Decision № 128452964, 13.06.2025, Commercial Court of Kyiv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2025 р. Справа № 911/1042/25

Господарський суд Київської області у складі судді Горбасенка П.В., за участю секретаря судового засідання Байдрелової М.Г., розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі:

1. Міністерства оборони України

2. Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Ойл-А»

про визнання недійсним договору в частині та стягнення 189 647, 79 гривень

за участю представників:

від прокуратури: Сокол Р.В. (посвідчення № 078214 від 25.07.2023)

від позивача 1: Градов А.Р. (самопредставництво)

від позивача 2: Форостовський В.О. (самопредставництво)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

24.03.2025 канцелярією Господарського суду Київської області зареєстровано надіслану засобами поштового зв`язку позовну заяву заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (далі прокуратура / прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі позивач 1) та Військової частини НОМЕР_1 (далі позивач 2) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Ойл-А» (далі відповідач / ТОВ «Ресурс-Ойл-А») про:

визнання недійсним пункту 4.2 договору № 162 від 28.11.2023 в частині включення до ціни договору суми ПДВ, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та ТОВ «Ресурс-Ойл-А»;

стягнення з ТОВ «Ресурс-Ойл-А» на користь Військової частини НОМЕР_1 грошові кошти за договором № 162 від 28.11.2023 у розмірі 189 647, 79 грн, з яких 160 747, 75 грн сплачений ПДВ (основний борг), 6 024, 72 грн 3 % річних та 22 875, 30 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що після введеного 24.02.2022 воєнного стану в Україні, в силу законодавчих змін, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних сил України, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, оподатковуються ПДВ за нульовою ставкою.

Водночас, як зауважує прокурор, пунктом 4.2 договору про закупівлю товарів за державні кошти № 162 від 28.11.2023 (далі договір) передбачено сплату ПДВ у сумі 160 747, 75 грн, що становить 20 % вартості товару.

З огляду на такі обставини прокурор вважає, що зміст оспорюваного правочину в частині сплати ПДВ суперечить положенням Податкового кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, зокрема постанові Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам.

Відтак, за доводами прокурора, відповідно до ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, існують правові підстави для визнання договору недійсним у цій частині. Оскільки відповідач отримав від Військової частини НОМЕР_1 суму ПДВ, попри те, що відповідний товар оподатковувався за нульовою ставкою, наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 160 747, 75 грн, так як неповернення відповідачем оборонному відомству зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом. Крім того, прокурор заявив до стягнення 3 % річних та інфляційні втрати щодо неповернення безпідставно отриманих або збережених коштів.

Поряд з тим відповідно до змісту позовної заяви та її прохальної частини прокурор просить суд розглядати означену справу у закритому судовому засіданні, посилаючись на те, що відкритий судовий розгляд вказаного спору може стати наслідком розголошення інформації з обмеженим доступом, яка в умовах воєнного стану може спричинити шкоду обороноздатності держави, оскільки може містити інформацію, пов`язану із діяльністю та розміщенням (дислокацією) Військової частини НОМЕР_1 на території України.

Водночас, до вирішення питання про відкриття провадження у цій справі, 25.03.2025 канцелярією Господарського суду Київської області зареєстровано сформовані 24.03.2025 в підсистемі «Електронний суд» Військовою частиною НОМЕР_1 додаткові пояснення у справі № 911/91/25, в шапці яких зазначено номер справи 911/1042/25. Зі змісту додаткових пояснень випливає, що позивач 2, посилаючись на мету прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», яка полягає у забезпеченні виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, зазначає, що ним не укладалися договори (контракти) на виконання таких завдань, а відтак положення зазначеної постанови не застосовуються до спірних правовідносин.

Господарський суд Київської області ухвалою від 27.03.2025 у справі № 911/1042/25, зокрема, прийняв позовну заяву прокуратури до розгляду, відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання на 25.04.2025, встановив учасникам справи строки для вчинення процесуальних дій.

31.03.2023 канцелярією Господарського суду Київської області зареєстровано сформовану 28.03.2025 в підсистемі «Електронний суд» заяву прокуратури про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Господарський суд Київської області, у складі судді Конюх О.В., ухвалою від 03.04.2025 у справі № 911/1042/25 задовольнив заяву Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, постановив підготовче засідання, призначене у справі на 25.04.2025, провести в режимі відеоконференції за допомогою сервісу відеоконференцзв`язку сайту https://vkz.court.gov.ua/.

21.04.2025 через підсистему «Електронний суд» Міністерство оборони України надіслало додаткові пояснення у справі, відповідно до яких позивач 1 стверджує, що постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» не застосовується до спірних правовідносин, оскільки договір № 162 від 28.11.2023 не укладався на виконання мобілізаційного завдання.

22.04.2025 через підсистему «Електронний суд» Черкаська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону надіслала письмові пояснення щодо поданих додаткових пояснень представника Міністерства оборони України у справі № 911/1042/25, за змістом яких прокурор оцінюючи позицію Міністерства оборони України послався на ряд судової практики щодо застосування пп. г) пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та п. 1 постанови № 178 у подібних правовідносинах. Зокрема прокурор просив долучити до матеріалів справи подані пояснення, врахувати їх при розгляді справи № 911/1042/25 та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У підготовчому судовому засіданні 25.04.2025, у якому брали участь прокурор в режимі відеоконференції, а також представники позивачів у залі суду, суд долучив додаткові пояснення позивачів та прокуратури до матеріалів справи.

Також Господарський суд Київської області ухвалою від 25.04.2025 у справі № 911/1042/25, зокрема, задовольнив клопотання заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про розгляд справи у закритому судовому засіданні, постановив здійснювати розгляд справи у закритому судовому засіданні на стадії судового розгляду справи № 911/1042/25 по суті, а також продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 30.05.2025.

Після проведення підготовчого засідання 25.04.2025 через підсистему «Електронний суд» Черкаська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону надіслала заяву про участь прокурора у судовому засіданні 30.05.2025 в режимі відеоконференції.

Господарський суд Київської області ухвалою від 25.04.2025 задовольнив заяву Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та постановив провести в режимі відеоконференції за допомогою сервісу відеоконференцзв`язку сайту https://vkz.court.gov.ua/ призначене у справі на 30.05.2025 о 10:00 судове засідання.

У підготовче судове засідання 30.05.2025 представники позивачів не з`явилися.

Водночас 29.05.2025 від позивача 1 через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи, яка обґрунтована неможливістю останнього прибути до судового засідання у зв`язку із залученням представника в іншому судовому провадженні. До того ж, зі змісту означеної заяви випливає, що Міністерство оборони України не заперечує проти задоволення позовних вимог, заявлених прокуратурою.

Також 30.05.2025 від позивача 2 надійшли додаткові пояснення, у яких зазначено, що він не може взяти участі у судовому засіданні 30.05.2025 у зв`язку із службовим відрядженням.

За результатами підготовчого судового засідання, врахувавши заяву та пояснення позивачів, Господарський суд Київської області ухвалою від 30.05.2025 закрив підготовче провадження у справі № 911/1042/25 та призначив справу до судового розгляду по суті на 13.06.2025.

До початку судового засідання 13.06.2025 канцелярією Господарського суду Київської області зареєстровано надіслані відповідачем через підсистему «Електронний суд»:

відзив на позовну заяву разом з клопотанням про поновлення строку на його подання, згідно змісту якого відповідач стверджує про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог в означеній справі та просить суд відмовити у їх задоволенні; в обґрунтування поважності причин пропуску встановленого судом строку для подання відзиву ТОВ «Ресурс-Ойл-А» зазначило про обставини неотримання останнім матеріалів позовної заяви;

клопотання про зупинення розгляду справи № 911/1042/25 до вирішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду Верховного Суду справи № 910/4017/24 щодо можливості прокурора звертатися до суду в інтересах держави в особі військової частини з позовом про оскарження пункту договору в частині включення до ціни правочину суми ПДВ;

клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку підготовчого провадження, за змістом якого відповідач просить відкласти розгляд справи на іншу дату через участь його представника в іншому судовому засіданні;

письмові пояснення у справі, які за змістом дублюють позицію, викладену у відзиві.

Господарський суд Київської області у судовому засіданні 13.06.2025, заслухавши заперечення прокурора щодо поданих відповідачем процесуальних документів, ухвалою від 13.06.2025, занесеною до протоколу судового засідання від 13.06.2025 у справі № 911/1042/25:

відмовив у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву та залишив відзив без розгляду;

відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення розгляду справи № 911/1042/25;

відмовив відповідачу у відкладенні розгляду справи;

залишив без розгляду письмові пояснення відповідача.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву та, як наслідок залишення відзиву без розгляду, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 113, ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, встановлюються судом.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Як випливає з матеріалів справи, Господарський суд Київської області ухвалою від 27.03.2025 про відкриття провадження у справі № 911/1042/25 встановив відповідачу строк для подання у письмовій формі відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення такої ухвали.

Приписами п. 6 ч. 2 ст. 42, ч. 1-4 ст. 116 ГПК України унормовано, що учасники справи зобов`язані, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

З огляду на системний аналіз Господарського процесуального кодексу України, під процесуальними строками розуміють встановлений законом та / або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та / або завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, з поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків.

Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

Поряд з тим за змістом ч. 7 ст. 6, ч. 6 ст. 242 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою

Днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд цієї справи, копію ухвали Господарського суду Київської області від 27.03.2025 про відкриття провадження у справі суд надіслав ТОВ «Ресурс-Ойл-А» до його персонального кабінету у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Із наявної в матеріалах означеної справи довідки про доставку електронного листа випливає, що копія ухвали Господарського суду Київської області від 27.03.2025 у справі № 911/1042/25 доставлена до електронного кабінету відповідача 28.03.2025 о 12:29, відтак днем вручення такої ухвали є 28.03.2025.

Враховуючи зазначене, останнім днем встановленого ст. 165 ГПК України та ухвалою Господарського суду Київської області від 27.03.2025 у справі № 911/1042/25 п`ятнадцятиденного строку для подання відповідачем відзиву на позовну заяву є 14.04.2025.

Натомість, як випливає з матеріалів справи, відзив ТОВ «Ресурс-Ойл-А» на позовну заяву надійшов до суду 13.06.2025, про що свідчить відмітка канцелярії суду, тобто з пропуском встановленого судом строку для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Як випливає з приписів ч. 1, 2 ст. 118, ч. 1 ст. 119 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання відзиву на позовну заяву відповідач зазначив, що ні він, ні його представник не отримували матеріалів позовної заяви.

Втім, суд не може визнати такі доводи поважними, оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідачу було надіслано позовну заяву Черкаської спеціалізованої прокуратури № 1400вих-25 від 20.03.2025 з додатками. Зокрема, на виконання вимог п. 1 ч. 1 ст. 164 ГПК України прокурором додано до матеріалів позову опис вкладення № 1803100054999 з переліком документів, у тому числі позовної заяви, адресований на ім`я ТОВ «Ресурс-Ойл-А». Водночас із роздруківки відстеження за штриховим кодовим ідентифікатором № 1803100054999 з вебсайту АТ «Укрпошта» випливає, що таке поштове відправлення було вручено одержувачу 22.03.2025, що спростовує твердження відповідача про неотримання матеріалів.

Означене свідчить про відсутність поважних причин пропуску ТОВ «Ресурс-Ойл-А» процесуального строку для подання відзиву, а отже, про відсутність підстав для поновлення строку для його подання.

Крім того матеріали справи містять докази вручення відповідачу копії ухвали суду про відкриття провадження у справі, що мало б спонукати відповідача до належної процесуальної активності, зокрема ознайомлення зі змістом позовної заяви та реалізації права на подання відзиву.

Враховуючи викладене та те, що відзив на позовну заяву подано ТОВ «Ресурс-Ойл-А» після закінчення процесуального строку на його подання, встановленого судом, а також відсутність підстав для поновлення відповідачу відповідного процесуального строку, суд дійшов висновку про залишення відзиву відповідача на позовну заяву без розгляду.

Водночас, висновуючи про відсутність підстав для зупинення провадження у справі № 911/1042/25 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/4017/24, судом враховано таке.

Зупинення провадження у справі це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Як випливає з аналізу зазначених норм, обидва випадки зупинення провадження у справі пов`язані між собою метою такого зупинення, яка полягає в залежності одного розгляду справи від результату розгляду іншої справи, однак підстави та правові наслідки таких зупинень різні.

В обґрунтування поданого ТОВ «Ресурс-Ойл-А» клопотання про зупинення провадження, останній зазначає, що на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передано справу № 910/4017/24, у якій на вирішення поставлено питання щодо можливості представництва військових частин прокуратурою в суді та подання позовів в їх інтересах. У зв`язку з цим відповідач, посилаючись на положення п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, вважає наявними підстави для зупинення провадження у цій справі до закінчення перегляду справи № 910/4017/24 касаційним судом, оскільки предмет позову у справі № 911/1042/25 нерозривно пов`язаний із позовними вимогами у справі № 910/4017/24, зокрема щодо можливості прокурора звертатися до суду в інтересах держави в особі військової частини з позовом про оскарження пункту договору в частині включення до ціни правочину суми ПДВ.

Отже відповідач посилаючись на п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України просить зупинити провадження у справі № 911/1042/25 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/4017/24.

В розрізі викладених процесуальних обставин суд зазначає, що правильним є посилання не на п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, а на п. 7 ч. 1 ст. 228 цього Кодексу, оскільки він передбачає можливість зупинення провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

До того ж суд зазначає, що зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України застосовується у випадку об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, розгляд якої може мати преюдиційне значення для вирішення відповідної справи, тоді як у цьому випадку зупинення аргументоване необхідністю отримання результатів розгляду справи об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, тобто висновків касаційного суду щодо правозастосування.

Водночас присутній у судовому засіданні прокурор заперечив проти зупинення провадження у справі та зауважив, що ухвалою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2025 справу № 910/4017/24 за касаційною скаргою Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Отже враховуючи, що об`єднаною палатою повернуто без розгляду справу № 910/4017/24, суд доходить висновку про відсутність визначених законом підстав для зупинення провадження у справі № 911/1042/25, з огляду на що суд відмовляє у задоволенні клопотання ТОВ «Ресурс-Ойл-А» про зупинення провадження у справі № 911/1042/25.

Щодо клопотання відповідача про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку підготовчого провадження, суд зазначає, що, не зважаючи на формулювання назви клопотання, його зміст фактично зводиться до прохання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю його представника в іншому судовому провадженні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 216 ГПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Отже, відкладення розгляду справи є правом суду та здійснюється ним на власний розсуд, з урахуванням конкретних обставин у справі та у разі визнання причин неявки сторін поважними. Водночас відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи наведені приписи, а також відсутність підстав для відкладення розгляду справи в розумінні відповідних процесуальних приписів та відсутності належного доказового підтвердження зайнятості представника в іншому судовому провадженні, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання та, як наслідок, відмову у його задоволенні.

Також перевіривши у судовому засіданні 13.06.2025 пояснення ТОВ «Ресурс-Ойл-А» щодо позову, суд дійшов таких висновків.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України визначено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Натомість приписи ч. 1 ст. 43 ГПК України унормовують, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Проаналізувавши письмові пояснення ТОВ «Ресурс-Ойл-А», суд встановив, що їх зміст фактично повторює доводи, викладені у відзиві, який, в свою чергу, подано відповідачем із порушенням строку, встановленого для подання відзиву.

За наведеного, письмові пояснення ТОВ «Ресурс-Ойл-А», які відповідно до змістовного наповнення суд розцінює не інакше як відзив на позовну заяву, залишаються судом без розгляду у зв`язку із їх поданням після спливу встановленого строку та належного обґрунтування причин такого порушення.

Після розгляду означених заяв та клопотань суд перейшов до розгляду справи по суті та заслухав вступне слово учасників справи. Водночас у зв`язку із виявленою розбіжністю між зазначеною сумою 3 % річних у прохальній частині позовних вимог (6 024, 72 грн) та її розрахунком у позовній заяві (6 024, 74 грн), суд з`ясував у прокурора точний розмір заявленої до стягнення суми, на що прокурор зауважив про допущення технічної описки та просив розглядати позовні вимоги відповідно до наведеного у позовній заяві розрахунку суми 3 % річних, тобто 6 024, 74 грн. Також суд з`ясував у позивача 2 обставини подання ним письмових пояснень у межах справи № 911/1042/25, у яких, як випливає з їх змісту, викладено обґрунтування щодо розгляду іншої справи, а саме № 911/91/25, на що представник Військової частини НОМЕР_1 пояснив, що зазначені доводи стосуються провадження № 911/1042/25, а інший номер справи (її реквізити) викладено помилково у зв`язку з технічною опискою, зумовленою наявністю у провадженні суду значної кількості аналогічних справ.

Отже закінчивши з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами, суд оголосив про перехід до судових дебатів, по завершенні яких перейшов до стадії ухвалення судового рішення та проголосив у цьому засіданні вступну і резолютивну частини рішення, водночас

УСТАНОВИВ:

Як випливає з наявної в матеріалах справи копії договору, 28.11.2023 між Військовою частиною НОМЕР_1 як покупцем та ТОВ «Ресурс-Ойл-А» як продавцем (далі сторони) укладено договір № 162 про закупівлю товарів за державні кошти (далі договір), відповідно до п. п. 1.1, 1.2 якого продавець зобов`язується поставити покупцю «відновник оксиду азоту AdBlue» (код ДК-021:2015-24950000-8 Спеціалізована хімічна продукція) (далі товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Номенклатура, асортимент, кількість товару, який продавець зобов`язується передати покупцю, зазначається відповідно до специфікації (додаток № 1).

Відповідно до наявної в матеріалах справи специфікації (додаток № 1) сторони, зокрема, погодили найменування товару, кількість, ціну та суму товару, а саме: відновник оксиду азоту AdBlue у кількості 55 590 кг за ціною 14, 46 грн на загальну суму 964 486, 50 грн у т.ч. ПДВ 20 % у розмірі 160 747, 75 грн.

До того ж положеннями п. п. 2.2, 4.1, 4.2, 4.5, 8.1, 9.2 договору визначено, що одержувачем товару є військова частина НОМЕР_1 (покупець).

Платником за цим договором є покупець.

Загальна вартість товару (сума договору) за цінами, визначеними у специфікації (додаток № 1 до цього договору) становить 964 486, 50 грн, у т. ч. 160 747, 75 грн ПДВ (20%).

Розрахунки за товар здійснюються шляхом оплати поставленого товару протягом 10 робочих днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з моменту поставки. Факт поставки підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною та / або актом приймання-передачі.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами.

Кінцевий строк дії договору 01.12.2023, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов`язань.

Як випливає з матеріалів справи, на виконання умов договору ТОВ «Ресурс-Ойл-А» поставило Військовій частині НОМЕР_1 обумовлений товар на суму 964 486, 50 грн, що підтверджується матеріалами справи, зокрема:

видатковими накладними за 2023 рік № РН-0319, № РН-0320, № РН-0322, які підписані між сторонами договору без будь-яких претензій та зауважень;

товарно-транспортними накладними за 2023 рік № 0000000062, № 0000000063, № 0000000065, в яких містяться відмітки вантажовідправника, експедитора та вантажоодержувача;

актом приймання-передачі військового майна № 169 від 04.12.2023, за яким військове майно, що фактично надійшло і перераховано в акті, прийнято на відповідне зберігання.

В свою чергу, Військова частина НОМЕР_1 перерахувала на користь відповідача 964 486, 50 грн, що підтверджується платіжними інструкціями:

№ 1045 від 18.12.2023 із призначенням платежу: «за відновник оксиду азоту AdBlue, накл. №РН-0319 від 12.12.23р. Дог. №162 від 28.11.23р.; в т.ч. ПДВ-63 038, 33 грн» та відміткою казначейської установи про оплату 19.12.2023;

№ 1046 від 18.12.2023 із призначенням платежу: «за відновник оксиду азоту AdBlue, накл. №РН-0320 від 12.12.23р. Дог. №162 від 28.11.23р.; в т.ч. ПДВ-66 190, 25грн» та відміткою казначейської установи про оплату 19.12.2023;

№ 1047 від 18.12.2023 із призначенням платежу: «за відновник оксиду азоту AdBlue, накл. №РН-0322 від 12.12.23р. Дог. №162 від 28.11.23р.; в т.ч. ПДВ-31 519, 17 грн» та відміткою казначейської установи про оплату 19.12.2023.

Мотивуючи звернення до суду із позовом у цій справі, прокурор зазначає, що у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан, який триває досі.

В розрізі викладених обставин прокурор вказує, що з метою спрощення матеріального забезпечення військових формувань, 02.03.2022 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі Постанова № 178), якою установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Також прокурор зазначив, що постанова № 178 містить посилання на норму пп. г) пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, відповідно до якої, за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Прокурор стверджує, що нульова ставка ПДВ, відповідно до пп. г) пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів (паливно-мастильні матеріали, запасні частини, охолоджуючі рідини, комплектуючі, інструменти, інше) за умов, що такі операції здійснюються для категорії суб`єктів, визначених цією постановою.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом, прокурор вважає, що оскільки пунктом 4.2 договору № 162 від 28.11.2023 до ціни договору незаконно включено суму ПДВ, а саме 160 747, 75 грн, за придбання позивачем 2 відновника оксиду азоту AdBlue, що суперечить положенням Податкового кодексу України та Постанови № 178, наявні підстави для визнання недійсними положень такого договору в частині включення до ціни правочину ПДВ, а сплачені кошти в якості ПДВ необхідно повернути позивачу 2 із застосуванням наслідків, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.

Також прокурор зауважив, що як положення цивільного законодавства, так і судова практика передбачають можливість визнання недійсною окремої частини правочину, якщо вона суперечить закону, не впливаючи на дійсність решти його умов.

Крім того, вказані обставини, на думку прокурора, порушують майнові інтереси держави у бюджетній сфері, оскільки кошти, сплачені в якості ПДВ, могли бути спрямовані на потреби оборонного характеру, зокрема, для матеріально-технічного забезпечення, підвищення бойової готовності та боєздатності військових підрозділів Збройних Сил України, що, у свою чергу, безпосередньо пов`язано із забезпеченням національної безпеки держави.

Однак, за доводами прокурора, Міністерство оборони України, як орган що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у Збройних Силах України, а також Військова частина НОМЕР_1 , як сторона оспорюваного в частині правочину та вигодонабувач, не виконали покладених на них обов`язків щодо захисту відповідних інтересів держави.

В розрізі вказаних обставин та наявності підстав для представництва інтересів держави у суді в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 , прокурор зазначив, що:

25.02.2025 Черкаська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону скерувала до Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 повідомлення за вих. № 1089вих-25 в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про виявленні порушення та необхідність вжиття заходів щодо захисту інтересів держави;

05.03.2025 Військова частина НОМЕР_1 листом № 894/1/880 надала відповідь на повідомлення прокуратури, зазначивши, що до суду із позовом про повернення сплаченої суми ПДВ за договором № 162 від 28.11.2023 остання не зверталася, натомість 10.02.2025 надсилала ТОВ «Ресурс-Ойл-А» претензію за вих. № 16 з вимогою повернути 160 747, 75 грн ПДВ, однак відповіді від відповідача не отримала. Зазначеним листом військова частина також повідомила, що у випадку самостійного пред`явлення прокуратурою позову до суду, нею будуть надані всі необхідні документи;

Міністерство оборони України відповідь на повідомлення Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону не надало;

15.03.2025 Черкаська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом № 1365вих-25, на виконання вимог, установлених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», повідомила Міністерство оборони України та Військову частину НОМЕР_1 про намір звернутися до суду в інтересах держави в особі останніх, з метою захисту їхніх майнових прав та забезпечення ефективного використання бюджетних коштів у сфері оборони.

Підсумовуючи, прокурор зазначив, що така пасивна поведінка уповноважених органів розцінюється як бездіяльність, яка відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» надає прокурору право на здійснення представництва інтересів держави в суді з метою їх належного захисту.

Як зазначалося судом раніше, розгляд цієї справи здійснюється на підставі наявних у ній матеріалів без урахування відзиву відповідача, оскільки поданий ТОВ «Ресурс-Ойл-А» після закінчення процесуального строку відзив залишено судом без розгляду.

Натомість позивачі у своїх поясненнях на позов зазначили, що враховуючи преамбулу постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», спірний договір не укладався на виконання мобілізаційних завдань, а відтак, на їхню думку, положення постанови № 178 не застосовуються до спірних правовідносин.

Розглянувши матеріали справи, перш за все суд вважає за необхідне зазначити обґрунтованість підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Згідно зі ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 ч. 4).

Отже відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновків про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43 означеної постанови Великої Палати Верховного Суду).

Звертаючись з розглядуваним позовом до суду прокурор зазначив, що Міністерство оборони України, як головний розпорядник бюджетних коштів та Військова частина НОМЕР_1 , як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, наділені повноваженнями як щодо забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, постачання їм матеріальних та інших ресурсів, так і щодо управління бюджетними коштами, наданими на відповідні цілі, із забезпеченням їх ефективного та результативного використання, однак останні не вжили заходів для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а саме не пред`явили до суду позов про визнання недійсним в частині договору № 162 від 28.11.2023 та стягнення з ТОВ «Ресурс-Ойл-А» коштів у сумі 160 747, 75 грн як безпідставно сплаченої суми ПДВ, а також інфляційних втрат і 3 % річних.

Так відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про оборону України», ст. 6 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», а також п. п. 1, 3, 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, та на який покладено реалізацію державної політики у сфері оборони, організацію оборонного планування, управління Збройними Силами України, а також забезпечення їх матеріально-технічними ресурсами.

Що стосується військової частини, яка є стороною спірного правочину, то відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» військова частина є структурним підрозділом Збройних Сил України, що виконує визначені завдання у сфері оборони держави, а тому виступає розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня в межах повноважень, делегованих Міністерством оборони України. У цьому контексті вона є розпорядником публічних коштів та стороною правочину, яка здійснює закупівлю матеріально-технічних засобів для забезпечення виконання завдань оборонного призначення.

З огляду на вказане, суд погоджується з доводами прокурора, що саме Міністерство оборони України, як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у органах Збройних Сил України, а також Військова частина НОМЕР_1 , як сторона оспорюваного правочину та вигодонабувач, є органами державної влади, до компентенції яких віднесено відповідні повноваження у спірних правовідносинах. Відтак прокурор правильно визначив позивачів у цій справі.

Матеріалами справи підтверджується листування прокуратури з позивачами, зокрема, Черкаська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону, у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», скерувала до уповноважених органів повідомлення № 1089вих-25 від 25.02.2025 про виявленні порушення при укладенні та виконанні договору № 162, укладеного з відповідачем та повідомила про необхідність вжиття заходів щодо захисту інтересів держави.

06.03.2025 прокуратура отримала відповідь від Військової частини НОМЕР_1 (лист № 894/1/880 від 05.03.2025), з якої випливає, що позовну заяву у вказаних правовідносинах остання не подавала.

Також прокурор зазначив, що станом на момент звернення з цим позовом, від Міністерства оборони України відповідь на повідомлення Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону № 1089вих-25 від 25.02.2025 не надходила.

Надалі Черкаською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону здійснено моніторинг загальнодоступних інформаційних джерел та встановлено відсутність відповідного судового спору, що розцінено прокурором як нездійснення уповноваженими органами захисту інтересів держави.

Черкаська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону 15.03.2025 надіслала позивачам лист № 1365вих-25 про намір пред`явлення нею позову до Господарського суду Київської області в інтересах останніх.

Відтак, зверненню прокурора з розглядуваним позовом передувало відповідне листування з Міністерством оборони України та Військовою частиною НОМЕР_1 , з якого випливає, що компетентні органи були обізнані з фактом наявної необхідності захисту порушених інтересів держави, проте не здійснили самостійний захист інтересів держави в суді, а тому усвідомлена пасивна поведінка позивачів є достатніми підставами для звернення прокурора до суду.

В контексті викладених положень Закону України «Про прокуратуру» та висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18, суд дійшов висновку, що прокурор, звертаючись з цим позовом, достатньо обґрунтував підстави для представництва прокурором інтересів держави, підтвердив їх наявність, визначив органи, які у спірних правовідносинах здійснює владні функції від імені держави, та дотримався процедури визначеної ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та вимог ст. 53 ГПК України.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить із такого.

Відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 16, ч. 1 ст. 202, ст. 204, ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У ст. 203 зазначеного Кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

До того ж ст. 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Як визначає ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Водночас за приписами ч. 1, 3 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі ГК України) унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, із положень ч. 1, 3, 5 ст. 180 ГК України випливає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже з викладеного випливає, що сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Заразом розділом V та підрозділом 2 розділу XX Податкового кодексу України (далі ПК України) встановлено правові основи податку на додану вартість.

Так, податок на додану вартість, визначений в пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом пп. а) і б) п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу / орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Положеннями п. 193.1 ст. 193 ПК України визначено розміри ставок податку: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях (з наведенням відповідних операцій).

Водночас ст. 194 ПК України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою, а ст. 195 ПК України визначено операції, що оподатковуються за нульовою ставкою.

Отже пп. г) пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України визначає, що за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

З аналізу викладених положень випливає, що ціна договору є обов`язковим елементом правочину, який визначається сторонами та, залежно від виду операції оподатковується за ставками податку, визначеними ПК України.

Із аналізу договору слідує, що сторони погодили вартість товару у розмірі 14, 46 грн за 1 кг відновника оксиду азоту AdBlue. Загальна сума договору за 55 590 кг склала 803 738, 75 грн. До того ж, умови договору щодо ціни товару сформульовані відповідно до положень податкового законодавства, із зазначенням суми ПДВ у розмірі 160 747, 75 грн (20 %).

Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який в подальшому відповідними затвердженими Верховною Радою України Указами Президента України продовжено і триває наразі.

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».

Відповідно до п. п. 1, 2 Постанови № 178 до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Відповідно до положень та мети означеної Постанови, її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» із посиланням на норми пп. г) пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України.

Таким чином, Податковим кодексом України, вимоги якого кореспондуються з Постановою №178 передбачено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

В розрізі викладеного, судом встановлено, що договір № 162 від 28.11.2023 укладено між Військовою частиною НОМЕР_1 та ТОВ «Ресурс-Ойл-А» після прийняття Постанови № 178.

Водночас умовами договору № 162 визначено, що одержувачем продукції, а саме відновника оксиду азоту AdBlue (код ДК-021:2015-24950000-8 Спеціалізована хімічна продукція), є Військова частина НОМЕР_1 , при цьому за умовами п. 4.2 договору, сума договору включає в себе ПДВ (20 %).

Згідно із ч. 1 ст. 1, ст. 3, 15 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

В структурі Збройних Сил України містяться, зокрема, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видатків та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які виділяються Міністерству оборони України окремим рядком на утримання Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а також інших джерел, передбачених законодавством.

З огляду на функції та обов`язки покладені на військову частину, суд висновує, що всі заходи останньої спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканості територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства.

Водночас із наведеного випливає, що закупівля товарів для забезпечення транспорту військових частин в період воєнного стану зумовлена необхідністю виконання ними (суб`єктами) функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено Постановою № 178.

Верховний Суд у постанові від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23 виклав правову позицію та зазначив таке: «Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено пп. г) пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20 %, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина Державної прикордонної служби України, суперечить постанові КМУ № 178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до пп. г) пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині».

До аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд у постанові від 10.09.2024 у справі № 922/4055/23, у постанові від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23 та у постанові від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23.

Правовідносини у зазначених справах є подібними правовідносинам до цієї справи.

Таким чином, категорія товару, що поставляється за договором № 162 від 28.11.2023 для забезпечення експлуатації транспортних засобів спеціальна хімічна продукція (відновник оксиду азоту AdBlue), так само, як і замовник товару військова частина, підпадають під дію постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 та обкладаються ПДВ за нульовою ставкою.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що п. 4.2 договору суперечить нормам Постанови № 178 та приписам пп. г) пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України в частині включення ПДВ до договірної ціни, відтак існують правові підстави для визнання договору недійсним у цій частині.

Водночас, висновуючи про наявність підстав для визнання договору недійсним в частині, суд прийняв до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 про те, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку, а тому договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.

Зокрема, у цьому випадку, можна припустити наявність (існування) договору № 162 про закупівлю товарів за державні кошти від 28.11.2023 без включення до нього умови щодо необхідності сплати суми ПДВ.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги прокуратури в частині визнання недійсним п. 4.2 договору № 162 від 28.11.2023 щодо включення до ціни договору суми ПДВ, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та ТОВ «Ресурс-Ойл-А» належать до задоволення.

Щодо позовних вимог прокуратури в частині стягнення з відповідача суми сплаченого ПДВ на підставі ст. 1212 ЦК України, суд зазначає таке.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, якщо сторона зобов`язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Приписами ст. 1212 ЦК України унормовано, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до ст. 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Матеріалами справи підтверджено, що Військова частина НОМЕР_1 перерахувала на користь відповідача загалом 160 747, 75 грн ПДВ.

Відтак, враховуючи, що відповідач отримав від позивача суму ПДВ, попри те, що відповідний товар оподатковувався за нульовою ставкою, а також зважаючи на наявність правових підстав для визнання недійсним п. 4.2 договору в частині включення до договірної ціни суму ПДВ, сума коштів, що становить розмір ПДВ є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок бюджетних коштів поза підставою, передбаченою законом.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги прокуратури щодо стягнення з відповідача отриманої суми ПДВ у розмірі 160 747, 75 грн за договором № 162 від 28.11.2023, як безпідставно набуті грошові кошти.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань, суд зазначає таке.

Як вказано судом вище, прокурор просить стягнути з ТОВ «Ресурс-Ойл-А» на користь Військової частини НОМЕР_1 інфляційні втрати в розмірі 22 875, 30 грн та 3 % річних в розмірі 6 024, 74 грн, нараховані з наступного дня після проведеної оплати за договором № 162 від 28.11.2023 (20.12.2023) до моменту подачі цього позову (20.03.2025).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22.

Відтак, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум 3 % річних та інфляційних втрат в межах вказаних у позовній заяві періодів та суми, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог прокурора в частині стягнення з ТОВ «Ресурс-Ойл-А» інфляційних у розмірі 22 875, 30 грн та 3 % річних в розмірі 6 024, 74 грн.

Враховуючи наведені вище положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону є обгрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними доказами, та не спростовані відповідачем.

Щодо судових витрат суд вважає за доцільне зазначити таке.

З урахуванням приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору у цій справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 8, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Задовольнити позовні вимоги.

2.Визнати недійсним п. 4.2 договору № 162 про закупівлю товарів за державні кошти від 28.11.2023 в частині включення до ціни договору суми ПДВ, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Ойл-А» (вул. Індустріальна, буд. 7, с-ще Гребінки, Білоцерківський р-н, Київська обл., 08662, ідентифікаційний код 23532573).

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Ойл-А» (вул. Індустріальна, буд. 7, с-ще Гребінки, Білоцерківський р-н, Київська обл., 08662, ідентифікаційний код 23532573) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ):

160 747 (сто шістдесят тисяч сімсот сорок сім) грн 75 коп. сплаченого ПДВ (основного боргу);

6 024 (шість тисяч двадцять чотири) грн 74 коп. 3 % річних;

22 875 (двадцять дві тисячі вісімсот сімдесят п`ять) грн 30 коп. інфляційних втрат.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Ойл-А» (вул. Індустріальна, буд. 7, с-ще Гребінки, Білоцерківський р-н, Київська обл., 08662, ідентифікаційний код 23532573) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (вул. Болбочана Петра, буд. 8, м. Київ, 01014, ідентифікаційний код 38347014) 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн 00 коп. судового збору.

5.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення складено та підписано 26.06.2025.

Суддя П.В.Горбасенко