Decision № 129957539, 02.09.2025, Mashivka District Court of Poltava Oblast

Справа № 948/702/25

Номер провадження 2/948/445/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2025 Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Косик С.М.,

за участю: секретаря Асауленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в селищі Машівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Карлівського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про знаття арешту,

в с т а н о в и в :

у серпні 2025 року позивач звернулася до суду зі вказаним позовом, у якому просить зняти арешт із квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належала ОСОБА_2 , який накладений за номером запису про обтяження 1742562 (спеціальний розділ), зареєстрованого 05.03.2005 за постановою державної виконавчої служби № 2-307 від 11.08.2003 про арешт майна, та припинити обтяження речових прав.

Позов мотивований тим, що позивачка є власницею вказаної квартири на підставі рішення Машівського районного суду Полтавської області від 04.08.2006 року та влітку 2025 року при зверненні до державного реєстратора для її реєстрації стало відомо, що на цій квартирі наявне обтяження у вигляді арешту, яке було накладено постановою виконавчої служби на попередню власницю ОСОБА_2 , яка вже померла.

Наявність вказаного обтяження на належну позивачці квартиру позбавляє її можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном (а.с.2,3).

У судове засідання сторони не з`явилися, позивачка ОСОБА_1 у позові просить всі судові засідання у даній справі проводити без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі і просить їх задовольнити на підставі письмових доказів справи, не заперечує, у разі необхідності проти заочного розгляду справи (а.с.3), начальник Карлівського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Чугуй В. подала заяву про розгляд даної справи без участі представника відділу ДВС (а.с.17).

Ураховуючи викладене, суд вирішив можливим розглянути справу за відсутності сторін та, дослідивши надані письмові докази, дійшов такого висновку.

Так, судом установлено, що позивач зареєстрована по АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідною відміткою у копії її паспорта серія НОМЕР_1 від 10.03.1998 року (а.с.4).

За рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 04.08.2006 року було визнано дійсною угоду купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнано право власності за ОСОБА_1 на вказану квартиру, яке 15.08.2006 року набрало законної сили (а.с.6,7).

Як убачається з Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №11670328 від 29.08.2006 року, квартира АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі рішення Машівського районного суду Полтавської області від 04.08.2006 року, яка зареєстрована 29.08.2006 року (а.с.8).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №437959420 від 03.08.2025 року квартира АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі рішення Машівського районного суду Полтавської області від 04.08.2006 року, крім цього вказані відомості про тип обтяження вказаної квартири у вигляді арешту (архівний запис), зареєстрований 05.03.2005 року об 11 год. 01 хв. за №1742562, реєстратором Машівською державною нотаріальною конторою на підставі постанови державної виконавчої служби від 11.08.2003 року, власником якої зазначена ОСОБА_2 (а.с.9).

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За правилами ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. (правова позиція Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-709цс16).

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

У такому разі позовну вимогу про звільнення майна з-під арешту потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 3 червня 2016 року № 5, спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства .

Відповідно до п.5 зазначеної постанови, у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частиною 2 цього Закону передбачено, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до ч.1, 2 ст.59ЗаконуУкраїни«Провиконавчепровадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У ч.4 ст.59ЗаконуУкраїни«Провиконавчепровадження» визначено підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.

Відповідно доч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином, після винесення рішення суду про зняття арешту з майна та набрання ним законної сили, арешт знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини, а відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників та реєстру обтяжень виключаються.

На сьогодні позивачка позбавлена можливості реалізувати в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своєю квартирою, через наявність арешту на неї, накладеного за часу перебування її у власності іншої особи.

Таким чином, арешт накладений на майно порушує право власності позивача.

Виходячи з викладеного вище, на час звернення з позовом до суду за наявності арешту (обтяження) накладеного на майно, зокрема квартиру порушується право власності позивача, внаслідок чого вона позбавлена можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися майном, підстав для продовження обтяження на майно суд не вбачає, а тому право позивача підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб шляхом зняття арешту з майна.

Судові витрати у відповідності з вимогами ст.141ЦПК потрібно покласти на позивача, оскільки дії відповідача - державної виконавчої служби неправомірними не визнані.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1-18, 81, 141, 209-245, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

задовольнити позов ОСОБА_1 до Карлівського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про знаття арешту.

Зняти арешт з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 , який накладено за номером запису про обтяження в Державному реєстрі речових прав: 1742562 (спеціальний розділ), зареєстрований 05.03.2005, згідно з постановою Державної виконавчої служби №2-307 від 11.08.2003 року про арешт майна боржника, та припинити обтяження речового права на це майно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Карлівський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, місцезнаходження: вул. Полтавський Шлях, 54, м. Карлівка Полтавського району Полтавської області, код ЄДРПОУ 35013778.

Суддя С. М. Косик