Decision № 129247256, 08.07.2025, Sviatoshynskyi District Court of Kyiv City

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 757/55922/24-ц

пр. № 2/759/3594/25

08 липня 2025 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Твердохліб Ю.О.

за участю секретаря судових засідань Ахмєдової А.М.

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року ОСОБА_4 звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про зняття арешту з майна. В обґрунтування позовної заяви зазначила, що позивачі є спадкоємцями після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та усподкували по 1/3 частині квартири АДРЕСА_1 . На спірну квартиру було накладено арешт в межах виконавчого провадження №2-1126/11про стягнення з ОСОБА_5 . Вони не є божниками по ВП НОМЕР_3, тому для належної реалізації права власності треба зняти арешт.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.12.2024 року справу передано на розгляд до Святошинського районного суду м. Києва (а.с.21-22).

Протоколом розполіду судової справи між суддями визначено головуючого суддю Твердохліб Ю.О. (а.с.27-28).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 24.03.2025 року позовну заяву залишено без руху та наданий строк для усунення недоліків (а.с.29-30).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 03.04.2025 року продовжено процесуальний строк для усунення недоліків (а.с.36-37).

08.04.2025 року до суду надійшла позовна заява у новій редакції, подана ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про зняття арешту з майна (а.с.47-51), яка мотивована тим, що 16.01.2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, за явкими вони є спадкоємцями ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та успадквали по 1/3 частці квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 20.06.1993 року.

06.05.2010 року за ними було здійснено державну реєстрацію права власності по 1/3 частці вказаної квартири за кожною. Також спадкоємцем після ОСОБА_5 є ОСОБА_5 , який також успадкував 1/3 частину спірної квартири.

З відповіді від 29.04.2024 року, наданої Департаментом ДВС Міністерства юстиції України на адвокатський запит, на виконанні у ВДВС Ялтинського МУЮ з 28.01.2013 року значиться зареєстрованим ВП НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа Гагарінського районного суду м. Севастополя від 04.10.2012 року №2-1126/11 про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 боргу у сумі 242 751,50 грн. Оскільки позивачі є співвласниками спірної квартири та не є боржниками за ВП НОМЕР_3, для належної реалізації права власності стосовно часток позивачів, необхідно зняти арешт.

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 14.04.2025 року відкрите провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін (а.с.52).

24.04.2025 через електронний суд від Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшов відзив на позовну заяву (а.с.60-64), в якому просить встановити неналежність відповідача у справі, а саме Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відповіити у задоволенні позовних вимог до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у повному обсязі.

Вказує, що згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження, на виконанні у ВДВС Ялтинського міського управління юстиції з 28.01.2013 року значиться зареєстрованим виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа Гагарінського районного суду м. Севастополя від 04.10.2012 року № 2-1126/11 про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 боргу у сумі 242 751,50 гривень; стан виконавчого провадження "відкрито". Надати копію постанови ВДВС Ялтинського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4, а також інформацію про виконавче провадження, в ході примусового виконання якого державним виконавцем 23.05.2013 року накладено арешт на майно ОСОБА_5 , не виявляється можливим. Підстави для зняття арешту з усього майна (коштів) боржника, або його частини, визначені частиною 4 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження"; відповідно до ч. 5 цієї статті Закону, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Слід зазначити, що відповідно до Постанови КМУ від 9 жовтня 2019 року № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» ліквідовано територіальні органи Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Натомість утворено міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції зі статусом юридичної особи публічного права, повноваження яких розповсюджуються на території декількох адміністративно-територіальних одиниць. Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) об`єднало управління юстиції у Одеській, Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополь. Одночасно з цим, постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 03.06.2016 № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз`яснено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби. У разі залучення органу державної виконавчої служби в якості відповідача, слід звернути увагу при підготовці відзиву, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 1 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (пункт 71)). Разом з тим, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

09.05.2025 року через електронний суд від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надійшов відзив на позовну заяву (а.с.86-90), в якому просить залишити позовну заяву без задоволення, посилаючись на те, що відділ безпідставно зазначено відповідачем, яким не здійснювались щодо арешту майна боржника, виконання виконавчого провадження за яким здійснювалось на тимчасово окупованій території.

Належними відповідачами у справах за позовом про звільнення майна з під арешту є боржник, особа в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках особа, котрій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби. (постанова № 5 від 03.06.2016 Про судову практику про зняття арешту з майна). Відділ жодним чином не порушував прав позивача, на виконанні у відділі не перебувало виконавчих проваджень відносно стягнення коштів як з боржника так і з позивача та не виносилась постанова про арешт майна боржника та позивачів, виконавче провадження у встановленому законодавством порядку до відділу примусового виконання рішень не передавалось. Так, згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження, на виконанні у ВДВС Ялтинського міського управління юстиції з 28.01.2013 року зареєстровано відкрите виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа Гагарінського районного суду м. Севастополя від 04.10.2012 року № 2-1126/11 про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 боргу у сумі 242 751,50 грн. Підстави для зняття арешту з усього майна (коштів) боржника, або його частини, визначені частиною 4 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження"; відповідно до ч. 5 цієї статті Закону, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Фактичним реєстратором обтяження № 1089200 є Реєстраційна служба Ялтинського міського управління юстиції, на підставі постанови ВДВС

Ялтинського міського управління юстиції АРК код ЄДРПОУ 34958861, яка є юридичною особою та згідно даних ЄДР не є ліквідованою та не перебуває в стані припинення, тобто саме якою здійснено реєстраційну дію та внесено відповідне обтяження на майно боржника у виконавчому провадження ОСОБА_5 , але позивач не подає позов до діючого реєстратора, як юридичної особи, яка здійснила реєстраційну дію, до боржника у виконавчому провадженні або до особи в інтересах якої накладено арешт на майно - стягувача ОСОБА_6 , а звертається зі своїми вимогами до ВПВР УЗПВР у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, яке не має статусу

юридичної особи, та не порушує жодним чином прав та інтересів позивачів, а тому не може бути стороною у цивільному процесі, що прямо визначено у статті 48 ЦПК України (постанови № 5 від 03.06.2016 Про судову практику про зняття арешту з майна). Проте позивачем не надається підтвердження накладення арешту на майно позивачів по 1/3 частини квартири, в якому особа/майно права якої обтяжуються є саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , або інших документів щодо неможливості розпоряджатися своїм майном що порушує права позивачів на вільне розпорядження таким майном. Відповідач - відділ примусового виконання рішень не здійснював будь-яких дій щодо обтяження часток майна позивачів, що свідчить про формальне залучення Відділу у якості відповідача Верховний Суд (справа № 705/3876/18 від 07 жовтня 2020) визначив, що «відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Враховуючи викладене, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса), є неналежними та безпідставно визначеним відповідачем у вказаному позові, зазначені обставини підтверджуються змістом позовної заяви та доданими до неї документами, без обгрунтування норм законодавства щодо порушення прав та законних інтересів позивача саме відділом примусового виконання рішень, як суб`єктом владних повноважень, між Відділом та позивачем відсутній будь-який цивільно-правовий спір. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПКУкраїни.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Державний виконавець накладає арешт на майно боржника та відповідно виносить постанову про знаття арешту з майна боржника у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, при здійсненні виконавчого провадження під час примусового виконання рішень. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено запис про обтяження № 1089200 ВДВС Ялтинського МУЮ АРК. Відділ примусового виконання рішень не є правонаступником органів ДВС АР Крим та м. Севастополь, будь-які виконавчі провадження та інші документи, які перебували на тимчасово окупованій території України до відділу примусового виконання рішень не передавались.

16.06.2025 року через електронний суд від представника позивачів ОСОБА_1 надійшла заява про зміну предмету позову (а.с.100-102).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17.06.2025 року у прийнятті заяви представника ОСОБА_1 про зміну предмету позову відмовлено (а.с.110-113).

Представник позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином, будь яких клопотань до суду не надходило.

Представник відповідача Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про зняття арешту з майна ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив в повному обсязі та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши представників сторін, які з`явились в судове засідання, перевіривши та дослідивши матеріали справи суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлені наступні обставини.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.03.2024 року внесено запис про обтяження № 1089200, обтяжувач ВДВС Ялтинського МУЮ АРК ЄДРПОУ 34958861, особа майно/права якої обтяжуються ОСОБА_5 , предмет обтяження квартира АДРЕСА_1 (а.с.10).

Згідно свідоцтва про право власності за законом від 16.10.2010 року спадкоємцями майна ОСОБА_5 , 1937 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 по 1/3 частці квартири кожний (а.с.15)

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої, частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594св21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109св22).

Разом з тим, позивачі клопотань про залучення до участі у справі ОСОБА_5 , як співвідповідача не заявляли. При цьому зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом обставини справи засвідчують, що спір виник в тому числі між позивачами і ОСОБА_5 з приводу порушення прав позивачів на нерухоме майно, яке перебуває у спільній частковій власності, внаслідок боргових зобов`язань останнього.

З урахуванням того, що стороною позивачів не надано доказів виконання виконавчого провадження НОМЕР_3, позовна вимога про зняття арешту із спірної квартири є безпідставною та призведене до порушення прав стягувача за вказаним виконавчим провадженням.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статей 133, 141 ЦПК України.

З огляду на відмову у позові, судові витрати покладаються на позивачів.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 76, 259, 264-265, 268, 273, 365 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про зняття арешту з майна залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Позивачі: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідачі:Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, ЄДРПОУ 00015622, адреса: м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 13.

Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ЄДРПОУ 43315529, адреса: м.Одеса, вул. Богдана Хмельницького, 34.

Повний текст рішення виготовлено 14.07.2025.

Суддя Ю.О. Твердохліб