Decision № 129712864, 25.08.2025, Teplyk District Court of Vinnytsia Oblast

Справа № 144/695/25

Провадження № 2/144/318/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2025 р. с-ще Теплик

Теплицький районний суд Вінницької області в складі:

головуючоїсудді Магдяк Н.І.,

за участю секретаряДудник С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 доТеплицької селищноїради провизнання правапостійного користуванняземельною ділянкоюв порядкуспадкування зазаконом,-

В С Т А Н О В И В :

У травні 2025 позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 . Після смерті батька відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: земельна ділянка, яка перебувала у нього на праві постійного користування для ведення особистого підсобного господарства на підставі рішення Теплицької селищної ради народних депутатів Теплицького району Вінницької області від 15 березня 1999 року, площею 04430 га, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею Серія ВН., який було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 56 та видано Державний акт 16 березня 1999 року, яка розташована на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Після смерті батька, позивач звернулася до приватного нотаріуса Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Кусюк О.А. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, оскільки вона є спадкоємцем за законом (спадкова справа № 11/2017). Інших спадкоємців, які прийняли спадщину, або мають право на її обов`язкову частку немає. Однак ОСОБА_1 було відмовлено у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа на земельну ділянку за спадкоємцем.

За наведених обставин позивач звернулася до суду з позовом до Теплицької селищної ради про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом.

Ухвалою судді від 13.05.2025 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження.

07.07.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляду справи по суті.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Разом із позовною заявою, позивачем подано заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Від Теплицької селищної ради надійшла заява про розгляд справи за відсутності їх представника, не заперечують щодо задоволення вимог позовної заяви.

Частиною 3 статті 211 ЦПК Українипередбачено право учасників справи заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

За вказаних обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін, на підставі наявних матеріалів справи.

Відповідно до положення ч. 2ст.247ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні фактичні обставини справи та правовідносини, які врегульовані нормами права, що їм відповідають та дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_3 ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 , виданим 31.01.2017 Теплицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області.

Після смерті батька відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: земельну ділянку, яка перебувала у нього на праві постійного користування для ведення особистого підсобного господарства на підставі рішення Теплицької селищної ради народних депутатів Теплицького району Вінницької області від 15 березня 1999 року, площею 0,4430 га, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею Серія ВН, який було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 56 та видано Державний акт 16 березня 1999 року, яка розташована на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Після смерті батька, позивач звернулася до приватного нотаріуса Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Кусюк О.А. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, оскільки вона є спадкоємцем за законом (спадкова справа № 11/2017). Інших спадкоємців, які прийняли спадщину, або мають право на її обов`язкову частку немає. Однак ОСОБА_1 було відмовлено у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа на земельну ділянку за спадкоємцем, що підтверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій № 17/02-31 від 02.05.2025.

Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом та донькою померлого, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 01 березня 1986 року Залузькою сільською радою Теплицького району Вінницької області.

Після одруження позивач змінила прізвище на « ОСОБА_4 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 , виданим 09.08.2009 відділом реєстрації актів цивільного стану Теплицького районного управління юстиції Вінницької області.

За таких обставин відсутня можливість оформлення позивачем свого права на спадкове майно в позасудовому порядку.

За змістом ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 7, ч. 1 ст. 19, ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 23, ч. ч. 1-3 ст. 56 ЗК України 1990 року (в редакції, чинній на час видачі спадкодавцю правовстановлюючого документа на право постійного користування земельною ділянкою) користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об`єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу для потреб оборони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

Сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара.

За бажанням громадян їм додатково можуть надаватися земельні ділянки у користування.

Загальна площа цих ділянок не повинна перевищувати 1 гектара.

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Враховуючи наведене вище, ОСОБА_2 за життя на законних підставах набув право постійного користування земельною ділянкою.

01 січня 2002 року набув чинності Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року.

Згідно ч. 1 ст. 92 вказаного ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які можуть набувати земельні ділянки у постійне користування, визначений у ч. 2 ст. 92 ЗК України. Фізичні особи до вказаного переліку не належать.

Згідно п. 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Разом з тим, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 22 вересня 2005 року у справі № 5 - рп/2005 визнав неконституційними положення п. 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення у зв`язку з тим, що через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

Також Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначив, що стаття 92 ЗК України обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Згідно правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18, відповідно до частини першої ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Стаття 22 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Разом із тим, відповідно до статті 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; г) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

Згідно правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 3К України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Згідно положень Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1 ст. 1220 ЦК України).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1219 ЦК України передбачено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що згідно із загальнодозвільним принципом правового регулювання, який поширюється на сферу правомірних приватних відносин (зокрема, на відносини спадкування), дозволено те, що не заборонено законом.

Можливість спадкування права постійного користування земельною ділянкою, як і права довічного успадковуваного володіння нею, забезпечує сталість цивільного обороту й уникнення ситуацій, за яких можливий необґрунтований перерозподіл земельних ділянок і прав на них.

Право постійного користування (на підставі відповідного Державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

На відповідні відносини щодо такого користування поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право постійного користування землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції та як речове право, захищене статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Таким чином, належне ОСОБА_2 право постійного користування земельною ділянкою площею 0.4430 га, яка розташована на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, призначена для ведення особистого підсобного господарства, як майнове право, увійшло до складу спадщини після його смерті та може успадковуватися на загальних підставах.

Як зазначено у ст. 1223 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом, а в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини - за законом.

Статтею 1216 ЦК Українипередбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 цього Кодексу).

Відповідно до положеньст. 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Згідно з частинами 1, 5 ст. 1268 ЦК Україниспадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1296 ЦК Україниоформлення спадщини здійснюється шляхом видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину.

Згідно зі статтями 41, 55 Конституції Україниправо приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини (п. "г" частини 1статті 81 ЗК України).

Право власностіна земельнуділянку,а такожправо постійногокористування таправо орендиземельної ділянкивиникають змоменту державноїреєстрації цихправ (ст. 125 ЗК України).

Відповідно до ч. 1ст. 1225 ЦК Україниправо власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Частиною 3статті 152 ЗК Українипередбачено, що захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання права.

Оскільки судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 та спадкоємицею його майна за законом, яка звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, тобто прийняла її, натомість нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документу на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 , відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням положень статтей 2, 141 ЦПК України судові витрати по справі належить залишити за позивачем.

Виходячи з наведеного, керуючись ст. ст.12, 76, 81, 141, 206, 247, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, 1216, 1217, 1218, 1223, 1225, 1268 України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , право постійного користування земельною ділянкою, площею 0,4430 га, розташованої на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, призначеної для ведення особистого підсобного господарства (Державний акт на право постійного користування землею), серії ВН від 16 березня 1999 року народження, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 56) в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: Теплицька селищна рада, адреса: вул. Незалежності, 25, с-щ Теплик, Гайсинського району, Вінницької області, код ЄДРПОУ 04326193.

Суддя