663, 25.08.2025, Commercial Court of Volyn Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 серпня 2025 року Справа № 903/534/25

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Колодяжненської селищної ради

до відповідача: Ковельського спеціалізованого лісогосподарського приватного акціонерного товариства ТУР

про стягнення 78584,28 грн шкоди,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: н/з;

від прокуратури: Кухтей-Хилюк Л. В., начальник відділу, посвідчення № 071762 від 01.03.2023.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: 20.05.2025 керівник Ковельської окружної прокуратури Волинської області звернувся до суду в інтересах держави в особі в особі Колодяжненської селищної ради до Ковельського спеціалізованого лісогосподарського приватного акціонерного товариства ТУР про стягнення 78584,28 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу.

При обґрунтуванні позовних вимог вказує, на те, що невстановленими особами здійснено незаконну рубка 8 дерев породи вільха в 8 виділі 14 кварталу Голобського лісництва на земельній ділянці з кадастровим номером 0722184000:05:001:0650, площею 217,4 га. Вказана земельна ділянка перебуває у державній власності та у постійному користуванні Ковельського СЛАТ ТУР, який в порушення норм ст. ст. 19, 63, п. 5 ст. 64, ст. ст. 86, 90 Лісового Кодексу України не забезпечив охорону і збереження лісових насаджень, неналежно виконав обов`язки постійного користувача, тобто допустив протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконне вирубування 8 дерев породи вільха.

Ухвалою суду від 23.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 24.06.2025; запропоновано відповідачу надати відзив на позов; прокурору та позивачу відповідь на відзив.

Позивач та відповідач в судове засідання 24.06.2025 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча вчасно та належно були повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 23.05.2025) до їх електронного кабінету 24.05.2025.

Прокурор у судовому засіданні 24.06.2025 позовні вимоги підтримала, вказала, що станом на 24.06.2025 відзиву відповідача не отримано, не заперечує проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

У судовому засіданні 24.06.2025 суд, на виконання вимог ст. 195 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), враховуючи строки розгляду справи, постановив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 24.07.2025.

Ухвалою суду від 24.06.2025 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи по суті відбудеться 24.07.2025.

Ухвалою суду від 24.07.2025 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи по суті відкладено на 25.08.2025.

30.07.2025 позивач через систему «Електронний суд» подав заяву про проведення засідання без участі представника позивача, вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

У судовому засіданні 25.08.2025 прокурор позовні вимоги підтримала повністю, позов просила задовольнити.

Відповідач в судове засідання 25.08.2025 не з`явився, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 24.07.2025) до його електронного кабінету 25.07.2025.

Відповідно до ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників позивача та відповідача.

Суд, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

установив:

Ковельською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12022030550000650 від 28.07.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України за фактом вчинення невстановленими особами незаконної порубки лісу в кварталі 14 виділу 8 Голобського лісництва Ковельського СЛАТ «ТУР» у загальній кількості 8 дерев породи вільха, внаслідок чого заподіяно збитки на загальну суму 78584,28 грн.

Відповідно до акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства, від 26.07.2022, що складено в Голобському лісництві кварталі 14 виділу 8 було виявлено незаконну порубку 8 сироростучих дерев породи вільха, маса в щільних кубометрах 5,78.

Вказаний факт незаконної порубки 8 дерев у кварталі 14 виділі 8 Голобського лісництва Ковельського СЛАТ «ТУР» зафіксований у протоколі огляду місця події від 22.07.2022 з фототаблицею до нього.

В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз на підставі постанови слідчого проведено судову інженерно-екологічну експертизу за результатами якої складено висновок експерта від 26.11.2024 № 559-Е.

Згідно висновку інженерно-екологічної експертизи за результатами дослідження в обсязі поданих документів в межах спеціальних знань експерта з інженерно екологічного виду досліджень, встановлено, що розрахунок розмірів збитків, завданих внаслідок незаконної, як встановлено слідством, порубки 8 сироростучих дерев породи вільха у кварталі 14 виділі 8 Голобського лісництва Ковельського спеціалізованого лісогосподарського приватного акціонерного товариства ТУР відповідно до методик документально та розрахунково підтверджується в сумі 78584,28 грн.

Таким чином, висновком інженерно-екологічної експертизи від 26.11.2024 № 559-Е підтверджено розмір завданих навколишньому природному середовищу збитків на загальну суму 78584,28 грн, що заподіяні вчиненням незаконної порубки 8 сироростучих дерев породи вільха у кварталі 14 виділі 8 Голобського лісництва Ковельського спеціалізованого лісогосподарського приватного акціонерного товариства ТУР.

Як вбачається з листа Ковельського СЛАТ «ТУР», незаконна рубка 8 дерев породи вільха виявлено в 8 виділі 14 кварталу Голобського лісництва та знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 0722184000:05:001:0650, площею 217,4 га.

Згідно витягів з Державного земельного кадастру та реєстру речових прав на нерухоме майно вказана земельна ділянка перебуває у державній власності та у постійному користуванні Ковельського СЛАТ «ТУР» на підставі державного акту від 12.04.1994 ВЛ.

Враховуючи викладене, Ковельська окружна прокуратура звернулася до Господарського суду Волинської області з позовом до Ковельського спеціалізованого лісогосподарського приватного акціонерного товариства ТУР, як постійного лісокористувача.

Відповідно до ст.1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно- гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ст.ст. 16, 17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісовою господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.

Відповідно до приписів статті 9 Лісового кодексу України, користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно- оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно рішення Волинської обласної ради №17/11 від 17.03.1994 земельні ділянки з кадастровими номерами 0722184000:05:001:0650 площею 2,1463 га. надані в постійне користування Ковельському СЛАТ «ТУР».

Відповідно до ст.5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Статтею 40 вказаного Закону передбачено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог.

Стаття 41 Закону встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому законом порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до приписів ст.ст. 68, 69 Закону, порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування збитків завданих унаслідок порушення екологічного законодавства здійснюється у спосіб відновлення майнового стану суб`єктів екологічних правовідносин за рахунок інших суб`єктів правопорушників вимог екологічного законодавства і має компенсаційний характер, а також застосовується як вид майнової відповідальності екологічно-правова санкція відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", як за порушення екологічно-правових зобов`язань у межах договірної відповідальності, так і за порушення встановлених вимог щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки у межах позадоговірної відповідальності.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини відповідно до частини другої цієї статті.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі елементи:

1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

3. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

4. Вина особи, що завдала шкоду.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника.

Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного суду від 20.12.2018 у справі №924/12/18, від 07.06.2019 у справі №914/1960/17 від 09.08.2018 у справі №909/976/17, від 20.12.2018 у справі №909/1193/17, від 22.07.2019 у справі №909/374/18 про стягнення з постійних лісокористувачів шкоди, заподіяної самовільною порубкою дерев.

У вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства, у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, судам необхідно виходити з того, що обов`язки із: забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання правил і норм використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення відповідно до статті 19 Лісового кодексу України покладено на постійних лісокористувачів.

Частиною другою статті 19 Лісового кодексу України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до статті 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

За змістом пункту 5 частини другої статті 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Згідно зі статтею 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Згідно з положеннями Статуту Ковельського спеціалізованого лісогосподарського приватного акціонерного товариства «ТУР», затвердженого загальними зборами від 30.04.2018, товариство, з-поміж іншого, займається веденням лісового господарства в наданих державою в постійне користування колишніх кологоспних і радгспних лісах. Межі лісів товариства визначені документами останнього лісовпорядкування та Державними актами на право постійного користування загальною площею 49, 7 тис га.

З огляду на приписи лісового законодавства Ковельське СЛАТ «ТУР» є постійним лісокористувачем, який зобов`язаний дотримуватись вимог, визначених статтями 19, 63, 64, 86, 90 Лісового кодексу України.

Отже, саме на відповідача, як на постійного користувача спірних лісів, серед іншого, покладений обов`язок проведення заходів щодо збереження лісонасаджень від самовільних рубок, за неналежне виконання якого останній має нести встановлену чинним законодавством відповідальність.

В той же час, відповідачем як постійним лісокористувачем, порушено норми статтей 19, 63, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України та Статуту, а саме, відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами 8 дерев.

Суд зазначає, що факт незаконної порубки дерев підтверджується актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 26.07.2022, протоколом огляду місця події від 22.07.2022, згідно яких виявлено самовільну порубку 8 сироростучих дерев породи вільха загальною масою в кубометрах 5,78.

При цьому, суд зазначає, що відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків.

Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.

Наведених висновків дійшов Верховний Суд під час розгляду цієї категорії справ у постановах від 23.08.2018 справа №917/1261/17, від 20.09.2018 справа №909/495/17, від 07.06.2019 справа №914/1960/17, від 09.08.2018 у справі №909/976/17.

У пункті 88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з вимог ч.2 ст.19, ст.ст. 63,86 ЛК України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17 та від 19.09.2018 у справі №925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №906/366/20 факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов`язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу. Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев.

Верховний Суд неодноразово висновував, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у цій справі № 914/669/22, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17 та інші).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.01.2025 у справі № 914/669/22.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у діях відповідача наявні усі елементи складу цивільного правопорушення, зокрема:

- протиправна поведінка відповідача, яка виражається у бездіяльності, а саме, невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду;

- наслідком протиправної поведінки відповідача є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення вирубки дерев, яка правомірно розрахована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу";

- причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою виступає об`єктивним наслідком протиправної поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства - бездіяльності (незаконна рубка 8 дерев спричинила втрату лісових ресурсів),

- вина відповідача у здійсненні незаконної рубки дерев презюмується та ним не спростована, адже відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 19, пункту 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України він, як постійний користувач лісу, не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів, незаконних порубок, не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів і не вжив відповідних заходів щодо їх усунення, з огляду на що позовні вимоги про стягнення з відповідача шкоди в розмірі 78584,28 грн є підставними та такими, що підлягають до задоволення.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 78584,28 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України з відповідача на користь прокуратури належить стягнути 2422,40 грн судового збору за результатами розгляду позовної заяви.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Ковельського спеціалізованого лісогосподарського приватного акціонерного товариства ТУР (вул.Грушевського,112, м.Ковель, Волинська область, код ЄДРПОУ 05441542) на користь Колодяженської сільської ради (вул.Лесі Українки,20, с.Колодяжне, Ковельський район, Волинська область, 45061, код ЄДРПОУ 04333974) 78584,28 грн (сімдесят вісім тисяч п`ятсот вісімдесят чотири гривні 28 коп.) шкоди.

3. Стягнути з Ковельського спеціалізованого лісогосподарського приватного акціонерного товариства ТУР (вул.Грушевського,112, м.Ковель, Волинська область, код ЄДРПОУ 05441542) на користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

04.09.2025.

СуддяА. С. Вороняк