Court ruling № 129097512, 25.07.2025, Prymorskyi District Court of Odesa City

Справа № 522/15675/25-Е

Провадження №2-з/522/419/25

УХВАЛА

25 липня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси звернулася представник ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.

23 липня 2025 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_3 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль TOYOTA YARIS HYBRID, рік випуску 2021, VIN-код НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 автомобіль TOYOTA RAV-4 HYBRID, рік випуску 2020, VIN-код НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 . Також заборони відповідачу та будь-яким іншим особам до вирішення справи по суті: відчужувати, розпоряджатися, перереєстровувати зазначені транспортні засоби; здійснювати з ними реєстраційні дії в територіальних сервісних центрах МВС.

Позовні вимоги обґрунтовуються, тим, що сторони перебували у шлюбі, який в подальшому було розірвано. Водночас, у сторін наявне спільне майно, набуте за період шлюбу, а саме будинок, квартира та автомобілі. Позивач посилається на те, що вказане майно було набуте в період шлюбу, є спільною сумісною власністю, а тому підлягає поділу по 1/2 частки нерухомого майна.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову, позивач посилається на те, що транспортні засоби є об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Право власності на два вищезазначені автомобілі було зареєстровано на ОСОБА_2 . З огляду на їхню високу ринкову вартість, існує реальна загроза того, що у період розгляду справи відповідач може вчинити дії, спрямовані на відчуження, приховування, знищення або перереєстрацію цих автомобілів на третіх осіб, що унеможливить або значно ускладнить виконання судового рішення.

Суд, вивчивши матеріали справи, заяву про забезпечення позову, вважає, що вона не доведена та задоволенню не підлягає.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 1-4 частини 1 статті 150ЦПКУкраїни передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд керується тим, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленомуЦивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

За змістом ст.ст.149-153 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити заходи забезпечення позову.

Процесуальним законом визначено обов`язок заявника вказати предмет позову та обґрунтувати необхідність забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Згідно з ч.3ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно дост. 149 ЦПК України, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим вимогам, а також мають бути безпосередньо пов`язанні з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Як вбачається із заяви, заявник, звертаючись з заявою про забезпечення позову, просить накласти арешт на транспортні засоби, а також заборонити вчиняти дії щодо них.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Заявником належним чином не обґрунтоване припущення про те, що невжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду та спроможне забезпечити фактичне виконання рішення суду в майбутньому.

В даному випадку, суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, який через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 по справі № 554/1893/17 достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Узагальнюючи все вищенаведене, суд приходить до переконання, що оскільки заявником не наведено достатніх підстав для застосування вказаних заходів забезпечення позову, а також не надано належних і достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову у майбутньому може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, виходячи із змісту заявлених вимог, натомість вжиття такого заходу забезпечення може перешкоджати виконанню іншого судового рішення.

Вимоги щодо забезпечення позову суд не вважає розумними, обґрунтованими та адекватними.

Суд не вбачає з поданої заяви та долучених до неї письмових доказів наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача та ймовірність ускладнення виконання судового рішення у разі задоволення позову при невжитті таких заходів.

Крім того, з матеріалів справи слідує, що шлюб між сторонами був укладений 04.11.2014 року, а розірвано за рішення суду 20.05.2025 року.

При цьому, транспортні засоби були придбані в 2020 р. та 2021 р. та є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, про що зазначає заявник у своїй заяві.

Таким чином, об`єкти придбано під час перебування сторін у шлюбі.

Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за часшлюбу, належить дружині та чоловікові направі спільної сумісної власностінезалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1, ч. 3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаютьсямайном, що є об`єктом праваспільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжядоговорів, які потребують нотаріального посвідченняі (або) державної реєстрації, а такождоговорівстосовно цінногомайна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бутинотаріально засвідчена.

З огляду на вищевикладені норми Закону щодо презумпції спільності майна набутого у зареєстрованому шлюбі та обов`язковості наявності нотаріально посвідченої згоди другого з подружжя щодо укладання договорів які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, суд приходить до висновку, що ані позивач а ні відповідач не зможуть без згоди один одного вчинити дії по відчуженню спірного майна до розгляду судом справи.

Враховуючи зазначене, вжиття заходів забезпечення позову не вбачається необхідним, оскільки не існує очевидних ризиків порушення прав позивача, а тому суд приходить висновку, що на даний час немає правових підстав для задоволення заяви представника ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у справі.

Відповідност. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При здійсненні судочинства суди застосовуютьКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За таких обставин, оскільки вимоги заявника не відповідають вищезазначеним критеріям та принципам інституту забезпечення позову, суд вважає що в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення слід відмовити.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відмова у задоволенні клопотання про забезпечення позову не позбавляє особу права звернутись повторно з заявою про забезпечення позову навівши нові мотивування та надавши всі необхідні докази на підтвердження такого клопотання.

Крім того, за змістом ч. 11ст. 153 ЦПК Україниухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-153,259,260,353 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Суддя: