Decision № 129493679, 11.08.2025, Piatykhatky District Court of Dnipropetrovsk Oblast

Справа № 190/1146/25

Провадження №2/190/545/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2025 року м.Пятихатки

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючої судді Кудрявцевої Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Борисенко Альона Вікторівна до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення,-

встановив:

Представник позивача - адвокат Борисенко А.В. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом, в якому просила стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , 9750,00 грн. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки. В обґрунтування позову посилається на те, що позивач з 19.11.2014 року працює на підприємстві відповідача у П`ятихатській дистанції сигналізації та зв`язку Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на різних посадах, 01.06.2022 року переведений на посаду електромеханіка дільниці 1 групи. За період з 2017-2021 роки перебував у щорічних відпустках, та користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення. За невідомих обставин, йому не була надана матеріальна допомога у повному обсязі, лише у розмірі: 2017 рік -2000,00 грн., 2018 рік-2203,00 грн., 2019 рік- 2401,00 грн., 2020 рік-2627,00 грн, 2021 рік 2838,00 грн. А мала бути у розмірі: 2017 рік -3200,00 грн., 2018 рік-3723,00 грн., 2019 рік -4173,00 грн, 2020 рік - 4723,00 грн., 2021 рік-6000,00 грн. Відповідач свідомо порушив умови щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення встановлені пунктом 3.1.12. Колективного договору на 2012 рік укладеного між структурним підрозділом «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» та профспілковою організацією П`ятихатської дистанції сигналізації та зв`язку, схваленого на конференції трудового коллективу П`ятихатсько дистанції сигналізації та зв`язку 28.03.2012 р., який є чинним по цей час, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка має складати 40% тарифної ставки чи посадового окладу, на момент надання допомоги, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на час виплати допомоги. У зв`язку з чим, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх трудових прав та просить стягнути з відповідача на свою користь 9750,00 грн. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки.

Ухвалою суду від 02.06.2025 було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.

04.07.2025 року представник відповідача АТ «Українська залізниця» - Соломатіна О.О. через підсистему «Електронний суд» подала до суду відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнає, посилаючись на те, що відповідно до вимог п.3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України від 06.12.2016 року № 1774 (далі - Закон 1774), встановлено,що мінімальназаробітна платапісля набраннячинності цимЗаконом незастосовується,як розрахунковавеличина длявизначення посадовихокладів тазаробітної платипрацівників таінших виплат,крім розрахункущорічного обсягуфінансування статутноїдіяльності політичнихпартій.Де п.5 Прикінцевих положень Закону 1774 встановлено,що з01.01.2017р мінімальназаробітна платапісля набраннячинності цимЗаконом незастосовується,як розрахунковавеличина уколективних договорахта угодахусіх рівнів.Враховуючи викладене та з огляду на відсутність факту визнання недійсними пунктів 3, 5 розділу ІІ Закону 1774, імперативна норма закону щодо незастосування з 01.01.2017 року у колективних договорах розрахункової величини у вигляді мінімальної заробітної плати має виконуватися в повному обсязі всіма без винятку суб`єктами на території України. На підставі вищевикладеного, на виконання вимог Закону та з метою приведення у відповідність умов Колективного договору до вимог законодавства відповідач та президія Криворізької територіальної профспілкової організації спільним рішенням, викладеним у формі постанови від 31.03.2017 № П-5-8 г/а постановили на виконання пунктів 3, 5 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 1774 застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом». Таким чином, з набранням чинності Закону України № 1774 від 06 грудня 2016 року обчислення місячної тарифної ставки позивача із застосуванням в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати стало недопустимим в силу імперативного припису закону. Отже, починаючи з 01 січня 2017 року на виконання вимог Закону № 1774 від 06 грудня 2016 року підприємство було зобов`язано при обчислені місячної тарифної ставки застосовувати в якості розрахункової величини встановлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб. Враховуючи той факт, що встановлена законом норма, щодо неможливості застосування з 01.01.2017 року такої розрахунковоївеличини, якмінімальна заробітна плата є імперативною за своєю суттю, а з оглядуна дію зазначеноїнорми незалежно віддіїабо бездіяльності сторінколективногодоговору, в свою чергу, свідчить про відсутність такої кваліфікуючої ознаки, як погіршення становища працівників порівняно з чинним законодавством. Посилаючись нап.3.1.15договору стверджує,що змоменту прийняттяспільного рішенняу форміпостанови від31.03.2017року,суттєво змінилисявиплати,внаслідок чого,як зазначеновище,виникли підставидля висновківпро наявністьпідстав длявизнання недійснимиумови трудовоїугоди укладеноїнею звідповідачем.Поряд ззазначеними висновками,позивач,жодним чиномне наводитьв чомусаме длянього наступилопогіршення таякі самесуттєві умовитрудового договорупорушуються вданому випадку,а саме,чи маємісце змінасистеми оплатипраці напідприємстві вбік погіршення,або чимає місцезміна розміруматеріальної допомогиу вигляді40відсотків,тобто тіосновні умовитрудового договору,який укладенийнею підчас прийняттяпозивача нароботу.Більш того,позивач погоджуєтьсяз тим,що вінотримував матеріальнудопомогу,згідно колективногодоговору урозмірі 40%відсотків відрозміру йогоокладу затрудовим договором.Таким чином,з оглядуна тойфакт,що названівище розрахунковівеличини неє сталимита приймаютьсявідповідно дозакону України«Про прожитковиймінімум» від15.07.1999№ 966та жоднимчином незалежать відволі сторінтрудового договору,зазначення розмірутаких розрахунковихвеличин,як основнихумов трудовогодоговору єнеможливим,внаслідок чогозміна такихвеличин увстановленому законодавствомпорядку неможе свідчитипро змінуістотних умовпраці.Крімтого,вважає,що строкзвернення досуду звимогами простягнення звідповідача недоплаченоїматеріальної допомогина оздоровленняза 2017-2021роки,пропущений,що єпідставою длявідмови взадоволенні позовнихвимог. Тому, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , просить відмовити в повному обсязі. Також відповідач не погоджується зі стягненням з нього на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. Вважає, що надані до позову документи не підтверджують факту надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом цієї справи, а лише вказують на те, що між клієнтом та адвокатом існують договірні відносини щодо надання юридичних послуг, тому у суду відсутні підстави для їх стягнення, як наслідок наявні підстави для відмови у стягненні правничої допомоги.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Згідно ст. 279 ЦПК Українисуд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч.2 ЦПК України,фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачаєтьсяз матеріалівсправи тавстановлено судом, ОСОБА_1 ,перебуває з19.11.2014року втрудових відносинахз «П`ятихатськадистанція сигналізації тазв`язку Регіональноїфілії «Придніпровськазалізниця» АТ«Українська залізниця»,де працюєна різнихпосадах,а з01.06.2022переведений напосаду електромеханікдільниці 1групи,що підтверджуєтьсязаписами втрудовій книжцісерії НОМЕР_1 . (а.с.15-17)

В періоди з 24.04.2017 по 27.05.2017, з 04.06.2018 по 06.07.2018, з 04.02.2019 по 09.03.2019, з 27.01.2020 по 29.02.2020, з 25.01.2021 по 27.02.2021 позивачу надавалась щорічна відпустка. Відповідно наданих суду розрахункових листів, ОСОБА_1 , була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: 2017 рік 2000,00 грн., 2018 рік -2203,00 грн., 2019 рік -2401,00 грн, 2020 рік- 2627,00 грн., 2021 рік 2838,00 грн. (а.с. 18-22).

Згідност. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст.13 КЗпП Українитаст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП Українивизначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідност. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до п. 3.1.12 вказаного Колективного договору, при кожному наданні працівникам дистанції щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с.23-26).

Постановою №2 від 31.03.2017 укладеної між Первинною профспілковою організацією та керівництвом «П`ятихатської дистанції сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», постановлено застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі ДП «Придніпровська залізниця» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а.с.32).

Спільною постановою начальника СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» та Голови профспілкового комітету СП «П`ятихатської дистанції сигналізації та зв`язку» за №148 від 14.06.2021, постановлено внести зміни до колективного договору ВСП "П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку", а саме: пункт 3.1.12. викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), не залежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року» (а.с.27).

Пунктом 1.3. Колективного договору, сторони визнають, що цей договір встановлює для працівників обов`язкові для врахування на подальших рівнях колективних договорів, як мінімальні гарантії з оплати і умовах праці, пільги та інші зобов`язання, ще регулюють взаємні відносини між сторонами. За спільною домовленістю сторін в договорі можуть вноситися доповнення або зміни, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені діючим законодавством і цим договором і повинні бути затверджені на конференції трудового колективу.Строк дії Колективного трудового договору було продовжено, в тому числі на 2021 рік. (а.с.28-31,33).

Судом не було відхилено жодного доказу наданого позивачем.

Відповідно доЗакону України «Про державний бюджет України на 2017 рік»,тобто на момент прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букрєєва О.В.. №Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн.

ЗаЗаконом України«Про державний бюджет Українина 2017 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 грн..

Відповідно доЗакону України«Про державний бюджет України на 2018 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1860 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2325,00 грн..

Законом України«Про державний бюджет України на 2019 рік»встановлений прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1921 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2401,25 грн.

Відповідно доЗакону України«Про державний бюджет України на 2020 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2102 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2627,50 грн.

Відповідно доЗакону України«Про державний бюджет України на 2021 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2270 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2837,50 грн..

Таким чином, прийняття 31 березня 2017 року спільної постанови, якою застосовано з 01 квітня 2017 року у колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», призвело до погіршення становища працівників порівняно із законодавством.

Окрім того, враховуючи положення Колективного договору та спільної постанови керівництва РФ «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці, самостійне вирішення керівництвом питання щодо застосування розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами суперечить вимогам Колективного договору, а отже не підлягає застосуванню при визначені розміру матеріальної допомоги на оздоровлення величина «125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000,00 грн.

Встановлено, що різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках, тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не Постанова від 31 березня 2017 року №2, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.12 Колективного договору.

При цьому, суд враховує положення ст.9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Суд не погоджується з представником відповідача стосовно того, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, стаття 58Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 22Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст.22,58 Конституції України,ст.9 КЗпП України, суд приходить до висновку, що Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю, не мають зворотної сили.

Як вже зазначалося раніше, відповідно до ЗУ «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн., тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600,00 грн.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року, погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотної сили та не може бути застосований при визначенні розміру цієї допомоги.

Суд також вважає, що прийняття вказаного Закону №1774-VІІІвід 06грудня 2016року не створює юридичних наслідків та перешкод для застосування п.3.1.12 Колективного договору в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається виключно Колективним договором.

Твердження ж відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року, мінімальна заробітна плата цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Тобто починаючи з 01.04.2017 року на виконання вимог Закону № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року сторони Колективного договору було зобов`язано при обчисленні матеріальної допомоги на оздоровлення застосовувати в якості розрахункової величини встановлений законом прожитковий мінімум для прожиткових осіб, що судом не приймається.

Таким чином, під час розрахунку та виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення підлягають застосуванню вимоги п. 3.1.12 Колективного договору, згідно з якими матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу, на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Проте позивачу замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами застосовували величину «125відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, а отже роботодавцем вчинено дії, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колектив.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У статті 4КЗпП України передбачено,що законодавствопро працюскладається зцьогоКодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Крім того, згідно зі ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст.13КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами. Статтею 13КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно дост.9 КЗпП України,умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпПне вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Також, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

При цьому, приймаючи до уваги, що відповідно до положень п. 3.1.12. Колективного договору визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні саме на момент надання допомоги, а виплата матеріальної допомоги позивачу відбувалася у відповідні роки, суд вважає за необхідне при визначенні розміру недоплаченої частини вказаної допомоги виходити з розміру мінімальної заробітної плати по Україні встановленої на 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік відповідно, тому суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Відповідно з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню не доплачена матеріальна допомога в розмірі 9750,00 грн., що складається з:

-1200,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2017 рік (3200,00 грн. - 2000,00 грн.),

-1520,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2018 рік (3723,00 грн. - 2203,00 грн.),

-1772,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2019 рік (4173,00 грн. - 2401,00 грн.),

-2096,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2020 рік (4723,00 грн.-2627,00 грн.),

-3162,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2021 рік (6000,00 грн. - 2838,00 грн.).

Твердження відповідача щодо правомірності проведених виплат матеріальної допомоги, які викладені ним у відзиві на позовну заяву, суд також відхиляє, оскільки жодних доказів на спростування доводів позивача та підтвердження правомірності проведених виплат, суду не надано.

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.3 ст.3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1ст.2 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Статтею 89ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Аналізуючи вище викладені норми права, враховуючи, що відповідачем в порушеннястатті 58 Конституції Україниздійснено перерахунок матеріальної допомоги на оздоровлення позивачу, суд приходить до висновку, що існують правові підстави для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 6370,00 грн..

Щодо доводів представника відповідача про застосування строку позовної давності, суд звертає увагу, що згідно ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. Крім того, за п.1 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), що тривав протягом всього спірного періоду, строки визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. За таких обставин позовна давність у даній справі не підлягає застосуванню.

Крім того, Рішенням № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч.2ст.233 КЗпП України,статей1,12 Закону України «Про оплату праці»Конституційний Суд України роз`яснив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Аналіз наведених норм права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відтак, вимога представника відповідача про застосування до позовних вимог ОСОБА_1 , наслідків спливу строку позовної давності, задоволенню не підлягає.

Згідно п. 6 ч. 1ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання розподілу судових витрат між сторонами.

Щодо вимоги про стягнення витрат на правову допомогу.

Згідно зі ст.137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З огляду на те, що стороною позивача було надано до суду ордер від 12.05.2025, договір про надання правової допомоги №12/05/01 від 12.05.2025, акт №1 про надання правової допомоги від 12.05.2025, квитанцію №3333432 від 12.05.2025, яка свідчить сплату позивачем послуг адвоката в сум 2500,00 грн., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською допомогою на ім`я Борисенко А.В., копію посвідчення адвоката України на ім`я Борисенко А.В. (а.с. 37-44), суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на правничу допомогу в сумі 2500,00 грн.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК Україниз відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 1211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258, 259, 263, 265, 268,354,355 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Борисенко Альона Вікторівна до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у сумі 9750 (дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят) гривень 00 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач:Акціонерне товариство «Українська залізниця», місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ: 40075815.

Суддя Ю.В.Кудрявцева