Court ruling № 127441111, 19.05.2025, Sloviansk City and District Court of Donetsk Oblast

Справа № 233/6088/23

Провадження № 1-кп/243/270/2025

УХВАЛА

про продовження запобіжного заходу

у виді тримання під вартою

19 травня 2025 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючий - суддя ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника, адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Слов`янського міськрайонного суду Донецької області матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023020000000120 від 17.05.2023, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Курахове Покровського району Донецької області, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Слов`янським міськрайонним судом Донецької області розглядається кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023020000000120 від 17.05.2023, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України.

До суду від прокурора надійшло клопотання про продовження застосування строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 . В обґрунтування заявленого клопотання прокурор посилається на те, що досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 , маючи умисел на вчинення злочину стосовно безпеки особи, суспільства та держави, вчинив злочин за наступних обставин. В порушення порядку, встановленого ст. ст.2,73 Конституції України, діючи умисно, та розуміючи, що основною метою діяльності терористичної організації «днр» є насильницька зміна та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, а також зміна меж території і державного кордону України шляхом створення на території Донецької області незаконного квазі утворення, так званої «донецької народної республіки», не раніше червня 2014 року (точну дату, час та обставини в ході досудового розслідування не встановлено), вступив до складу одного зі структурних підрозділів силового блоку терористичної організації «днр», а саме - так званого «батальйону Восток» та став його активним учасником.

У зв`язку із зарахуванням до складу терористичної організації «днр», до «батальйону Восток», ОСОБА_4 , перебуваючи на тимчасово непідконтрольній офіційній владі України території Донецької області, був забезпечений камуфльованою формою одягу, вогнепальною зброєю та бойовими припасами до неї, отримував грошові кошти за здійснення протиправної діяльності від невстановлених органами досудового розслідування представників терористичної організації «днр».

Перебуваючи у складі вказаного підрозділу терористичної організації «днр», ОСОБА_4 проходив службу в одному з розвідувальних структурних підрозділів так званого «батальйону Восток», виконував вказівки, визначені йому керівництвом вказаного підрозділу терористичної організації ДНР та приймав участь упродовж вересня жовтня 2014 року у здійсненні збройного опору військовослужбовцям Збройних Сил України та іншим військовим формуванням України, задіяним у проведенні антитерористичної операції з метою припинення незаконної діяльності терористичної організації «днр» на території Донецької області за населений пункт Пантелеймонівка Горлівського району Донецької області.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, тобто в участі у терористичній організації.

ОСОБА_4 03.07.2023, у відповідності до вимог КПК України, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, а саме: участь у терористичній організації.

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України слідчий суддя, суд зобов`язаний в сукупності дослідити всі обставини, у тому числі те, що обвинувачений ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, санкцією ч. 1 ст. 258-3 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна або без такої, який становить значну суспільну небезпеку.

Наразі існують наступні обґрунтовані ризики:

-у ОСОБА_4 , враховуючи тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, наявні можливості переховуватись від органу досудового розслідування та суду на території Донецької області за місцем своєї реєстрації, в тому числі, враховуючи свої зв`язки з представниками терористичної організації «днр» на тимчасово окупованій частині Донецької області (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України);

-незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, які зареєстровані та мають близьких родичів, які фактично проживають на території Донецької області, де обвинувачений фактично здійснював свою протиправну діяльність, та які відносяться до незахищених верств населення (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України);

-наявні можливості у продовженні аналогічної протиправної діяльності на тимчасово окупованій території Донецької області (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).

З огляду на викладене, наявні реальні підстави вважати, що ОСОБА_4 можуть бути вчиненні дії, визначені п. п. 1, 2, 3, 5, ч. 1 ст. 177 КПК України, що у свою чергу дає підстави для продовження застосування відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Відповідно до вимог пункту 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109114-1, 258258-3, 260, 261, 437442 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто, гідно із п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України, тримання під вартою.

Запобігти зазначеним ризикам можливо лише шляхом продовження застосування стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Окрім цього, у даному випадку, відповідно до положень ч. 6 ст. 176 КПК України, враховуючи кваліфікацію злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_4 , застосовується тримання під вартою, а не більш м`які запобіжні заходи.

Тобто, враховуючи вищезазначені ризики у їх сукупності, положення кримінального процесуального законодавства, є обґрунтовані підстави вважати, що з метою запобігання ризикам, передбаченим п. п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, обвинуваченому доцільно продовжити строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.

Таке обмеження права обвинуваченого на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують реальні ознаки суспільного інтересу в умовах воєнного стану, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, для запобігання ризикам, які зазначені в клопотанні, з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та процесуальної поведінки обвинуваченого.

З процесуальної точки зору «ризик» розглядається як оціночне кримінальне процесуальне поняття. Виходячи з аналізу ст. 177 КПК, «ризик» це, перш за все, ймовірність небажаної поведінки.

Ризики, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому, кримінальне процесуальне законодавство не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає підтвердження того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. Тобто, на даний час установлено, що ОСОБА_4 має реальну можливість вчинити дії, передбачені у ст. 177 КПК України, в майбутньому, а наведені стороною обвинувачення ризики не зменшились і продовжують існувати.

У зв`язку із наведеним, а також з огляду на те, що строк дії ухвали щодо тримання ОСОБА_4 під вартою спливає, виникла необхідність у продовженні строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому.

Посилаючись на викладене вище, прокурор просить продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.

В судовому засіданні прокурор подане клопотання підтримав, просив його задовольнити, посилаючись на обставини, викладенні в клопотанні.

Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_5 , в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора, зазначив, що клопотання необґрунтоване, жодними доказами не підтверджуються обставини, на які покладається прокурора, а також ризики, про які зазначає сторона обвинувачення. Щодо обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, захисник зауважив, що вказане буде встановлювати лише суд та покарання призначатиме також виключно суд у разі доведеності вини обвинуваченого, тому доводи сторони обвинувачення в цій частини є безпідставними. Також захисник звертає увагу суду, що до моменту затримання, весь період часу ОСОБА_4 перебував на території, що підконтрольна українській владі, жодних доказів, що він намагався уникнути, перетнути лінію розмежування або інші кордони України, стороною обвинувачення не надано. Тим самим спростовується наявність заявленого стороною обвинувачення ризику, що ОСОБА_4 може ухилятися від слідства або суду. Саме по собі обґрунтування стороною обвинувачення необхідності тримати особу під вартою, посилаючись на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, також в даному випадку є безпідставним. ЄСПЛ неодноразово наголошував та звертав увагу національних судів на те, що тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа, не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою. В даному кримінальному провадженні допитані вже всі свідки, а ОСОБА_4 вже тривалий час перебуває під вартою. З його сторони неодноразово спростовувались обґрунтування прокурора про необхідність тримання ОСОБА_4 під вартою, а також необхідність і можливість ним для забезпечення його процесуальної поведінки внести заставу. Однак, на теперішній час вказані клопотання ОСОБА_4 залишились без відповіді. Захисник просить відмовити в задоволенні клопотання продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою, однак, якщо суд визнає існування якогось із ризиків, на думку сторони захисту, суд може задовольнити клопотання ОСОБА_4 про застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави. Захисник просив суд зважити на вказані обставини та або відмовити в задоволенні клопотання прокурора, або застосувати альтернативний запобіжний захід у виді застави.

Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти клопотання прокурора. Звернув увагу суду, що клопотання прокурора не містить жодного додатку, якими прокурора обґрунтовує своє клопотання. Порушивши вимоги ст. 199, п. 1, п. 3 ч. 3 ст. 184 КПК України, прокурора подав своє клопотання виключно формально. Прокурор зазначає, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років. ОСОБА_4 наголошує на тому, що, навіть якщо припустити, що прокурор правий, він не може бути засуджений за цією статтею, оскільки на період, який інкримінується ОСОБА_4 вересень-жовтень 2014 року, в Україні квазі утворення ЛДНР не були визнані терористичними організаціями. Лише 27.01.2015 ВР України своєю постановою № 129-VIII визнала ЛДНР терористичними організаціями, а Росію державою-агресором. Виходячи з цього, ОСОБА_4 не міг бути учасником цієї терористичної організації. На підтвердження цьому є практика Верховного Суду України від 25.04.2024 (постанова № 296/8416/20), від 17.04.2024 (постанова № 296/10812/20), отже, за цими постановами Верховний Суд вже виправдав ОСОБА_4 за ст. 258-3 КК України. Суд може сказати, що в кримінальному праві не буває аналогії. ОСОБА_4 погоджується із судом, але він не про аналогію, а про періоди. Верховний Суд вказав, що дії, вчинені в період 2014 року кваліфікуються за ст. 260 КК України, а за цією статтею ОСОБА_4 неможна тримати під варто, оскільки вийшли строки притягнення його до кримінальної відповідальності. ЄСПЛ у своєму рішенні «Баченков проти Росії», параграф 106, «Мирабашвілі проти Грузії» Вища Палата, параграф 233, зазначив, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на підставі суворості можливого покарання. Оцінка такого ризику має проводитись з урахуванням інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або свідчити про те, що вона маловірогідна, і необхідність застосування тримання під вартою відсутня. Якщо залишається єдина підстава для обґрунтування тримання під вартою, яка полягає в тому, що існує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від здійснення правосуддя, і таким чином не з`являтись в судове засідання, він повинен бути звільнений з-під варти, якщо є можливість заручитися гарантіями явки в судове засідання. Щодо ризику того, що ОСОБА_4 може впливати на свідків у кримінальному провадженні, вказаний ризик виключається, оскільки свідка ОСОБА_6 було допитано судом на судовому засіданні 23.04.2025, а щодо інших свідків, прокурора в судовому засіданні 09.04.2025 заявив, що йому невідомо, де свідки. ОСОБА_4 незрозуміло, якщо прокурор не знає, де перебувають його свідки, то яким чином сам ОСОБА_7 може на них вплинути. Навіть якщо свідків тримають в таборі для військовополонених, обвинувачений не може жодним чином вплинути на державну установу, в якій утримуються вказані полонені. Тобто заявлений прокурором даний ризик є формальним, аби тільки тримати ОСОБА_4 під вартою. ЄСПЛ у своїх рішеннях «Бекчієв проти Молдови», параграф 59, «Ажинський проти Польщі», параграф 43, «Клоод проти Бельгії», параграф 44, зазначає, що ризик того, що обвинувачений буде перешкоджати належному відправленню правосуддя не може оцінюватись абстрактно. Факт такого перешкоджання має бути підтверджений доказами. Ризик здійснення тиску на свідків може бути визнано належною підставою на початкових стадіях розгляду, однак, він не може ґрунтуватися лише на ймовірності суворого покарання, а повинен бути пов`язаний із конкретними фактами. Однак, з плином часу інтереси слідства стають недостатніми для обґрунтування тримання підозрюваного під вартою. За нормального перебігу подій, ризики з часом зменшуються за рахунок проведення дізнання, перевірок, отриманню показань. Стосовно наявної можливості продовжити вчиненні кримінального правопорушення, ОСОБА_4 зазначає, що він раніше не судимий, має сталі сімейні та соціальні зв`язки, злочин він не вчиняв, а тому не має, що продовжувати. Тим паче, ОСОБА_4 звертає увагу суду на те, що з моменту вчинення невідомою особою інкримінованого йому злочину минуло 10 років, за цей час він не вчиняв та не продовжував вчиняти жодні кримінальні правопорушення. ЄСПЛ зазначає, що в рішенні «Мерабашвілі проти Грузії», параграф 222, «Биков проти Росії», Вища Палата, параграф 64, говорить, що завданням органів влади є необхідність встановити, чи продовжують існувати підстави для тримання особи під вартою. Тягар доказування в цьому випадку не має розподілятись так, щоб на затриману особу покладався обов`язок доводити наявність підстав для її звільнення. Існування таких ризиків має бути належним чином обґрунтоване органами влади, і обґрунтування цих питань не може бути абстрактним, узагальненим або стереотипним. З огляду на те, що прокурор посилається на те, що згідно ч. 6 ст. 176 КПК, за наявності ризиків, застосується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті, Притула звертає увагу суду, що в даній частині не зазначено, що за наявності ризиків встановлюється виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою. Виходячи із системного аналізу ст. 194 КПК України, те, що прокурор не подав жодного доказу до свого клопотання, свідчить про те, що вказане клопотання виключно формальне, а процесуальними доказами, джерелами, є показання, речові докази, документи, висновки експерта. Нічого із зазначеного прокурор не подав, щоб суд міг встановити обставини, тому ОСОБА_4 вважає, що тримання його під вартою є порушенням його прав. ЄСПЛ сказав, що безальтернативне тримання особи під вартою вже є порушенням Конвенції. ОСОБА_4 просить змінити йому запобіжний захід з триманням під вартою на альтернативний запобіжний захід у виді можливості внесення застави у встановленому законодавством розмірі.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 2 та 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченомуглавою 18цього Кодексу.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Згідно з частиною 1 статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

У відповідності до п. 3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.

При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд враховує наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та враховує обставини, передбачені ст. 178 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 03.07.2023 було застосовано відносно ОСОБА_4 , який на той час перебував в статусі підозрюваного, запобіжний захід у виді тримання під вартою, який згодом продовжувався.

За правилами ч. 5 ст. 199 КПК України, суд, вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, зобов`язаний перевірити те, що заявлені стороною обвинувачення ризики не зменшилися.

Так, оцінивши доводи учасників судового провадження, суд вважає реальним та таким, що не зменшився, не зник, ризик, встановлений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме що обвинувачений може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки ОСОБА_4 достовірно обізнаний про тяжкість покарання, яке може йому загрожувати у разі визнання його винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, та може спробувати уникнути відповідальності шляхом переховування від суду, при цьому наслідки і ризик втечі для обвинуваченого можуть бути визнані як менш небезпечні, ніж покарання та процедура його відбування.

При цьому, суд відхиляє доводи обвинуваченого та його захисника в обґрунтування відсутності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, про те, що до затримання ОСОБА_4 останній перебував на території України, яка підконтрольна українському уряду, та не переховувався від органу досудового розслідування. Суд зважає на те, що на той момент ОСОБА_4 не було пред`явлене обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, а отже й не було підстав для ухилення від слідства та суду.

Крім зазначеного, прокурор також вважає ймовірним ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, може незаконно впливати на свідків по кримінальному провадженню.

Суд погоджується з доводами прокурора стосовно цього заявленого ризику, оскільки, незважаючи на аргументи обвинуваченого, наразі не всі свідки по кримінальному провадженню судом допитані, тож ризик того, що ОСОБА_8 , перебуваючи на волі, може здійснити спроби впливу на свідків, в тому числі через їх родичів або інших близьких осіб, з метою змусити свідків змінити небажані для ОСОБА_4 свідчення, задля уникнення в подальшому кримінальної відповідальності, є досить реальним.

Як визначено статтею 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Крім того, суд також вважає досить реальним заявлений прокурором ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме - ймовірність того, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, може вчинити інше кримінальне правопорушення або може продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. При цьому, суд зважає на те, що в Україні наразі введений воєнний стан, точаться активні бойові дії, та на теперішній час значна частина території України окупована військами Російської Федерації, що, зі свого боку, може сприяти як протиправній поведінці, так і ймовірному переховуванню обвинуваченого від суду.

Доводи обвинуваченого щодо відсутності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, з посиланням на те, що ОСОБА_4 не може продовжувати вчинення кримінального правопорушення, в якому він не винен, суд до уваги не приймає, оскільки наразі судом розглядається клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а не приймається рішення по суті обвинувачення. Суд оцінюватиме докази у кримінальному провадженні в їх сукупності та прийматиме рішення про доведеність або відсутність вини обвинуваченого в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні в нарадчій кімнаті безпосередньо під час ухвалення вироку суду.

Стосовно ризиків, передбачених п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, які зазначив прокурор в своєму клопотанні, суд вказані ризики відхиляє у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Суд також, у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону, розглянув й інші заходи забезпечення кримінального провадження відносно обвинуваченого, не пов`язані з триманням під вартою, які передбачені ст. 176 КПК України, однак, з огляду на характер обвинувачення, тяжкість інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, з огляду на існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, вважає, що прокурором в судовому засіданні обґрунтовано було доведено, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів щодо обвинуваченого не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Таким чином, з огляду на вік обвинуваченого, відсутність належних доказів, які б свідчили, що стан його здоров`я виключає можливість перебування ОСОБА_4 в установі виконання покарань, з огляду на невідворотність та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд вважає реальними ризики, визначені у п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, може здійснити спроби впливу на свідків у кримінальному провадженні задля уникнення в подальшому можливої відповідальності, а також може вчинити інше кримінальне правопорушення.

Враховуючи наведене вище, особу обвинуваченого, з огляду на введений в Україні воєнний стан, що суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, суд дійшов висновку про недостатність застосування відносно ОСОБА_4 більш м`якого запобіжного заходу для запобігання зазначеним вище ризикам, а отже, вважає, що є підстави для продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, оскільки саме такий запобіжний захід може у подальшому забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та створить необхідні умови для виконання завдань кримінального провадження, передбачених положеннями статті 2 КПК України.

Доводи сторони захисту про недоведеність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає необґрунтованими, оскільки при розгляді клопотання прокурором доведено об`єктивне існування обставин, які виправдовують тримання під вартою ОСОБА_4 , а будь-яких об`єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, стороною захисту суду не наведено.

На підставі абзацу третього ч. 4 ст. 183 КПК України, згідно з яким під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбаченістаттями 177та178цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченогостаттями 109-114-2,258-258-5,260,261,402-405,407,408,429,437-442Кримінального кодексу України, суд, враховуючи наведені вище обставини та наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, застосовуючи до ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою, не вбачає підстав для визначення розміру застави обвинуваченому.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 31, 177-178, 181, 183, 194, 197, 201, 202, 314, 315, 371-372, 376, 395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, задовольнити.

Продовжити відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах Державної установи «Вінницька установи виконання покарань (№ 1)» на строк 60 днів, тобто до 17 липня 2025 року включно, без визначення розміру застави.

Ухвала про продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Копію цієї ухвали направити прокурору, обвинуваченому, захиснику, - до відома, та до Державної установи «Вінницька установи виконання покарань (№ 1)», - для виконання.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, що перебуває під вартою, з моменту отримання копії ухвали.

Ухвалу постановлено та підписано в нарадчій кімнаті в одному екземплярі.

Повний текст ухвали виготовлений та проголошений 19.05.2025 о 16-40 год.

Суддя ОСОБА_1