Decision № 129198310, 30.07.2025, Chernivtsi District Administrative Court

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/3618/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач), в інтересах якого діє адвокат Мандзюк Віктор Борисович до відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (відповідач) з такими позовними вимогами:

визнати протиправною та скасувати постанову відділу Державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті №073001 від 21.05.2024 щодо накладення адміністративно-господарського штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 в сумі 17000,00 грн.

В обґрунтування поданого позову зазначено, що відділом державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №073001 від 21.05.2024. Вказана постанова була винесена у зв`язку з тим, що в ході рейдової перевірки транспортного засобу позивача посадовими особами Укртрансбезпеки виявлено порушення законодавства про автомобільний транспорт, адже перевезення вантажів здійснювалося за відсутності необхідних документів, а саме: перевізник не забезпечив водія тахокартами при аналоговому тахографі за період роботи 29.02.2024-27.03.2024, бланк підтвердження діяльності за вказані дати відсутній.

З оскаржуваною постановою позивач не погоджується та вважає її протиправною, висновки за результатами проведення перевірки вважає хибними, оскільки особа не може тридцять діб підряд без відпочинку керувати транспортним засобом.

Крім того, у позові наголошено, що водію не дали можливість надати пояснення, які полягають у тому, що аналоговий тахограф був несправний , відповідно і карти до нього також, а відтак водій своєчасно записував від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, та інформував про це перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах.

Також зверталась увага, що в діях водія жодних порушень законодавства про автомобільний транспорт немає.

Поряд з цим, у позові вказано, що акт про проведення перевірки був складений однією посадовою особою без залучення іншого співробітника Уктрансбезпеки або посадової особи Національної поліції, що ставить під сумнів легітимність такої перевірки в цілому.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що в ході проведення рейдової перевірки транспортного засобу посадовими особами Уктрансбезпеки було встановлено, що перевізник не забезпечив водія тахокартами при використанні аналогового тахографа за період роботи з 29.02.2024-27.03.2024, також відсутній бланк підтвердження діяльності за вказані дати.

Таким чином, зважаючи на порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідач вважає, що позивача правомірно було притягнуто до відповідальності згідно оскаржуваної постанови відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №073001 від 21.05.2024.

Ухвалою суду від 16.08.2024 відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Ухвалою суду від 16.08.2024 задоволено заяву позивача про забезпечення позову. Зупинено дію постанови відділу Державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті №073001 від 21.05.2024 щодо накладення адміністративно-господарського штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 в сумі 17000,00 грн до набрання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду законної сили.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки RENAULT, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

28.03.2024 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті було проведено перевірку транспортного засобу позивача марки RENAULT, реєстраційний номер НОМЕР_2 , за результатами якої складено акт №032478 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, згідно якого під час проведеної перевірки транспортного засобу марки RENAULT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , були виявлені порушення з перевезення вантажу, а саме: перевізник не забезпечив водія тахокартами при аналоговому тахографі за період роботи 29.02.2024-27.03.2024, бланк підтвердження діяльності за вказані дати відсутній.

В матеріалах справи міститься копія товарно-транспортної накладної від 28.03.2024 №71, згідно якої здійснювалось перевезення вантажу транспортним засобом марки RENAULT, реєстраційний номер НОМЕР_1 на момент проведення перевірки.

Зі змісту вказаної товарно-транспортної накладної вбачається, що перевезення вантажу здійснювалося водієм ОСОБА_2 , а вантажовідправником є ПП ОСОБА_1 .

Постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу №073001 від 21.05.2024 позивача було притягнуто до відповідальності у вигляді адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00 грн згідно абз.3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Позивач, не погоджуючись із оскаржуваною постановою №073001 від 21.05.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу, звернувся до суду з цим позовом.

До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ).

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).

Відповідно до п. 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з п.п. 1, 3 п. 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Як зазначено у п.8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).

Відповідно до п.п. 2, 3 Порядку №1567, державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону №2344 автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Відповідно до абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-ІІІ, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Отже, перелік документів згідно вказаною нормою не є вичерпним.

Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку визначені Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 (Положення №340), згідно пункту 1.3 якого вимоги Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Згідно з п.6.1 Положення №340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Відповідно до визначення наявного у п. 1.5 цього Положення, тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.

Відповідно до п.6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія.

24.06.2010 Міністерство транспорту та зв`язку України наказом № 385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція № 385), відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 розділу І якої, цю Інструкцію розроблено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух".

Відповідно до п.6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Згідно з пунктом 6.2 зазначеного Положення облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія (додаток 2), у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни.

Відповідно до пункту 6.4 Положення №340 графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігають у перевізника.

Відповідно до ст.18 Закону №2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

В розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.

Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 24.06.2010 №385 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2010 р. за № 946/18241 (далі - Інструкція) визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Відповідно до п.3.3 Інструкції водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР ( 994_016 ), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Тобто, водій транспортного засобу, обладнаного тахометром має при собі мати протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у відповідній кількості, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

При цьому у разі несправності тахографа водій зобов`язаний записувати від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Отже, тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ.

Слід також зазначити, що відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 (далі - Конвенція) про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.

Згідно з ч. 3 ст. 10 даної Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Водночас, приписи п. «а» ч. 1 ст. 10 вказаної Конвенції є універсальними для будь - якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія. Ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі, автобусів, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тонн.

Із системного аналізу наведених положень нормативно-правових актів слідує, що у разі обладнання транспортного засобу аналоговим тахографом водій зобов`язаний своєчасно встановлювати, змінювати і заповнювати тахокарти та забезпечувати їх належне зберігання, використовувати тахокарти, а у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв).

Як вбачається із матеріалів справи, під час проведення перевірки посадовими особами відповідача встановлено, що водій здійснював перевезення вантажу транспортним засобом, яким обладнаний аналоговим тахографом.

Під час проведення перевірки водій пред`явив посадовим особам відповідача тахокарту за 28.03.2024 стосовно перевезення вантажу по маршруту с. Яблуниця м. Одесса.

Разом з тим, суд зазначає, що під час перевезення вантажу транспортним засобом, обладнаним тахографом, водії зобов`язані зберігати записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення, що передбачено абзацом 2 пункту 6.1 Положення №340.

З наведеного слідує, що під час проведення перевірки водій транспортного засобу не надав посадовим особам відповідача записи щодо режиму праці та відпочинку за попередні 28 днів, що передували моменту проведення перевірки (29.02.2024-27.03.2024), що, в свою чергу, унеможливлювало посадових осіб відповідача встановити скільки саме водій керував транспортним засобом у період з 29.02.2024-27.03.2024 та чи дотримувався він норм законодавства щодо режиму праці та відпочинку.

До того ж, водій не надав посадовим особам відповідача жодних пояснень щодо не використання транспортного засобу за період з 29.02.2024-27.03.2024, що вбачається із змісту акту №032478 від 28.03.2024, оформленого за результатами перевірки. Тобто водій не спростував обов`язок зберігання тахокарт за період з 29.02.2024-27.03.2024 згідно абзацу 2 пункту 6.1 Положення №340

Крім того, згідно приписів пункту 6.4 Положення №340 водії зберігають бланк підтвердження діяльності протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення. Перевізники зберігають бланк підтвердження діяльності протягом 12 місяців.

Однак, під час проведення перевірки посадові особи відповідача встановили факт відсутності у водія бланків підтвердження діяльності, які зберігаються водієм протягом зміни та 28 днів з дня закінчення зміни, та зберігаються перевізником протягом 12 місяців.

При цьому у акті перевірки №032478 від 28.03.2024, а саме у графі «пояснення водія про причини порушення» водій не надав жодних пояснень в частині дотримання вимог пункту 6.4 Положення №340 щодо зберігання бланків підтвердження діяльності.

Таким чином, за результатами проведення перевірки посадові особи дійшли правомірного висновку щодо порушення приписів Положення №340 в частині зберігання і, відповідно, пред`явлення водієм записів щодо роботи та відпочинку за попередні 28 днів роботи, а також в частині зберігання бланків підтвердження діяльності.

У позовній заяві представник позивача зазначав, що на момент проведення перевірки аналоговий тахограф був несправний, відповідно і карти до нього також, а тому водій своєчасно записував від руки дані щодо режиму праці та відпочинку на зворотному боці, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, та інформував про це перевізника, з яким перебуває у трудових відносинах.

У контексті вказаних доводів суд зазначає, що згідно пункту 3.5 Інструкції №385 перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.

Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР ( 994_016 ) здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов`язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР) ( 994_016 ); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа (пункт 3.6 Інструкції №385).

Аналіз викладеного свідчить про те, що перевізник зобов`язаний забезпечити водія необхідною кількістю тахокарт, а також забезпечувати належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами.

З доводів позовної заяви та матеріалів справи неможливо встановити, коли саме тахограф на транспортному засобі позивача вийшов з ладу, що унеможливлює провести перевірку дотримання позивачем вимог законодавства щодо забезпечення належної експлуатації тахографа на транспортному засобі. Відповідних доказів позивачем суду не надано.

Крім того, суд зазначає, що ані під час перевірки, ані в позовній заяві та у ході судового розгляду справи стороною позивача не заперечувався факт керування водієм транспортним засобом попередні 28 днів (29.02.2024-27.03.2024), що передували моменту перевірки, оскільки у позові зазначено лише про те, що водій не міг керувати транспортних засобом кожен день протягом тридцяти днів цілодобово.

Суд вкотре наголошує, що під час перевірки водій не повідомляв посадових осіб про те, що з 29.02.2024-27.03.2024 він не керував транспортним засобом позивача, а тому не мав обов`язку зберігати записи щодо режиму праці та відпочинку за вказані періоди діяльності. Доказів зворотного суду не надано.

До того ж, позивач, як автомобільний перевізник, в ході судового розгляду справи не надав суду графіку змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв, які він зобов`язаний вести на зберігати в силі абзацу першого пункту 6.4 Положення №340, що, в свою чергу, могло підтвердити відсутність обов`язку водія зберігати заповнені тахокарти або ж бланки підтвердження діяльності за період з 29.02.2024-27.03.2024.

При цьому, суд критично оцінює доводи позовної заяви в частині ненадання водію можливості надати пояснення щодо несправності тахографа з огляду на їх безпідставність та недоведеність, оскільки водій підписався у акті від 28.03.2024 №032478, і, відповідно, був ознайомлений з його змістом та суттю виявленого порушення, а тому мав можливість спростувати виявлені порушення.

Крім цього, у позовній заяві зазначено, що акт про результатами проведення перевірки був складений однією посадовою особою без залучення інших співробітників Укрантрансбезпеки або посадової особи Національної поліції України, що, на думку позивача, ставить під сумнів легітимність такої перевірки в цілому.

Так, згідно пункту 16 Порядку N 1567 рейдова перевірка (перевірка на дорозі) може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки.

Пунктом 20 Порядку N 1567 визначено, що виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

Згідно пункту 21 Порядку N 1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

При цьому, суд звертає увагу, що виключно габаритно-ваговий контроль, який в даному випадку не здійснювався, проводиться двома посадовими особами Укртрансбезпеки або однією посадовою особою Укртрансбезпеки у разі залучення посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Агентства відновлення, власника (балансоутримувача) пункту габаритно-вагового контролю, що передбачено абзацом 2 пункту 16 Порядку №1567.

Таким чином, Порядком № 1567 не визначено обов`язку складання актів про порушення законодавства про автомобільний транспорт кількома посадовими особами Укртрансбезпеки або ж із обов`язковим залученням працівників Національної поліції України, а тому суд відхиляє зазначені вище доводи позовної заяви.

Отже, висновки відповідача щодо порушення позивачем, як автомобільним перевізником, законодавства про автомобільний транспорт знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду справи, оскільки виявлені порушення не спростовані позивачем, а тому оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №073001 від 21.05.2024 є правомірною та скасуванню не підлягає.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Згідно частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої третьої статі 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу відмовити повністю.

Згідно статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 від 15.04.1997);

Відповідач Відділ державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Руська, 248-У, м. Чернівці, 58023, код ЄДРПОУ 39816845).

Суддя В.О. Григораш