Court ruling № 127591979, 21.05.2025, Solone District Court of Dnipropetrovsk Oblast

Справа № 192/407/25

Провадження № 2/192/552/25

Ухвала

Іменем України

21 травня 2025 року

Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючої судді КовальчукН.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Богатчука І.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у селищі Солоному Солонянського району Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), просить:

зняти арешт з нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , накладений відповідно до постанови ВДВС Солонянського РУЮ про відкриття виконавчого провадження 595 від 03 березня 2010 року;

стягнути із Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Позов обґрунтовується тим, що наприкінці січня 2025 року, під час звернення до нотаріуса, ОСОБА_1 стало відомо про накладення арешту на все його майно на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № 595 від 03 березня 2010 року. Вказана постанова була видана Солонянським ВДВС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного МУМЮ (м. Одеса).

27 січня 2025 року позивач звернувся до Солонянського ВДВС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного МУМЮ (м. Одеса) із заявою про закриття виконавчого провадження № 595 від 03 березня 2010 року.

Згідно з відповіддю Солонянського ВДВС на заяву ОСОБА_1 , вих, № 645 27 січня 2025 року, арешт на майно позивача був накладений відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження № 595 від 03 березня 2010 року, виданої ВДВС Солонянського РУЮ. Також зазначалось, що 03 лютого 2025 року в.о. начальника Солонянського ВДВС у Дніпровському районі Дніпропетровської області ПМУМЮ (м. Одеса), здійснено перевірку АСВП, паперових носіїв та архівних даних, які зберігаються у відділі за наданою позивачем інформацією, а саме ПІБ та РКОКПП особи на яку накладено арешт та з`ясовано. У Відповідача перебувало на виконанні виконавче провадження № 595 від 03 березня 2010 року, але згідно з інформацією ДРРП дані відсутні стосовно боржника, виконавче провадження було передано до архіву, іншу інформацію надати неможливо. Станом на 03 лютого 2025 року виконавче провадження 595 від 03 березня 2010 року знищено. Також у відповіді Солонянського ВДВС № 2817 від 03 лютого 2025 року було зазначено про те, що зняти арешт з майна позивача станом на 03 лютого 2025 не видається за можливе.

Отже, станом на день звернення до суду ОСОБА_1 виконавче провадження, відкрите по відношенню до нього, як до боржника - завершене, арешт накладений в рамках виконавчого провадження не знятий.

Позивач вражає бездіяльність Відповідача щодо не зняття арешту з нерухомого майна протиправною.

Позивач посилається на те, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції. Згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюють судами іменем України і є обов?язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов?язковість рішень суду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов?язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час відкриття виконавчого провадження № 2914876 від 04 серпня 2011 року, виконавчого провадження б/н від 03 квітня 2009 року та виконавчого провадження б/н від 15 червня 2011 року були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року. За змістом ст. 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно, в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з?ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи місце проживання, перебування боржника фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров?я, у зв?язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред?явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (ч. 5 ст. 47 Закону № 606-XIV).

Пунктом 8 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з ч. 2 ст. 50 Закону № 606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, з огляду на наведені норми Закону № 606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.

Оскільки повернення виконавчого листа з підстав, передбачених пунктом 5 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV, не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, тому на час повернення виконавчого листа стягувачу у державного виконавця були відсутні передбачені законом підстави для зняття арешту з майна боржника.

В постанові Верховного Суду у складі колегії судів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № K/9901/20268/18) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 2-356/12, від 03.11.2021 у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у спразі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 107/1547114-н, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у права особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій про трудові спори, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIІІ «Про виконавче провадження». Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIІІ виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Тлумачення пункту 5 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред?явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

За частиною першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIІІ виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню з наступного дня після його прийняття. Строки пред?явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред?явлення виконавчого документа до виконання.

В постанові Верховного суду у справі № 947/36027/21 від 28 серпня 2024 року зроблено правовий висновок: збереження арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника.

Отже, оскільки виконавчий лист на підставі якого 03 березня 2010 року було відкрите виконавче провадження № 595 не було повторно пред?явлено до виконання наразі наявні всі підстави щодо скасування арешту накладеного в рамках виконавчого провадження № 595 від 03 березня 2010 року, відкритого по відношенню до ОСОБА_1 , як до боржника.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету в Електронному суді.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав, за змістом пояснень позивача, він просить зняти арешт з майна, яке належить йому у виконавчому провадженні, у якому він є боржником, за яким рішенням відкрите виконавче провадження йому не відомо.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов таких висновків.

Судом, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, встановлено, що на майно ОСОБА_1 постановою про відкриття виконавчого провадження 595 03 березня 2010 року накладено арешт на все майно, обтяжувач Відділ державної виконавчої служби Солонянського районного управління юстиції.

27 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою, у якій просив закрити виконавче провадження від 23.03.2010.

03 лютого 2025 року на вказану заяву було надано відповідь, за змістом якої Солонянський відділ державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області повідомив Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що було здійснено перевірку АСВП, паперових носіїв та архівних даних, які зберігаються у відділі за наданою інформацією, а саме ПІБ та РНОКПП особи, з`ясовано, що у відділі перебувало на виконанні виконавче провадження 595 від 03.03.2010 (згідно з інформацією з ДРРП, дані відсутні) стосовно боржника. Виконавче провадження було передано до архіву, іншу інформацію надати неможливо. Станом на 03.02.2025 зазначене виконавче провадження знищено. Згідно з Наказом Міністерства юстиції України № 470/7 від 05.07.99 «Про затвердження інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби» строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву державної виконавчої служби, становить 3 роки. Враховуючи все зазначене, зняти арешт з майна станом на 03.02.2025 не видається за можливе.

Таким чином,з поясненьпозивача танаявних усправі доказів,вбачається,що позивач боржнику виконавчомупровадженні.Отже,між сторонами відсутні спір про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Так, Верховний Суд у постанові від 20.11.2024 у справі № 757/43805/23 звернув увагу, що одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19) зазначала, що сторони, інші учасники та особи можуть звернутися до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців та посадових осіб державної виконавчої служби в порядку частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», якщо цей виконавчий документ виданий на виконання судового рішення, або - до адміністративного суду в порядку частини другої цієї ж статті, якщо він виданий на виконання рішення іншого органу (посадових осіб), та/або за умови перебування його у зведеному виконавчому провадженні, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) погодився з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки позивач, який є боржником у виконавчому провадженні, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна з огляду на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Верховний Суд у постанові від 20.11.2024 у справі № 757/43805/23 також зазначив, що установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, між сторонами відсутні спір про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що цей спір не може бути розглянутий судом за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження з огляду на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця. З огляду на вказане, доводи касаційної скарги щодо належного в цьому випадку способу захисту порушеного права виключно шляхом реалізації права на судовий захист в межах цивільного судочинства в порядку загального позовного провадження, є безпідставними та зводяться до трактування заявником норм процесуального права на власний розсуд.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби на час звернення зі скаргою до суду врегульований у статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Тобто, юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб`єктів їх видання.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі, визначений розділом VII ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, за правилами адміністративного судочинства оскаржуються рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження.

У справі, яка розглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 боржник у виконавчому провадженні. В ході примусового виконання була винесена постанова про арешт майна боржника. Між сторонами у справі відсутній спір про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт, таке право позивача не оспорюється відповідачем.

За таких обставин, спір не може бути розглянутий судом за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження з огляду на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця.

Суд такожзвертає увагу,що спосібзахистузалежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб`єкта його видання.

Суд звертає увагу, що такий спосіб захисту може бути реалізований у разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі, у порядку, визначеному розділом VII ЦПК України.

Судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах врегульований розділом VI ГПК України.

За правилами адміністративного судочинства можуть бути оскаржені рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Зважаючи на викладені обставини та приписи законодавства провадження у справі позовом ОСОБА_1 до Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна потрібно закрити, оскільки спір не може бути розглянутий за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. 260 ЦПК України

постановив:

Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвалу суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повна ухвала складена 26 травня 2025 року.

Суддя Н.В. Ковальчук