Decision № 129530752, 14.08.2025, Kyiv District Administrative Court

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2025 року м. Київ справа №640/3805/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити дії.

Суть спору: до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту також відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-63307-17-У від 15.05.2019;

- зобов`язати відповідача скасувати нарахування, зазначені в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 , яка міститься в інформаційній системі «Податковий облік» в підсистемі «облік платежів» відповідача на загальну суму 21 030,90 грн станом на 18.12.2019.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що відповідачем невірно ідентифіковано позивача як фізичну особу-підприємця, оскільки означеного статусу він не мав.

Позивач пояснив, що 28.12.2006 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Проте, сам по собі факт отримання означеного свідоцтва не є підтвердженням факту здійснення ним незалежної професійної адвокатської діяльності для цілей нарахування та сплати єдиного соціального внеску. Крім того, працевлаштування особи робить її такою, що не має статусу особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Позивач стверджує, що з 2001 року обіймав посади на підприємствах, установах, організаціях, які виплачували йому заробітну плату зі сплатою усіх обов`язкових податків та зборів, у тому числі і єдиного соціального внеску.

Позивач наголосив, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі по тексту також Закон №2464) не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи у трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.

Позивач наполягає на тому, що він не є суб`єктом сплати єдиного внеску як особа, що провадить незалежну професійну діяльність, а тому до нього не можуть застосовуватись норми щодо порядку нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що має наслідком відсутність підстав для формування спірної вимоги.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2020 забезпечено позов шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф 63307-17У від 15.05.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 (суддя Шрамко Ю.Т.) відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що з 01.01.2017 у зв`язку із внесенням змін до Закону №2464 базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники незалежно від отримання ними доходу та провадження незалежної професійної діяльності.

Відповідач пояснив, що згідно інформаційних ресурсів органів ДПС позивач перебуває на обліку в ДПІ у Деснянському районі ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю адвокат, дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності 28.12.2006. Відповідно до Єдиного реєстру адвокатів Безносенко І.П. здійснює індивідуальну адвокатську діяльність з 28.12.2006.

У зв`язку зі встановленими обставинами відповідач зазначив про відображення в ІКП нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі на загальну суму 29 293,44 грн, у тому числі за 2017-2019 роки для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність.

Відповідач стверджує про відмінність бази нарахування єдиного внеску особи, що провадить незалежну професійну діяльність від бази нарахування єдиного внеску роботодавця та зазначає, що позивач, перебуваючи в якості найманого працівника, не обмежений у позаробочий час при наявності діючого свідоцтва на зайняття адвокатською діяльністю, здійснювати відповідну діяльність.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2022 (суддя Клименчук Н.М.) прийнято справу до провадження та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

13 грудня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14 грудня 2022 року вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.

01 березня 2024 року на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Дудіну С.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 адміністративну справу прийнято до провадження для її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспортна серії НОМЕР_1 , виданого Ватутінським РУ ГУ МВС України в м. Києві у квітні 1997 року.

Судом встановлено, що на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 28.12.2006 №4-2-4 позивачу було видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2733 від 28.12.2006.

Головним управлінням ДПС у м. Києві було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-63307-17, відповідно до якої станом на 18.12.2019 у позивача наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 21 030,90 грн.

Не погоджуючись з правомірністю формування відповідачем цієї вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі по тексту також Закон №2464 в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464, у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

- єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема:

- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (п.5).

Частиною першою статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року дорівнював 3200 гривні.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» мінімальну заробітну плату з 1 січня 2019 року визначено на рівні 4173 гривні.

Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:

- у 2017 році - 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%), 2112,00 грн на квартал (704,00 грн. х 3);

- у 2018 році - 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%), 2457,18 грн на квартал (819,06 грн х 3);

- у 2019 році - 918,06 грн на місяць (4173,00 грн х 22%), 2754,18 грн на квартал (918,06 грн. х 3).

За таких обставин, загальна сума ЄСВ за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 та за 1 квартал 2019 року, яка підлягає сплаті фізичними особами - підприємцями, складає 21 030,90 грн.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця або провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності Законом №2464 не врегульовано.

Верховний Суд у постановах від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88062063) та від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85964928) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахуванням зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86203700) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В означеній справі Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як особи, які провадять незалежну професійну діяльність, проте фактично не здійснюють та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як особи, які провадять незалежну професійну діяльність (однак таку діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

На підставі цього при вирішенні спору суд повинен зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу особи, яка провадить незалежну професійну діяльність; здійснення нею діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, правовий висновок, викладений у вищевказаних постановах, підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Як вбачається із записів у трудовій книжці позивача, 10.11.2016 він був звільнений з посади заступника директора за угодою сторін.

30 листопада 2017 року прийнятий на посаду адвоката за сумісництвом згідно наказу від 30.11.2017 №817 в Адвокатському об`єднанні «Богатир та партнери». 30.11.2019 звільнений з посади адвоката за власним бажанням.

Факт прийняття позивача на роботу з 05.12.2017 підтверджується також наявною в матеріалах справи копією наказу АО «Богатир та партнери» від 30.11.2017 №8/17, в якому зазначено про прийняття ОСОБА_1 на посаду адвоката з 0,25 окладу згідно штатного розпису.

Наказом АО «Богатир та партнери» від 30.11.2019 №26/19 позивача звільнено з посади адвоката з 30.11.2019 за власним бажанням.

З наданих позивачем Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 за формою ОК-5 вбачається, що у період з січня по листопад 2017 року єдиний внесок позивачем/роботодавцем за позивача не сплачувався. У грудні 2017 року розмір сплаченого єдиного внеску склав 723,81 грн. Розмір сплаченого єдиного внеску у січні, лютому 2018 року склав по 3 723,00 грн щомісячно, у період з березня 2018 року по травень 2019 року по 600,00 грн щомісячно.

Враховуючи означені обставини, оскільки судом не встановлено та не підтверджується матеріалами справи факт перебування позивача у трудових відносинах та, відповідно, сплати єдиного внеску у період з січня по листопад 2017 року включно, суд дійшов висновку про правомірність вчинення відповідачем дій з нарахування єдиного внеску за означений період у розмірі не менше мінімальної суми, тобто 704,00 грн щомісячно, разом 7 744,00 грн за 11 місяців у період з січня по листопад 2017 року.

У грудні 2017 року роботодавцем АО «Богатир та партнери» було сплачено за позивача єдиний внесок у розмірі не менше мінімального (723,81 грн), що виключає обов`язок повторного нарахування та сплати його за означений місяць позивачем.

Щодо решти спірного періоду нарахування, суд зазначає про сплату роботодавцем АО «Богатир та партнери» єдиного внеску у розмірі 600,00 грн щомісячно, тобто у розмірі, меншому за мінімальний страховий внесок, що, в свою чергу, зумовлює наявність підстав для донарахування такого за 2018 рік на загальну суму 2 628,72 грн ((819,06 грн 600,00 грн) * 12 місяців) та за 2019 рік на загальну суму 954,18 грн ((918,06 грн 600,00 грн) * 3 місяці).

Загальна сума недоплаченого єдиного внеску у спірному періоді склала 11 326,90 грн (7 744,00 грн + 2 628,72 грн + 954,18 грн).

Суд зауважує, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як особи, які провадять незалежну професійну діяльність, проте фактично не здійснюють таку діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

При цьому, суд наголошує на відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження зупинення позивачем дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю як доказу нездійснення ним такого виду діяльності.

Судом також відхиляються твердження позивача щодо недоведення відповідачем наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця з огляду на те, що єдиний внеском йому було нараховано як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, а не як фізичній особі-підприємцю.

Оскільки матеріалами справи підтверджено факт наявності у позивача статусу особи, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвоката), враховуючи відсутність доказів перебування його у трудових відносинах з роботодавцем у періоді з січня по листопад 2017 року, а також враховуючи сплату роботодавцем єдиного внеску у розмірі меншому за мінімальний страховий внесок у решті спірного періоду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування спірної вимоги в частині нарахованого позивачу єдиного внеску у розмірі 11 326,90 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною та скасування спірної вимоги в частині нарахування позивачу єдиного внеску у розмірі 9 704,00 грн (21 030,90 грн 11 326,90 грн).

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача скасувати нарахування, зазначені в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 , яка міститься в інформаційній системі «Податковий облік» в підсистемі «облік платежів» відповідача на загальну суму 21 030,90 грн станом на 18.12.2019, то суд не вбачає підстав для її задоволення, оскільки належним способом захисту порушених прав позивача у даній справі є саме визнання протиправною та скасування спірної вимоги, а вимоги зобов`язального характеру фактично направлені на захист права у майбутньому від можливих порушень, тобто носять превентивний характер.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.

Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 у зразковій справі № 560/2120/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1 681,60 грн, що підтверджується квитанцією від 17.02.2020 №17-3277197/С.

Враховуючи часткове задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 387,96 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ГУ ДПС у м. Києві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-63307-17 в частині нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску у розмірі 9704,00 грн.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 387,96 грн (триста вісімдесят сім грн 96 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 43141267, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.