Decision № 129145613, 28.07.2025, Dubrovytsia District Court of Rivne Oblast

Справа №949/189/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичною особи,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Чабан Ірина Володимирівна звернулася до суду із заявою, у якій просить стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь позивачки ОСОБА_1 : 255600,00 грн. - страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника; 42600,00 грн. - моральної шкоди; 13250,00 грн. - страхового відшкодування пов`язаного з відшкодуванням витрат на поховання; 27000,00 грн. - судових витрат пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 18 березня 2024 року, близько 17 год. 20 хв. у денну пору доби, водій автомобіля марки "VOLKSWAGEN GOLF", реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, порушуючи вимоги підпункту б) пункту 2.3, підпункту а) пункту 2.9, пунктів 11.3, 12.1 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 та рухаючись на 89 км. автодороги Р-76 Прикладники-Зарічне-Дубровиця, в межах Сарненського району Рівненської області, зі сторони с. Лісове в напрямку с. Золоте, на заокругленні проїзної частини дороги вправо по ходу свого руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки та неправильно її оцінив, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням автомобіля, допустив виїзд транспортного засобу вліво на зустрічну смугу руху, де відбулося зіткнення з зустрічним автомобілем марки "Mercedes-Benz", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який не мав технічної можливості уникнути зіткнення з незалежних від нього причин. В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки "VOLKSWAGEN GOLF", р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події. Порушення водієм ОСОБА_2 вимог пунктів Правил дорожнього руху перебувають в прямому безпосередньому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, що настали. За даним фактом, 18 березня 2024 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості за №12024180000000345 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286-1 КК України. На даний час досудове розслідування в кримінальному провадженні завершено та розпочато судовий розгляд даного кримінального провадження. На момент ДТП, загиблий ОСОБА_4 офіційно працював у військовій частині НОМЕР_3 , на посаді номер обслуги гранатометного відділення 1 штурмового взводу 10 штурмової роти штурмового батальйону військової частини. Проходячи військову службу, він отримував сукупний дохід, який був достатній для утримання себе та своєї непрацездатної матері, яка є пенсіонеркою та особою з інвалідністю, має недостатній розмір пенсії, а тому є особою, яка потребує матеріальної допомоги. Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки "VOLKSWAGEN GOLF", р.н. НОМЕР_1 , була застрахована у Приватному Акціонерному товаристві «Українська пожежно-страхова компанія» (надалі ПрАТ "УПСК"), відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № AT4820730, чинного на дату ДТП. Внаслідок вищевказаної ДТП, було завдано матеріальної та моральної шкоди матері загиблого - ОСОБА_1 , у зв`язку з чим у неї виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача, а саме: відповідно до п 27.2. ст.27 України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV (надалі Закон №1961-IV) за шкоду пов`язану із втратою годувальника, що становить 255 600,00 грн.; відповідно до п 27.3. ст.27 Закон України №1961-ІV від 01.07.2004 р., за моральну шкоду у розмірі 42000,00 грн. та відповідно до п 27.4. ст.27 Закон України №1961-ІV від 01.07.2004 р., за витрати на поховання її сина у розмірі 13250,00 грн. 18 квітня 2024 року представник позивачки повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся до нього із заявами на виплату вказаних страхових відшкодувань. Проте відповідач безпідставно припинив строк прийняття рішення про виплату страхового відшкодування та станом на 22 січня 2025 року, так і не здійснив виплату страхового відшкодування у строки встановлені пунктом 36.2 статті 36 Закону України №1961-IV. З цих підстав просила задоволити позовні вимоги та стягнути з відповідача заявлені нею суми страхових відшкодувань.

До початку розгляду справи від представника позивачки - адвоката Чабан І.В. надійшла заява про розгляд справи без її та позивачки участі, позовні вимоги підтримує.

Від представника відповідача Нелин Т.М. до початку розгляду справи надійшов відзив на позову заяву, в якому просить позовні вимоги залишити без розгляду. Вказує, що ПрАТ «УПСК» позовні вимоги не визнає у повному обсязі та вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. ПрАТ «УПСК» не приймало рішення про виплату чи відмову у виплаті страхового відшкодування, але оскільки кримінальне провадження №1202418000000345 за фактом ДТП ще розглядається, тому відповідно до абз. 4 п.36.2 ст.36 Закону №1961-ІV розгляд справи щодо виплати страхового відшкодування було призупинено до набрання рішення по кримінальному провадженню №1202418000000345 законної сили, про що листом від 14 травня 12024 року було повідомлено позивачку. З цих підстав звернення позивачки з даним цивільним позовом до ПрАТ «УПСК» є передчасним. Також вказує, що позовні вимоги в частині стягнення з ПрАТ «УПСК» шкоди, пов`язаної із смертю годувальника, не підлягають задоволенню, оскільки позивачкою не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт її перебування на утриманні свого загиблого сина на день смерті останнього, а також того, що дохід померлого, був для позивачки основним і постійним джерелом існування. При цьому, для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць. Проте, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про потребу позивачки, у матеріальній допомозі, оскільки остання отримує пенсію, яка є значно вищою за прожитковий мінімум. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачка перебуває у шлюбі та проживає разом із чоловіком ОСОБА_5 , який є працездатною особою та не досяг пенсійного віку (53 роки), а тому вона могла перебувати на утриманні свого працездатного чоловіка.

Представник відповідача, будучи двічі належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення (а.с. 75, 78) в судове засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомила. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд, на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи згоду позивача і наявність достатніх даних для вирішення спору, вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги слід задоволити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 21 березня 2024 року судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 27 років помер ОСОБА_4 , про що складено актовий запис №123 (а.с.12 зворот).

Згідно копії обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024180000000345 від 18 березня 2024 року відносно ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, смерть ОСОБА_4 настала на місці події від отриманих тілесних ушкоджень в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце на 89 км. автодороги Р-76 Прикладники-Зарічне-Дубровиця, за участі автомобіля марки «Volkswagen Golf», реєстраційний номерний знак НОМЕР_5 , яким перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння та порушуючи вимоги підпункту б) пункту 2.3, підпункту а) пункту 2.9, пунктів 11.3, 12.1 ПДР України, керував ОСОБА_2 . Порушення водієм автомобіля ОСОБА_2 вимог п. 12.1, 11.3 Правил дорожнього руху, знаходилися у прямому безпосередньому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, що настали (а.с.10-12).

Смерть ОСОБА_4 , відповідно до копії лікарського свідоцтва про смерть №70 від 19 березня 2024 року, настала від отриманих травм на місці події внаслідок ДТП, яка мала місце поблизу с. Золоте Сарненського району (а.с.13).

Позивачка ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 11 лютого 1997 року (а.с.14) та копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_7 від 24 лютого 2003 року, де після одруження вона змінила прізвище із « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » (а.с.14 зворот). Також із зазначеного свідоцтва про народження вбачається, що членом сім`ї загиблого першого ступеня спорідненості є також його батько - ОСОБА_8 .

Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки "Volkswagen Golf", р.н. НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ "УПСК", відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №AT4820730 чинного на дату ДТП, що підтверджується копією витягу з Централізованої бази даних МТСБУ (а.с.18 зворот), а також копією полісу № НОМЕР_8 (а.с.24 зворот).

У квітні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_9 , відповідно до статей 33, 33-1 Закону №1961-ІV подано до ПрАТ "УПСК" повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (а.с.15). Того ж дня, відповідно до ст.35 та п.41.1 ст. 41 Закону №1961-ІV, також подано заяви на виплату страхових відшкодувань, де містились вимоги: про відшкодування моральної шкоди у розмірі 42600,00 грн., передбаченої п. 27.3 ст.27 Закону №1961-IV (а.с.15 зворот); про відшкодування витрат пов`язаних із втратою годувальника для матері в розмірі 255600,00 грн., передбачених п 27.2 ст.27 Закону №1961-IV (а.с.16) та про відшкодування витрат пов`язаних із витратами на поховання в розмірі 13250,00 грн., передбачених п 27.4. ст. 27 Закону №1961-ІV (а.с.16 зворот).

14 травня 2024 року представник позивача отримав від страхової компанії відповідь, де значилося, що оскільки дорожньо-транспортна пригода, яка трапилась 18 березня 2024 року та в результаті якої загинув ОСОБА_4 розглядається у кримінальній справі, тому у відповідності до вимог п.36.2 ст.36 Закону №1961-ІУ, ПрАТ "УПСК", прийнято рішення про призупинення перебігу строку прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування до дати коли страховій компанії стане відомо про набрання вироком законної сили. Крім того, зазначено на необхідності надання додаткових документів на підтвердження вимог заяви щодо виплати страхового відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю годувальника, підтверджуючих документів для визначення кола осіб, що мають право на отримання частини відшкодування моральної шкоди в зв`язку з смертю ОСОБА_4 (довідка про коло спадкоємців, тощо), а також довідок про доходи ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за останній календарний рік до дати ДТП. Також зазначено, що після одержання вказаних документів, з яких зокрема буде відомо про набрання рішення у кримінальній справі законної сили, ПрАТ "УПСК" поновить розгляд страхової справи (а.с.18 зворот-19).

Таким чином, між сторонами виник спір щодо відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичною особи в дорожньо-транспортній пригоді ОСОБА_4 .

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в ДТП, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК України та Законом № 1961-IV.

Згідно з п.3 ч. 2 ст.11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частиною 1 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Закон №1961-IV, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно зі ст. 3 Закону № 1961-IV, метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Статтею 6 Закону № 1961-IV визначено, що страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі ст. 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, визначено у ст.27 Закону № 1961-IV. Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є її прямим наслідком.

Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами.

Таким чином обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.

У пункті 35.1 ст. 35 Закону № 1961-IV зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно з пунктом 36.1 ст. 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Абзацами першим-третім пункту 36.2 ст. 36 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, -прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.

Крім того, вищенаведеним пунктом 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом у порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 242/1930/21 (провадження № 61-17923св21) та від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20 (провадження № 61-19906св21).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19) зазначено, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у ст. 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

Отже, наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Тому, оскільки, судом не встановлено, що ДТП сталася внаслідок умислу загиблого ОСОБА_4 або непереборної сили, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача, у зв`язку з чим, страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Тому враховуючи наведені висновки, а також предмет і підстави заявленого позову, характер спірних правовідносин, слід дійти висновку, що відсутність рішення у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 , обвинуваченого за ч.3 ст.286-1 КК України не є перешкодою для вирішення цього спору.

Щодо доводів відповідача у відзиві про те, що позовні вимоги про виплату страхового відшкодування є передчасними, оскільки кримінальне провадження №1202418000000345 за фактом дорожньо-транспортної пригоди ще розглядається, по якому відсутнє рішення, яке набрало законної сили, то такі є безпідставними.

Як встановлено судом, 11 березня 2025 року, по вказаному кримінальному провадженні, було ухвалено вирок, за яким винуватця ДТП ОСОБА_2 визнаго винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України та призначено покарання. Вказаний вирок 11 квітня 2025 року набрав законної сили, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень «https://reyestr.court.gov.ua/Review/125764265».

Відповідно до ч. 2, ч. 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

З матеріалів справи встановолено, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого.

Пунктом 27.1 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страхове відшкодування виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Пунктом 27.2 ст. 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами.

Наведена норма Закону Закону № 1961-IV є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме ст. 1200 ЦК України та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою (висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19).

Згідно з ч.1 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Особам, визначеним у п.1-5 ч. 1 ст. 1200 ЦК України, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.

З системного аналізу вищевказаних норм цивільного законодавства, повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо.

Зміст поняття «непрацездатні громадяни» визначено у статті 1 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними громадянами вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Зміст статті 1200 ЦК України свідчить про те, що право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання.

Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 643/207/16-ц (провадження № 61-33638св18); від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19-ц (провадження№ 61-20355св19); від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц (провадження№ 61-320св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 577/1316/20 (провадження № 61-7108св21), від 01 березня 2023 року у справі № 279/1688/22 (провадження № 61-11284св22).

Згідно ст. 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення», члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 36 Закону України «Про загальне обов`язкове пенсійне страхування» непрацездатними членами сім`ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Для отримання страхового відшкодування, матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП встановлено спеціальний порядок, який включає в себе обов`язкове подання потерпілим чи іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, страховику заяви про страхове відшкодування з поданням документів, перелік яких закріплений у п. 35.2 ст. 35 Закону № 1961-IV документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого; його доходи за попередній (до настання ДТП) календарний рік; розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника.

В ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що документами, які підтверджують перебування на утриманні є довідки житлово-експлуатаційних або інших організацій з місця проживання (реєстрації) або довідки органів місцевого самоврядування про перебування на повному утриманні померлого годувальника чи одержання від нього допомоги, що була постійним і основним джерелом засобів до існування, або про спільне проживання з годувальником на час його смерті.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Також, згідно аналізу приписів зазначених законів та ст. 1200 ЦК України, право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого мають фактично дві групи осіб: непрацездатні особи, які є утриманцями загиблого та його діти; працездатні, що доглядають за дітьми померлого до певного віку.

В даній справі підлягає доказуванню особою, яка вимагає страхового відшкодування у зв`язку зі смертю потерпілого, належність до однієї з цих груп, а якщо особа належить до такої групи то необхідно доказати розмір доходу потерпілого (померлого) та факт знаходження на утриманні.

Тобто, надати документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого (померлого), його доходи за попередній (до настання ДТП) календарний рік, розміри пенсії, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника (п.п. «е», п. 35.2 ст. 35 Закону № 1961-IV).

Непрацездатні члени сім`ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного із них, була основним і постійним джерелом їх існування. Розмір відшкодування у зв`язку з втратою годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи (п.п. «г» п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Звертаючись до суду з даним позовом, представник позивачки, як на підставу порушених прав позивачки вказує, що позивачка досягла пенсійного віку, є особою з інвалідністю 2-ї групи, а її син, будучи офіційно працевлаштований у військовій частині, утримував її, надаючи постійно їй матеріальну допомогу, а тому має право на відшкодування страхової регламентної суми на підставі п.27-2 ст.27 Закону Закону № 1961-IV .

Судом встановлено, що позивачка є особою з інвалідністю 2-ї групи загального захворювання, пов`язаної з наслідками чорнобильської катастрофи, що підтверджується копією довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №278521(а.с.22).

Відповідно до копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_9 від 25 жовтня 2023 року, позивачка отримує пенсію по інвалідності (а.с.21); а також вона є потерпілою від Чорнобильської катастрофи категорії 1, що підтверджується копією посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_10 від 29 серпня 2023 року (а.с.21).

Зазначені докази свідчать про те, що на момент дорожньо-транспортної пригоди, за участі сина позивачки - ОСОБА_4 , а також на даний час, позивачка є непрацездатною особою.

Згідно копії довідки про доходи №5880 9688 6385 1537, виданої Головним управління пенсійного фонду України в Рівненській області становить за період з 01 червня 2023 року по 30 квітня 2024 року склав 87042,36 грн., зокрема, розмір пенсії позивачки з січня по лютий 2024 року складав 9977,74 грн., а у березні та квітні 2024 року складав - 10499,12 грн. (а.с.22 зворот).

З копії військового квитка серії НОМЕР_11 від 05 вересня 2023 року вбачається, що ОСОБА_4 був військовим (а.с.20).

З довідки про доходи №17187 від 07 червня 2024 року, виданої військовою частиною НОМЕР_3 Міністерства оборони України встановлено, що на момент ДТП, ОСОБА_4 офіційно працював у військовій частині НОМЕР_3 , на посаді номер обслуги гранатометного відділення 1 штурмового взводу 10 штурмової роти штурмового батальйону військової частини, де за період з 16 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року отримав дохід в розмірі 152987,82 грн., з яких: за листопад 2023 року - 23191,13 грн.; за грудень 2023 року - 129796,69 грн. (а.с.19 зворот).

У поданому відзиві на позовну заяву, представник відповідача вказує, що непрацездатна особа для набуття права на утримання повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць. Проте, такі доводи не ґрунтуються на нормах права, оскільки Верховний Суд неодноразово (в постановах від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, від 26.02.2020 р. у справі № 233/4252/18, від 02.10.2019 р. у справі № 301/1359/16-ц) вказував, що отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача про неподання позивачкою документів, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, оскільки Законом не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування.

У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до ст. 36 Закону, та не позбавлений можливості за відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.

Така позиція суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.02.2020 у справі № 748/1893/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15.

Згідно з роз`ясненнями, наведених у п. 20 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, при вирішенні позовів про відшкодування шкоди, заподіяної втратою годувальника, слід мати на увазі, що право на відшкодування такої шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого, незалежно від родинних зв`язків, або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більше ніж десятимісячного строку після його смерті.

З аналізу наведеного вбачається, що для визнання матері, яка є пенсіонером, такою, що має право на отримання страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника, зокрема, потрібно довести, що частка заробітку останнього (сина позивача), яка припадала на неї, була основним і постійним джерелом її існування.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Так, основним елементом вимоги відшкодування шкоди є доведення факту перебування особи на утриманні померлого та доведення обставини, що допомога, яка надавалася, була для заявника постійним та основним джерелом засобів для існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Оскільки предметом позову є відшкодування шкоди, завданою смертю потерпілого, доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й факт перебування позивача на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі.

Таким чином, позивачка будучи непрацездатною та особою з інвалідністю, мала на день смерті сина право на одержання від нього утримання, а отже, має право на страхове відшкодування шкоди, завданої смертю її сина.

Дорожньо-транспортна пригода, в якій загинув ОСОБА_4 , сталася 2024 року., тому для розрахунку страхового відшкодування застосовується мінімальна заробітна плата, встановлена на 2024 рік.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 7 100 гривень, з 1 квітня - 8 000 гривень.

Пунктом 27.2 ст. 27 Закону № 1961-IV передбачено, що загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Тобто при покладенні обов`язку по відшкодуванню шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілого, на страховика, діюче законодавство передбачає певні межі такої відповідальності. Зокрема, загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є спеціальним соціально-правовим механізмом, який запроваджено державою для захисту майнових інтересів як власників транспортних засобів, так і осіб, права яких можуть бути порушені під час використання джерела підвищеної небезпеки. Саме баланс таких інтересів у визначених законом межах забезпечується страховиком.

Отже, мінімально гарантований загальний розмір страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, обрахований відповідно до п. 27.2 ст. 27 Закону №1961-IV, становить 255600,00 грн., який розрахований за формулою: 36 х 7100,00 грн.

В свою чергу, за змістом Закону № 1961-IV, настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.

Відповідно до копії полісу №АТ/4820730 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 320000 грн. за шкоду, заподіяну майну 100000 грн. (а.с.24 зворот).

Водночас за приписами пункту 27.5 ст. 27 Закону № 1961-IV, відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Аналіз наведених норм Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дає підстави для висновку, що у відносинах з обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів законодавець при виплаті таких складових страхового відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, а саме шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, як сама шкода, так і відшкодування моральної шкоди, розмежовує осіб, які мають право на таке відшкодування, а також порядок такого відшкодування і його розмір. При цьому спільним чинником, який повинен враховуватися при його виплаті (стягненні в судовому порядку) є те, що його розмір визначається в мінімальних заробітних платах у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, а також те, що сукупний розмір усіх відшкодувань не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Таким чином, шкода по втраті годувальника, яка підлягає стягненню з відповідача на користь матері потерпілого, становить 255600,00 грн., що є мінімально гарантованим розміром страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника.

Пунктом 27.3. Закону України №1961-IV встановлено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Відповідно до довідки №259/32.30-26 від 04 червня 2024 року, виданої Залізничним відділом ВДРАЦС у місті Львові, за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян, не виявлено актового запису про шлюб ОСОБА_4 та про народження дітей в ОСОБА_4 (а.с.24)

Таким чином, з матеріалів справи встановлено, що особами, які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди, у зв`язку із смертю ОСОБА_4 є: мати - ОСОБА_1 та батько - ОСОБА_8 . Вищенаведені відомості, як вже зазначено вище судом, підтверджуються: копією свідоцтва про народження ОСОБА_4 (а.с.14); копією свідоцтва про одруження ОСОБА_1 (а.с.14 зворот).

З урахуванням викладеного, загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 85200,00 грн, який розрахований за формулою: 12 х 7100,00 грн., виплачується рівними частинами між особами, які мають право на отримання страхового відшкодування, частка яка припадає на кожного становить 42600,00 грн.

З наведених підстав з відповідача на користь позивачки слід стягнути грошове відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна позивачу, як матері у зв`язку із смертю її сина внаслідок ДТП у розмірі 42600 грн.

Згідно вимог ст. 27.4 Закону №1961-IV, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відповідно до копій Товарних чеків № б/н від 18 березня 2024 року, виданих ПП ОСОБА_10 , позивачка понесла витрати на поховання сина на загальну суму 13250,00 грн. (а.с. 25).

Отже, враховуючи вищенаведені положення законодавства та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути: 255600,00 грн. - страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника; 42600,00 грн. - моральної шкоди; 13250,00 грн. - страхового відшкодування пов`язаного з відшкодуванням витрат на поховання, а всього 311450,00 грн., що в даному випадку не перевищує суму страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності страховика.

Що стосується позовних вимог щодо розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року по справі №826/1216/16 визначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Рішення Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East\West Alliance Limited проти України" (заява №19336/04, п. 269) вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено наступне.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що Цивільним процесуальним кодексом України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 виклав правову позицію, згідно з якою витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт перший частини другої статті 137 ЦПК України).

На підтвердження заявлених витрат, до матеріалів позовної заяви долучено: копію витягу з договору про надання професійної правничої допомоги №Ж342/ Д311813 від 10.04.2024 р. з додатком до нього, укладено між позивачкою та Адвокатським об`єднанням "Центр захисту при ДТП "Автопоміч", де сторони визначили, що Адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання за відповідну плату надавати Клієнту (в даному випадку Позивачу) правничу допомогу, в обсязі та на умовах, передбачених Договором, по стягненню грошової компенсації за спричинену шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 18 березня 2024 р., внаслідок якої, пасажир автомобіля марки "VOLKSWAGEN GOLF" ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від отриманих тілесних ушкоджень загинув. Плата за надані адвокатським об`єднанням послуги на виконання договору про надання правової допомоги становить 3000,00 (три тисячі) грн. за 1 (одну) годину (а.с.27, 31); копію детального розрахунку робіт (наданих послуг) виконаних для надання правничої правої допомоги від 22 січня 2025 року, де зазначено, що загальна кількість витраченого часу на надання професійної правничої допомоги становить 9 год., відповідно вартість наданих послуг становить 27000,00 грн. (а.с.31 зворот-32).

В матеріалах справи наявне свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №002738, згідно якого відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Чабан І.В. серії має право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.32 зворот).

Взявши характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, оцінивши співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, виходячи із засад розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що задоволенню підлягає розмір витрат по оплаті послуг за надання правничої допомоги частково, а саме, у розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно п.2 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються: позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи вищенаведене у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки слід стягнути 10000,00 грн. витрат на правничу допомогу. Також з відповідача підлягає стягненню стягнуті судовий збір, пов`язаний з розглядом справи в розмірі 968,96 грн.

Керуючись ст.ст. 23, 1167, 1168, 1187, 1172, 1200 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 15, 57, 81, 89, 133, 141, 223, 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Приватного Акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичною особи - задоволити частково.

Стягнути з Приватного Акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 :

- 255600,00 (двісті п`ятдесят п`ять тисяч шістсот) грн..- страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника;

- 42600,00 (сорок дві тисячі шістсот) грн. - моральної шкоди;

- 13250,00 (тринадцять тисяч двісті п`ятдесят) грн. - страхового відшкодування пов`язаного з відшкодуванням витрат на поховання.

Стягнути з Приватного Акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги в розмірі 10000,00 грн. (десять тисяч) гривень.

Стягнути з Приватного Акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» судовий збір в розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України: отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Заочне рішення може бути переглянуто Дубровицьким районним судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_12 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_13 , виданий 16 травня 2003 року Дубровицьким РВ УМВС України в Рівненській області.

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія», місцезнаходження: вул. Кирилівська, буд. 40, код ЄДРПОУ 20602681.

Суддя: підпис

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.