Decision № 129295872, 31.07.2025, Ternopil District Administrative Court

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 640/33665/20

31 липня 2025 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За життя ОСОБА_2 була призначена пенсія по інвалідності, яку він за період з березня 2015 року не отримував, так як проживав на окупованій території.

У зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , позивач як спадкоємець, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про нарахування та виплату йому пенсії ОСОБА_2 по інвалідності, що була нарахована за період з березня 2015 року по березень 2020 року, але не отримана ним у зв`язку зі смертю.

Листом від 20.10.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України відмовило позивачу у здійсненні розрахунку заборгованості з виплати ОСОБА_2 пенсії по інвалідності, та її виплаті з березня 2015 року по березень 2020 року.

Позивач вважає бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості пенсії по інвалідності його померлого батька за весь період, коли батько не отримував пенсію, протиправною та такою, що порушує його права, як спадкоємця, у зв`язку з чим, вимушений звернутися з цією позовною заявою.

Ухвалою судді окружного адміністративного суду м. Київ від 09 березня 2021 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов до суду із відповідними письмовими доказами 12.04.2021. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

Представник відповідача зазначив, що позивач не звертався до Управління із заявою про нарахування та виплату йому пенсії ОСОБА_2 по інвалідності, що була нарахована за період з березняк 2015 року по березень 2020 року, але не отримана ним у зв`язку із смертю, встановленого зразка.

Відповідно до норм матеріального права, а саме ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове держане пенсійне страхування», а саме п. 1.7 передбачено, що днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Громадянин ОСОБА_1 звернувся до Управління в порядку звернення від 23.09.2020 відповідно до Закону України «Про звернення громадян», яке зареєстроване в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві 25.09.2020 вх. №25802/Г-2800-20 та з Міністерства соціальної політики України від 29.09.2020 вх.№ 26056/Г-2800-20, щодо недоотриманої пенсії ОСОБА_2 .

Управління листом від 20.10.2020, № 27470-25802/Г-03/8-2800/20 надано відповідь на звернення позивача в якому повідомило, що за результатами розгляду звернення Позивача Управлінням надіслано приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Гайду Ю.О. нову довідку про призначення та не виплачену пенсію розраховану з урахуванням ст. 46 Закону та дати звернення ОСОБА_2 за переведенням виплати пенсії за новим місцем перебування (17.02.2020).

Тобто, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в порядку та на підставі Закону України «Про звернення громадян».

Із заявою встановленого зразка, який затверджений Додатком №3 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивач до Управління не звертався.

Тому, відсутній спір щодо відмови ОСОБА_1 у щодо недоотриманої пенсії ОСОБА_2 .

У відповіді на відзив позивачем викладені доводи, які за своєю суттю аналогічні мотивам, викладеним у позовній заяві.

Законом України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Ухвалою суду від 05.03.2025 року прийнято до розгляду дану справу та здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 06.05.2025 ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання та призначено судове засідання на 11.06.2025 о 11:15 год.

Ухвалами суду від 11.06.2025, від 24.06.2025 відкладено розгляд справи на 31.07.2025 о 12:00 год.

Сторони в судове засідання не з`явилися, однак надіслали на адресу суду заяви про розгляд справи без їхньої участі.

Відповідно до ч.3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з ч.9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.9 ст.205 та ч.4 ст. 229 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду даної справи в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Київським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_2 постійно проживав у місті Докучаєвськ Донецької області та через стан свого здоров`я (він був інвалідом першої групи) не мав фізичної можливості виїхати на територію, що підконтрольна державним органам України, та отримувати пенсію.

Можливість забрати батька до міста Київ з`явилась у позивача тільки у лютому 2020 року, до цього часу він проживав на окупованій території.

За життя ОСОБА_2 була призначена пенсія по інвалідності, яку він за період з березня 2015 року не отримував з викладених вище причин.

У зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , позивач як спадкоємець, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про нарахування та виплати йому пенсії ОСОБА_2 по інвалідності, що була нарахована за період з березня 2015 року по березень 2020 року, але не отримана ним у зв`язку зі смертю.

Листом від 20.10.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовило позивачу у здійсненні розрахунку заборгованості з виплати ОСОБА_2 пенсії по інвалідності, та її виплати з березня 2015 року по березень 2020 року. Між тим, вказаним листом йому повідомили, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надіслало приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Гайдук Ю.О. нову довідку про призначену та невиплачену пенсію розраховану з урахуванням ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та дати звернення ОСОБА_2 за переведенням виплати пенсії за новим місцем перебування (17.02.2020 року).

Таким чином, пенсійний фонд відмовив позивачу у нарахуванні та виплати пенсії його батька за весь період, коли він не міг отримувати пенсію (з березня 2015 року по березень 2020 року), а повідомив, що до виплати призначено лише пенсію за три останні роки.

Позивач не погодившись із протиправною бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати йому заборгованості пенсії по інвалідності померлого батька , позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Судом встановлено, що з березня 2015 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплату пенсії ОСОБА_2 припинило.

Громадянин ОСОБА_2 перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території.

В зв`язку з тимчасовою окупацією певної території України прийнято закон №1207-VII від 15.04.2014 « Про забезпечення прав і свобод громадян на правовий режим на тимчасово окупованій території України», який встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Ст.1 цього закону визначено що, тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Пунктом 2 ст.7 передбачено, що виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів російської федерації, здійснюється в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 52 Закону України №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, зазначено, що сума належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Нормами статті 52 обмежено перелік осіб, які мають право на одержання недоотриманої померлим пенсіонером пенсії. Зазначені суми не включаються до складу спадщини і виплачуються непрацездатним членам сімї, які перебували до моменту смерті пенсіонера на його утриманні. При цьому члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером, мають право на одержання недоотриманої пенсії померлого пенсіонера незалежно від того, чи є вони працездатними чим ні.

Якщо поновлення виплати пенсії не відбулося за життя пенсіонера, то розмір недоотриманої пенсії померлого розраховується за період відповідно до ст. 46.

Статтею 46 передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії неотримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію; виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Тобто, статтею 46 окремо визначено умови отримання своєчасно не одержаних сум пенсій. Зокрема, встановлено, що не отримані своєчасно суми пенсії виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки - якщо пенсіонер не отримав пенсію своєчасно з власної вини, та без обмеження будь-яким терміном - якщо ці суми не отримані з вини органу, що визначає і виплачує пенсію.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У Рішенні № 25-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Як було зазначено раніше, ОСОБА_2 була призначена пенсія по інвалідності.

Проте, у зв`язку зі станом здоров`я, ОСОБА_2 був позбавлений можливості отримувати нараховану пенсію, оскільки проживав у місті Докучаєвськ Донецької області.

Із вищевикладеного вбачається безпідставність зупинення нарахування та виплати ОСОБА_2 пенсії по інвалідності починаючи з березня 2015 року, що в свою чергу, свідчить про необхідність здійснення нарахування заборгованості з виплати пенсії.

Позивач, як син ОСОБА_2 , є його спадкоємцем першої черги.

Суд звертає увагу, що 14.05.2020 року приватним нотаріусом Гайдук Ю.О. було зареєстровано спадкову справу № 65826710, в якій ОСОБА_2 є спадкодавцем.

Проте, пенсійним фондом було відмовлено йому у нарахуванні та виплаті заборгованості пенсії ОСОБА_2 , який є спадкодавцем, за період з березня 2015 року по березень 2017 року.

Згідно з вимогами ст.ст. 1217, 1218 Цивільного кодексу України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до вимог ст. 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначаються принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з вимогами ст. 1 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Аналогічна норма зазначена у статті 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» згідно з якою суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що право на отримання коштів належить членам сім`ї спадкодавця, якщо відповідні кошти підлягали виплаті самому спадкодавцеві, але за життя він їх не отримав незалежно від причин.

Зазначені обставини, свідчать про порушення пенсійним фондом прав позивача, як спадкоємця ОСОБА_2 , на отримання заборгованості з виплати її пенсії у повному обсязі, сума якої входить до складу спадщини.

Також суд відхиляє твердження відповідача про те, що що позивач не звертався до Управління із заявою про нарахування та виплату йому пенсії ОСОБА_2 по інвалідності, що була нарахована за період з березняк 2015 року по березень 2020 року, але не отримана ним у зв`язку із смертю, встановленого зразка.

Громадянин ОСОБА_1 звернувся до Управління в порядку звернення від 23.09.2020 відповідно до Закону України «Про звернення громадян», яке зареєстроване в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві 25.09.2020 вх. №25802/Г-2800-20 та з Міністерства соціальної політики України від 29.09.2020 вх.№ 26056/Г-2800-20, щодо недоотриманої пенсії ОСОБА_2 .

Управління листом від 20.10.2020, № 27470-25802/Г-03/8-2800/20 надано відповідь на звернення позивача в якому повідомило, що за результатами розгляду звернення Позивача Управлінням надіслано приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Гайду Ю.О. нову довідку про призначення та не виплачену пенсію розраховану з урахуванням ст 46 Закону та дати звернення ОСОБА_2 за переведенням виплати пенсії за новим місцем перебування (17.02.2020).

Тобто, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в порядку та на підставі Закону України «Про звернення громадян».

Із заявою встановленого зразка, який затверджений Додатком №3 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивач до Управління не звертався.

Проаналізувавши вище наведене, суд посилається на позицію Верховного Суду, а саме постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.07.2025, де зазначено, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).

Аналогічний підхід до вирішення подібних правовідносин застосований Верховним Судом у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 537/3480/17, від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 541/543/17-а, від 16 грудня 2021 року у справі №500/1879/20 та від 09 серпня 2023 року у справі №520/5045/2020.

Крім того, у постанові від 23 вересня 2024 року у справі №620/2027/23 Верховний Суд, розглянувши спір щодо можливості подання заяви про призначення пенсії у формі, що передбачена Законом України «Про звернення громадян», наголосив, що доступ до соціальних прав, зокрема права на призначення пенсії, є важливим аспектом забезпечення гідного життя громадян. У цьому контексті можливість подання заяви у довільній формі є ключовим елементом, що спрощує процес отримання пенсійного забезпечення та сприяє реалізації такого конституційного права.

Таким чином, Суд доходить висновку, що навіть за умови подання звернення у формі адвокатського запиту, якщо з його змісту вбачається чітке волевиявлення на здійснення перерахунку пенсії, таке звернення має розглядатися як належне звернення за змістом, а не формою. Відмова у задоволенні такого звернення лише з формальних підстав без належної оцінки його змісту та встановлення дійсного волевиявлення особи, є проявом надмірного формалізму з боку органу державної влади, призводить до фактичного обмеження гарантованого Конституцією України права особи на соціальне забезпечення і суперечить принципам пропорційності, добросовісності та верховенства права у сфері публічно-правових відносин.

Надаючи оцінку правильності обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд враховує таке.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі "Гурепка проти України", заява №61406/00, п.59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі», заява №30210/96, п.158) (п.29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

З огляду на зазначене суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача відповідно встановлених у справі обставин буде визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не виплатити ОСОБА_1 , як спадкоємцю, пенсії по інвалідності спадкодавця ОСОБА_2 , за період з березня 2015 року по березень 2017 року, яка не отримана ОСОБА_2 у зв`язку зі смертю та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату йому, як спадкоємцю, пенсію по інвалідності спадкодавця ОСОБА_2 , за період з березня 2015 року по березень 2017 року, та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень, то суд зазначає наступне.

Поняття моральної шкоди визначено у частині 2 статті 23 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача заперечив щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень.

За приписами частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з роз`ясненнями постанови Пленумом Верховного Суду України від 32 березня 1995 року №4 (із змінами і доповненнями від 25 травня 2001 року № 5) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд у таких спорах повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, яка звертається з таким позовом.

За змістом частини 1 статті 70 і 71 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, Позивач не надав жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між неправомірними діями Управління та завданням йому моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).

Також, згідно абз. 2 п. 5 Постанови Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31.03.1995 - відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п.2 постанови від 1 листопада 1996 р. № 9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" зазначено, що судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Крім того, визначено коли суд має безпосередньо застосовувати Конституцію, зокрема, у разі, коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані Законом України „Про пенсійне забезпечення" та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно роз`яснень наведеної Постанови Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31.03.1995, спори про відшкодування моральної шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції та іншими законодавчими актами, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Пенсійне законодавство не передбачає стягнення моральної шкоди.

За таких обставин, суд вважає, що правових підстав для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди немає, а відтак в задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не виплатити ОСОБА_1 , як спадкоємцю, пенсії по інвалідності спадкодавця ОСОБА_2 , за період з березня 2015 року по березень 2017 року, яка не отримана ОСОБА_2 у зв`язку зі смертю, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату йому, як спадкоємцю, пенсію по інвалідності спадкодавця ОСОБА_2 , за період з березня 2015 року по березень 2017 року, прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду, а тому позов підлягає до задоволення частково.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн, що підтверджується квитанцією про сплату від 17.11.2020 року.

Оскільки, позов задоволено частково, суд стягує на користь позивача судові витрати (судовий збір) пропорційно до задоволених вимог у сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не виплатити ОСОБА_1 , як спадкоємцю, пенсії по інвалідності спадкодавця ОСОБА_2 , за період з березня 2015 року по березень 2017 року, яка не отримана ОСОБА_2 у зв`язку зі смертю.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату йому, як спадкоємцю, пенсію по інвалідності спадкодавця ОСОБА_2 , за період з березня 2015 року по березень 2017 року, та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві сплачений судовий збір в розмірі 840 грн (вісімсот сорок) 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 31 липня 2025 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження/місце проживання: вул. Бульварно-Кудрявська, 16,м. Київ,04053 код ЄДРПОУ/РНОКПП 42098368).

Головуючий суддяПодлісна І.М.